Постанова № 70508010, 23.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 листопада 2017 року № 826/13271/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого Бояринцевої М.А. , суддів Аверкової В.В. Шевченко Н.М. , розглянувши в порядку письмового провадження справу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державної фіскальної служби України про:

скасування наказу Державної фіскальної служби України від 25.07.16 р. №2724-о «Про звільнення ОСОБА_1.»;

поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України з 26.07.16 р.;

стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.07.16 р. по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;

стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку тривалістю чотири робочих дні з 26.07.16 р. по 29.07.16 р.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач стверджує, що станом на час попередження її про наступне вивільнення, а також на момент її звільнення у Державній фіскальній службі існували вакантні посади, а також посади тимчасово вільні на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною, що відносились до однієї групи оплати праці з посадою, яку обіймала позивач, що підтверджується штатним розкладом та табелями обліку робочого часу.

З урахуванням своєї кваліфікації позивач могла виконувати роботу у декількох департаментах ДФС, у яких були вакантні посади, тоді як в порушення вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» вказані посади позивачу запропоновані не були, не враховано положення ст. 42 КЗпП щодо рівня кваліфікації позивача та продуктивності праці.

Також позивач зазначає, що в день звільнення, 25.07.16 р. вона перебувала на робочому місці, отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення, проте розрахунок з нею було проведено лише 29.07.16 р., що є підставою для застосування ст. 117 КЗпП України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач стверджує, що при звільненні позивача дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України, а підстав для пропонування позивачу інших рівнозначних посад не було.

Щодо застосування ст. 117 КЗпП України, то вказана стаття має застосовуватися з врахуванням отримання позивачем заробітку за місцем нової роботи.

Також відповідач зазначає, що поновлення на посаді є дискреційним правом, і суд не може зобов'язати відповідача поновити особу на посаді.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, працює у органах митної служби з 19.12.94 р.; 09.06.95 р. прийняла присягу державного службовця і наказом Державного митного комітету України від 16.06.95 р. №290-К їй було присвоєно звання інспектора митної служби 3 рангу (Бердянська митниця); остання посада у Бердянській митниці - старший інспектор сектора контролю митної вартості та номенклатури (наказ по Бердянській митниці Дніпровської Регіональної митниці від 31.10.03 р. №124-к).

Наказом Державної митної служби від 18.11.03 р. №715-к ОСОБА_1 у порядку переведення призначено на посаду провідного інспектора сектору організації митного контролю у пунктах пропуску через українсько-молдавський кордон відділу організації митного контролю в пунктах пропуску Управління технологій митного контролю Державної митної служби України.

Станом на 2016 р. ОСОБА_1 обіймала посаду головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України (наказ Державної фіскальної служби України від 16.06.15 р. №1663-о).

Наказом Державної фіскальної служби України від 25.07.16 р. №2724-о відповідно до ст.ст. 44, 49-2 КЗпП України, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», наказів ДФС України від 02.11.15 р. №834 «Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби», від 30.12.15р. №1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України», Штатного розпису на 2016 р. від 26.01.16 р. - з 25.07.16 р. звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України за п. 1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1-3 ст. 5 Закону №889-VIII "Про державну службу" (який набув чинності з 01.05.16 р., далі - Закон №889-VIII) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 1, 3 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КзпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Також трудове законодавство визначає особливості вивільнення працівників, які поширюються також і на державних службовців згідно ч.3 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII.

Зокрема, згідно ст. 42 КзпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Згідно ст. 49-2 КзпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Законом №889-VIII надано визначення рівнозначної посади, якою є згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Факт наявності підстави для припинення державної служби та звільнення, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII - скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу - в даному випадку встановлений, про що зазначено в оскаржуваному наказі Державної фіскальної служби України від 25.07.16 р. №2724-о, а саме: накази ДФС від 02.11.15 р. №834 «Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби», від 30.12.15р. №1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України», Штатного розпису на 2016 р. від 26.01.16р.

Натомість позивач вважає, що відносно неї не було дотримано вимог законодавства щодо пропонування їй перед звільненням іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, що прямо передбачено п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII, а також ст. 49-2 КзпП України.

Щодо вказаних тверджень суд зазначає наступне.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Згідно долученої до матеріалів справи копії попередження про наступне звільнення від 25.05.16 р. в ньому міститься інформація про відсутність вакантних посад, відповідно, позивачу не пропонувалися жодні посади - ні рівнозначні, ні інша робота (посада державної служби) у цьому державному органі.

Відповідачем не надано суду доказів щодо відсутності вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу станом на час попередження про вивільнення та дату звільнення, якими можуть бути штатні розклади з відповідними положеннями про службові обов'язки, а також переліки працівників, яким було запропоновано вакантні посади, для їх порівняння з позивачем.

Натомість, позивач посилається на невідповідність вказаної інформація дійсності, оскільки станом на час попередження її про наступне вивільнення, а також на момент її звільнення у Державній фіскальній службі існували вакантні посади, а також посади тимчасово вільні на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною, що відносились до однієї групи оплати праці з посадою, яку обіймала позивач.

Зокрема, згідно з наданими позивачем копіями табелів обліку робочого часу за травень 2016 р. були вакантними 4 посади в Департаменті матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, 1 посада в Департаменті внутрішнього аудиту, 2 посади в Департаменті моніторингу та обліково-звітних систем та 1 посада в Департаменті організації митного контролю; були вільні посади на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною у Департаменті організації роботи Служби - 3 посади, у Департаменті матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури - 2 посади, у Департаменті внутрішнього аудиту - 1 посада, у Департаменті обслуговування платників - 3 посади, у Департаменті інформаційних технологій - 6 посад, у Регуляторно-правовому департаменті - 1 посада, у Департаменті адміністративного оскарження та судового супроводження - 4 посади, у Департаменті податків і зборів з фізичних осіб - 2 посади, у Департаменті боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом - 1 посада, у Департаменті погашення боргу - 1 посада, у Департаменті адміністрування митних платежів - 2 посади, у Департаменті боротьби з митними правопорушеннями - 1 посада.

Також у вказаних департаментах були вакантні посади і станом на липень 2016 р. згідно з табелями обліку робочого часу за липень 2017 р., а саме: 1 посада в в Департаменті матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, 3 посади в Департаменті моніторингу доходів та обліково-звітних систем, 2 посади в Департаменті податків і зборів з юридичних осіб, 1 посада в Департаменті податків і зборів з фізичних осіб.

Крім того, згідно Штатного розпису станом на 25.07.16 р. та табелів обліку робочого часу за липень 2016 р. позивачу могли бути запропоновані посади на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідач не надав пояснень або заперечень щодо наявності станом на дату попередження про звільнення та дату звільнення вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу згідно вказаних Штатного розпису та табелів обліку робочого часу, і на які посилається позивач; відповідачем не надано суду копії вказаних документів, а також не висловлено заперечень щодо відповідності оригіналу наданих позивачем копій.

За таких обставин суд вважає надані позивачем копії Штатного розпису ДФС від 26.01.16 р., від 21.06.16 р., табелів обліку робочого часу ДФС за травень 2016 р., за липень 2016 р. належними доказами по справі і враховує наявну в них інформацію щодо наявності вакантних посад при розгляді справи.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.15 р. у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Згідно наданих суду доказів (в тому числі, матеріалів особової справи, наданих відповідачем) позивач має дві вищі освіти - педагогіка і методика початкового навчання (вчитель молодших класів; диплом ПВ №626711 від 30.06.87 р.) та міжнародне право (спеціаліст згідно диплому про перепідготовку 12 ДСК №176478 від 29.05.09 р.), тобто, відповідає вимогам щодо перебування на державній службі категорії "В" згідно ст. 19 Закону №889-VIII.

Також згідно матеріалів особової справи позивач має безперервний стаж державної служби з 09.06.95 р., і станом на час звільнення 25.07.16 р. він становив 20 років саме в органах митної (фіскальної служби), що надає позивачу переваги у залишенні на посаді згідно ст. 42 КзпП України як працівнику з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідачем не надано пояснень щодо дотримання процедури, передбаченої ст. 42 КзпП України щодо позивача при визначенні переліку працівників для звільнення в процесі виконання наказу ДФС України «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України» від 30.12.15р. №1022.

З врахуванням викладеного у суду наявні всі підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді непропонування іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як наявні у справі докази свідчать про їх наявність.

Згідно ст. 235 КзпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В даному випадку судом встановлено протиправність звільнення позивача з державної служби в ДФС наказом від 25.07.16 р. №2724-о, що має наслідком поновлення позивача на державній службі на посаді, з якої позивача було звільнено незалежно від її наявності у чинному штатному розкладі.

Також згідно ст. 235 КзпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В даному випадку позивач звернувся до суду в передбачений ст. 99 КАС України місячний термін; спір розглядається у суді більше одного року не з вини позивача.

Згідно наданого позивачем розрахунку з дати звільнення по 15.11.17 р. тривалість вимушеного прогулу складає 329 робочих днів (112 робочих днів за період з 26.07.16 р. по 31.12.16 р. та 217 робочих днів з 01.01.17 р. по 15.11.17 р.).

Згідно з довідкою ДФС від 08.09.16 р. №1173 (та довідкою від 21.11.16 р. №1234) середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складав 393, 95 грн., посадовий оклад - 4 308 грн.

З метою реалізації положень Закону України "Про державну службу" та постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.17 р. №15 "Питання оплати праці працівників державних органів" наказом ДФС від 25.01.17 р. №34 "Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів" з 01.01.17 р. введено умови оплати праці посадових осіб, згідно з якими місячний посадовий оклад головного державного інспектора складає 5900 грн., тобто, коефіцієнт підвищення складає 1, 37, що дорівнює 539, 71 грн. середньоденного заробітку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.01.15р. у справі №6-203цс14, -

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 .

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Таким чином, при розрахунку середнього заробітку, починаючи з 01.01.17 р., суд враховує коефіцієнт підвищення посадового окладу згідно наданого позивачем розрахунку.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає за 112 робочих днів 2016 р. по 393, 95 грн. - 44 122, 4 грн., за 217 днів 2017 р. - 117 117, 07 грн., що разом становить 161 239, 47 грн.

Відповідач не надав заперечень щодо наданого розрахунку, зазначивши, що суд має враховувати отриманий позивачем заробіток за місцем нової роботи.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 25.05.16 р. у справі №6-511цс16, відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України , яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Таким чином, у суду відсутні підстави для з'ясування обставин наявності у позивача доходу від наступного працевлаштування та його врахування під час визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, суд зазначає, що в резолютивній частині постанови може бути зазначено конкретну суму, присуджену до стягнення, лише станом на конкретну дату, в даному випадку 15.11.17 р. (дата останнього судового засідання), тоді як формулювання - "станом на час поновлення на посаді" не дає суду можливості визначити в резолютивній частині постанови конкретної суми.

Суд наголошує, що у випадку наявності підстав позивач може звернутися до суду з окремим позовом про стягнення невиплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу по час поновлення на посаді вже після факту такого поновлення.

Згідно ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби тощо.

З врахуванням вказаного положення суд звертає до негайного виконання постанову в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 5900 грн.

Згідно ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Позивач зазначає, що у день звільнення 25.07.16 р. вона перебувала на робочому місці і отримала копію наказу та трудову книжку, проте, остаточний розрахунок з нею було проведено лише 29.07.16 р., що підтверджується банківською випискою.

Згідно наданого позивачем розрахунку середній заробіток за період з 26.05.16 р. по 29.05.16 р. становить 1575, 8 грн. (393, 95 грн. за чотири дні).

Згідно ч. 1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідні витрати йому не компенсуються.

Згідно ч.3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною другою статті 16 КАС України встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції станом на час прийняття рішення по справі) встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць установлено у розмірі з 1січня 2017 року - 1544 гривні.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 617,60 грн. (1544 грн. * 40%) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З іншого боку, КАС України не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більше, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

Разом з тим, в силу вимог ч. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, застосувавши норми ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» до вказаних правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу.

Суд звертає увагу, що обов'язок, в контексті вимог ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, щодо доказування необґрунтованості заявленої позивачем до відшкодування суми оплати послуг адвоката покладено саме на відповідача, натомість останнім взагалі не надано будь-яких обґрунтувань та доказів на підтвердження вказаних обставин.

Згідно матеріалів справи позивачем надано докази на підтвердження загальної суми понесених позивачем витрат на правову допомогу у справі у розмірі 9 439, 33 грн. (пояснення від 16.11.17 р.), що підтверджується договором про правову допомогу з додатковою угодою, актом №1 від 01.11.16 р., прибутковими касовими ордерами №5 від 03.08.16 р. та №9 від 01.11.16 р., актом №2 від 02.02.17 р., прибутковим касовим ордером № 2 від 02.02.17р., актом №3 від 25.07.17 р., прибутковим касовим ордером №17 від 25.07.17р., актом прийняття-передачі наданої правової допомоги від 15.11.17 р. № 4 та оригіналом квитанції до прибуткового касового ордеру № 34.

Згідно акту №2 від 02.02.17 р. сторонами погоджено надання правової допомоги в обсязі 1 год. 32 хв., що становить 889, 33 грн. (квитанція від 02.02.17 р. №2).

Згідно п. 1.1 додаткової угоди від 10.01.17 р. розмір гонорару за надання правової допомоги розраховується за формулою: вартість 1 години = ПМПО/100х40.

Згідно акту №3 від 25.07.17 р. погоджено надання правової допомоги в обсязі 2 годин на суму 1280 грн. (квитанція від 25.07.17 р. №17).

Зважаючи на викладене у сукупності, а також те, що матеріали справи містять документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, вартість однієї години надання якої не перевищує встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу, тобто загальна сума понесених позивачем витрат на правову допомогу складає грн. (600 грн. * 5 години), суд вважає за можливе задовольнити у повному обсязі вимогу позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу у вказаному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 14.06.2017 у справі № К/800/5289/16 та від 13.07.2017 у справі № К/800/12514/17.

На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 186, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 25.07.2016 р. №2724-о «Про звільнення ОСОБА_1.».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України з 26.07.2016 р.

4. Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час вимушеного прогулу з 26.07.2016 р. по 15.11.2017 р. у розмірі 161 239, 47 грн. (сто шістдесят одна тисяча двісті тридцять дев"ять) грн. 47 коп.

5. Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку тривалістю чотири робочих дні з 26.07.2016 р. по 29.07.2016 р. в розмірі 1575 (одна тисяча п"ятсот сімдесят п"ять) грн. 80 коп.

6. Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 5900(п"ять тисяч дев"ятсот) грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий М.А. Бояринцева

Судді В.В. Аверкова

Н.М. Шевченко