Ухвала суду № 70469642, 22.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Семенюк Т.А., Стрижеуса А.М.,

при секретарі: Станішевській Б.В.,

за участю: представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3, на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 лютого 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року позивач ПАТ «Альфа банк» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 105 189,69 доларів США та судовий збір.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. За вказаними договорами відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 2608/0807/71-012 від 22 серпня 2007 року, що був укладений АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3, на користь ПАТ«Альфа-банк».

22 серпня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 уклали договір № 2608/0807/71-012, відповідно до умов якого банк надав відповідачу 126000 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування в строки та на умовах, що передбачені договором. Банком виконано свої зобов'язання за кредитним договором шляхом надання відповідачу кредиту у вказаному розмірі, однак відповідачем в порушення умов договору не виконано зобов'язання за вказаним договором, в результаті чого станом на 14 липня 2016 року позичальник має прострочену заборгованість за договором у розмірі 88620 доларів США та заборгованість за відсотками 16 569, 69 доларів США.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа банк» заборгованість у розмірі 105189,69 доларів США та судовий збір у розмірі 39111 грн. 23 коп.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обстави на справи.

В судові засідання, призначені на 19 липня 2017 року, 9 серпня 2017 року, 4 жовтня 2017 року, 1 листопада 2017 року, 22 листопада 2017 року, представник позивача не з»явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв»язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 22 серпня 2007 року між АКБ комерційний банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «СВЕДБАНК», та ОСОБА_3 укладено договір № 2608/0807/71-012, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 126 000 доларів США на строк з 22 серпня 2007 року по 21 серпня 2032 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни передбачені договором.

25 травня 2012 року між ПАТ «СВЕДБАНК» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі № 1306 та № 1307.

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстровано в реєстрі № 937.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором 2608/0807/71-012 від 22 серпня 2007 року вбачається, що станом на 14 липня 2016 року заборгованість ОСОБА_3 становить 112 628, 31 доларів США,яка складається з простроченої заборгованості за кредитом 88620 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 16569,69 доларів США.

10 грудня 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» за вих. № 103252-34 звернулось до ОСОБА_3 із вимогою про усунення порушень умов вказаного договору кредиту.

Також, судом установлено, що 17 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за період з 1 лютого 2015 року по 1 грудня 2015 року у розмірі 98235,47 доларів США.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами. Тобто саме по собі вчинення виконавчого напису, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості. Представником відповідача не надано суду доказів щодо виконання ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним договором або стягнення з неї заборгованості в примусовому порядку на підставі виконавчого напису, тому суд вважав позовні вимоги щодо стягнення

боргу обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на встановлених обставинах і відповідає вимогам матеріального права.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст..526 ЦК України зоб'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом установлено, що 22 серпня 2007 року між АКБ комерційний банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «СВЕДБАНК», та ОСОБА_3 укладено договір № 2608/0807/71-012, відповідно до умов якого, банк зобов'язався надати відповідачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 126 000 доларів СШАна строк з 22 серпня 2007 року по 21 серпня 2032 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни передбачені договором.

Банк свої зобов'язання виконав, грошові кошти надав позичальнику.

Позичальник ОСОБА_3 свої обов'язки по поверненню кредиту та сплаті відсотків належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 14 липня 2016 року утворилась заборгованість в сумі 112 628, 31 доларів США,яка складається з простроченої заборгованості за кредитом 88620 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 16569,69 доларів США.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що банком не надано суду доказів на підтвердження видачі кредиту, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування рішення, оскільки надані представником відповідача квитанції свідчать про те, що ОСОБА_3 отримала кредит по договору № 2608/0807/71-012 від 22 серпня 2007 року і певний час до лютого 2015 року виконувала свої зобов'язання, повертаючи кредит та сплачуючи проценти за користування кредитними коштами, зазначаючи у платіжних документів реквізити укладеного нею договору.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що розрахунок заборгованості позивачем здійснено невірно, він є необґрунтованим та недоведеним, в розрахунку не відображені всі платежі по кредиту, які вносилися позичальником, не заслуговують на увагу та не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки з наданого банком розрахунку слідує, що незначна заборгованість у позичальника по щомісячним платежам почала виникати з липня 2012 року, в подальшому позичальник вносила щомісячні платежі, останній платіж був здійснений 3 лютого 2015 року в сумі 355 доларів США. Зазначені в розрахунку банку щомісячні платежі відповідають зазначеним в платіжних документах сумам, сплачених відповідачкою ОСОБА_3

Саме по собі посилання представника відповідача на невірність розрахунку банку без доведення належними та допустимими доказами неправильності наданого кредитором розрахунку, не лають підстав уважати вимоги банку не доведеними.

Наданий же представником відповідача розрахунок заборгованості, який лише складений із розрахунку суми щомісячного платежу, визначеного у графіку, що є додатком до кредитного договору, а також нарахованих на цей платіж процентів, в розмірі визначеному в договорі, без врахування невчасності внесення відповідачкою платежів у період з липня 2012 року по лютий 2015 року, не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ на спростування розрахунку банка.

Оскільки останній платіж позичальником здійснено у лютому 2015 року, а банк до суду з позовом звернувся у липні 2016 року, відсутні підстави вважати, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом трирічного строку .

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в тій частині, що строк позовної давності банк пропустив до щомісячних платежів, які підлягали сплаті у період з липня 2012 року і до липня 2013 року, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобо'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою ( правова позиція, висловлена Верховним Судом України у справі № 6-2891цс16 від 8 листопада 2017 року).

У період часу з липня 2012 року по лютий 2015 року відповідачка ОСОБА_3 щомісячно здійснювала платежі, періодично у сумі більший ніж необхідно було для погашення щомісячного платежу та відсотків, розрахованих банком, а тому відсутні підстави вважати, що перебіг строку позовної давності за вимогами банку починається з липня 2012 року.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що звернення банку до суду з вимогами про стягнення заборгованості має на меті подвійне стягнення з урахуванням наявності виконавчого напису нотаріуса, який вчинено 17 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 7 грудня 2016 року визнано виконавчий напис № 779, що вчинений 17 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. таким, що не підлягає виконанню. Крім того, установлено, що виконання за виконавчим написом не проводилось.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач як кредитора прострочив виконання зобов'язання, оскільки не повідомив позичальника про переуступку прав вимоги, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачкою ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона як позичальник не могла виконати свого обов'язку по поверненню кредитних коштів та сплати процентів у зв'язку з неповідомленням її кредитором про переуступку права вимоги.

Крім того, з липня 2012 року ОСОБА_3 сплачувала платежі за кредитним договором № 2608/0807/71-012 від 22 серпня 2007 року до ПАТ «Альфа Банк», який як новий кредитор приймав ці платежі та зараховував їх в погашення зобов'язань позичальника (а.с.172-190).

Встановлені обставини не дають підстав уважати, що з боку ПАТ «Альфа-Банк» як кредитора мало місце прострочення виконання зобов'язання, а отже відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст..613 ЦК України.

Крім того, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги в тій частині, що на момент подачі позову права кредитора не були порушені, оскільки останній досудової вимоги до відповідача не направляв, оскільки наявність у позичальника заборгованості дає право банку вимагати у судовому порядку дострокового повернення кредиту та сплати відсотків, при цьому пред'явлення вимоги в досудовому порядку не є обов'язковим.

Враховуючи наведене, рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 лютого 2017 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3, - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: