Постанова № 70508297, 23.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 листопада 2017 року 15:49 № 826/13405/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., за участі секретаря судового засідання Сома П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2,

від відповідача - Волкова А.В., Гордіченко О.В.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вищого адміністративного суду України, в якому просить (з урахуванням уточненої позовної заяви від 20.11.2017):

- визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII;

- зобов'язати Вищий адміністративний суд України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з розрахунку посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2017, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячних доплат: за вислугу років - 70 відсотків, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 10%, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 28.07.2017;

- зобов'язати Вищий адміністративний суд України внести зміни до штатного розкладу щодо посадового окладу ОСОБА_1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді судді Вищого адміністративного суду України, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 27.07.2017 №211/вс-17 визнана такою, що підтвердила свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, та зайняла 46 місце у рейтингу учасників конкурсу. На підставі викладеного, зважаючи на набуття останньою права на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, позивач звернулась з відповідною заявою до Вищого адміністративного суду України, у чому їй було відмовлено.

Під час судового розгляду справи представником позивача заявлені позовні вимоги підтримано у повному обсязі, які остання просила суд задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено про те, що позивач не набула права на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, оскільки у випадку підтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, останній набуде право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, лише після зарахування до штату Верховного Суду та здійснення правосуддя саме у цьому суді. Натомість, представниками відповідача зауважено, що п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII визначено, що до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права та обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки від 11.10.2017 №259, ОСОБА_1 працює у Вищому адміністративному суді України на посаді судді, заробіток якої складає: за липень 2017 року - 34 622,54 грн., за серпень 2017 року - 34 691,35 грн. та за вересень 2017 року - 57 207,34 грн.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 27.07.2017 №211/вс-17 ОСОБА_1 визнана такою, що підтвердила свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Згідно з рейтингом кандидатів на зайняття 30 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 07.11.2016 №145/зп-16, розміщеним на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (за посиланням http://vkksu.gov.ua/userfiles/rating.pdf), ОСОБА_1 зайняла 46 місце у рейтингу учасників конкурсу з кількістю набраних 616,25 балів.

На підставі викладеного, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України із заявою про нарахування та виплату останній суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII. У відповідь на вказану заяву листом від 14.08.2017 №1061/9-14/17 позивача повідомлено про відсутність підстав для здійснення вказаного нарахування та виплати з підстав, аналогічних тим, які зазначені у письмових запереченнях проти позову.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Нормативно-правовим актом, який станом на момент виникнення спірних правовідносин визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (надалі - Закон №1402).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

У силу ч. 3 ст. 135 Закону №1402, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (ч. 4 ст. 135 Закону №1402).

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч. 5 ст. 135 Закону №1402).

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 8 ст. 135 Закону №1402).

У той же час, розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, з 1 січня 2017 року становить: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з положеннями п.п. 22 та 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

З огляду на вказані законодавчі положення вбачається, що ключовим фактором для визначення розміру суддівської винагороди, тобто за розмірами, визначеними Законом №1402 чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, у межах спірних правовідносин є проходження чи не проходження суддею кваліфікаційного оцінювання та підтвердження ним своєї здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Інших вимог, як то зарахування судді до штату відповідного суду (у даному випадку Верховного Суду) та здійснення правосуддя саме у цьому суді, про які вказують представники відповідача, є законодавчо необґрунтованими. При цьому, посилання представників відповідача на положення п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402, згідно з якими до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права та обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, також не поширюють свою дію на спірні правовідносини.

Приписами п. 44 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 № 143/зп-16, передбачено, що у разі підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у суді рівня суду, у якому він працює, або суді вищого рівня у рамках процедури конкурсу на зайняття вакантної посади судді, такий суддя вважається таким, що підтвердив відповідність займаній посаді судді.

Як було зазначено вище, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 27.07.2017 №211/вс-17 ОСОБА_1 визнана такою, що підтвердила свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, а згідно з рейтингом кандидатів на зайняття 30 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 07.11.2016 №145/зп-16, ОСОБА_1 зайняла 46 місце у рейтингу учасників конкурсу з кількістю набраних 616,25 балів.

У силу ч. 1 ст. 36 Закону №1402, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Натомість, згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ч.ч. 1 та 2 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI).

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI).

З наведених законодавчих положень вбачається, що вищі спеціалізовані суди, створені у силу Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, у системі судів України займають нижче положення на відміну як від Верховного Суду України, так і від Верховного Суду, створеного на виконання положень Закону №1402.

Відтак, факт визнання ОСОБА_1 такою, що підтвердила свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, та зайняття останньою 46 місця у рейтингу учасників конкурсу свідчить про підтвердження нею здатності, як судді, здійснювати правосуддя у суді вищого рівня у рамках процедури конкурсу на зайняття вакантної посади судді. Отже, з огляду на вказане, ОСОБА_1 вважається такою, що підтвердила відповідність займаній посаді судді, та має право на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом №1402.

Таким чином, дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону №1402, є протиправними.

Разом з тим, щодо заявлених представником позивача критеріїв розрахунку суддівської винагороди, належної до нарахування та виплати позивачу, слід зазначити таке.

Так, дійсно позивачем підтверджено право на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом №1402, з огляду на підтвердження здатності останньої, як судді, здійснювати правосуддя у суді вищого рівня у рамках процедури конкурсу на зайняття вакантної посади судді (у даному разі у Верховному Суді). Проте, з огляду на зайняття позивачем лише 46 місця у рейтингу, остання не зайняла вказаної посади, а тому не може отримувати базовий посадовий оклад, розрахований для судді Верховного Суду. Відтак, базовий посадовий оклад для позивача повинен бути розрахований як для судді вищого спеціалізованого суду, який станом на 01.01.2017 становить 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а не 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, як заявлено у позовній заяві, з урахуванням уточнень.

Щодо доплат, заявлених представником позивача, слід звернути увагу, що, згідно з наказом Вищого адміністративного суду України від 30.11.2015 №677-к, копія якого наявна у матеріалах справи, ОСОБА_1, як судді Вищого адміністративного суду України, з 28.12.2015 виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 70 відсотків посадового окладу (стаж роботи більше 30 років). Також, у відповідності до наявного у матеріалах справи витягу з наказу Вищого адміністративного суду України від 16.01.2017 №2-к, з 01.01.2017 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу на 2017 рік.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 з 28.07.2017 (наступний день після прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України вказаного вище рішення) має бути нарахована та виплачена суддівська винагорода, відповідно до ст. 135 Закону №1402, з розрахунку базового розміру посадового окладу - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2017, регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячної доплати за вислугу років - 70 відсотків посадового окладу та щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, слід зазначити, що розмір доплат за доступ до державної таємниці, встановлений як положеннями Закону №1402, так і положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (ч. 8 ст. 133), залишився незмінним та становить 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ступінь секретності «Цілком таємно») та 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ступінь секретності «Таємно»).

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язання Вищого адміністративного суду України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, відповідно до ст. 135 Закону №1402, з розрахунку базового розміру посадового окладу - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2017, регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячної доплати за вислугу років - 70 відсотків посадового окладу та щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 28.07.2017.

У той же час, суд вказує про передчасність позовної вимоги про зобов'язання Вищого адміністративного суду України внести зміни до штатного розкладу щодо посадового окладу ОСОБА_1, оскільки, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивач з вказаною вимогою безпосереднього до відповідача не зверталась, а останній не відмовляв у вчиненні таких дій. Крім того, заявлена позовна вимога фактично є клопотанням про встановлення способу виконання судового рішення, що на даній стадії судового розгляду справи не допускається.

Щодо заявленого представником позивача у прохальній частині позовної заяви, з урахуванням уточнень, клопотання про звернення до негайного виконання постанови суду в частині присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби у межах стягнення за один місяць, а саме: 270 000,00 грн., без врахування податків та обов'язкових платежів, слід, по-перше зазначити, що наведений представником позивача розмір суддівської винагороди, належний позивачу, не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду справи та є меншим від заявленого, а, по-друге, задоволена судом позовна вимога про нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, згідно з переліком, наведеним у ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), не є такою, що підлягає негайному виконанню, оскільки судом не присуджено на користь позивача конкретно визначеного розміру суддівської винагороди, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, натомість, зобов'язано здійснити нарахування за критеріями, визначеними вище, що у подальшому передбачає виплату такої винагороди на користь позивача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ст.ст. 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

3. Зобов'язати Вищий адміністративний суд України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, з розрахунку базового розміру посадового окладу - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2017, регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячної доплати за вислугу років - 70 відсотків посадового окладу та щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 28.07.2017.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок