Рішення № 70518924, 24.11.2017, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/837/15-ц

Провадження № 2/177/12/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 листопада 2017 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Коваль Н.В.

за участі: секретаря Зборівської І.С.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05.05.2006 року між сторонами укладений кредитний договір № 1/284-МК, згідно якого банк зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 25000,00 доларів США на термін до 05.05.2011 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки порядку, встановлені договором. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Позивач зобов’язання за даним кредитним договором виконав у повному обсязі, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, таким чином зобов’язання за кредитним договором не виконала.

У зв’язку із зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 16.03.2015 року має заборгованість в розмірі 3335,30 доларів США , яку представник позивача просить сягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також судові витрати в розмірі 726,09 грн.

Представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягаючи на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень вказував на неправомірність та безпідставність пред’явлення банком вимоги до ОСОБА_4, оскільки відповідно до умов кредитного договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки-пені, штрафів за угодою встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Так як, останній платіж за кредитним договором ОСОБА_5, здійснила 29.09.2008 року, тому строк позовної давності у п’ять років, сплинув ще 29.09.2013 року. Наполягав на застосуванні строку позовної давності, про що також надав заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 143-145 том 1).

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, давши оцінку доказам в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, він повинен передати кредиторові неустойку (штраф, пеню), під якою розуміється грошова сума або інше майно.

Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує ряд питань, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи (наприклад, пропущення строку позовної давності) та докази на їх підтвердження тощо.

Судом встановлено, що 05.05.2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк”, правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОААПРИСТВО ОСОБА_3 “ПРИВАТБАНК” (а.с. 7-8 том 1) та відповідачем ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 1/284-МК (а.с.12-13 том 1), відповідно до п.п. 1.1., 1.3., 3.1., 3.3. якого позивач надав ОСОБА_4 кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування 25 000 доларів США, в обмін на зобов’язання ОСОБА_4 повернути кредит, сплативши відсотки у розмірі 16,00 % річних згідно Графіків погашення кредиту та відсотків, які оформляються у вигляді Додатків до цього Договору і є його невід’ємною частиною (а.с.9 том 1), комісію та винагороду, штраф і пеню в обумовлені даним Договором терміни, з терміном повного погашення кредитної лінії по 05.05.2011 року включно.

Відповідно до п. 3.2. кредитного договору при порушенні Позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3., 2.3.1., 3.3. даного договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від ставки, зазначеної в п. 3.1. даного Договору, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.

При порушенні Позичальником будь-якого із зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом, строків повернення кредиту, винагороди та комісії, ОСОБА_3 має право нарахувати, а Позичальник зобов’язаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,2% від суми непогашеного платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня (п. 4.1. Кредитного договору).

Абзацом 2 пункту 3.3. Кредитного договору визначений наступний порядок направлення коштів для погашення заборгованості: насамперед для сплати прострочених відсотків по кредиту, далі – відсотків по кредиту, далі простроченої заборгованості за кредитом, далі – пролонгованої заборгованості за кредитом. Частина суми, що залишилася спрямовується на погашення заборгованості за кредитом.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором № 1/284-МК від 05.05.2006 року щодо надання ОСОБА_4 кредиту у сумі 25000 доларів США виконав у повному обсязі, що не заперечував представник ОСОБА_4 в судовому засіданні.

Однак ОСОБА_4 в порушення умов вищевказаного кредитного договору, взяті на себе зобов’язання належним чином не виконала, у зв’язку з чим, станом на 16.03.2015 року утворилася кредитна заборгованість у загальному розмірі 3335,30 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 72609,48 грн., яка складається з:

- заборгованості по процентам за користування кредитом – 1544,50 доларів США;

- пені за несвоєчасність виконання зобов’язання – 1790,80 доларів США.

Сума заборгованості за Кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості та випискою Національного банку України щодо встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти на 16.03.2015 року (а.с. 4-5, 6 том 1).

В забезпечення виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором 05.05.2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 укладений Договір іпотеки №1/284-МК/1. 23 травня 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_6, третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2014 року в задоволені зазначеного позову відмовлено (а.с. 32-36 том 1). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2015 року рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2014 року залишено без змін (а.с. 37-39 том 1).

Перевіривши обґрунтованість заяви представника відповідача ОСОБА_4 про сплив позовної давності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) статтею 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як видно з п. 4.7. кредитного договору № 1/284-МК від 05.05.2006 року, сторони домовилися про збільшення позовної давності, встановивши її тривалість у 5 років, при чому як до вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, так і до вимоги про стягнення неустойки – пені та штрафів за даною угодою.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Тому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Судом встановлено, що сторони визначили як строк дії договору – до повного виконання сторонами зобов’язань за цим Договором з терміном повного погашення кредитної лінії до 05.05.2011 (п.п. 1.3., 5.1. Кредитного договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 25.04.2008 року (а.с. 9 том 1).

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Верховний Суд України, рішення якого є обов’язковими для всіх судів України в силу ст. 360-7 ЦПК України, у постанові від 06.11.2013 року (справа № 6-116 цс 13) вказав, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Умовами Кредитного договору (п.п.2.2.2., 2.2.3) та графіком погашення кредиту та відсотків встановлені самостійні зобов’язання по поверненню кредиту та окремо по поверненню відсотків, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами щомісячно (дата варіюється між «25» та «28» числом кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку (п.п. 3.2., 4.1. Кредитного договору).

Таким чином, оскільки умовами Кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені самостійні зобов’язання по поверненню кредиту та окремо по поверненню відсотків, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами щомісячно та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Як слідує з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості (а.с.4-5 том 1), повний розрахунок з банком за тілом кредиту ОСОБА_4 здійснила 15.09.2008 року, тому станом на 16.03.2015 року, у неї відсутня заборгованість за кредитом, тоді як зі змісту того ж розрахунку слідує, що заборгованість по відсоткам у неї рахується ще з 25.10.2007 року, що є невиправданим, оскільки банк, отримавши грошові кошти від ОСОБА_4 15.09.2008 року, мав першочергово направити їх на погашення заборгованості по відсоткам як того вимагає п. 3.3. Кредитного договору, проте не зробив цього, чим порушив умови даного договору.

Отже, як слідує з розрахунку заборгованості, останній платіж за відсотками ОСОБА_4 здійснила 24.10.2007 року, у зв’язку з чим, станом на 16.03.2015 року, існує заборгованість за відсотками у розмірі 1544,50 доларів США, на яку позивачем нараховано пеню в сумі 1790,80 доларів США.

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_7, нарахування пені відбулося виключно за порушення виконання ОСОБА_4 зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом.

Згідно Графіку погашення відсотків наступний платіж після дати «24.10.2007 року», що є датою останнього її платежу за відсотками, ОСОБА_4 повинна була здійснити не пізніше 25.10.2007 року, однак цього нею зроблено не було, в силу чого, починаючи з 26.10.2007 року у позивача виникло право на захист свого цивільного права або інтересу, проте з позовом до суду позивач звернувся лише 03.04.2015 року, тобто поза межами 5-річного строку, обумовленого п. 4.7. Кредитного договору для пред’явлення вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом та пені, що доводить сплив позовної давності за зобов’язаннями, що виникли за кредитним договором № 1/284-МК від 05.05.2006 року.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналізуючи перелічені вище докази в їх сукупності, встановивши, що до вимог за зобов’язанням сплинув 5-річний строк позовної даності, встановлений п. 4.7. Кредитного договору № 1/284-МК від 05.05.2006 року, та відповідачем заявлено про застосування позовної давності, а позивачем не наведено підстав для поновлення пропущеного строку, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача і сплачений ним судовий збір у розмірі 726,09 грн. відповідно до ст. 88 ЦПК України (а.с.1 том 1).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88 ч.1, 212-215, 218 ЦПК України,ст. ст. 256-259, 261,266, 525, 526, 625, 548,549, 611, 627, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.