Постанова № 70492991, 24.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 листопада 2017 року № 826/6346/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5 690 072, 22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5 690 072, 22 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за 2016 рік, що підтверджується звітом за формою 10-ПІ та розрахунком суми позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2017 р. відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 183-2 КАС України суддею Добрянською Я.І. відкрито скорочене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у строк до 15.06.2017 або у десятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття скороченого провадження надати суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.

03.07.2017р. відповідачем подані заперечення на адміністративний позов в якому він зазначає, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, на противагу цьому, відповідачем створені належні умови для працевлаштування інвалідів, подана звітність по формі 3 ПН до Дарницького районного центру зайнятості, отже перелік обов’язків, які покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні» виконано відповідачем, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи подане відповідачем заперечення по справі суд прийшов до висновку про необхідність проведення судового засідання та виклик осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2017р. призначено судове засідання.

В судовому засіданні 26.10.2017р. представник позивача підтримав вимоги адміністративного позову, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти вимог адміністративного позову, просив відмовити в їх задоволенні.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, керуючись вимогами ст. 128 КАС України, суд вирішив продовжити розгляд справи без участі представників сторін у порядку письмового провадження.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.

Спірні правовідносини у даній справі підпадають під регулювання положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. №875-ХІІ (в чинній редакції) (далі - Закон №875).

Так, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч.ч. 2-3 ст. 18-1 Закону №875).

В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10 ст.19 Закону №875).

Також підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частина четверта ст. 20 Закону №875).

Порушення термінів сплати вказаних санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк(частина друга ст. 20 Закону №875).

Що стосується визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, то слід зазначити, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.

Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (частина перша ст. 218 ГК України).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із цією нормою кореспондує ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обов'язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Аналіз норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в чинній редакції дозволяє дійти висновку, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування, а не обов'язок органів, визначених частиною першою статті 18 цього Закону - центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів працевлаштувати інвалідів.

При цьому обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є: 1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць; 3) спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців; 4) причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06.10.2005 р. №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні», і розуміється як: робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1836 «Про реалізацію ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації. Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Тобто, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.

Такий висновок відповідає наданими відповідачем доказам щодо створення ним фактичних робочих місць та відображення цієї інформації у звітах до центру зайнятості.

Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій» встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.

Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При відсутності такої інформації, органи, визначені ст. 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.

Особи, яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій, беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.

Поряд з цим, як наголошено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.05.2016 р. №К/800/41548/15, відмова в укладенні трудового договору з інвалідом може мати місце лише у випадках, вичерпний перелік яких зазначено у ст. 17 Закону № 875-ХІ, при цьому на підприємства, установи, організації, фізичних осіб, які використовують найману працю, окрім обов’язку щодо створення робочих місць (в тому числі і спеціальних) покладається обов’язок створити умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Згідно поданого Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» звіту від 27.02.2017р. про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма №10-ПІ поштова річна) кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 257 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 6424 осіб. Поряд з цим в графі "середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність" зазначено 185 осіб. (т. 1, а.с. 7)

Тобто, різниця між кількістю осіб з інвалідністю, які повинні бути працевлаштованими на підприємстві, та фактично працюючими становить 72 особи.

Так, на підтвердження вжиття Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» заходів для працевлаштування протягом 2016 року інвалідів представником відповідача надано копії звітів форми №3-ПН за 2016 р. (т.1, а.с. 124-193, т. 2, а.с. 1-128), згідно якої позивач звітував про вакантні робочі місця для інвалідів.

В той же час, в матеріалах справи наявні листи Печерського районного центру зайнятості від 30.05.2017р. № 03-1250, Дніпровського районного центру зайнятості від 25.05.2016р. № 1455-03 та № 1456-03, від 15 30.05.2017р. № 1526-03, Деснянського районного центру зайнятості від 31.05.2017р. № 23-1904, Оболонського районного центру зайнятості від 26.05.2017р. № 25-1497, якими підтверджується кількість вакансій для працевлаштування інвалідів, які були заявлені звітністю форми 3-ПН. (т. 1, а.с. 61-68)

Окрім цього, судом встановлено, що протягом 2016р. відповідачем працевлаштовано 19 інвалідів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями наказів про призначення на посади та копіями довідок до актів огляду МСЕК. (т. 1, а.с. 71-123)

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 р. (справа №21-523а14), законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому такий норматив має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних (тобто всіх без винятку) працівників.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04.07.2011 р. № 21-159а11, від 17.09.2013 р. №21-232а13, від 27.05.2014 р. №21-119а14.

Водночас, Верховним Судом України у постановах від 28.05.2013 р., від 09.07.2013 р., 19.11.2013 р., від 11.02.2014 р. та від 21.04.205 р. наголошено на тому, що висновок про належне виконання підприємством свого обов'язку по вжиттю усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, може бути визнаний таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права тільки у випадку встановлення судом здійснення підприємством передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування уповноважених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів для забезпечення можливості виконання органами, зазначеними в ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

В контексті наведеного суд також наголошує, що однією з вимог верховенства права, виведених Європейським судом з прав людини, є вимога про якість закону.

Так, вирішуючи справу "Круслен проти Франції" Європейський суд зазначив, що словосполучення "згідно із законом" передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для особи, яка б могла передбачити наслідки застосування цього закону до себе. Одним із напрямків удосконалення законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні має бути чітке визначення в Законі (875-12) не лише розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць, а й підстав для звільнення від такої відповідальності, наприклад, відсутність інвалідів в регіоні, в якому розташовано підприємство, ненаправлення інвалідів на підприємство для працевлаштування; вжиття роботодавцем всіх заходів по виконанню вимог законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач довів належними та допустимими засобами доказування факт здійснення ним передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування осіб з інвалідністю, попередньо при цьому проінформувавши уповноважений орган про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування таких інвалідів.

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про виконання відповідачем вимог Закону №875-XII та вжиття всіх залежних від підприємства заходів щодо працевлаштування інвалідів у 2016 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська