Ухвала суду № 70478378, 23.11.2017, Апеляційний суд Сумської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ткачук С. С.,

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 Вачика Бахтоєвича

на ухвалу судді Конотопського міськрайонного суду Сумської від 20 жовтня 2017 року

за заявою ОСОБА_3 Вачика Бахтоєвича про забезпечення позову

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 Вачика Бахтоєвича до ОСОБА_4

про стягнення грошової суми,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 730 032,18 грн., в тому числі 217 965,00 грн. у рахунок повернення авансових платежів, які були ним сплачені з метою майбутньої купівлі нежитлових приміщень (зварювального цеху та чергової, розташованих за адресою: вул.Сумська,12, м.Конотоп, Сумської області), 62 067,18 грн. – процентів за користування грошовими коштами та 450 000,00 грн. в рахунок відшкодування вартості витрат на поліпшення майна, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати у справі.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на належне відповідачу майно, а саме на 17/50 частин будівель і споруд бази загальною площею 6 608,6 кв.м, розташованої за адресою: вул. Сумська,12, м.Конотоп, Сумської області.

Ухвалою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20.10.2017 року відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи в задоволенні його заяви про забезпечення позову, суд помилково ототожнює майно, яке орендувалося ним (ОСОБА_3Б.) і те, що належить відповідачу ОСОБА_4 на даний час. Вказує, що орендував іншу частину приміщення бази, а саме 3/50 частин, яка на даний час дійсно відповідачу не належить, проте за даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останній є власником інших 17/50 частин вищезазначеного приміщення бази і дана інформація на даний час є актуальною.

Сторони в судове засідання не з’явилися, але про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала – скасуванню, за наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову, суддя виходив з того, що позивачем не доведено існування реальної загрози невиконання майбутнього рішення суду. Крім того, у тексті самої позовної заяви зазначається про належність майна, на яке пропонується накласти арешт не відповідачу ОСОБА_4, а його матері – ОСОБА_5 внаслідок розірвання договору дарування, що ставить під сумнів відомості з Державного реєстру речових прав, які позивачем долучені до заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком з урахуванням наступного.

Відповідно до преамбули Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 3 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову визначено у ст. 152 ЦПК України і у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалене тільки у відповідності до заявлених вимог. Отже, конкретний вид забезпечення позову повинен застосовуватися у разі необхідності та бути співмірним із заявленими вимогами.

У відповідності з абз. 2 п. 1, абз. 1, 3 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду).

При цьому, відповідно до п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Виходячи з роз’яснень, наданих Верховним Судом України у п. 4 постанови Пленуму за №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що за договором оренди майна з подальшим викупом від 31.10.2014 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 останній надав позивачу, з наступним продажем, у строкове платне користування майно: зварювальний цех та чергову, розташовані за адресою: вул.Сумська, 12, м.Конотоп, Сумської області. Згідно п.8.1 договору майно, що орендується, переходить у власність орендаря, після підписання договору купівлі – продажу, який буде підписано сторонами не пізніше 01.01.2016 року, продаж буде здійснено за остаточну суму 10 000, 00 доларів США в гривнях по курсу НБУ на день оплати, з яких грошові кошти в сумі, еквівалентній 8 250,00 доларів США, визначені сторонами як завдаток, вже сплачено орендарем до підписання договору, а решту, в сумі еквівалентній 1 750,00 доларів США буде сплачено під час нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу (а.с.4,5).

З договору про розірвання договору дарування від 05.08.2016 року вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвали договір дарування частини будівлі та споруди бази, посвідчений приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_6 07.10.2014 року за реєстровим № 716, за яким ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар 3/50 частини будівель та споруд бази, що розташована за адресою: вул.Сумська,12, м.Конотоп,Сумської області. 3/50 частин будівлі та споруди бази складаються зі: зварювального цеху літ. М-1,площею 348,8 кв.м, чергова літ. К-1, площею 14,8 кв. м, загальною площею 363,6 кв.м, ідеальна частка 3/50 (а.с. 6).

Тобто, з огляду на наведене, за вищевказаним договором про розірвання договору дарування, право власності на 3/50 частини спірного приміщення, (яке згідно договору від 31.10.2014 року передане ОСОБА_4 у оренду з наступним викупом ОСОБА_3Б.), перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_5

ОСОБА_3 заявлено позов про стягнення з відповідача 730 032,18 грн., в тому числі 217 965,00 грн. у рахунок повернення авансових платежів, які були ним сплачені з метою майбутнього продажу нежитлових приміщень (зварювального цеху та чергової, розташованих за адресою: вул.Сумська,12, м.Конотоп), 62 067,18 грн. – процентів за користування грошовими коштами та 450 000,00 грн. в рахунок відшкодування вартості витрат на поліпшення майна.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалене тільки відповідно до заявлених вимог. А відтак, конкретний вид забезпечення позову повинен застосовуватися у разі необхідності та бути співмірним із заявленими вимогами.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно того, що майно, на яке позивачем пропонується накласти арешт належить не відповідачу, а матері останнього, оскільки з інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_4 на підставі договору дарування № 369, посвідченого приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_6 07.10.2014 року на праві приватної спільної часткової власності належить 17/50 частин будівель та споруд бази загальною площею 6 608,6 кв.м, розташованої за адресою: вул.Сумська, 12, м.Конотоп, Сумської області. Крім того останньому на праві власності належить будинок з господарськими будівлями, 2008 року побудови, розташований за адресою: Полтавська область, Великобагачівський район, смт.Велика Багачка, вул. Механізаторів, буд 22, загальною вартістю 67 874,00 грн. (а.с.8,9).

ОСОБА_3 необхідність вживання заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 17/50 частин будівель і споруд приміщення бази загальною площею 6608,6 кв. м, розташованих за адресою вул.Сумська, 12, м.Конотоп, Сумської області обґрунтовує тим, що відповідач може реалізувати спірне майно, що в подальшому, може утруднити виконання рішення, в разі задоволення його позовних вимог.

Нежитлове приміщення, на яке позивач просить накласти арешт, є єдиним майном, вартість якого є достатньою щоб забезпечити виконання можливого рішення суду у справі і є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Таким чином, у разі відчуження відповідачем належних йому нежитлових приміщень, виконання можливого рішення суду буде неможливим.

З урахуванням викладеного, оскаржувана ухвала не може вважатись такою, що постановлена з додержанням норм процесуального закону, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України з постановленням нової ухвали про задоволення заяви ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 Вачика Бахтоєвича задовольнити.

Ухвалу судді Конотопського міськрайонного суду Сумської від 20 жовтня 2017 року скасувати та постановити нову ухвалу.

Задовольнити заяву ОСОБА_3 Вачика Бахтоєвича про забезпечення позову.

В межах заявленої суми позову - 730 032 грн.18 коп. накласти арешт на 17/50 частин будівель та споруд бази, об’єкт житлової нерухомості:Ні, загальною площею 6 608,6 кв.м, розташованої за адресою: вул.Сумська,12, м.Конотоп, Сумської області, що належить на праві власності ОСОБА_4 за договором дарування від 04.06.2014р.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: