Постанова № 70489884, 20.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 року справа № 813/3287/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого cудді – Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання – Михайленко Б.С.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій,-

в с т а н о в и в :

27 вересня 2017 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (далі – ФО – П ОСОБА_3, позивач) до Головного управління ДФС у Львівській області (далі – ГУ ДФС у Львівській області, відповідач) з наступними позовними вимогами:

- скасувати податкові повідомлення – рішення ГУ ДФС у Львівській області від 10.08.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4;

- скасувати вимогу про сплату боргу від 10.08.2017 року № Ф – НОМЕР_5;

- скасувати рішення № НОМЕР_6 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.08.2017 року.

Ухвалою судді від 09.10.2017 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач не погоджується з висновками відповідача, висвітлені в акті перевірки щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати позивачем податків і зборів за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року. Позивач наголошує, що жодних порушень при формуванні витрат, декларуванні податку на доходи фізичних осіб, розрахунку суми єдиного соціального внеску та військового збору ним не допускалося. Крім того, при проведенні перевірки відповідачем не взято до уваги усіх первинних документів господарської діяльності платника податків, не надано належної оцінки усним поясненням, хибно зазначено про ненадання усіх документів господарської діяльності підприємства. Вказані дії відповідача, на переконання позивача призвели до помилкових висновків про порушення позивачем норм податкового законодавства, та як наслідок, винесення оскаржуваних рішень. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає такі висновки необґрунтованими, а винесені на їх основі рішення протиправними.

Представник відповідача на заперечення позовних вимог подав суду письмові заперечення, суть яких полягає в наступному. Так, представник відповідача зазначив, що службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку діяльності ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року. За результатами якої було встановлено ряд порушень щодо перекручування даних податкової декларації, ведення обліку доходів та витрат, заниження військового збору та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування тощо. Представник відповідача наголосив, що позивачем до перевірки не надавалося оригіналів вантажно – митних декларацій та жодних документів, які б підтверджували правомірність віднесення зазначених ним сум до податкового кредиту у звітних періодах. Крім того, позивачем до перевірки не надавалося первинних документів, які б підтвердили факт понесених позивачем витрат, та документів, які б свідчили про сплату коштів за товар чи надані послуги. На підставі матеріалів перевірки ГУ ДФС у Львівській області було винесено податкові повідомлення – рішення та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Таким чином, представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, покликаючись на позицію, висвітлену у письмових запереченнях та просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ФО-П ОСОБА_3, (ідентифікаційний код НОМЕР_7, місце проживання: 79037, м. Львів, вул. Купальська, 4/29) перебував на обліку в Генічеській ОДПІ з 07.08.2013 року. З 24.06.2014 перейшов на облік у Шевченківське відділенні Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

На підставі наказу ГУ ДФС у Львівській області № 2150 від 01.06.2017 року, наказу № 2471 від 19.06.2017 року та плану – графіку проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2017 року, з 06.05.2017 року по 19.06.2017 року службовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності ФО – П ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

Перевірка проведена з відома та в присутності ФО – П ОСОБА_3

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 30.06.2017 року № 880/13-01-13-07/НОМЕР_7.

В ході проведення перевірки службовими особами ГУ ДФС у Львівській області було встановлено наступні порушення:

- вимог п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (далі – ПК України) в частині перекручення даних в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, що призвело до несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік в сумі 115396,60 грн.;

- вимог п. 177.10 ст. 177 ПК України, в частині неведення обліку доходів і витрат за період з 2014 – 2016 років;

- вимог ст. 163, ст. 168, ст. 176, пп. 1.2, пп.1.4, пп. 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, в результаті чого занижено військовий збір за 2016 рік в сумі 9616,38 грн.;

- вимог п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 4 ч. 2 ст. 6, ч. 1 п. 3 ст. 7, п. 11 ст. 8, ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результат чого занижено суму єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується внесок за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 рік на загальну суму 141040,28 грн.;

- вимог п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200, п. 201.12 ст. 201 ПК України, а саме неправомірно включено до складу податкового кредиту ПДВ наступних сум в січні 2014 року – 47985,00 грн., в лютому 2014 року – 70027,00 грн., в жовтні 2014 року – 92145,0 грн., в листопаді 2014 року 114559,00 грн., у листопаді 2015 року – 4877,00 грн., що вплинуло на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету у січні 2014 року в сумі 47985,0 грн., в лютому 2014 року в сумі 42922,0 грн., та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в лютому 2014 року на суму 271500,0 грн., в грудні 2016 року на суму 208917,0 грн.

Не погоджуючись із висновками перевірки, позивач подав до ГУ ДФС у Львівській області заперечення від 06.07.2017 року.

За результатами розгляду заперечень, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, дотримання законодавства про укладення трудового договору оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, порушених у запереченні від 06.07.2017 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 07.08.2017 року № 1191/13-01-13-07/НОМЕР_7, в якому було підтверджено висновки відповідача про порушення позивачем вимог законодавства, відповідно до акту перевірки № 880/13-01-13-07/НОМЕР_7 від 30.06.2017 року.

Отже, на підставі встановлених порушень, відповідачем було винесено:

- податкові повідомлення – рішення від 10.08.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4;

- вимогу про сплату боргу від 10.08.2017 року № Ф – НОМЕР_5;

- рішення № НОМЕР_6 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.08.2017 року.

Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд при вирішенні адміністративної справи виходив з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (надалі – ПК України), Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та іншими нормативно – правовими актами.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно положень п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Суд зазначає, що за результатами перевірки було встановлено, що облік доходів і витрат, позивачем не ведеться, чим порушено вищенаведені норми законодавства.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 178.3. ст. 178 ПК України передбачено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

Відповідно до п. 177.4 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов’язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п. 177.4.5 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Так, виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частиною 5 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 року №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з акту перевірки, при перевірці показників декларації про майновий стан і доходи позивача за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року встановлено, що на формування цих показників мав вплив здійснення позивачем операцій із торгівлі товарами широкого асортименту.

Так, в декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік позивачем задекларовано витрати в сумі 3817497,00 грн., в тому числі вартість товарно – матеріальних цінностей, що реалізовані на суму 2859497,00 грн., інші витрати, включаючи вартість виконання робіт, наданих послуг в сумі 958000,00 грн.

Згідно відомостей акту перевірки, основними покупцями товарів у період, що підлягав перевірці були: ДП "Львівський бронетанковий завод", ТзОВ "Завод металевих виробів", ТзДВ "Червоноградський завод металоконструкцій", ПАТ "Конвеєр", ТзОВ "Дорожні знаки", ТзОВ "Екскомбуд" та інші.

Проте, як зазначив представник відповідача, на підтвердження придбаних товарно – матеріальних цінностей, що були в подальшому реалізовані, позивачем не надавалося до перевірки жодних первинних документів, що підтверджують факт понесення та оплати даних витрат, а саме: банківських виписок, платіжних доручень, фіскальних чеків або інших документів, які підтверджують фактичну сплату коштів чи надання послуг.

Суд також наголошує, що вищевказаних документів не було долучено позивачем і до матеріалів справи та не надавалося суду для огляду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Щодо покликання позивача на те, що відповідачем при здійсненні висновків щодо завищення податкового кредиту за жовтень – листопад 2014 року та листопад 2015 року не було взято до уваги наявність первинних документів, а саме вантажно – митних декларацій № 123030000/2013/005789 від 19.12.2013 року, № 123030000/2013/005472 від 28.11.2013 року та № 500060001/2015/019609 від 26.10.2015 року, суд зазначає наступне.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 ПК України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Водночас, наявність деяких первинних бухгалтерських документів загалом, і податкової накладної зокрема, без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток, та для включення визначених у такій податковій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Крім того, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11, в якому зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п. 198.6 ст. 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 ст/ 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.4. ст. 200 ПК України при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу –

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Представник відповідача наголосив, що згідно податкової декларації з податку на додану вартість позивач відніс до податкового кредиту суму ПДВ сплачену митним органам у січні 2014 року в сумі 47985,0 грн., у лютому 2014 року в сумі 70027,0 грн., у жовтні 2014 року в сумі 92145,0 грн., у листопаді 2014 року в сумі 114559,0 грн., у листопаді 2015 року в сумі 4877,0 грн.

Проте, як вбачається з відомостей акту перевірки та пояснень представника відповідача, позивачем до перевірки не надавалося вантажно – митних декларацій та будь – яких інших документів (платіжних доручень про сплату ПДВ, сплаченого митним органам) які б підтверджували правомірність віднесення зазначених сум до податкового кредиту у звітних періодах.

Крім того, суд наголошує, що позивачем та його представником не було долучено належних доказів, на підставі яких формувався податковий кредит до матеріалів справи, та не надано оригіналів цих документів для огляду в судовому засіданні, що свідчить про обґрунтованість висновків відповідача про вчинені позивачем порушення.

Отже, підсумовуючи вказане, суд погоджується з позицією відповідача щодо вищевказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту, які вплинули на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету у січні 2014 року в сумі 47985,00 грн., у лютому 2014 року в сумі 42922,00 грн., та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в лютому 2014 року в сумі 27155,00 грн., та грудні 2016 року на суму 208917,00 грн.

Щодо правильності нарахування та утримання єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449.

Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Відповідно до п. 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту – Інструкція) до платників, які не виконали визначені Законом обов’язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до розділу VII Інструкції, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Відповідно до абзацу 3, 5 ч.8 ст. 9 цього Закону платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Суд зазначає, що при перевірці правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску були встановлені порушення, а саме заниження суми доходу, отриманого при здійсненні діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується єдиний внесок з врахуванням максимальної величини у розмірі 22 % за 2016 рік на суму 388446,00 грн., що призвели до донарахування єдиного внеску за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року на загальну суму 85458,12 грн.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" запроваджено військовий збір.

Платниками цього збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПК України, а саме фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, фізичні особи – нерезиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні та податкові агенти.

Відповідно до ст. 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподаткований дохід, доходи з джерела походження їх в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), іноземні доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Як уже зазначалося проведеною перевіркою встановлено, що позивачем занижено чистий оподаткований дохід за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року на суму 9616,38 грн.

Жодних доказів на спростування встановлених порушень позивачем не надавалося.

Тому, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд погоджується з висновками відповідача щодо заниження позивачем суми доходу з якої отримано військовий збір на суму 641092,20 грн, що призвело до донарахування позивачу військового збору.

Отже, підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідком розгляду справи суд погоджується з висновками ГУ ДФС у Львівській області, що були виявлені під час проведення перевірок позивача. Матеріалами справи підтверджуються порушення позивачем вимог законодавства при нарахуванні та сплаті податків та зборів, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військового збору, тощо. Вказане на переконання суду свідчить про обґрунтованість висновків відповідача, а відтак і про правомірність винесених щодо позивача податкових повідомлень – рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

З огляду на вказане, суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними, у зв'язку з чим дійшов висновку у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ст. 94 КАС України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24 листопада 2017 року.