Постанова № 70508693, 21.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Запотічного І.І., Улицького В.З.

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

представника позивача Антонюк І.Б.

представника відповідача 1 Цитульського І.В.

представника відповідача 2 та третіх осіб Вовк І.В.

представника третьої особи ГУДКС України у Львівській області Прийми Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційними скаргами Львівської міської ради та Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року у справі № 813/5066/13-а за адміністративним позовом Офісу великих платників податків ДФС до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», Львівської міської ради треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення коштів за податковим боргом з рахунків у банках,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів про стягнення коштів за податковим боргом з рахунків у банках,

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що Міністерство фінансів України та ЛМКП «Львівводоканал» уклали договір про субкредитування від 28.12.2001 № 101-04/29, відповідно до якого Міністерство фінансів України зобов'язується надати ЛМКП «Львівводоканал» кошти позики Міжнародного банку реконструкцій та розвитку (далі - МБРР) в сумі 24250000, 00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі відповідно до даного договору.

Головним управлінням Державної казначейської служби у Львівській області надіслані подання: щодо стягнення солідарно з ЛМКП «Львівводоканал» та Львівської міської ради простроченої заборгованості за відсотками по кредиту, простроченої заборгованості за платою за надання кредиту, простроченої заборгованості за основною сумою боргу, що виникла за субкредитною угодою, а також пені на прострочену заборгованість. Всупереч вимогам чинного законодавства, відповідачами не вжито належних заходів для погашення податкових зобов'язань. На даний час суми заборгованості є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені. На виконання приписів п. 20.1.28 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом), на підставі подань Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, позивач звернувся з вказаним позовом до адміністративного суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2017 адміністративний позов задоволено.

Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржили відповідачі, в апеляційній скарзі покликаються на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційній скарзі ЛМКП «Львівводоканал» заперечує постанову суду першої інстанції з наступних підстав:

Судом першої інстанції, при винесенні постанови не було враховано положень постанови Кабінету міністрів України № 174 від 02.03.2001 Про затвердження Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії.

Апелянт наголошує на тому, що саме Мінфін здійснює облік заборгованості за кредитами та визначає черговість їх зарахування.

ЛМКП «Львівводоканал» протягом 2013-2016 років, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, неодноразово здійснював проплати спрямовані на погашення даної заборогованості (копії платіжних доручень було долучено до матеріалів справи).

Проте, всупереч норм вищезгаданого Порядку Мінфін здійснив зарахування даних коштів на власний розсуд, порушуючи при цьому черговість їх зарахування наведену у п. 5. Як вбачається із порядку черговості зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитами (п. 5) в першу чергу погашається прострочена заборгованість за відсотками по кредиту, далі за платою за надання кредиту, наступною погашається пеня за несвоєчасну сплату кредиту і тільки в останню чергу за основною сумою боргу. Враховуючи проплати здійснені ЛМКП «Львівводоканал» протягом 2013-2016 років та визначений вищезгаданим нормативним актом порядок черговості зарахування коштів, у ЛМКП «Львівводоканал» не може існувати заборгованості по пені, оскільки така мала бути погашена раніше ніж заборгованість за основною сумою боргу.

Порушення Мінфіном порядку черговості зарахування коштів в погашення заборгованості по кредиту є ще одним доводом того, що пеню ЛМКП «Львівводоканал» було нараховано неправомірно, з порушенням вимог чинного законодавства. Однак, даний факт не було враховано судом першої інстанції.

Апелянт - Львівська міська рада, в апеляційній скарзі зазначила, що вказане судове рішення постановлене з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що мало наслідком неправильне вирішення справи по суті.

Вважає, що вказаний спір слід розглядати в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до договору про субкредитування від 28.12.2001, а саме ст. 19, передбачено. що всі спори між сторонами стосовно цього договору або у зв'язку з ним, відносно яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності до чинного законодавства України в господарському суді.

У п. 5.2 ст. 5 Договору гарантії від 28.12.2001 передбачено, що суперечки та розбіжності в рамках цього договору, врегулювання яких не буде досягнуто шляхом переговорів між Сторонами, передаються на розгляд Вищого господарського суду.

Крім цього апелянт наголошує на тому, що нарахування пені на прострочену заборгованість перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, належить виключно до повноважень Міністерства фінансів України. Нарахування пені органами казначейської служби є неправомірним, виходить за межі їх повноважень.

Право ГУ ДКСУ у Львівській області нараховувати пеню за Субкредитним договором також не передбачено Положенням про Державну казначейську службу, затверджене Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011.

Таким чином, з урахуванням п. 12 Порядку нарахування пені на прострочену заборгованість перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, віднесено до повноважень Міністерства фінансів України.

Доказів нарахування пені, яка є предметом розгляду даної справи, позивачем та третіми особами до суду не надано. Міністерством фінансів України нарахування пені не здійснювалося, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків з Міністерством фінансів України за Субкредитним договором. згідно яких заборгованість за таким видом платежу як пеня відсутні.

З врахуванням викладеного, неможливо встановити яким чином здійснювалось нарахування пені на прострочену заборгованість, порядок нарахування такої, метод, за яким вона обчислювалась тощо.

В судовому засіданні представники апелянтів та третіх осіб: Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради; Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради підтримали подані апеляційні скарги, дали пояснення аналогічні їх змісту та просили задовольнити вимоги апеляційних скарг.

Представник позивача та третьої особи - Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, в судовому засіданні заперечили, щодо задоволення апеляційних скарг, вважають рішення суду першої інстанції законним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третіх осіб, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (далі - МБРР) укладено угоду про позику (Проект водопостачання та каналізації м. Львова) від 27.08.2002.

Згідно Угоди - «Загальні умови стосовно угод про позики та угод про надання гарантій для позик у одній валюті» Банку від 30.05.1995 із змінами і доповненнями, внесеними до 06.10.1999, є невід'ємною частиною цієї Угоди.

Розділ 2.01. Банк погоджується надати Позичальнику позику на умовах, викладених у цій Угоді, або на які посилається ця Угода про позику, у сумі, що дорівнює двадцять чотири мільйони двісті п'ятдесят тисяч доларів США ($ 24 250 000).

Розділ 2.05. Позичальник періодично сплачує Банку плату за невикористану частину кредиту у розмірі трьох четвертих одного відсотка (3/4 від 1%) річних від основної суми незнятих коштів Позики.

Розділ 2.07. Відсоток та інші нарахування сплачуються кожні шість місяців відповідно 15 квітня та 15 жовтня щороку.

Розділ 2.08. Позичальник погашає основну суму Позики відповідно до графіка погашення, що міститься у Додатку 3 до цієї Угоди.

(b) Для цілей Проекту Позичальник через Мінфін надає, як субкредит, кошти Позики ЛВК (Львівське міське комунальне підприємство «Водоканал») згідно з договором (Договором про субкредитування), який мають укласти Мінфін і ЛВК на умовах, що їх має схвалити Банк, серед яких мають бути положення, за якими: (i) ЛВК погашає Мінфіну основну суму наданого Субкредиту в доларах США раз на півроку протягом двадцяти років, включаючи п'ятирічний пільговий період; (i) знімається плата за невикористану суму наданого Субкредиту за ставкою, що дорівнює ставці, яку періодично сплачує Позичальник згідно з положеннями Розділу 2.05 цієї Угоди; та (i) відсотки нараховуються періодично на суму залишку і неоплаченої Субкредитної позики за ставкою, що дорівнює ставці, яку періодично сплачує Позичальник згідно з положенням Розділу 2.06 (a) цієї Угоди плюс сума, що не перевищує одного процента (1%).

(c) Позичальник реалізує свої права за Договором про субкредитування у такий спосіб, щоби захистити інтереси Позичальника та Банку і досягти цілей Проекту, і, якщо Банк не погодиться на інше, не передаватиме прав третій стороні, не вноситиме змін або доповнень, не відмінятиме і не відмовлятиметься від Договору про субкредитування ЛВК або будь-якого з її положень.

(d) Для цілей Проекту Позичальник через Мінфін повинен укласти Договір гарантії із Львівською міською радою за умови, що Місто Львів буде негайно і повністю виконувати всі обов'язки ЛВК по відношенню до Мінфіну у випадку коли ЛВК не зможе виконати свої обов'язки відповідно до Договору про субкредитування.

Відповідно до розділу 3.01.(b) Угоди про позику, для цілей проекту позичальник через Мінфін надає, як субкредит, кошти позики ЛВК згідно з договором(Договором про субкредитування), який мають укласти Мінфін і ЛВК. Відповідно до розділу 3.01.(d) Угоди про позику, для цілей проекту позичальник через Мінфін повинен укласти Договір гарантії з Львівською міською радою за умови, що місто Львів буде негайно і повністю виконувати всі обов'язки ЛВК по відношенню до Мінфіну у випадку, якщо ЛВК не зможе виконати свої обов'язки відповідно до Договору про субкредитування.

Розділ 3.03. Цим Позичальник і Банк погоджуються, що зобов'язання, викладені у Розділах 9.04, 9.05, 9.06, 9.07, 9.08 та 9.09 Загальних умов (що стосуються страхування, використання товарів та послуг, планів та графіків, обліку та звітності, використання та придбання землі, відповідно) виконуватиме ЛВК згідно з Розділом 2.06 Угоди про впровадження Проекту.

Розділ 4.01 (a) Позичальник вживе всіх необхідних заходів для того, щоб ЛВК обслуговував систему управління фінансами, що включає звітність та рахунки, та підготовку фінансових звітів згідно зі всіма бухгалтерськими стандартами, прийнятними для Банку, і належно застосованими для відображення його операційного та фінансового стану і для роздільної реєстрації діяльностей, ресурсів та витрат які мають відношення до Проекту.

Вказану угоду ратифіковано 28.11.2002 відповідно до Закону України № 317-15 «Про ратифікацію Угоди про позику (Проект водопостачання та каналізації міста Львова) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку».

Відповідно до договору про субкредитування між Міністерством фінансів України та ЛМКП «Львівводоканал» № 101-04/29 від 28.12.2001, Міністерство фінансів України, яке діє як фінансовий агент України (Субкредитор) та ЛМКП «Львівводоканал» (Субпозичальник) субкредитор зобов'язується надати субпозичальнику кошти позики МБРР у сумі, еквівалентній двадцяти чотирьом мільйонам двохсот п'ятдесяти тисячам доларів США, а позичальник зобов'язується повернути суму субкредиту, сплатити відсотки за користуванням ним та інші платежі згідно з положенням договору (п. 2.1 Договору).

Сторони дійшли згоди щодо наступних умов надання субкредиту, зокрема:

3.1. Позичальник забезпечує виконання всіх своїх зобов'язань за Договором шляхом надання субкредиторові права на безакцептне списання заборгованості, яка може виникнути за договором, з рахунків субпозичальника.

3.2. Засобом забезпечення виконання Субпозичальником своїх зобов'язань за договором є також Договір гарантії укладений між Україною в особі Міністерства фінансів України та Львівською міською радою № 101-04/30 від 28.12.2001.

4.1. Субкредит надається субпозичальнику на термін не більше 20 років, включаючи п'ятирічний пільговий період.

Умовами статті 6 Договору про субкредитування (п. 6.1., п. 6.2.) передбачено, що позичальник здійснює погашення своїх боргових зобов'язань перед субкредитором по основній використаній сумі субкредиту шляхом перерахування субкредитору у формі піврічних внесків, починаючи з дня, в якому закінчився пільговий період відповідних сум згідно з графіком погашення субкредиту (додаток №1 до договору). Субпозичальник погашає субкредитору основну суму субкредиту і здійснює його обслуговування в доларах США.

Відповідно до п. 7.3. ст. 7 Договору про субкредитування, субпозичальник сплачує відсотки по основній сумі вибраного та непогашеного субкредиту за ставкою, що дорівнює відсотковій ставці, яку сплачує субкредитор МБРР відповідно до розділу 2.06 Угоди про позику.

Приписами п. 7.4. ст. 7 Договору про субкредитування визначено, що субпозичальник сплачує субкредитору маржу в розмірі 0, 25% річних від основної суми вибраного та непогашеного субкредиту.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 Договору про субкредитування, платежі (крім одноразової комісії), передбачені договором на користь субкредитора, субпозичальник здійснює кожні півроку до 15 квітня та до 15 жовтня.

Згідно із п. 12.1. ст. 12 Договору про субкредитування, субпозичальник несе відповідальність перед субкредитором за своєчасність повернення в повному обсязі основної суми субкредиту, сплати відсотків по ньому, комісійних за зобов'язання, маржі тощо та за дотримання цілей використання коштів субкредиту.

Відповідно до п. 12.2. ст. 12 Договору про субкредитування, за невиконання або неналежне виконання субпозичальником своїх обов'язків по своєчасному погашенню основної сум субкредиту, сплати відсотків за користування нею та інших платежів за договором, він сплачує субкредитору пеню згідно чинного законодавства України. Якщо законодавством України не визначено розміру пені за порушення обов'язку по своєчасному погашенню відповідних сум до державного бюджету, то згідно з цим договором пеня складає 120 відсотків облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу.

Так, між Міністерством фінансів України, яке діє як фінансовий агент України, та Львівською міською радою (гарант) укладено Договір гарантії від 28.12.2001 №101-04/30, відповідно до умов якого гарант (Львівська міська рада) зобов'язується перед позикодавцем (Україною) нести солідарну з субпозичальником (ЛМКП «Львівводоканал») відповідальність за своєчасне та повне виконання субпозичальником основного зобов'язання, а також за відшкодування всіх судових та інших можливих витрат, пов'язаних із стягненням позикодавцем заборгованості (п. 3.1. ст. 3 Договору гарантії).

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Договору гарантії, «основне зобов'язання» означає зобов'язання субпозичальника, передбачені Договором про субкредитування, щодо своєчасного погашення субпозичальником отриманого від України субкредиту, а також сплати всіх платежів по обслуговуванню субкредиту, передбачених Договором про субкредитування, а саме: відсотків за користування субпозикою, комісії за зобов'язання, маржі, можливої пені, відшкодування збитків та інших платежів.

Згідно із п. 2.1(е) ст. 2 Договору гарантії, гарант підтверджує що він прийняв всі рішення і передбачив у міському бюджеті необхідні кошти для виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно п. 4.2.(а) ст. 4 Договору гарантії, гарант зобов'язаний нести солідарну з субпозичальником відповідальність за виконання основного зобов'язання.

Пунктом 4.2.(б) ст. 4 Договору гарантії передбачено, що гарант зобов'язаний в двадцятиденний термін з дати направлення позикодавцем на адресу гаранта письмового повідомлення про невиконання субпозичальником основного зобов'язання (або його частини) згідно з положеннями Договору про субкредитування, виконати свої зобов'язання, перерахувавши необхідні для цього кошти на рахунок, визначений Мінфіном; в разі порушення гарантом терміну виконання своїх обов'язків відповідно до положень цього розділу Договору, гарант зобов'язується виплатити позикодавцю пеню із розрахунку 0,1% від суми, необхідної для виконання відповідної частини основного зобов'язання, за кожний календарний день прострочення.

Підпунктом «в» п. 4.2. ст. 4 Договору гарантії передбачено, що, у випадку невиконання субпозичальником основного зобов'язання внаслідок його банкрутства, реорганізації чи ліквідації, прийняти на себе повну відповідальність за виконання в повному обсязі основного зобов'язання шляхом перерахування необхідних сум коштів на рахунок, визначений Мінфіном, відповідно до Графіку. При цьому гарант погоджується із застосуванням до нього безспірного порядку стягнення коштів, необхідних для відшкодування витрат державного бюджету, передбачених чинним законодавством процедур відшкодування таких витрат в тому числі Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 № 1002.

Відповідно до п. 4.2.(г) ст. 4 Договору гарантії, гарант зобов'язаний протягом дії Угоди про позику і цього Договору здійснювати всі необхідні заходи і передбачати в бюджеті міста Львів суми коштів, необхідні для забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим Договором.

Пунктом 4.3.Договору сторони домовились, що Мінфін має право вимагати від гаранта вжиття заходів, необхідних для виконання Субпозичальником основного зобов'язання; В разі порушення Гарантом терміну виконання Основного зобов'язання, як це зазначено в розділі 4.2 (б) цього Договору. З метою відшкодування заборгованості перед Державним бюджетом надати доручення Державному казначейству України стягнути кошти, необхідні для виконання зобов'язань гаранта за цим Договором, а також оплатити нарахованої пені за рахунок коштів міського бюджету, передбачених на виконання цього Договору у безспірному порядку.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі ст. 17 Бюджетного кодексу України, в редакції станом на 21.06.2001, Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів по боргу.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Відповідно до підп. 30 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, органи стягнення - податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.

Таким чином, слід констатувати, що на відносини між Міністерством фінансів України та ЛМКП «Львівводоканал», ЛМР щодо повернення коштів за Субкредитною угодою поширюється законодавство, яке регулює відносини щодо несвоєчасного повернення коштів за іноземними кредитами, наданими під державні гарантії, у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Щодо порядку стягнення заборгованості за даними правовідносинами, суд зазначає наступне.

Механізм стягнення заборгованості за вказаними позичками був визначений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-III від 21.12.2000, який був чинним до 01.01.2011 (далі - Закон № 2181-ІІІ).

Вказаний Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

З огляду на викладене та вимоги ст.17 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини підпадають під юрисдикцію адміністративних суддів, відтак доводи апелянта Львівської міської ради, про те що вказаний спір слід розглядати в порядку господарського судочинства, не витримують критики та спростовуються наведеним вище.

Так згідно п. 16.4 ст. 16 цього Закону, пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті. Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.

Вказане положення відповідає п. 12.2. статті 12 Договору про субкредитування.

Суд першої інстанції застосував норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про систему оподаткування в Україні», Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та інших нормативно-правових актів розроблено Інструкцію «Про про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби», затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України № 290 від 11.06.2003, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 27.06.2003 за № 522/7843 (втратила чинність від 10.01.2011).

Крім того суд першої інстанції встановив, що Інструкцією встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби обліку нарахування та погашення пені, що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання.

Згідно Бюджетного кодексу України з 01.01.2011, ч. 3 ст. 17 такого визначено, що обов'язковою умовою надання державної (місцевої) гарантії є укладення договору між Міністерством фінансів України (відповідним місцевим фінансовим органом) та суб'єктом господарювання про погашення заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за виконання гарантійних зобов'язань. Істотними умовами такого договору мають бути зобов'язання суб'єкта господарювання, зокрема, сплатити пеню за прострочення відшкодування зазначених витрат. Пеня нараховується за кожний день прострочення сплати заборгованості у національній валюті з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день нарахування пені.

Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання (ч. 9 ст. 17 БК України).

Відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заборгованість у даних спірних правовідносинах є такою, на яку нараховується пеня в порядку ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України. Зокрема, позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Суд апеляцій погоджується з апелянтами в тому, що судом першої інстанції, при винесенні постанови не було враховано положень постанови Кабінету міністрів України № 174 від 02.03.2001 Про затвердження Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії (надалі - Порядок), а саме:

У Поданні № 39 від 30.08.2016 Головне управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області вказує, що «на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 174 виноситься подання для здійснення до ЛМКП «Львівводоканал» заходів щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту. Дане подання винесене із рядом порушень законодавства та умов Договору гарантії № 101-04/30 від 28.12.2011 укладеного між Міністерством фінансів України та Львівською міською радою.

Відповідно до п. 3.1., п. 4.2.(а) Договору гарантії Львівська міська рада (Гарант) зобов'язується перед Міністерством Фінансів України (Позикодавцем) нести солідарну з ЛМКП «Львівводоканал» (Субпозичальником) відповідальність за своєчасне та повне виконання Субпозичальником основного зобов'язання, а також за відшкодування всіх судових та інших можливих витрат, пов'язаних із стягненням Позикодавцем заборгованості.

Виходячи з даного подання вбачається, що вимога Головного управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області стосовно стягнення лише з ЛМКП «Львівводоканал» пені за несвоєчасну сплату кредиту по договору № 101-04/29 від 28.12.2001 є неправомірною, оскільки повинна бути винесена до двох боржників - ЛМКП «Львівводоканал» та Львівської міської ради солідарно.

З огляду на викладене є логічним та обґрунтованим висновок про те, що оскільки, Подання № 39 від 30.08.2016 винесене з порушенням законодавства, отже не може бути підставою для стягнення заборгованості, що не було враховано судом першої інстанції.

Також, при винесенні Подання № 43 від 20.10.2016 ГУДКС у Львівській області повторно порушило законодавство та умови Договору Гарантії виклавши свої вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту по договору № 101-04/29 від 28.12.2001 знову лише з ЛМКП «Львівводоканал», а не з двох боржників ЛМКП «Львівводоканал» та Львівської міської ради солідарно.

Зважаючи на те, що Подання № 43 від 20.10.2016 винесене з порушенням законодавства, отже теж не може бути підставою для стягнення заборгованості.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області при винесенні Подання № 39 від 30.08.2016 та подання № 43 від 20.10.2016 у їх тексті посилається на Постанову Кабінету Міністрів України № 174 від 02.03.2011, однак при цьому, саме ж, порушує норми наведені у даній постанові, а саме:

Постановою Кабінету Міністрів України № 174 від 02.03.2011 затверджено Порядок обліку заборгованості в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії (далі Порядок) в якому передбачено наступне:

п. 1. даний порядок встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії.

п. 3. Облік заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами ведеться Мінфіном та банком-агентом у валюті кредиту, в якій вони надані.

п. 8. Мінфін на підставі інформації банку-агента, яка подається відповідно до агентського договору між Кабінетом Міністрів України та банком-агентом, та інформації Державної казначейської служби, зазначеної в пункті 7 цього Порядку:

подає Державній казначейській службі щомісяця та за підсумками року до 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, інформацію про зміну розміру існуючої заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами та нарахованої на її суму пені (станом на 1 число місяця, що настає за звітним періодом).

п. 9. Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені,

п. 12. Пеня нараховується Мінфіном на прострочену заборгованість за кредитами;

п. 14. Мінфін припиняє нарахування пені на суму простроченої заборгованості за кредитами на підставі виписки з окремого рахунка та/або повідомлення про надходження коштів в іноземній валюті, отриманих від Державної казначейської служби відповідно до пункту 4 цього Порядку.

Правовий аналіз вказаного законодавчого акту дає підстави зробити висновок про те, що нарахування пені на прострочену заборгованість перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, віднесено виключно до повноважень Міністерства Фінансів України, а не Державної казначейської служби. Однак, дану обставину не було враховано судом першої інстанції.

В даному випадку нарахування пені ЛМКП «Львівводоканал» за договором субкредитування № 101-04/29 від 28.12.2001 здійснювалось Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, що є неправомірним та знаходиться поза межами його повноважень, оскільки відповідно до ст. 112 Бюджетного кодексу України, Положення про Державну казначейську службу, затверджене Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011 Державне казначейство України здійснює виключно бухгалтерський облік всіх надходжень та витрат Державного бюджету України. Аналогічну правову позицію підтримано постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 по справі № 2а-10083/10/1370, що залишено в силі Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015. В даних рішеннях суди дали свій правовий висновок, щодо аналогічних обставин справи і визнали неправомірним та таким, що виходить за межі його повноважень нарахування Державною казначейською службою пені за договором Субкредитування.

В матеріалах справи наявні докази того, що Міністерство Фінансів України не здійснювало нарахування пені, таким доказами є підписані Акти звірки заборгованості ЛМКП «Львівводоканал» перед Міністерством Фінансів України за Договором про субкредитування № 101-04/29 від 28.12.2001 станом на 01.01.2014 та станом на 01.11.2015 (копії знаходяться в матеріалах справи).

В даних актах звірки заборгованість за таким видом платежу як пеня відсутня. Нарахування пені здійснювалось виключно Казначейством, що підтверджується в письмових поясненнях Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області № 15-11-03/11292 від 15.10.2013, що були долучені ним до матеріалів справи.

Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами апелянта ЛМКП «Львівводоканал», про необґрунтованість застосування листа Міністерства фінансів України № 31-19080-06-10/2985 від 03.02.2017 щодо нарахування пені ГДКСУ у Львівській області, оскільки даним листом лише повідомлено, що пеня ЛМКП «Львівводоканал» нараховувалась Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області. Однак, з перелічених в даному листі нормативних документів, у жодному не передбачено право органів Державної казначейської служби проводити нарахування пені за договором субкредитування.

Також, Порядок обліку заборгованості в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії визначає порядок обліку та зарахування коштів, що надходять в рахунок погашення заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами та нарахованої на її суму пені. Зокрема, п. 4 Порядку передбачено наступне:

Кошти в національній валюті, що надходять в рахунок погашення заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами та нарахованої на її суму пені зараховуються на окремий рахунок, відкритий у Державній казначейській службі.

Державна казначейська служба надсилає Мінфіну не пізніше 11 години робочого дня, що настає після надходження коштів, виписку з окремого рахунка та/або повідомлення про надходження коштів в іноземній валюті.

Мінфін повідомляє Державній казначейській службі не пізніше 16 години робочого дня, що настає після надходження коштів, про черговість зарахування коштів до державного бюджету в розрізі кодів бюджетної класифікації.

Державна казначейська служба на підставі інформації, що подана Мінфіном, здійснює зарахування коштів до державного бюджету на рахунки, відкриті в Державній казначейській службі, в розрізі кодів бюджетної класифікації, боржників та угод. Датою надходження коштів до державного бюджету в рахунок погашення заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені є дата зарахування коштів на окремий рахунок, відкритий в Державній казначейській службі, або на валютні рахунки, відкриті в обслуговуючих банках.

П.5 передбачає, що кошти, що надійшли в рахунок погашення заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами та нарахованої на її суму пені, зараховуються в такій черговості, якщо інше не встановлено кредитною (субкредитною) угодою:

1) у рахунок погашення простроченої заборгованості за операційними та іншимивитратами, пов'язаними з погашенням та обслуговуванням кредиту;

2) у рахунок погашення простроченої заборгованості з плати за надання державних гарантій або кредитів;

3) у рахунок погашення простроченої заборгованості із сплати комісій, передбачених кредитними (субкредитними) угодами;

4) у рахунок погашення простроченої заборгованості з виплати відсотків за користування кредитом, крім плати за надання державних гарантій або кредитів;

5) у рахунок сплати неустойки (пені, штрафів) та відсотків за прострочення;

6) у рахунок погашення простроченої заборгованості за основною сумою боргу;

7) у рахунок погашення заборгованості за операційними та іншими витратами, пов'язаними з погашенням та обслуговуванням кредиту;

8) у рахунок погашення заборгованості з плати за надання державних гарантій або кредитів;

9) у рахунок погашення заборгованості із сплати комісій, передбачених кредитними (субкредитними) угодами;

10) у рахунок погашення заборгованості з виплати відсотків за користування кредитом, крім плати за надання державних гарантій або кредитів;

11) у рахунок погашення заборгованості за основною сумою боргу.

Як вбачається з вищенаведених норм, саме Мінфін здійснює облік заборгованості за кредитами та визначає черговість їх зарахування.

Матеріалами справи підтверджується (копії платіжних доручень), те, що ЛМКП «Львівводоканал» протягом 2013-2016 років, неодноразово здійснював проплати спрямовані на погашення даної заборгованості. Однак всупереч норм вищезгаданого Порядку Мінфін здійснив зарахування даних коштів на власний розсуд, порушуючи при цьому черговість їх зарахування наведену у п. 5. Як вбачається із порядку черговості зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитами (п. 5) в першу чергу погашається прострочена заборгованість за відсотками по кредиту, далі за платою за надання кредиту, наступною погашається пеня за несвоєчасну сплату кредиту і тільки в останню чергу за основною сумою боргу. Враховуючи проплати здійснені ЛМКП «Львівводоканал» протягом 2013-2016 років та визначений вищезгаданим нормативним актом порядок черговості зарахування коштів, у ЛМКП «Львівводоканал» не може існувати заборгованості по пені, оскільки така мала бути погашена раніше ніж заборгованість за основною сумою боргу.

Отже, порушення Мінфіном порядку черговості зарахування коштів в погашення заборгованості по кредиту є ще одним доводом того, що пеню ЛМКП «Львівводоканал» було нараховано неправомірно, з порушенням вимог чинного законодавства. Однак, даний факт не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів вчергове наголошує на тому, що нарахування пені за Субкредитним договором здійснювалося ГУ ДКСУ у Львівській області поза межами його повноважень, оскільки відповідно до ст. 112 Бюджетного кодексу України, Положення про Державну казначейську службу, затверджене Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011 Державне казначейство України здійснює виключно бухгалтерський облік всіх надходжень та витрат Державного бюджету України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування пені на прострочену заборгованість перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, віднесено до повноважень Міністерства фінансів України відповідно до п. 12 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою наданими міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 174 від 02.03.2011.

Судом встановлено, що Міністерство фінансів України не здійснювало нарахування пені, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків з Міністерством фінансів України за Субкредитним договором, доказів протилежного позивач суду не надав.

З врахуванням викладеного, неможливо встановити яким чином здійснювалось нарахування пені на прострочену заборгованість, порядок нарахування такої, метод, за яким вона обчислювалась тощо.

Серед іншого, щодо листа Міністерства фінансів України від 03.02.2017, колегія суддів зазначає, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 30.04.1996 № 88 «Про затвердження порядку зарахування до державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України», на який як на підставу правомірності нарахування пені ГУ ДКС У Львівській області, також не передбачено такої можливості, а лише передбачено, що територіальні органи Державного казначейства інформують за формою (додаток № 3) Головне управління Державного казначейства та Управління зовнішнього боргу про суми, відшкодовані державному бюджету, та застосовані до боржників санкції.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» № 3166 від 17.03.2011 міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету міністрів України видає накази, які підписує міністр. В матеріалах справи відсутні докази делегування повноважень Міністерством фінансів України відповідачу щодо нарахування пені.

З врахуванням викладеного, підставність стягнення нарахованої відповідачам пені на прострочену заборгованість, за відсутності розрахунку такої, а також не підтвердженням розміру такої розрахунком та зазначенням методу її обчислення, є недоведеним та необгрунтованим.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, те що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органів Державної казначейської служби по нарахуванню пені за договором Субкредитування.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Проаналізувавши матеріали справи та законодавчі положення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилкове застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти новее, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат суд апеляції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно платіжного доручення № 94/4825 від 07.07.2017 та платіжного доручення № 94/6328 від 14.08.2017 Львівське міське комунальне підприємства «Львівводоканал» сплатило судовий збір у розмірі 2523 грн 40 коп.

З огляду на зазначене слід присудити Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, а саме 2523 грн 40 коп.

Керуючись статтями 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Львівської міської ради та Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» задоволити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року у справі № 813/5066/13-а скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» 2523 грн 40 коп (дві тисячі п'ятсот двадцять три гривнi 40 копійок) сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 листопада 2017 року