Постанова № 70487446, 20.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2017 р. Справа № 920/316/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2902 С/1-7) на рішення господарського суду Сумської області від 30.08.17 у справі

за позовом Спільне українсько-білоруське підприємство "Укртехносинтез" у формі ТОВ, м. Суми,

до Державної податкової інспекції у м. Суми Головного управління ДФС у Сумській області, м. Суми,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, м. Суми,

про стягнення 151 717,61 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача шкоду у сумі 81882,05 грн., заподіяну позивачеві відповідачем у звязку з неповерненням коштів у вигляді надміру сплаченого грошового зобовязання з податку на прибуток та необхідністю користування позивачем кредитними коштами.

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2017 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обовязків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, субєктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач у позовній заяві зазначає, що за результатами декларування податку на прибуток за 2015 рік, у нього виникло право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами роботи у 2015 році у розмірі 5102908,00 грн., з яких: 1001632,00 грн. - сума зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами останнього (звітного) податкового періоду та 4101276,00 грн. - сума зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами попереднього звітного періоду поточного року (9 місяців 2015 року). У звязку з чим, позивач звернувся до відповідача із заявою від 11.02.2016 року № 17 про повернення надміру сплачених грошових зобовязань у сумі 1001632,00 грн., але відповідачем листом від 01.03.2016 року № 9883/18-19-20-02-45 відмовлено позивачеві у поверненні суми зменшення податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані дії відповідача позбавили позивача можливості користуватися належними йому грошовими коштами в сумі 1001632,00 грн. та змусили позивача звертатися за захистом своїх порушених прав до Сумського окружного адміністративного суду. За результатами розгляду справи № 818/300/16 постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року, позов Спільного українсько-білоруського підприємства «Укртехносинтез» (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) задоволено та визнано бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області, щодо не вчинення дій спрямованих на повернення СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ надміру сплачених грошових зобовязань в розмірі 1001632,00 грн. протиправною та зобовязано Державну податкову інспекцію у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області підготувати та надати на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області висновок про повернення СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ надміру сплачених грошових зобовязань в сумі 1001632,00 грн. шляхом перерахування вказаних сум зобовязань за наступними реквізитами: Отримувач - СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ, код ЄДРПОУ 21127532, р/р 26004414548 в АТ «ОСОБА_3 Аваль» у м. Києві, МФО 380805.

Заява про повернення коштів від 11.02.2016 року отримана відповідачем 12.02.2016 року.

Відповідно до приписів статті 43 Податкового кодексу України, строк, для надання висновку про повернення позивачу надміру сплачених коштів, сплив 24.02.2016 року, а відтак, граничний строк, встановлений законом для повернення третьою особою позивачу надміру сплачених грошових зобовязань, сплив 03.03.2016 року.

Проте, грошові кошти в сумі 1001632,00 грн. за заявою № 17 від 11.02.2016 року були отримані позивачем, після ухвалення судового рішення у справі № 818/300/16, лише 26.08.2016 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 26.08.2016.

Тому позивач вважає, що в результаті незаконних дій (бездіяльності) відповідача, що встановлено судовим рішенням у справі № 818/300/16, він протиправно був позбавлений можливості, починаючи з 04.03.2016 року по 26.08.2016 року (176 календарних днів), користуватися належними йому грошовими коштами в розмірі 1001632,00 грн., оскільки зазначені грошові кошти не могли використовуватися позивачем для здійснення господарської діяльності - виплати заробітної плати, закупки матеріалів і комплектуючих, виконання інших зобовязань перед контрагентами, тощо. Позивач замість використання власних коштів з метою здійснення господарської діяльності був змушений користуватись кредитними коштами за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007 року, укладеним з АТ «ОСОБА_3 Аваль».

Відповідач в обґрунтування своєї правової позиції та вимог апеляційної скарги проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що кредитні кошти за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007 року призначені для будівництва торгово-офісного центру в м. Полтава, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача, у т.ч. для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, а також для виконання інших грошових зобовязань позивача перед третіми особами. ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» надав позивачеві кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача.

За умовами кредитного договору позивач, як зазначає відповідач, зобовязується використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів на умовах, передбачених цим договором, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача, у т.ч. для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, а також для виконання інших грошових зобовязань позивача перед третіми особами.

Позивач має право достроково погашати кредит за умови попереднього повідомлення банку у термін не менше 10 днів до дати здійснення дострокового погашення, проте, як зазначає відповідач, подібних звернень позивачем до ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» не було, що підтверджує відсутність у позивача наміру достроково погашати кредит за даним Кредитним договором.

У разі виявлення фактів нецільового використання кредиту (його частки) позивач сплачує ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» штраф у розмірі 25 відсотків від суми нецільового його використання, проте оскільки штраф у розмірі 25 відсотків від суми 1001632,00 грн. позивачем не сплачувався, то на думку відповідача, позивачем не доведено факту понесення ним збитків та не доведено причинний звязок між несвоєчасним поверненням позивачеві коштів в сумі 1001632,00 грн. та збитками у сумі 81882,05 грн.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

У період з 04.03.2016 року по 26.08.2016 рік за користування кредитними коштами, замість коштів, які у передбачений законом спосіб не були повернені позивачеві, в результаті протиправних дій відповідача, позивач був вимушений сплатити проценти в розмірі: 1001632,00 грн. х 17 % річних (ставка за договором) х 176 днів : 366 = 81882,05 грн.

Зазначений розрахунок сплачених позивачем процентів за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007 року підтверджується довідкою №ДЗ-2-КБ/722 від 22.03.2017 АТ «ОСОБА_3 Аваль».

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування, за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно пункту 21.3 статті 21 Податкового кодексу України, шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Стаття 17 Податкового кодексу України передбачає право платника податків на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно пунктів 43.5, 43.6 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за пять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом пяти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 цього ж Кодексу, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв'язок між порушенням зобовязання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, слід враховувати, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, вона повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

Внаслідок винної протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у не підготуванні висновку про повернення позивачу надмірно сплачених грошових зобовязань та неподанні його для виконання третій особі у справі, що підтверджено постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року у справі № 818/300/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року, позивач для забезпечення господарської діяльності підприємства вимушений був використовувати додаткові кредитні кошти та сплачувати проценти за користування кредитними ресурсами в сумі 81882,05 грн за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007, як відповідну плату за користування кредитом згідно договору у період з 04.03.2016 року по 26.08.2016 року, згідно арифметично правильних розрахунків позивача, наведених ним у позовній заяві, а саме: позивач сплачував проценти за користування кредитними коштами, в той час як його власні кошти знаходилися на рахунках першого відповідача та протиправно, у порушення вимог статті 43 Податкового кодексу України не поверталися, позивачу завдано 81882,05 грн. прямих збитків, які підлягають стягнення з Державного бюджету України.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено загальний порядок відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями, рішеннями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи, шляхом відшкодування в повному обсязі особою, яка її завдала, тому випадки, в яких відповідальною за заподіяну шкоду буде саме держава, визначаються відповідно до чинного законодавства України.

Цивільним кодексом передбачено спеціальні підстави та порядок відповідальності за заподіяну шкоду, зокрема, статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, що відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З огляду на положення указаних вище норм чинного законодавства, можна зробити висновок, про те, що стаття 17 Податкового кодексу України кореспондується з статтею 1173 Цивільного кодексу України, якою передбачено відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. При цьому, стаття 17 Податкового кодексу України закріплює основні засади відповідальності контролюючого органу у вигляді відшкодування шкоди у порядку визначеному законом, а стаття 1173 Цивільного кодексу України вже встановлює сам механізм та порядок відшкодування такої шкоди.

За таких обставин, враховуючи відсутність у Податковому кодексі України спеціальних положень, які регулюють порядок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями контролюючих органів, враховуючи положення статті 5 Податкового кодексу України, посилання позивача на статтю 1173 Цивільного кодексу України, як на підставу стягнення з відповідача шкоди, завданої його неправомірними діями, є правомірним та обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 81882,05 грн збитків, завданих протиправною бездіяльністю відповідача.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 7500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката позивач зазначає, що у звязку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_5, з яким укладено договір про надання правової допомоги від 01.03.2016 року № 2-2016 (надалі договір про надання правової допомоги) для забезпечення представництва інтересів позивача під час розгляду даної справи.

На виконання умов договору про надання правової допомоги, між позивачем та адвокатом укладено додаток від 23.03.2017 року № 6 до договору про надання допомоги (надалі - додаток), відповідно до умов якого адвокат прийняв на себе зобов'язання по наданню правової допомоги щодо захисту прав та інтересів СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ у Господарському суді Сумської області з приводу стягнення на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС України у Сумській області, шкоди, заподіяної Відповідачем, у розмірі 151717,61 грн., у тому числі: 81882,05 грн. - шкоди, повязаної із необхідністю користування кредитними коштами, а також 69835,56 грн. - шкоди, повязаної із залученням адвоката для відновлення порушеного права (на суму 69835,56 грн. позивач зменшив розмір своїх позовних вимог після порушення провадження у справі, керуючись статтею 22 Господарського процесуального кодексу України).

У пункті 2 додатку позивач та адвокат визначили суму гонорару за надання вищезгаданої правової допомоги щодо захисту прав та інтересів позивача в Господарському суді Сумської області в розмірі 7500,00 грн.

Згідно частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, повязані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною пятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським обєднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, місцевий господарський суд вірно кваліфікував зазначені позивачем судові витрати в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1600 гривень.

Таким чином, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах у 2017 році становить 640 грн. на годину (1600 х 40% = 640 грн.).

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії обєктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до пункту 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не повязаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У звязку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобовязаний відшкодувати, зменшення розміру позовних вимог під час розгляду справи, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвокату у сумі 4000, 00 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між неповерненням відповідачем на користь Позивача грошових коштів у розмірі 1 001 632,00 грн. та сплатою останнім процентів за користування кредитними коштами; не доведено факту нецільового використання кредитних коштів, що, в свою чергу, спростовує твердження позивача про спричинення йому шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідача; не доведено економічну обґрунтованість дострокового погашення кредиту, що підтверджує факт відсутності наміру дострокового погашення кредиту, а також Позивачем не доведено обґрунтованість та необхідність понесення, заявлених до стягнення, витрат на правову допомогу.

Так, відповідач зазначає про те, що кредит був наданий позивачу для будівництва торгівельно-офісного центру у м. Полтава, це свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між його неправомірними діями та сплатою Позивачем процентів за користування таким кредитом.

Проте, колегія суддів із вказаними доводами апеляційної скарги погодитись не може, з огляду на наступне.

Не залежно від мети отримання кредитних коштів та напрямків його використання, позивач, в періоді що розглядається, користувався зазначеними кредитними коштами, у т.ч. кредитними коштами у розмірі 1 001 632,00 грн., та сплачував проценти за таке користування, у той час як його грошові кошти, у зазначеному вище розмірі, обліковувались у відповідача та не повертались Позивачу у зв'язку із протиправною бездіяльністю Відповідача.

Факт користування кредитними коштами, в т.ч. у розмірі 1 001 632,00 грн. та факт сплати процентів, нарахованих на зазначену суму кредиту, підтверджується матеріалами справи, а саме довідкою АТ «ОСОБА_3 Аваль» від 22.03.2017, виданою на запит Позивача.

Факт наявності протиправної бездіяльності Відповідача, яка полягає у не вчиненні дій, спрямованих на повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у розмірі 1 001 632,00 грн. також підтверджується матеріалами справи, а саме постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі №818/300/16.

Що ж стосується причинно-наслідкового зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідача та сплатою позивачем процентів за користування кредитними коштами у розмірі 81 882,05 грн., то такий причинно-наслідковий зв'язок підтверджується наступними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «ОСОБА_3 Аваль» листом від 14.01.2016, звернувся до позивача із запитом щодо, надання інформації про плани Позивача по погашенню у 2016 році кредиту, отриманого за кредитним договором.

Отримавши зазначений лист, позивачем було проведено аналіз фінансової ситуації, про що головним бухгалтером позивача підготовлено службову записку від 27.01.2016, у якій зазначено про відсутність фінансової можливості у спрямуванні грошових коштів, отриманих від основної діяльності, на дострокове погашення кредиту, а також про доцільність спрямування надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток, у розмірі 5 102 908,00 грн. (4 101 276,00 грн. - переплата з податку на прибуток за 9 місяців 2015 року та 1 001 632,00 грн. - переплата з податку на прибуток за 2015 рік), які обліковувались у відповідача, в рахунок погашення отриманого кредиту за кредитним договором №012/06-11/101 від 05.10.2007 одразу ж після повернення таких коштів з Державного бюджету України.

Виходячи з проведеного аналізу фінансового стану, Позивач, листом №02/09-0000731 від 02.02.2016, повідомив АТ «ОСОБА_3 Аваль» про те, що грошові кошти, у розмірі 5 102 908,00 грн., які обліковуються у Відповідача в якості надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток, будуть спрямовані на погашення кредиту одразу ж після надходження таких коштів з Державного бюджету України на рахунок Позивача.

Тобто позивач, знаючи про наявність у нього переплати з податку на прибуток та проаналізувавши власний фінансовий стан, дійшов висновку про необхідність спрямування наявної переплати, із зазначеного вище податку, в рахунок погашення кредиту, задля зменшення процентів, які ним сплачуються за використання кредитних коштів. Саме про такий висновок позивач і повідомив АТ «ОСОБА_3 Аваль» листом №02/09-0000731 від 02.02.2016, визначившись для себе щодо подальшої долі зазначених коштів.

Однак, відповідач, протиправно не вчиняв дії, спрямовані на повернення Позивачу його грошових коштів, чим фактично позбавив Позивача права розпоряджатись власним майном.

Більше того, позивач не лише не міг використати грошову, кошти у розмірі 1 001 632,00 грн. шляхом направлення їх в рахунок погашення кредитних зобов'язань, а і взагалі був позбавлений можливості використовувати ці кошти будь-яким іншим чином, у т.ч. спрямувати їх на розрахунки з контрагентами, Державним та місцевим бюджетами по сплаті податків зборів та інших обов'язкових платежів.

Посилання ж відповідача, в апеляційній скарзі на п. 43.4 ст. 43 Податкового кодексу України, в контексті того, що позивач міг звернутись до відповідача із відповідною заявою та скерувати указані грошові кошти на погашення інших податкових зобов'язань є викривленням дійсних обставин справи, оскільки зазначена норма закону надає платнику податків, на його вибір, один із трьох варіантів використання переплати:

Перерахування грошових коштів на поточний рахунок;

Направлення суми переплати на погашення грошових зобов'язань по сплаті податків і зборів;

Отримання грошових коштів у готівковій формі (у разі відсутності розрахункового рахунку).

Зазначена норма вказує, що платник податків має право, самостійно, обрати найприйнятніший для нього варіант, що і було зроблено Позивачем, коли він звернувся до Відповідача із заявою про повернення грошових коштів безпосередньо на розрахунковий рахунок Позивача у банку.

Також, відповідач, у своїй апеляційній скарзі, зазначає про те, що позивачем не доведено факт нецільового використання кредитних коштів, а відтак вважає, що наміру у достроковому поверненні кредиту у Позивача не було.

Відповідач, у тексті апеляційної скарги, ставить у залежність дострокове повернення кредиту із необхідністю сплати 25% штрафу за нецільове використання, при цьому не зазначаючи жодної обставини, яка б могла об'єднати ці дві події між собою.

Так, відповідач, в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем зазначено про залучення кредитних коштів для забезпечення нормальної діяльності позивача, що на його думку суперечить меті отримання кредиту, однак відповідач не враховує той факт, що не можливо використати кредитні коштів «на будівництво», такі кошти можуть бути використані на досягнення поставленої мети шляхом використання таких коштів для виплати заробітної плати працівникам позивача, задіяним у будівництві, сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, обов'язок щодо сплати яких виникає під час будівництва, а також для виконання інших грошових зобов'язань Позивача перед третіми особами, які залучаються для будівництва об'єкту нерухомості (постачальники товарно-матеріальних цінностей, підрядні та субпідрядні організації тощо).

Всі ці напрямки використання грошових коштів безпосередньо пов'язані з метою створення об'єкту нерухомості (торгівельного центру), що в свою чергу є інвестуванням господарської діяльності Позивача і є залученням додаткових обігових коштів для забезпечення нормальної господарської діяльності Позивача, тобто отримання додаткових коштів для здійснення статутної діяльності (у т.ч. для будівництва об'єкта нерухомості).

За таких обставин, посилання відповідача на відсутність нецільового використання кредитних коштів, як на підставу відсутності наміру Позивача достроково виконати кредитні зобов'язання перед Банком у розмірі 1 001 632,00 грн. є необґрунтованими.

Поряд з цим, відповідач наголошує на відсутності економічного обґрунтування у достроковому погашенні кредиту, з огляду на той факт, що у разі дострокового погашення кредиту Позивач зобов'язаний був сплатити Банку штраф у розмірі 3% від суми достроково повернутих коштів (п. 10.3. кредитного Договору), що, на думку Відповідача, становить 30 048,96 грн.

Проте, такі доводи відхиляються колегією суддів, оскільки, пунктом 8.2. кредитного договору встановлено, що позичальник (Позивач) має право достроково погашати кредит за умови попереднього повідомлення Банку у термін не менше 10 днів до дати здійснення дострокового погашення, а пункт 10.3. кредитного договору встановлює, відповідальність Позивача перед Банком (штраф у розмірі 3% від суми дострокового повернення) у разі порушення Позивачем умов, передбачених п. 8.2. кредитного договору.

Матеріали справи містять копію листа Позивача від 02.02.2016 відповідно до умов якого, позивач повідомляє АТ «ОСОБА_3 Аваль» про намір достроково погасити кредит у розмірі 5 102 908,00 грн. (4 101 276,00 грн. - переплата з податку на прибуток за 9 місяців 2015 року та 1 001 632,00 грн. - переплата з податку на прибуток за 2015 рік), які обліковувались у відповідача, в рахунок погашення отриманого кредиту за кредитним договором №012/06-11/101 від 05.10.2007 одразу ж після повернення таких коштів з Державного бюджету України.

Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення грошових коштів у розмірі 1 001 632,00 грн. 12.02.2016, то відповідно до приписів статті 43 Податкового кодексу України, строк, для надання висновку про повернення позивачу надміру сплачених коштів, сплив 24.02.2016, а відтак, граничний строк, встановлений законом для повернення третьою особою позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань, сплив 03.03.2016.

Тобто, за умови належного виконання Відповідачем, покладеного на нього в силу закону, обов'язку щодо вчинення дій, спрямованих на повернення коштів Позивачу, Позивач повинен був отримати грошові кошти з Державного бюджету України 03.03.2016, а відтак, 04.03.2016 позивач мав змогу та намір скерувати ці кошти в рахунок погашення кредиту.

В силу приписів п. 8.2 кредитного договору, десятиденний термін, з моменту направлення до Банку листа №02/09-0000731 від 02.02.2016 сплив 12.02.2016, тобто за 19 днів до запланованої дати повернення грошових коштів, у розмірі 1 001 632,00 грн. з Державного бюджету України. Таким чином, порушень п. 8.2. кредитного договору з боку позивача не було, а відтак, підстав для застосування до нього штрафу у розмірі 3% від суми дострокового погашення, визначеного п.10.3. кредитного договору, у банку не було.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, а саме - представництво інтересів Позивача у судових засіданнях було здійснено помічником адвоката, а не самим адвокатом; у додатку №6 від 23.03.2017 відсутнє посилання на конкретний номер справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як пояснює позивач у відзиві на апеляційну скаргу - додаток №6 до договору про надання правової складено до порушення провадження у справі та подання позовної заяви до суду. За таких обставин, позивач та адвокат у момент укладання додатку не знали та не могли знати про номер справи, який буде присвоєно за наслідками опрацювання поданої позовної заяви.

Такі доводи позивача визнаються колегією суддів обґрунтованими.

Щодо представництва інтересів позивача у судових засіданнях помічником адвоката, колегія зазначає наступне.,

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України встановлений склад судових витрат. Відповідно до приписів указаної норми Закону, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Поряд з цим, за приписами частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, при задоволенні позову - на відповідача.

Із зазначеними нормами ГПК України кореспондується позиція Вищого господарського суду України, викладена у постанові пленуму №7 від 21.02.2013, яка визначає, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» містить визначення поняття адвокат, а саме: адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може мати помічників з числа осіб, які мають повну вищу юридичну освіту. Помічники адвоката працюють на підставі трудового договору (контракту), укладеного з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, з додержанням вимог цього Закону і законодавства про працю. Помічник адвоката виконує доручення адвоката у справах, що знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень (прав та обов'язків) адвоката.

Ця норма Закону надає право адвокату надавати правову допомогу як особисто так і з залученням своїх помічників, окрім тих процесуальних повноважень (прав та обов'язків) адвоката, які віднесені Законом до його виключних повноважень.

Господарський процесуальний кодекс України, на відміну наприклад від Кримінального процесуального кодексу України, не містить обмежень щодо процесуальних повноважень, які можуть реалізовуватись адвокатом особисто, а відтак, за відсутності такого обмеження, адвокат, у межах договору про надання правової допомоги має право доручити виконання окремої процесуальної дії своєму помічнику, при цьому залишаючись особою, яка надає правову допомогу та є стороною (виконавцем) у договорі про надання правової допомоги, який укладено з Позивачем.

Частиною 2 статті 902 Цивільного кодексу України, встановлено, що у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

У пункті 5.4. додатку №6 від 23.03.2017 до договору про надання правової допомоги №2-2016 від 01.03.2016, який є його невід'ємною частиною, адвокат та Позивач погодили, що адвокат особисто, або із залученням помічників, здійснює представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях під час розгляду справи у Господарському суді Сумської області з усіма правами, якими наділяється Клієнт відповідно до чинного законодавства України.

За таких обставин, посилання Відповідача на неправомірність стягнення витрат на правову допомогу, у зв'язку із тим, що представництво у судових засіданнях здійснювалось помічником адвоката, а не особисто адвокатом, є необґрунтованим.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2017 року залишити и без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 23.11.2017 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.