Ухвала суду № 70469567, 21.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

21 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Кравець В.А., Кулікової С.В.,

при секретарі: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України

у справі за поданням головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1, стягувач: Публічне акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК», -

В С Т А Н О В И Л А:

20 грудня 2015 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС МЮУ) НещадимІ.С., посилаючись на ухилення боржника у виконавчому проваджені від виконання судового рішення про погашення боргу, звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1

Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у ВПВР ДДВС МЮУ знаходиться ухвала Баришівського районного суду Київської області від 13 березня 2014 року, на підставі якої у ОСОБА_1 виникло зобов'язання погашення перед ПАТ «Терра Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК» (далі - ПАТ «КРИСТАЛБАНК»), боргу у розмірі 31 215 309,12 грн.

Зазначав, що з моменту надходження на виконання виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження - 15.09.2014 і на момент звернення до суду з поданням, боржником ОСОБА_1 не було сплачено жодної суми в рахунок погашення боргу перед стягувачем та не вчинялося жодних дій, які б свідчили про намір виконання рішення суду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року подання задоволено та тимчасово обмежено у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспортного документу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що у суду були відсутні підстави для задоволення подання, оскільки державним виконавцем не наведено обставин, які свідчать про навмисне та спрямоване ухилення боржника від виконання зобов'язань. Суд не мотивував свою ухвалу та не зазначив, які докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про факт ухилення боржника від виконання зобов'язання за рішенням суду.

Зазначав, що постановляючи ухвалу суд не взяв до уваги, що ПАТ «КРИСТАЛБАНК» не є стороною виконавчого провадження (стягувачем), оскільки ухвала суду Баришівського районного суду Київської області від 07.10.2015, якою стягувача Публічне акціонерне товариство «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк») замінено на стягувача ПАТ «КРИСТАЛБАНК» скасована ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01.12.2015. Вважав, що оскільки ПАТ «КРИСТАЛБАНК» не є стягувачем у виконавчому провадженні, а ПАТ «Терра Банк» перебуває у стадії ліквідації з 24.12.2014 по 23.12.2017, подання державного виконавця не підлягає задоволенню, а виконавче провадження необхідно закрити.

Також зазначав, що державним виконавцем на обґрунтування своїх вимог не надано жодних доказів, що ОСОБА_1 свідомо та умисно ухиляється від виконання рішення суду, а наявність відкритого виконавчого провадження не свідчить про умисне ухиляння боржника від виконання зобов'язань. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази того, що державним виконавцем на адресу боржника надсилалися вимоги про негайне виконання рішення, в якому зазначено строк для добровільного виконання, докази, що боржник не виконує такі вимоги державного виконавця, докази наявності у боржника майна, за рахунок якого можливо б було погасити борг, а також докази того, що державним виконавцем були здійснені всі можливі виконавчі дії, що передували б виключному обмеженню права на виїзд за межі України. Більш того, судом не було витребувано матеріалів виконавчого провадження для перевірки обставин зазначених виконавцем та сторонами провадження.

Крім цього, як на підставу скасування ухвали суду посилався на те, що посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, в порушення ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд не врахував ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожний є вільним залишати будь-яку країну, включно свою власну.

ОСОБА_1, посилаючись на те, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України порушує його конституційні права на свободу пересування, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні подання державного виконавця.

В судове засідання з'явився представник ПАТ «КРИСТАЛБАНК» - Оленко Н.О., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила відхилити, а ухвалу залишити без змін.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду через представника ОСОБА_5, повноваження якої обмежено щодо представництва на стадії розгляду судових справ, клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він не може з'явитися в судове засідання через хворобу. Також в клопотанні про перенесення розгляду справи зазначено, що, внаслідок участі у інших судових процесах, в судове засідання не можуть з'явитися його представники ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Колегія суддів враховуючи, що до клопотання про відкладення розгляду справи не долучено доказів, що підтверджують обставини неявки в судове засідання ОСОБА_1 та його представників, які завчасно, в судовому засіданні 07.11.2017, особисто під підпис повідомлені про дату судового розгляду, і представники не висловлювали заперечень, щодо визначеної судом дати, визнає причини неявки ОСОБА_1 та його представників неповажними.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання свого представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ «КРИСТАЛБАНК» - Оленко Н.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_1, будучи обізнаним про наявність судового рішення за яким у нього виникло боргове зобов'язання перед ПАТ «Терра Банк», а також про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, не здійснив жодних дій для виконання рішення суду, що свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення, а тому наявні правові підстави для задоволення подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у Відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебуває на виконанні ухвала Баришівського районного суду Київської області від 13 березня 2014 року про затвердження мирової угоди, за якою відбувалося стягнення боргу у розмірі 321 215 309.12 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Терра Банк».

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що рішення суду є обов'язковим до виконання.

Пунктом 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 28.12.2015 (далі - Закон) передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Положенням статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

Приписи наведених положень закону вказують на те, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, та від яких особа ухиляється, є підставою для обмеження такої особи у праві виїзду за межі України.

Зокрема, про ухиляння боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків свідчать наступні дії: вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, установлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; несвоєчасне з'явлення за викликом державного виконавця; неповідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем при примусовому виконанні рішення суду вчинено всі можливі виконавчі дії, а саме: направлено ОСОБА_1 копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 44745999 від 17.09.2014; винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.09.2014; винесено постанову про арешт коштів боржника від 14.11.2014; зроблено запити до відповідних органів та установ про надання відомостей про дохід ОСОБА_1; зроблено запити про наявність банківських рахунків.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 4-30).

Наведені вище обставини підтверджують факт того, що ОСОБА_1 відомо, що існують зобов'язання, покладені на нього судовим рішенням.

Однак, будучи обізнаним про наявність боргового зобов'язання, ОСОБА_1, тривалий час ухиляється від його виконання, що свідчить про свідоме невиконання рішення суду.

Згідно ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання судового рішення та факт такого ухиляння, оскільки такі доводи ґрунтуються на особистому тлумаченні слова «ухилення».

У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають не лише у навмисному, а також у іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.

В матеріалах справи наявні докази, досліджені судом першої інстанції, які свідчать про те, що боржник свідомо ухиляється від виконання обов'язку, а саме мав змогу виконати зобов'язання, що найменше частково, але не робив цього без поважних причин.

Як вбачається з ухвали Баришівського районного суду Київської області від 13.03.2014, якою затверджено мирову угоду ОСОБА_1 був присутнім в судовому засіданні, в якому спільно з відповідачем подав заяву про затвердження мирової угоди, однак з часу затвердження судом мирової угоди не виконує рішення суду ні в добровільному, ні в примусовому порядку,а статтею 129-1 Конституції України визначено, що рішення суду є обов'язковим до виконання.

Матеріали справи не містять доказів, що боржник вчиняв дії для погашення заборгованості, повідомляв державного виконавця про одержаний дохід та вчиняв всі залежні від нього дії на погашення існуючого зобов'язання. Крім того в матеріалах справи відсутні докази наявності непереборної сили та того, що боржник є непрацездатним. Натомість, в судовому засіданні 07.11.2017 ОСОБА_1 повідомив суду апеляційної інстанції, що він є фахівцем в галузі права та працює адвокатом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення подання, оскільки обов'язковість рішення закріплено у ч. 1 ст. 14 ЦПК України, якою передбачено, що судові рішенні, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають негайному виконанню на території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

При цьому, задовольняючи подання державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції врахував положення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги про те, що задовольняючи подання, суд першої інстанції позбавив боржника права на вільне пересування та право вільно покидати Україну та повертатися до України не заслуговують на увагу судової колегії, оскільки обмеження у праві виїзду за межі України є тимчасовим і діє до виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду, а матеріали справи не містять доказів, що у ОСОБА_1 відсутні боргові зобов'язання.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що скасування ухвали суду, якою стягувача ПАТ «Терра Банк» замінено на його правонаступника ПАТ «КРИСТАЛБАНК», є підставою для відмови у задоволенні подання державного виконавця та закриття виконавчого провадження, оскільки скасування ухвали суду, якою замінено стягувача, не є підставою скасування судового рішення, яке набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню на користь первісного стягувача.

Боржником не подано до суду доказів виконання судового рішення на користь первісного стягувача і таких доказів не подано до суду апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги, що ПАТ «Терра Банк» знаходиться на стадії ліквідації не є підставою для невиконання рішення суду, та свідчать про те, що боржник, який є фахівцем у галузі права, будучи обізнаним про процедуру ліквідації стягувача, свідомо ухиляється, шляхом зволікання, від виконання свого боргового зобов'язання.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 14 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому виконанню, і Закон України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця вчиняти дії щодо виконання судового рішення та надає йому право на звернення до суду з відповідним поданням на власний розсуд.

Ураховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України вирішено з дотриманням норм процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі таких висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу судової колегії.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1, ч. 1 ст. 312 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - відхилити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Справа № 757/621/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11375/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Писанець В.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.