Постанова № 70517416, 22.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2017 р. Справа № 922/2368/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.2864Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2017 року

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя", с.Олександрівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валківський молочний завод", м.Валки

про стягнення 98738,76 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Валківський молочний завод", в якому просить суд стягнути з відповідача 98738,76 грн. (з яких: 94083,00 грн. основний борг, 892,44 грн. 3% річних, 3763,32 грн. інфляційні) боргу за договором поставки №ВА-00005 від 01.01.2016р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.09.2017 року у справі № 922/2368/17 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на не повне з’ясування судом першої інстанції обставин справи, просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 06.11.2017 року пояснили, що сторони дійшли згоди щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем.

Позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою врегулювання спору та погашення відповідачем заборгованості в самостійному порядку під час апеляційного провадження у даній справі.

Відповідач підтримав клопотання позивача.

Суд клопотання задовольнив, слухання справи було відкладено на 22.11.2017 року.

Ухвалою суду від 06.11.2017 року викликано в судове засідання обидві сторони, зобов’язано їх представити акт звірки взаєморозрахунків, надати пояснення щодо причин розбіжностей на певну дату.

В судове засідання 22.11.2017 року сторони не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Як роз’яснено в п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі присутності сторони в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

В судовому засіданні 06.11.2017 року були присутні представники позивача та відповідача, що відображено в протоколі судового засідання, а отже, сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Крім того, позивач та відповідач отримали ухвалу суду від 06.11.2017 року про відкладення розгляду справи на 22.11.2017 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.127,128).

Враховуючи, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01 січня 2016 року між Приватним сільськогосподарським підприємством “Нове життя” (постачачьник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Валківський молочний завод” (покупець) укладено договір поставки № ВА-00005 (далі- договір) (а.с.11).

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов’язується передати покупцю товар, а саме: молоко охолоджене, яке за якістю відповідає вимогам ДСТУ 3662-97 “Молоко коров’яче незбиране. Вимоги по закупівлі” партіями, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити цей товар на умовах цього договору.

Згідно п.2.1 договору, поставка товару здійснюється партіями, автотранспортом покупця або за залученим за власний рахунок відповідно до правил “Інкотермс”.

В п.2.2 договору визначено, що під партією товару розуміється товар, відвантажений по одному транспортному документу.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що постачальник на кожну партію товару зобов’язаний надати представнику покупця наступні супровідні документи: товарно-транспортну накладну, видаткову накладну, податкову накладну.

У відповідності до п.4.1 договору, покупець оплачує товар за договірними цінами, діючими на момент відвантаження партії товару. Ціна на молоко, що поставляється, визначається протоколом узгодження ціни, який направляється покупцем. Постачальник протягом 5 днів з моменту отримання протоколу зобов’язаний розглянути його, підписати, скріпити печаткою і повернути на адресу покупця. При несвоєчасному поверненні протоколу, узгодження ціни, факт відвантаження молока є підтвердженням згоди постачальника на рахунки за новими цінами.

Порядок розрахунків між покупцем та постачальником передбачений пунктом 5.1. договору, відповідно до якого, розрахунок за поставлену партію товару здійснюється в безготівковій (готівковій) формі по попередній оплаті.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і продовжує дію до 31.12.2016 року. У випадку, якщо по закінченню терміну дії договору жодна із сторін не зробила спроб до розірвання договору, договір вважається продовженим ще на один рік (п.12.1 договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору, поставив відповідачу = товар на загальну суму 100656 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини:

№77 від 15.03.2017 року на загальну суму 32616 грн. (а.с.14,15);

№79 від 17.03.2017 року на загальну суму 32130 грн. (а.с.16,17);

№82 від 20.03.2017 року на загальну суму 35910 грн. (а.с.18,19).

Позивач вказує, що поставлений товар відповідач оплатив частково, на суму 6573 грн., у зв’язку з чим останньому направлялась претензія №1 від 28.03.2017 року про сплату заборгованості в розмірі 164083 грн. за поставлений у січні-березні 2017 року товар (а.с.20).

Також позивач неодноразово направляв відповідачу акти звірки взаєморозрахунків для підписання (а.с.21-28).

У зв’язку із несплатою відповідачем заборгованості, позивач направив відповідачу заяву №96 від 06.06.2017 року про розірвання договору поставки №ВА-00005 від 01.01.2016 року (а.с.29,30).

Позивач зазначає, що відповідач в добровільному порядку суму боргу не погасив, що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача 94083,00 грн. основного боргу, 892,44 грн. 3% річних, 3763,32 грн. інфляційних втрат.

Відповідач відзив на позов не надав.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не вірно встановлено розмір заборгованості відповідача перед позивачем, не досліджено первинних бухгалтерських документів, у зв’язку з чим суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в заявленому позивачем розмірі.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю у строк, встановлений договором купівлі-продажу, якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання п.1.1 договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 100656 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини №77 від 15.03.2017 року, №79 від 17.03.2017 року, №82 від 20.03.2017 року (а.с.14-19).

Вказані накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Оскільки відповідач лише 10.04.2017 року оплатив товар частково, в розмірі 6573 грн., не оплаченим залишився товар на суму 94083 грн.

Таким чином, сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, актами звірки взаєморозрахунків, розрахунком ціни позову).

Відповідач в добровільному порядку заборгованість не сплатив, не представив суду доказів сплати боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем повністю суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 94083 грн. заборгованості.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 892, 44 грн. за період з 15.03.2017 року по 10.07.2017 року та інфляційні втрати в розмірі 3763, 32 грн. за період з березня по травень 2017 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз’яснено в п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, дійшла висновку про його обгрунтованість, у зв’язку з чим погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 892,44 грн. за період з 15.03.2017 року по 10.07.2017 року та інфляційних втрат в розмірі 3763, 32 грн. за період з березня по травень 2017 року.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували розмір заборгованості відповідача перед позивачем, що не враховано судом першої інстанції.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки позивачем надано до матеріалів справи підписані обома сторонами договору товарно-транспортні накладні та спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини (а.с. 14-19), які є первинним бухгалтерськими документами, що фіксують факт здійснення господарської операції з поставки товару у березні 2017 року на загальну суму 100656 грн. та на підставі вказаних документів у відповідача виникає обов’язок з оплати товару.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що за він сплатив 1271008 грн. за посталений позивачем товар, що підтверджується платіжними дорученнями за період з січня по серпень 2017 року.

Судова колегія зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений у березні 2017 року товар.

Разом із тим, відповідачем надано суду платіжні доручення за період з 05.01.2017 року по 28.08.2017 року без будь-якого контророзрахунку суми заборгованості чи пояснень з приводу того, за якими саме накладними проведено оплати товару у вказаний період.

Відповідачем не було виконано вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 року та не проведено звіряння взаєморозрахунків з позивачем, не надано письмових пояснень щодо розбіжностей з позивачем в сумі основного боргу на певну дату.

Крім того, відповідно до статті 101 ГПК України, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин (п.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідачем, в порушення вимог статті 101 ГПК України, не обгрунтовано в апеляційній скарзі причини неподання вказаних платіжних доручень суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, доводи відповідача, зокрема, стосовно того, що судом першої інстанції не повністю досліджено матеріали справи є безпідставними та не приймаються судом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2017 року у справі № 922/2368/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 27.11.2017 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Гребенюк Н.В.