Рішення № 70495987, 16.11.2017, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2440/2017 Справа № 490/7532/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 листопада 2017 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Кваша С.О.

за участю позивача та її представника ОСОБА_1, відповідача та його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та вселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року року позивач звернулася до суду із вищевказаним позовом з подальшим уточненням позовних вимог , в якому остаточно просила усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком № 26 по вул.. Акіма (1-а Воєнна) в м.Миколаєві та вселити її у цей будинок, визнати ОСОБА_4 особою, що втратила право користування цим будинком, та зняти його з реєстрації у будинку та виселити відповідача з вказаного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідач тривалий час не допускає її користуватися будинком, змінив замки у вхідних дверях, застосовує до неї фізичне насильство . Відповідач систематично порушує правила співжиття, застосовуючи до неї фізичне насильство, погрози та зневагу, що робить неможливим спільне проживання з будинку, а багаторазові її звернення до правоохоронних органів та застосування до нього адміністративних стягнень результату не дали. Вона, як власник будинку, має право використовувати його на власний розсуд, в тому числі і для власного проживання, а відповідач в цьому чиніть перешкоди. Як на підставу позовних вимог посилалася на норми ЦК щодо захисту прав власності, а також на ст.ст. 116, 155-157 ЖК України.

Ухвалою суду від 13 лютого 2017 року справу прийнято до провадження суддею Гуденко О.А.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на порушення її прав. Позивач зазначила, що на теперішній час вона змушена проживати з 2014 року в квартирі молодшого сина, що створює значні незручності. З того часу, коли син застосува до неї фізичне насильство та штовхнув її так, що вона отримала забій потиличної частини голови, вона зібрала речі та пішла з будинку . Після цього син через неприязнені відносини перешкоджає її доступу до будинку, вона має обгрунтовані побоювання щодо нього, неодноразово робив спроби для вселення до будинку , залучаючи працівників міліції , однак не може вселитися до свого постійного місця проживання, змінив замки та продовжує погрожувати їй. Спільне проживання з ним у будинку є неможливим.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти заявлених позовних вимог. Відповідач суду пояснив, що жодним чином не перешкоджав матері ні у проживанні в будинку, ні у її вселенні. Ніколи не застосовував до неї фізичне насильство та погрози. Про притягнення його до адмінстративної відповідальної навіть не знав, до суду його не викликали. Звзаначив, що вказаний будинок фактично є його, оскільки придбаний на його кошти , під час перебування його на заробітках в Російській Федерації, а оформлений за його дорученням на ім'я матері. Він зареєстрований у цьому будинку та постійно там проживає, іншого житла не має.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали адміністративної справи № 490\10401\14-п, вивчив доводи позову, дослідивши цивільної матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

На підставі Договору купівлі-продажу від 04 липня 2006 року позивачка є власником житлового будинку по вул. 1-а Воєнна (Акіма), 26 в м.Миколаєві.

Згідно даних Будинкової книги на вказане домоволодіння, позивачка зареєстрована в будинку з 14.07.2006 року, а ОСОБА_4 -з 15.03.2011 року.

ОСОБА_4Г.є рідним сином ОСОБА_3 і позивачка не заперечувала, що зареєстрував своє місце проживання в будинку та вселився він як член її сім'ї.

Як пояснила позивач, 25.06.2014 року вона отримала забиття потиличної області голови ( що підтверджується Довідкою лікаря-травматолого — а.с. 6) внаслідок сварки з сином, коли він її сильно штовхнув. Після цього, побоючись за своє здоров'я, вона вимушена була піти з будинку і проживати разом з молодшим сином.

Проте жодних доказів того, що такі ушкодження їй завдані саме ОСОБА_4, вона суду не надала, як і не встановлені такі докази за її зверненням правоохоронними органами.

В матеріалах справи містяться численні листи-відповіді Центрального РВ Миколаївського міського Управління МВС України в Миколаївській області щодо звернень ОСОБА_3 (від 27.06.2014 року, 02.07.2014 року, 03.07.2014 року, 09.07.2014 року, 27.08.2014 року, 24.02.2015 року, 26.03.2015 року, 18.06.2015 року,22.07.2015 року) щодо вжиття заходів до ОСОБА_4, який вчиняє сварки та застосовує нецензурну лайку та погрози до неї за місцем свого помешкання по вул.Акіма, 26.

Так , з цих відповідей вбачається, що співробітниками міліції декілька раз була проведена профілактична бесіда щодо недопущення насильства в сім'ї, але переважно не вдавалося встановити місцезнаходження ОСОБА_4, та повідомлялося, що при встановленні його місцезнаходження з ним буде проведена профілактична бесіда щодо недопущення антигромадської поведінки. В подальшому, на початку 2016 року працівниками міліції вирішено повідомити ОСОБА_3 що між нею та сином склалися цивільно-правові відносини, отже подальшу перевірку її звернень слід припинити.

Водночас зазначено, що 01.08.2014 року ОСОБА_4 винесено офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім'ї , складено відносно нього адміністративний протокол за ст. 173-2 КупАП (вчинення насильства в сімї , невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми).

Постановою Центрального районного суду м.Миколаєва від 03.09.2014 року №490\104011\14-п за вчинення правопорушення , передбаченого ч.1 ст. 173-2 КупАП ( вчинення насильства в сімї, тобто умисне вчинення дій психічного характеру , внаслідок чого могла бути завдан шкода психічному здоровю потерпілої_) накладено на ОСОБА_4 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51 грн. ОСОБА_4 в судовому засіданні присутній не був.

При дослідженні в судовому засіданні матеріалів адмінстративної справи № 490\104011\14-п всьтановлено, що 01 серпня 2014 року ст.дільничним інспектором Центрального РВ ММУ УМВС складено протокол про адмінстративне правопорушення, в якому зазначено, що 21.07.2014 року о 10.00 год ОСОБА_4Г, знахождячиь за адресою помешкання м.миколаїв, вул.Акіма, 26 , вчинив сімейну сварку , в ході якої висловлювався на адресу своєї матері ОСОБА_3 грубою нецензурною лайкою , на зауваження не реагував , чим вчинив насильство в сімї.

Так, 21.07.2014 року була зареєстрована відповідна заява ОСОБА_3 щодо вчинення дій її сином ОСОБА_4, з яким вона спільно проживає в будинку, який протягом місяця погрожує її вбивством, вигоняє з будинку , веде себе неадекватно, принижує її.

01 серпня 2014 року відбрані пояснення від ОСОБА_4Г, , який з-аперечував викладені матір'ю обставини. 02 серпня 2014 року були відбрані поясненя від сусідів ОСОБА_5І, та ОСОБА_6В, , які заперечували викладені факти, зазначили, що не чули ат ен бачили , що ОСОБА_4Г, висловлювався грубо на адресу своєї матері чи вчиняв інше насильство в сімй, натомість сама ОСОБА_7 постійно вчиняє скандали з сином та сусідами, безпричинно звертається до міліції

Постановою Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 29.12. 2014 року закрито кримінальне провадження за ч.1ст.125 КК України за заявою ОСОБА_3 про нанесення їй її сином ОСОБА_4 в ході сімейного скандалу тілесних ушкоджень — за відсутністю події кримінального правопорушення.

Як слідує із пояснень свідка ОСОБА_8 , який на той час як спіробітник міліції контролював хід перевірник працівниками Центрального РВ звернень ОСОБА_3, він особисто не спілкувався з ОСОБА_4, доказів вчинення ним протиправних дій проти ОСОБА_3 не був , всі результати перевірок за її зверненнями викладені у повній відповідності до норм діючого законодавства та фактичних обставин справи.

Свідок ОСОБА_9, яка є найближчою сусідкою сторін, суду пояснила, що ніколи не чула та не бачили вчиненя жодних насильницьких дій, нецензурної лайки чи просто грубої лайки з боку ОСОБА_4Г, на адлресу свої матері. Натомість сама ОСОБА_3 сама часто провокувала сварки та скандали з сусідами і з сином. Жодних перешкод ОСОБА_4 щодо вселення матері знову до будинку -не чинить.

Таким чином, судом встановлено, що позивач як власник житлового будинку має право на користування домоволодінням та вселення до житлового будинку, а відповідач вселився до будинку та є зареєстрованим в ньому як член сім'ї власника житлового приміщення.

Відповідно до положень ст..ст. 317,321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст . 383 цього Кодексу, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. За статтею 391 цього Кодексу, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 9, 150 ЖК України, наведених статей ЦК України, суд дійшов висновку, що позов в частині усуненя перешкод та вселення підлягає задоволенню , оскільки наявними в справі доказами підтверджується наявність певних перешкод у користуванні позивачкою будинком, а на теперішній час і їй не надано ключей від дверей і вільного доступу у користуванні приміщеннями будинку.

Що стосується позовних вимог про про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком № 26 по вул. 1-а Воєнна (Акіма) в м.Миколаєві , та його виселення без надання житлового приміщення , то вони задволенню не підлягають за недоведеністю та безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у тому числі колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Проте суд не вважає встановленим, що ОСОБА_4 систематично порушує правила співжиття, робить неможливим для позивачки проживання із ним в одному будинку , а вжиті до нього заходи попередження не дали позитивних результатів — адже фактично самі факти систематичного звернення позивачки в 2014 році до органів міліції стосовно застосування до неї з боку відповідача фізичного та психічного насильства ( без підтвердження цих фактів за результатми цих звернень) — не можуть вважатися належними й допустимими доказами для застосування ст. 116 ЖК УРСР.

Отже, суд, встановивши фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, перевіривши доводи та надані сторонами докази, доходить до висновку про недловеденість вимог позивачки про виселення ОСОБА_4 з житлового будинку та визнання його таким, що втратив право користування цим будинком, оскільки судове рішення не може грунтуватися на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

У відповідності зі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовиий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та вселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення – задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні житлового будинку № 26 по вул. 1-а Воєнна (Акіма) в м.Миколаєві, який належить на праві власності ОСОБА_3 , шляхом вселення ОСОБА_3 до житлового будинку № 26 по вул. 1-а Воєнна (Акіма) в м.Миколаєві.

У задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком № 26 по вул. 1-а Воєнна (Акіма) в м.Миколаєві , та його виселення без надання житлового приміщення — відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 551 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене сторонами через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення або отримання повного тексту рішення.

СУДДЯ О.А.ГУДЕНКО