Рішення № 70469759, 14.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.,

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.

секретарях: Казанник М.М., Луговий Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.07.2016 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року представник ПАТ «Дельта банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 в якому просив: стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором в сумі 1065486,16 грн. В рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5, шляхом її продажу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачами взятих на себе договірних зобов'язань.

В ході розгляду справи позовні вимоги неодноразово уточнювались:

В заяві про уточнення позовних вимог від 10.06.2013 позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором в сумі 1065486,16 грн. В рахунок погашення заборгованості в розмірі 1595510,78 звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5, шляхом її продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження /т.1 а.с.67-68/.

В заяві про зміну позовних вимог від 03.10.2013 позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2а, ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором в сумі 1065486,16 грн. та судові витрати /т.1 а.с.114-115/.

В заяві про зміну позовних вимог від 08.08.2014 позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором в сумі 1595510,78 грн. В рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину шляхом її продажу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною, яка встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на момент продажу /т.2 а.с.141-142/.

В заяві про збільшення позовних вимог від 28.11.2014 позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором в сумі 3076526,65 грн. В рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину шляхом її продажу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, яка встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на момент продажу /т.2 а.с.155-156/.

ОСОБА_3 17.12.2013 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати припиненою поруку за договором № 497/ZФПОР-07 від 18.07.2007, у зв'язку із збільшенням його відповідальності внаслідок зміни процентної ставки без його згоди /т.2 а.с.48-51/.

ОСОБА_2 також звернувся до суду із зустрічним позов про визнання припинено поруки за договором від 12.01.2007№497/ПОР-06 з підстав збільшення його відповідальності шляхом збільшення відсоткової ставки без його погодження /т.2 а.с.58-62/

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25.07.2016 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства 923415,49 грн. заборгованості.

В решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено. Визнано припиненою поруку за договором №497/ПОР-06 від 12.01.2007 укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2.

Зустрічний позов ОСОБА_3 - задоволено. Визнано припиненою поруку за договором 497/ZФПОР-07 від 18.07.2007 укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3.

Вирішено питання судових витрат.

Не погодився із вказаним рішенням суду позивач, його представником подана апеляційна скарга, в якій вказується про незаконність рішення суду як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, представник позивача не погоджується з розміром заборгованості визначеним судом, оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях. Матеріали справи містять деталізований розрахунок заборгованості, який не спростований в ході розгляду справи і судом не було надано йому оцінку. Відсутні і підстави для застосування строків позовної даності, так як позичальник перестав виконувати свої зобов'язання щодо повернення кредиту в березні 2013 року. Також представник наголошує на тому, що судом не вирішені позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. На підставі викладеного просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалити нове рішення про задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача СвятецькийВ.І. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, проте після оголошення перерви в судове засідання не з'явився.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, про день, час і місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 отримала копію апеляційної скарги та судові повістки на 22.06.2017, 10.08.2017, 21.09.2017, 19.10.2017/т.3 а.с.84, 107,112,122,128/. З поштового повідомлення про вручення судової повістки на 10.08.2017 вбачається, що повістка адресована ОСОБА_1 була вручена її чоловіку ОСОБА_1/т.3 а.с.112/, а з копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що її чоловіком є ОСОБА_3 /т.1 а.с.33/. Інші судові повідомлення були повернуті поштовим відділенням без вручення. Таким чином, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомлені про розгляд справи апеляційним судом, проте в жодне із призначених судових засідань не з'явились, причини неявки в судове засідання не повідомили, рухом справи не цікавились, судові повідомлення направлені через поштові відділення не отримували, іншого місця перебування суду не повідомили.

Відповідачу ОСОБА_2 за місце реєстрації судові повістки вручені не були, всі повернуті у зв'язку із закінчення терміну зберігання. В ході розгляду справи ним інша адреса місця перебування суду повідомлена не була. Повноваження його представника, який також представляв інтереси ОСОБА_3 на час розгляду справи апеляційним судом припинились, так як закінчився строк дії довіреності /т.2 а.с.212,245/.

Апеляційним судом вжиті всі необхідні заходи для здійснення належного повідомлення учасників судового розгляду, тому враховуючи положення ст.ст. 74,76, 157, 303-1, ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за доцільне розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 12.01.2007 між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 497/ПВ-06 на суму 76500 (сімдесят шість тисяч п'ятсот) доларів США з оплатою по процентній ставці 13,5 % річних на придбання автомобіляіз строком повернення кредиту 11.01.2022. Відповідач також зобов'язався щомісячно здійснювати погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами. За прострочення повернення кредитних ресурсів умовами договору передбачений штраф у розмірі подвійної ставки НБУ та в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення /т.1 а.с.7-10; т.2 а.с.2-6/.

Згідно з заявою про видачу готівки ОСОБА_1 12.01.2007 отримала кредитні кошти в розмірі76500 (сімдесят шість тисяч п'ятсот) доларів США/т.1 а.с.11/.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором були укладені наступні договори:

§ Договір поруки № 497/ПОР-06 від 12.01.2007 між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є позивач, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами якого останній зобов'язався перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 497/ПВ-06 від 12.01.2007 /т.1 а.с.12; т.2 а.с.10; 116/;

§ Іпотечний договір від 12.01.2007 між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є позивач, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, за умовами якого ОСОБА_5 та ОСОБА_3 передали в іпотеку ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є позивач, нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Вартість предмету іпотеки була визначена сторонами в розмірі 613575 (шістсот тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) гривень /т.1 а.с.14-17; т.2 а.с.12-15/.

18.07.2007 між сторонами був укладений додатковий договір № 1 до Кредитного договору № 497/ПВ від 12.01.2007, яким були внесені зміни щодо суми кредиту, визначено її в розмірі 144525 (сто сорок чотири тисячі п'ятсот двадцять п'ять) доларів 97 центів США; змінено процентну ставку на 14,6 %; визначено повернення кредиту щомісячними платежами в розмірі не менше 830,61 доларів США; зазначено про забезпечення іпотекою квартири за адресою АДРЕСА_2, заставною вартістю 863550 грн., яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 /т.2 а.с.7-8/.

Також 18.07.2007 між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є позивач, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки № 497/1/ZФПОР-07, за умовами якого останній зобов'язався перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 497/ПВ-06 від 12.01.2007 /т.1 а.с.13; т.2 а.с.9/.

Між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним Банком України 30.06.2010 був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань від «Укрпромбанк» на користь ДельтаБанк, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за номером 2258 /т.1 а.с.35-39/.

Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 497/ПВ-06 визначений сторонами договору про передачу активів в розмірі 144525,34 долара США /т.1 а.с.34; т.2 а.с.39-44/.

В акті звірки між ТОВ «Укрпромбанк» та АТ «Дельтабанк» від 01.07.2010 заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.07.2010 визначена як: залишок кредиту у валюті кредиту становить 115454,62; залишок прострочки кредиту у валюті кредиту - 17847,79; залишок процентів кредиту в валюті кредиту -1599,63; залишок прострочки процентів кредиту в валюті кредиту 24111,93; залишок комісій 0,00 /т.2 а.с.16-17/.

Згідно з розрахунком заборгованості складеним позивачем 15.05.2013, заборгованість відповідача була прийнята на баланс 01.07.2010, в наступних сумах: заборгованість за кредитом складає 133302,41 доларів США, сума заборгованості за відсотками становить 25711,56 доларів США. Станом на 15.05.2013 заборгованість за кредитом становить 133302,41 доларів США, заборгованість за відсотками становить 66311,1 доларів США, загальна сума 199613,51 доларів США /т.1 а.с.69/. Такі ж суми заборгованості в іноземній валюті визначені позивачем в розрахунку станом на 17.11.2014 та 25.03.2016, відмінним є еквівалент в гривні /т.2 а.с.157; т.3 а.с.1-2; т.3 а.с.10/.

В ході розгляду справи відповідачами не заперечувався факт наявності заборгованості, в заяві про застосування строків позовної давності вказується на те, що останній платіж був здійснений в серпні 2007 року. Представником відповідачів ОСОБА_2, та ОСОБА_3 в письмових поясненнях від 22.06.2016 були наведені доводи щодо здійснення розрахунку розміру заборгованості, виходячи із визначеного сторонами розміру щомісячного платежу /т.3 а.с.29-31/. Такі доводи слід визнати обґрунтованими. Проте при здійсненні розрахунку представником відповідачів було визначено лише суму, що виходить за межі позовних вимог, застосований курс валют, станом на дату подання позову і здійснено відрахування суми, що виходить за межі позовних вимог, визначеної в гривнях, від суми позову заявленої першочергово також визначеної в гривнях. Тобто представником відповідачів здійснений розрахунок заборгованості без урахування змін та уточнень позовних вимог. В поясненнях від 07.06.2016 представником відповідачів вказано на те, що при зверненні до суду позивачем не був визначений доларовий еквівалент, а тому подальше збільшення позовних вимог за рахунок курсу долара США вважає необґрунтованим. Однак таке твердження є безпідставним як з огляду на положення ст. 533 ЦК України, які передбачають право кредитора на отримання суми заборгованості у гривнях, що визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, так і виходячи з положень ч.2 ст. 31 ЦПК України, які не передбачають обмежень такого роду. Однак, вказане не враховано судом першої інстанції, з мотивувальної частини рішення вбачається, що судом був взятий до уваги і покладений в основу рішення розрахунок здійснений стороною відповідачів та визначена сума заборгованості в розмірі 923415,49 грн.

Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються кредитним договором, договором поруки та Іпотечним договором. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, утворилася заборгованість.

Визначаючи розмір заборгованості відповідачів колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно з наведеними вище додатком до договору про передачу активів та акту звірки, на час здійснення переходу прав кредитора прострочена заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитом становила 17847,79 доларів США, а сума 115454,62 доларів США є сумою, дострокового стягнення. Загальна сума заборгованості по тілу кредиту становить 133302,41 доларів США (17847,79+115454,62=133302,41), як і вказується у подальших розрахунках позивача. Розмір процентів за користування кредитом на час здійснення переходу прав становив 25711,56 доларів США (1599,63+24111,93=25711,56). В подальшому новим кредитором - позивачем у справі було здійснено нарахування відсотків за користування кредитом на суму 133302,41 доларів США і визначена загальна сума заборгованості за процентами в розмірі 66311,1 доларів США, також був визначений еквівалент в національній валюті Українив сумі 3076526 (три мільйони сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 65 копійок.

В порядку ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами додаткового договору до кредитного договору № 1 від 18.07.2007 було визначено повернення кредиту щомісячними платежами в розмірі не менше 830,61 доларів США, а строк дії договору визначений сторонами до 11.01.2022.

Позивач звернувся до суду з позовом 20.03.2013, в якому просив стягнути всю суму кредиту та відсотків за користування кредитом, тобто як суму простроченої заборгованості, так і сум, яка мала бути сплачена до 11.02.2022. Таким чином, позивачем заявлено про дострокове стягнення суми кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Факт наявності прострочення повернення ОСОБА_1 чергової частини кредиту не заперечувався стороною відповідачів і визнаний ними в заяві про застосування строків позовної давності, також він підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме значиться в додатку до договору про передачу активів та в акті звірки від 01.07.2010. За даними нового кредитора з 01.07.2010 відповідачем зобов'язання по кредитному договору не виконувались, про що свідчать розрахунки складені уповноваженою особою. А отже вимога позивача про дострокове повернення кредитних коштів є обґрунтованою.

Як вже вказано вище позов був пред'явлений 20.03.2013, а заборгованість була визначена станом на 19.03.2013, строк дії кредитного договору був визначений до 11.02.2022, тобто позивач заявив вимогу про дострокове стягнення за 8 років і 10 місяців, що становить 106 місяців. Умовами кредитного договору визначений розмір щомісячного платежу 830,61 доларів США, до якого входить як сума погашення кредиту, так і сума нарахованих відсотків за користування ним. Таким чином, сума дострокового стягнення заборгованості становить 88044,66 доларівСША, яка вирахувана шляхом множення розміру щомісячного платежу на кількість місяців дострокового стягнення (830,61х106=88044,66).

В матеріалах справи відсутні дані про здійснення відповідачем ОСОБА_1 останнього платежу, проте із наявних даних вбачається, що станом на 01.07.2010 вже мала місце заборгованість і після вказаної дати такі платежі не здійснювались. За твердженням сторони відповідача останній платіж був здійснений в серпні 2007 року і це не спростовано стороною позивача. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску строків позовної давності. Наявні в матеріалах справи розрахунки містять нарахування процентів на загальну суму заборгованості, і не дає можливості визначити суму нарахування в межах строків позовної давності та поза межами цих строків. Тому колегія суддів виходить з умов договору та визначає суму заборгованості в межах трирічного строку позовної давності, визначеному ст. 257 ЦК України, шляхом множення розміру щомісячного платежу на кількість місяців такого строку, що дорівнює 29901,96 доларів США (830,61х36=29901,96).

Загальна сума заборгованості за кредитним договором становить суму наведених вище сум і дорівнює 117946,62 доларів США (29901,96+88044,66=117946,62). Таким чином, вимогу позивача про стягнення суми заборгованості в розмірі 199613,51 доларів США не можна визнати обґрунтованою.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконано в гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривні визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При зверненні до суду і в подальшому при зміні позовних вимог позивачем були поставлені вимоги про стягнення суми заборгованості в національній валюті Україні, сума якої остаточно була визначена в розмірі 3076526 (три мільйони сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 65 копійок.

Станом на 14.11.2017 офіційний курс долара США становить 26,4822 грн.

А отже розмір заборгованості ОСОБА_1 в національній валюті України на день ухвалення рішення суду становить 3123485 (три мільйони сто двадцять три тисячі чотириста вісімдесят п'ять) гривень 98 коп. (117946,62х26,4822=3123485,98). Разом з тим, згідно з положеннями ст.ст.10,303 ЦПК України суд виходить з принципів диспозитивності і розглядає справи виключно в межах заявлених позовних вимог.

Тому стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачапідлягає сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 3076526 (три мільйони сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 65 копійок, так як вона в порушення вимог ст. 525, 526, 530, 1050 ЦК України, свої зобов'язання за Кредитним договором у встановлені у договорі строки не виконує.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не здійснив перевірку розрахунку заборгованості наданого сторонами у справі не врахував змінені позовні вимоги, у зв'язку з чим невірно визначив суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 Тому рішення суду в цій частині постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

В ході розгляду справи відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наголошували на наявності підстав для припинення поруки у зв'язку із збільшенням обсягу їх зобов'язань.

В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як вбачається з наведених вище обставин між кредитором і боржником 18.07.2007 був укладений додатковий договір № 1, згідно з яким було збільшено суму кредиту з 76500 доларів США до 144525,97 доларів США та змінено процентну ставку з 13,5 % на 14,6 % річних. Таким чином за умовами додаткового договору було збільшено обсяг відповідальності боржника.

Договір поруки з ОСОБА_2 був укладений 12.01.2007.

Матеріали справи містять копію додаткового договору № 1 від 18.07.2007 до договору поруки № 497/ПОР-06, відповідно до умов якого сторони внесли зміни щодо розміру суми кредитного зобов'язання в розмірі 144525,97 доларів США /т.2 а.с.117/.В умовах додаткової угоди зазначено про зобов'язання сплатити проценти, разом з тим відсутнє погодження з поручителем ОСОБА_2 підвищення процентної ставки з 13,5% до 14,6 % річних та вказано на незмінність інших умов договору.

ОСОБА_2 заперечував обставини підписання ним додаткового договору до договору поруки. В ході розгляду справи була проведена судово-почеркознавча експертиза. Згідно з висновком експертів № 3350/3351/1432 від 27.06.2014 підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі № 1 до договору поруки № 497/ПОР-06 від 18.07.2007 виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису ОСОБА_2./т.2 а.с.122-128/. А тому колегія суддів не приймає до уваги додатковий договір до договору поруки, так як він не був підписаний його стороною - ОСОБА_2

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що сторонами даного договору поруки не було укладено додаткового договору № 1, не було узгоджено збільшення розміру суми кредиту, не погоджено умови підвищення процентної ставки, яка сама по собі також призводить до збільшення відповідальності. Таким чином є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2, оскільки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України порука за договором №497/ПОР-06 від 12.01.2007 укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 припинилась. Проте, в мотивувальній частині відсутнє обґрунтування такого висновку, що є порушення вимог ЦПК України та є підставою для скасування.

Договір поруки з ОСОБА_3 був укладенений 18.07.2007, тобто в день укладення між кредитором і боржником Додаткового договору № 1. З наведеного слідує, що ОСОБА_3 уклав договір про забезпечення зобов'язання ОСОБА_1 з урахуванням змін внесених додатковим договором, що також підтверджується визначеною в договорі поруки сумою кредиту -144525,97 доларів США. Тому його твердження про припинення поруки у зв'язку із збільшенням процентної ставки до 14,6 % не можна визнати обґрунтованими, а тому підстави для припинення поруки за цим договором відсутні. А отже рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні.

Також відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були подані заяви про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, в яких вказується на те, що боржником останній платіж був здійснений в серпні 2007 року /т.2 а.с.45-47/.

Проте, сплив позовної давності не припиняє основне зобов'язання в цілому. Пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення заборгованості лише за період, що виходить за межі цього строку. В даній справі строк дії договору визначений сторонами до 11.01.2022. Перевіряючи обставини справи в частині позовних вимог пред'явлених до боржника за кредитним договором ОСОБА_1 апеляційним судом зазначені підстави для застосування строків позовної давності та визначений розмір заборгованості з урахуванням цього.

Виходячи з умов п.3 договору поруки № 497/1/ZФПОР-07 та положень чинного законодавства божник і поручитель несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Разом з тим, в порядку ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У справі, яка переглядається, з договорів поруки вбачається, що в них не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договорів поруки про їхню дію до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Кредитним договором з урахуванням додаткової угоди № 1 передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів, а за договорами поруки відповідальність поручителів установлена у такому ж розмірі, у такий строк і в такому порядку, як у кредитному договорі. Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої ст. 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обчислення установленого ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на правових позиціях Верховного Суду України, зокрема, у справі № 6-31цс17, 6-1455цс17 та ін..

Враховуючи вищевикладене, не можна вважати припиненою поруку до збігу шестимісячного строку та щодо вимог про дострокове стягнення заборгованості.

Як же вказано вище, сума дострокового стягнення становить 88044,66 доларів США, а розмір заборгованості в межах шестимісячного строку становить 4983,66 доларів США, яка розрахована шляхом множення розміру щомісячних платежів на шість місяців (830,61х6=4983,66). А отже загальна сума, на яку розповсюджується відповідальність поручителя ОСОБА_3 становить 93028,32 доларів США, що становить еквівалент в національній валюті України на день ухвалення рішення 2463594,58 грн. (93028,32х26,4822=2463594,58), яка підлягає стягненню в судовому порядку у зв'язку з невиконанням поручителем своїх договірних зобов'язань.

Відмова в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не мотивована судом першої інстанції, що само по собі є порушенням норм процесуального права, і відповідно підставою для скасування рішення.

Як вже вказано вище, 12.01.2007 між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є позивач, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_5 та ОСОБА_3 передали в іпотеку ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є позивач, нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Вартість предмету іпотеки була визначена сторонами в розмірі 613575 (шістсот тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) гривень /т.1 а.с.14-17/.

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 21.07.2003 Управлінням житлового забезпечення, вказана квартира складається з двох кімнат, загальна площа становить 79,3 кв.м., житлова площа - 37,4 кв.м. та дійсно належить в рівних частинах ОСОБА_5 та ОСОБА_3 /т.1 а.с.121/

Згідно з актовим записом про смерть № 688 від ІНФОРМАЦІЯ_1, складеним Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.81,82,126/. Зі спадкової справи вбачається, що із заявами про спадкування звернулись ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 /т.1 а.с.123-125/.

В порядку спадкування право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 перейшло до ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом виданим державним нотаріусом Двадцять другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 11.12.2012 /т.1 а.с.173/. Згідно з цим свідоцтвом інвентаризаційна вартість Ѕ частини квартири становить 203423 (двісті три тисячі чотириста двадцять три) гривні 50 коп.

Кредитор звернувся до нотаріальної контори з вимогою щодо наявності боргових зобов'язань 25.07.2013 /т.1 а.с.180-182/.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини визначені ст. 1219 ЦК України, отже зобов'язання за договором іпотеки входять до складу спадщини.

За змістом ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов'язань переходять обов'язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Отже, аналізуючи вищезазначені цивільно-правові норми слід дійти висновку про те, що правила ст. 1281 ЦК України регулюють порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).

Такі висновки були зроблені Верховним Судом України у Постанові від 17.02.2016 у справі № 6-31цс16.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_5 була іпотекодавцем за договором іпотеки. У зв'язку з її смертю відкрилася спадщина, яку прийняв відповідач ОСОБА_2, перебравши на себе обов'язки іпотекодавця в межах вартості предмета іпотеки.

Колегія суддів звертає увагу, хоча при зверненні до суду позивач просив про звернення стягнення на всю квартиру, проте реалізуючи своє право на зміну позовних вимог, в останній заяві від 28.11.2014 просив про звернення стягнення лише на Ѕ частину належну ОСОБА_2. Виходячи з положень ЦПК України, саме позивач визначає межі позовних вимог на стадії до початку розгляду справи по суті, а суд відповідно до принципу диспозитивності діє виключно у цих межах, як на стадії розгляду справи судом першої інстанції, так і апеляційної. Отже предметом даного судового розгляду є вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки - Ѕ частину квартири АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_2.

В порядку ст.589 ЦК України, ст.ст. 12,33 Закону України «Про іпотеку» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення мають місце в ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

За умовами вказаного Іпотечного договору іпотекодержатель (позивач) має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-яких умов договору та/або позичальником за кредитним договором та невиконання вимоги іпотеко держателя про дострокове виконання позичальником основного зобов'язання (п.4.1.). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, або шляхом продажу іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Таким чином, в укладеному іпотечному договорі сторони визначили три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодерджателя, що узгоджується з положеннями Закону.

Разом з тим, обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ПАТ «Дельта Банк» обрало судовий спосіб захисту порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, та просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), як вказано-шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

За змістом ч. 1 ст. 39 Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої ст. 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону, резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам ст. ст. 38, 39 Закону та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, і в ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Аналогічний правовий висновок вже неодноразово був сформований Верховним Судом України зокрема у справах № 6-2284цс16, № 6-3034цс16 та інші.

В судовому засіданні апеляційної інстанції при участі представника позивача було роз'яснено право на забезпечення доказів об'єктивної, реальної ціни Ѕ частини квартири, що є предметом іпотеки. Проте відповідного клопотання заявлено не було.

Згідно з іпотечним договором від 12.01.2007 предмет іпотеки оцінений сторонами в розмірі 613575, 00 грн./т.2 а.с.12-15/.

В умовах додаткового договору № 1 до Кредитного договору № 497/ПВ від 12.01.2007, який був укладений 1807.2007, зазначено про забезпечення іпотекою квартири за адресою АДРЕСА_2, заставною вартістю 863550 грн., яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 /т.2 а.с.7-8/.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 11.12.2012 виданого ОСОБА_2 інвентаризаційна вартість Ѕ частини квартири становить 203423 (двісті три тисячі чотириста двадцять три) гривні 50 коп. /т.1 а.с.173/.

Враховуючи, що інвентаризаційна вартість не є реальною вартістю майна, що іпотекодавець не був стороною кредитного договору і, відповідно, не міг погоджувати вартість квартири в додатковому договорі до кредитного договору, що відсутні інші дані про реальну вартість предмету іпотеки на час розгляду справи, колегія суддів вважає, що при визначенні вартості слід виходити із положень укладеного договору іпотеки. За іпотечним договором вартість квартири становить 613575,00 грн., відповідно, вартість Ѕ частини цієї квартири становить 306787,5 грн.

А отже висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставним, дані позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки має місце порушення основного зобов'язання, в забезпечення якого було передано в іпотеку спірну частину квартири.

Таким чином, наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», як то просив позивач, і передбачено положеннями ст. 41 Закону України «Про іпотеку».

В порядку ст. 305 ЦПК України підставами для зміни та скасування рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

В порядку ч.ч. 1.5 ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає сума понесених судових витрат в розмірі 7712, 74 грн., а з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2443, 40 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.07.2016 - скасувати та ухвалити нове.

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за Кредитним договором № 497/ПВ-06 від 12.01.2007 в розмірі 3076526 (три мільйони сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 65 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3(ідентифікаційний номер НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1), як з солідарного боржника за зобов'язаннями ОСОБА_1 за Кредитним договором № 497/ПВ-06 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» суму заборгованості в розмірі 2463594 (два мільйони чотириста шістдесят три п'ятсот дев'яносто чотири) гривень58 копійок.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № 497/ПВ-06 від 12.01.2007 в розмірі 3076526 (три мільйони сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 65 копійок звернути стягнення на предмет іпотеки: Ѕ частину квартири АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_2.

Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - Ѕ частини квартири АДРЕСА_4 шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 306787 (триста шість тисяч сімсот вісімдесят сім) гривень 50 копійок.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою - задовольнити

Визнати припиненою поруку за договором №497/ПОР-06 від 12.01.2007 укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_14, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судові витрати в розмірі 7712, 74 гривень в рівних частках.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2443, 40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: