Рішення № 70487468, 23.11.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2017 р.Справа № 922/3365/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Кучко А.В.

розглянувши справу

за позовом Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ - 5", с. Подвірки, Харківська область до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків про стягнення 35 772 778, 25 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 22.06.2017;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність №38-4055/391 від 27.10.2010.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5» - звернулась з позовом до відповідача Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - про стягнення 35 772 778,25 грн. заборгованості, з яких:

24 565 472,10 грн. - основного боргу за договором про закупівлю товарів № 63 від 29.02.2016 р.;

6 867 223,62 грн. - пені;

876 870,01грн. - 3% річних;

3 413 212,52 грн. - інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за укладеним між сторонами договором про закупівлю № 63 від 29.02.2016 р. щодо своєчасної та повної сплати існуючої заборгованості за відпущену воду природну.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.10.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.10.2017 р.

В судових засіданнях 23.10.2017 р. та 13.11.2017 р. оголошувалась перерва.

В процесі розгляду даної справи відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 37173 від 10.11..2017 р.), в якому визнає існування основного боргу за укладеним між сторонами договором про закупівлю № 63 від 29.02.2016 та просить суд зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача на 50%, в звязку з скрутним матеріальним становищем підприємства відповідача. Також у даному відзиві відповідач надав свій контррозрахунок пені та вказує, що позивачем невірно нарахована пеня.

Позивач подав до суду заперечення проти клопотання про зменшення пені (вх. № 37817 від 16.11.2017 р.), в якому вважає доводи відповідача про таке зменшення безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, в даному випадку відсутня винятковість випадку, як підстава для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобовязання, що підприємство позивача належить до підприємств паливно-енергетичного комплексу та перебуває у скрутному матеріальному становищі.

15.11.2017 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 30 645 507,79грн., з яких: 24 565 472,10 - сума основного боргу; 1 798 953,16 грн. - пеня; 867 870,01 грн. - 3% річних; 3 413 212,52грн. - інфляційні витрати та судовий збір. Зазначена заява була прийнята судом до розгляду в порядку ст.22 ГПК України та подальший розгляд справи відбувається з її урахуванням.

На судове засідання 23листопада 2017 р. прибули представники сторін.

Представник позивача наполягає на зменшених позовних вимогах, а також просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Представник відповідача повідомила суд, що визнає позов в частині стягнення основного боргу, просить зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29.02.2016 між ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" (продавець) та КП "Харківські теплові мережі" (покупець) було укладено договір про закупівлю товарів №62 (т.с. І а.с. 14-17).

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується протягом січень- грудень 2016 року поставити покупцю воду природну (поставка пом'якшеної води), надалі - товар або пом'якшена вода.

Згідно з умовами п.3.1 договору, вартість цього договору становить 24 570 000,00грн., в тому числі ПДВ - 4 095 000,00грн.

Ціна товару на момент укладення договору становить за 1м3 - 7,02грн. з ПДВ.

Згідно з п.4.1 договору, оплата за пом'якшену воду по даному договору здійснюється покупцем шляхом 100% оплати протягом поточного місяця.

За згодою сторін розрахунки по даному договору можуть здійснюватись і в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до п.5.4 договору, загальна кількість відпущеної згідно показань приладу обліку пом'якшеної води, оформлюється 2-х стороннім актом відпустку пом'якшеної води між продавцем та покупцем до 4 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 6.1.1. сторони передбачили, що покупець зобов"язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

З матеріалів справи вбачається, що у період з січня по грудень 2016 року позивач поставив відповідачу пом'якшену воду на загальну суму 24 565 472,10 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання-передачі пом'якшеної води № 01 від 31.01.16; № 02 від 29.02.16; 3 03 від 31.03.16; № 04 від 30.04.16; № 05 від 31.05.16; № 06 від 30.06.16; № 07 від 31.07.16; № 08 від 31.08.16; № 09 від 30.09.16; № 10 від 31.10.16; № 11 від 30.11.16; № 12 від 31.12.16 (а.с.19-30).

Таким чином, судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар - пом'якшену воду на загальну суму 24 565 472,10 грн., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору про закупівлю товарів №62 від 29.02.2016, не оплатив отриману продукцію, у зв"язку з чим станом на 03.10.2017 за отриману у січні- грудні 2016 року пом'якшену воду у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 24 565 472 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач визнав наявність заборгованості, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 24 565 472,10 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1 798 953,16 грн., даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з вимогами частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що в разі не оплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у пункті 4.1 даного договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши нарахування пені позивача, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок відповідає діючому законодавству, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", умовам договору і становить 1 798 953,16грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданих до суду доказів, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" тривалий час знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво. На протязі останніх років господарської діяльності підприємства заборгованість споживачів за спожиту теплову енергію щомісяця складає сотні мільйонів гривень. З кожним роком ця заборгованість неухильно зростає, незважаючи на заходи, що приймаються по її стягненню. В 2016 році 87,21% від загального обсягу виробленої теплової енергії споживається населенням. Станом на 01.10.2017р. загальна сума заборгованості за теплову енергію складає 1,86 млрд грн., у тому числі заборгованість населення 1,43 млрд. грн., бюджетних установ 215,2 млн грн., госпрозрахункових підприємств 120,3 млн грн., заборгованість місцевого бюджету з субсидій та пільг 90,8 млн грн.

На підтвердження важкого фінансового становища Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" відповідач надав баланс підприємства станом на 30.06.2017, у якому відображені збитки підприємства. Сума збитків становить 2,4 млрд. грн.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені, та зменшити розмір пені на 45%, а саме стягнути з відповідача пеню у розмірі 989 424,24 грн. В іншій частині стягнення пені відмовити.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення в рішеннях Вищого господарського суду у справах № 922/2376/15; 922/2377/15; 922/6052/15; 922/876/16, відповідно до яких штрафні санкції відносно КП "Харківські теплові мережі" зменшені на обсяг споживання теплової енергії населенням у процентному відношенні.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 867 870,01 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 413 212,52 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування 3% річних позивача, які складають 867 870,01 грн., суд дійшов висновку, що ці нарахування вірно розраховані, у звязку з чим підлягають задоволенню.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 3 413 212,52 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, з- вини якого спір доведено до суду у розмірі 240 000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 527, 530, 532, 611, 625 Цивільного кодексу України; ст. ст. 193, 216, 217, 230, 232, 343 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230) суму основного боргу в розмірі 24 565 472,10 грн.; пеню в сумі 989 424,24 грн.; інфляційні втрати в сумі 3 413 212,52 грн.; 3% річних в сумі 867 870,01 грн.; судовий збір в розмірі 240 000,00грн.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.11.2017 р.

Суддя ОСОБА_3