Ухвала суду № 70511921, 23.11.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10228/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2017 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним або нечинним розпорядження про оголошення догани і його скасування,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду із позовом до ФОП ОСОБА_2 про визнання незаконним або нечинним розпорядження про оголошення догани і його скасування.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 18 жовтня 2017 року дана позовна заява була залишена без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст.ст.119, 120 ЦПК України, з зазначенням недоліків, які слід усунути, для цього був встановлений термін та роз’яснені наслідки невиконання ухвали судді. А саме вказано, що: до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до приписів Закону України «Про судовий збір» (у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору ухвалою від 18.10.2017 року відмовлено); не зазначено докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; до зазначеного в переліку документів, такі позивачем не додаються до заяви; до матеріалів позову не долучено оспорюваного Розпорядження «ФОП ОСОБА_2Ю.» від 29.05.2017 року №1-д «Про оголошення догани прибиральниці службових приміщень ОСОБА_1Л.», не додано другого примірника позовної заяви для відповідача в порушення вимог ст. 120 ЦПК України. Крім того, позивачем не конкретизовано та викладено незрозуміло пункт 3 прохальної частини позову, а саме: просить суд визнати незаконним або нечинним розпорядження ФОП ОСОБА_2 від 29.05.2017 року №1-д та скасувати його, або зобов’язати його визначеного судом належного відповідача у цій справі. Неконкретизовані позовні вимоги, щодо яких не визначився і сам позивач при зверненні з позов до суду, не можуть бути вирішені судом без їх тлумачення за власним розсудом, що в силу принципу диспозитивності цивільного процесу, який закріплено у ст. 11 ЦПК України, є неприпустимим.

06 листопада 2017 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, разом з копією позовної заяви ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним або нечинним розпорядження про оголошення догани і його скасування, для відповідача. Крім того, позивачем подано додаткові документальні докази в двох примірниках: копію заяви ОСОБА_1 до відділення у м.Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області від 06.11.2017 року; копії актів від 04.02.2015 року та 14.01.2016 року; копію довідки УМЦЗ від 09.09.2016 року №1543; копію свідоцтва про розірвання шлюбу від 02.06.2000 року; копії довідок ДПІ в м.Ужгороді від 2015, 2016, 2017 років. Повторно позивач подала клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку з скрутним майновим становищем.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 08 листопада 2017 року вказана позовна заява була повторно залишена без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 119 ЦПК України, з зазначенням недоліків, які слід усунути, для цього був встановлений термін та роз’яснені наслідки невиконання ухвали судді.

Так, в ухвалі Ужгородського міськрайонного суду від 08 листопада 2017 року зазначено, що всупереч ч.5 ст.119 ЦПК України позивачем до позовної заяви не додано документ, який підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до приписів Закону України «Про судовий збір». Позивач подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору, враховуючи її вкрай скрутний майновий стан та відсутності коштів. При цьому, доказів незадовільного майнового стану ОСОБА_1, що спричиняє неможливість сплати судового збору – суду не надано, надані же позивачкою докази не підтверджують неможливість сплати нею судового збору (згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді від 17 жовтня 2017 року за № 3795/02 – ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі 1704,31 грн. щомісяця), інші надані нею докази також не підтверджують неможливості сплати нею судового збору, оскільки на обґрунтування неможливості сплати судового збору додає довідки податкового органу про відсутність доходів у 2015 та 2016 роках, в зв’язку з чим, судом вважав, що клопотання про звільнення від сплати судового збору – є необґрунтованим, суперечить вимогам діючого законодавства та обставинам справи.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно роз’яснень, що містяться в пункту 29 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014 року єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Обставини для звільнення або відстрочки від сплати судового збору повинні бути виключними та такими, що обумовлюють необхідність у звільнені.

Відповідно до роз’яснень, наданих у пункті 1 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» з подальшими змінами, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення п. 1 ст. 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України, Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах «ОСОБА_3 проти Сполученого королівства» від 28.10.1998р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Враховуючи, що позивачем було надано довідку про розмір пенсії позивача, згідно якої останній отримує пенсію за віком у розмірі 1704,31 грн. щомісяця, тобто отримує дохід, та до клопотання не було надано суду безспірних доказів на підтвердження того факту, що сплата судового збору в розмірі 640 грн. призведе до значного зниження рівня її життя, а також не наведено обставин, які свідчать про наявність виняткових випадків для застосування спеціальних заходів, суд прийшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Відмовляючи повторно у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору суд переслідуючи легітимну мету (фінансування функціонування органів судової влади та протидія безпідставним скаргам), та зобов’язав позивача сплатити судовий збір.

Разом з тим, враховуючи, що згідно довідки про розмір пенсії позивача, згідно якої останній отримує пенсію за віком у розмірі 1704,31 грн. щомісяця, іншого джерела доходу позивач не має, суд визнав за можливе зменшити ОСОБА_1 розмір судового збору та відповідно позивачу слід було сплатити зменшений судовий збір у розмірі 500,00 гривень, який не перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, і за таких обставин, позивач не зазнає надмірного обмеження його права на доступ до суду.

23 листопада 2017 року на адресу Ужгородського міськрайонного суду надійшла заява від імені ОСОБА_1 про усунення недоліків вказаних в ухвалі суду від 08 листопада 2017 року, клопотала врахувати усунення недоліків. Документу, який підтверджує сплату судового збору, який ухвалою суду було зменшено у розмірі 500 грн. позивачем не додано.

Натомість на адресу суду було повторно надіслано клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору із зазначенням тих же самих обставин, що і в первісній заяві, при цьому додатково було надано копії відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утримуваних податків з таких доходів та копію кредитного договору про отримання кредиту в розмірі 450 гривень.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції – принцип неприпустимості зловживання правами, постає у сукупності із статтею 6 Конвенції, тому у конкретному випадку є підстави вважати про зловживання особою наданим їй правом.

Крім того цивільне процесуальне законодавство не передбачає повторного розгляду однакових за змістом заяв, а повторне подання заяви позивачем про звільнення від сплати судового збору, після розгляду судом його аналогічного клопотання з тих самих підстав свідчить про порушення ним вимог ч. 3 ст. 27 ЦПК України щодо добросовісності здійснення своїх процесуальних прав і належного виконання наданих йому процесуальних обов’язків.

Оскільки судом позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у звільнення від сплати судового збору при зверненні до суду, та одночасно було зменшено розмір судового збору і у встановлений строк позивач не усунув недоліки, зазначені в ухвалі судді, а саме не сплатив на вказаний рахунок визначену суму судового збору, то відповідно до вимог ст. 121 ЦПК України дану позовну заяву слід вважати неподаною і повернути особі, що її подала.

Відповідно до ч.2 ст.121 ЦПК України, якщо позивач у встановлений термін в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунув недоліки, позовна заява вважається не поданою та повертається позивачеві.

Згідно ч.5 ст.121 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

У зв'язку з наведеним, повернення заяви відповідно до ч.2 ст.121 ЦПК України не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, так як після усунення вказаних недоліків позивач має право повторно звернутися до суду з вказаною позовною заявою.

Керуючись ст.ст. 121, 293 ЦПК Україні, суддя, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним або нечинним розпорядження про оголошення догани і його скасування - повернути позивачу та вважати неподаною.

Роз’яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляють права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.

Апеляційна скарга на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду подається протягом п'яти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Закарпатської області, через Ужгородський міськрайонний суд. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_3