Ухвала суду № 70520576, 24.11.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8870/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1614/2017

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Мелінишин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку за апеляційною скаргою Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» на рішення Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ДП «Центр Державного земельного кадастру» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати на загальну суму 22 227,78 грн та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 1 січня 2016 року по 30 січня 2017 року у сумі 42 965,10 грн, а всього разом 65 192,88 грн.

На рішення суду ДП «Центр державного земельного кадастру» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Обгрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 подала суду довідку про суму заборгованості по заробітної плати станом на 31 грудня 2015 року за підписом директора Івано-Франківської регіональної філії ОСОБА_2 та заступника головного бухгалтера філії. Разом з тим, згідно наказу ДП «Центр державного земельного кадастру» від 18 листопада 2015 року №309-к ОСОБА_2 з 19 листопада 2015 року звільнено з посади директора філії підприємства. Відтак, станом на час видачі цієї довідки та внесення до трудової книжки запису про звільнення позивача з роботи (31 грудня 2015 року) такий був позбавлений повноважень щодо видачі будь-яких документів від імені підприємства та проведення звільнення працівників філії. А це ставить під сумнів можливість використання зазначеної довідки в якості доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Проте, в порушення вимог ст.ст. 58, 59, 179,185 ЦПК України місцевий суд правильної оцінки йому не дав.

Крім того, на думку апелянта, судом невірно визначено період, за який можливе нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку. А відповідно і сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягнута за оскаржуваним рішенням, є значно завищеною. При цьому не враховано, що 11 квітня 2016 року позивачу виплачено заборгованість у сумі 10 359,04 грн. Таким чином, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу можливе з 2 січня 2016 року (наступний робочий день після звільнення) по 11 квітня 2016 року (день розрахунку). Враховуючи кількість робочих днів за цей період (69 днів), розмір середньоденної заробітної плати (159,13 грн) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 10 979,97 грн (69*159,13).

Також вказує на порушення місцевим судом вимог процесуального права щодо відкриття провадження та призначення справи до розгляду за позовною заявою, яка не відповідає положенням ст. 119 ЦПК України. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітної плати та не належить до фонду оплати праці. Отже, позивачка не звільнена від сплати судового збору за цією вимогою. Проте, доказів сплати судового збору у розмірі, визначеному законодавством, ОСОБА_1 суду не представлено. Про невідповідність позовної заяви вимогам ст. 119 ЦПК України та про необхідність усунення зазначених недоліків представник відповідача зазнала у суді першої інстанції. Проте, судом безпідставно відмовлено в задоволенні цього клопотання.

З наведених підстав апелянт просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_1 доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення її з роботи (31 грудня 2015 року) відповідачем не проведено з нею повного розрахунку, станом на час ухвалення рішення невиплачена сума складає 19 057,19 грн заборгованості по заробітній платі та 3 170,59 грн - сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, а затримка розрахунку складає 270 робочих дні.

Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та відповідають встановленим обставинам справи, а тому колегія суддів погоджується з ними виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

В силу дії ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Як правильно встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ДП «Центр державного земельного кадастру», в якому працювалана посаді бухгалтера 1 категорії відділу бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності Івано-Франківської регіональної філії. Наказом №54-к від 31 грудня 2015 року її звільнено з роботи на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП у зв’язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю (а.с. 9- 12).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

З огляду на це, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Встановлено, що в день звільнення державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» позивачу не було виплачено належні до сплати суми. Так, зі змісту довідки Івано-Франківської регіональної філії № 77-д від 31.12.2015 року вбачається, що станом на 31 грудня 2015 року загальна сума заборгованості по заробітній платі за період червень – грудень 2015 року складала 29 416,23 грн (а.с.13). Загальна сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати за період з січня 2014 року по червень 2015 року становить 3 170,59 грн, що підтверджується відповідним розрахунком (а.с.14).

При цьому доводи апелянта щодо неналежності цієї довідки як доказу у справі не заслуговують на увагу. Як вбачається із копії наказу від 18 листопада 2015 року №309-к , долученого до апеляційної скарги, дійсно директора Івано-Франківської регіональної філії Центру ДЗК ОСОБА_2 з 19 листопада 2015 року звільнено з роботи згідно п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штату працівників).

Разом з тим, у матеріалах справи наявна довіреність №1083 від 31 грудня 2015 року, згідно якої ДП «Центр державного земельного кадастру» в особі в.о. генерального директора – керівника технічних програм ОСОБА_3 уповноважив голову комісії із закриття Івано-Франківської регіональної філії ОСОБА_2 від імені підприємства та в межах, визначених положенням про філію, в тому числі, відсторонювати та звільняти з роботи працівників філії, окрім тих, щодо яких необхідно погодження керівника підприємства, в межах затвердженого підприємством штатного розпису, нараховувати та виплачувати заробітну плату працівникам, а також вирішувати самостійно інші кадрові питання (а.с.20).

Відповідно, будь-яких інших довідок чи розрахунків матеріали справи не містять. Аналогічно не представлено таких і апеляційному суду.

Матеріалами справи підтверджується, що 11 квітня 2016 року ОСОБА_1 виплачено 10 359,04 грн заборгованості по заробітній платі (а.с.87). При цьому, як з’ясовано місцевим судом з пояснень сторін компенсація у зв’язку з порушенням термінів її виплати відповідачем не виплачувалась.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного переконання про стягнення з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь позивача 19 057,19 грн (29 416,23 -10 359,04 = 19057,19) заборгованості по заробітній платі та 3 170,59 грн - суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

Як роз’яснено у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

За п. 3 розділу 2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи, що на день ухвалення оскаржуваного рішення відповідачем не повністю проведено з позивачем розрахунок, розмір заборгованості по заробітній платі становить 19 057,19 грн, місцевий суд обгрунтовано стягнув середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні - з 1 січня 2016 року по 30 січня 2017 року у сумі 42 965,10 грн.

Вказаний вище висновок узгоджуються з правовими позиціями та висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 29 січня 2014 року у справі № 6144ц13, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, від 8 листопада 2017 року у справі

№6-1626цс17, які відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України мають обов’язково враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права у подібних правовідносинах.

Що стосується доводів апелянта про порушення судом норм процесуального права, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення судом норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У п.28 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» надано роз'яснення, що у разі неподання доказів оплати судового збору суд може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України.

Встановлено, що додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 березня 2017 року стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» в дохід держави 651,93 грн судових витрат (а.с.144).

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з’ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

ОСОБА_4