Ухвала суду № 70462295, 20.11.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/3196/15-ц Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д.М.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Коломієць О.С.,

суддів Шевчук А.М., Микитюк О.Ю.

при секретарі

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль» (далі - ПАТ «ОСОБА_2 банк Аваль») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 16.06.2007 року у розмірі 67 201,91 доларів США (еквівалент 1 060 765,68 грн.) та відшкодувати судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 16.06.2007 року між ВАТ «ОСОБА_2 банк Аваль» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/09/193. Позичальником допущене порушення умов договору щодо строків повернення коштів, у зв’язку з чим, станом на 21.01.2015 року виникла заборгованість за вказаним кредитним договором.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОСОБА_2 банк Аваль» заборгованість за кредитним договором станом на 21.01.2015 року в розмірі 67 201,91 доларів США (еквівалент 1 060 765,68 грн.) та судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким призначити справу до розгляду у загальному порядку за правилами територіальної підсудності. На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначено, що на час підписання спірного кредитного договору позивач був зареєстрований та проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, де проживає і зареєстрований по сьогоднішній день. Проте на момент звернення позивача з даним позовом до суду ОСОБА_3 мав тимчасову реєстрацію в м.Житомирі. Зважаючи на те, що виконання ОСОБА_3 спірного кредитного договору вже розглядалося в судовому порядку в Суворовському районному суді м.Херсона, позовна заява була відкликана банком та таємно, з порушенням правил підсудності, подана для вирішення спору до Богунського районного суду м. Житомира з метою уникнення проведення судової експертизи, так-як відповідач не погоджувався із заявленою сумою заборгованості. Також, апелянтом зазначено, що спірний кредитний договір не місить належного графіку погашення кредиту. Крім того, банк в односторонньому порядку підвищив процентну ставку за користування кредитом до 17,5% річних без укладення з відповідачем додаткової угоди та не погодив нового графіку погашення кредиту у зв’язку з чим боржник припинив здійснювати погашення за вказаним кредитним договором. Судом також не розглянуто питання пропуску строків позовної давності щодо вимог Банку.

Відповідач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник позивача заперечив щодо задоволення скарги.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 16.06.2007 року між ВАТ «ОСОБА_2 банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 банк Аваль», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/09/193, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 83 230,00 доларів США з кінцевим строком погашення до 16.05.2026 року, із сплатою 12,5 % річних за користування кредитними коштами, на умовах повернення коштів у розмірах та строки, встановлених договором.

Внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору щодо страхування згідно п.п.1.5. 1.6, 6.2 договору, 10.01.2012 року здійснено збільшення відсоткової ставки на 5 % річних.

У зв’язку з порушенням ОСОБА_3 обумовленого сторонами графіку погашення кредиту та сплати відсотків, станом на 21.01.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 2 895 152,47 грн., яка складається: з суми заборгованості за кредитом 67 201,91 дол. США (еквівалент 1 060 765,68 грн.), суми заборгованості по відсотках 32 875,69 дол. США (еквівалент 518 934,71 грн.), пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та відсоткам в розмірі 83 336,87 доларів США (еквівалент 1 315 452,08 грн.). Разом з тим, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 67 201,91 дол. США (еквівалент 1 060 765,68 грн.)

Відповідно до п.п. 1.3, 5.1 Кредитного договору погашення кредиту здійснюється позичальником шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів (ануїтетний платіж) протягом всього строку дії Договору, згідно графіку погашення кредиту. За рахунок кожного ануїтетного платежу здійснюється погашення щомісячних процентів за користування кредитом та погашення частини кредиту. Також відповідач зобов’язувався щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, частково погашати кредит згідно п. 1.3 Договору та остаточно погасити отриманий кредит до 16 травня 2026 року (включно).

Згідно з п.п.5.6, 5.7 Договору позичальник зобов'язаний протягом дії цього договору застрахувати предмет застави на користь банку. В строки, передбачені Договором здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів та інших платежів.

За умовами п.п.5.5., 6.5 Договору у разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором, останній зобов’язується достроково погасити кредит у повному обсязі разом зі сплатою відсотків та пені, а ОСОБА_2 має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Таке дострокове погашення повинно бути здійснене Позичальником не пізніше 30 календарного дня з дня надіслання Позичальнику відповідного повідомлення Кредитора за вимогою дострокового погашення.

В зв’язку з несплатою ОСОБА_3 чергових платежів по кредитному договору, позивачем 12.11.2014 р. направлено вимогу відповідачу про усунення порушень Кредитного договору та про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних з ним платежів в сумі 96920,03 дол. США (еквівалентно – 1526454,03 грн.) та 1 139 070,64 грн. протягом не більше 60 календарних днів з дати одержання даної вимоги. Крім того, зазначено, що у випадку непогашення заборгованості за Кредитним договором в строк, зазначений в даній Вимозі, Банк змушений буде звернутись до суду із заявою про примусове стягнення заборгованості, у тому числі, але не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Дана вимога була отримана дружиною відповідача 18.11.2014 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.21,22).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що відповідачем неналежно виконуються умови кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 21 січня 2015 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 67 201,91 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1 060 765,68 грн.

На підтвердження даної суми ОСОБА_2 надав розрахунок заборгованості, за яким поточна заборгованість з повернення кредитних коштів – 67 201,91 дол. США (еквівалент – 1060765,68 грн.); заборгованість за нарахованими процентами - 32 875,68 дол. США (еквівалент – 518 934,71 грн.); сума пені – 83 336,87 дол. США (еквівалент – 1 315 452,08 грн.).

У матеріалах справи відсутні докази на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем. Також зі змісту вказаного розрахунку (а.с.18-19) вбачається зарахування Банком на погашення заборгованості за кредитним договором сплачених відповідачем платежів 11.09.2013 року на суму 755,23 дол. США, 27.08.2013 року на суму 780,41 дол. США, 23.05.2013 року на суму 704,89 дол. США, 23.07.2013 року на суму 1535,64 дол. США, 21.12.2012 року на суму 1531,45 дол. США, 05.04.2013 року на суму 780,41 дол. США 03.02.2014 року на суму 1000,00 дол. США (а.с.82-85), що спростовує доводи апеляційної скарги в даній частині.

Таким чином, наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України.

За положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З огляду на вказане колегія суддів суду апеляційного суду погоджується з висновком районного суду, що сторони договору обумовили право банку вимагати повернення усієї суми кредиту у випадку прострочення позичальником повернення частини кредиту та у разі несплати ним нарахованих відсотків за користування кредитним коштами, а тому, враховуючи, що з вересня 2011 року ОСОБА_3 своєчасно не сплачує відсотки за користування кредитом та не повертає кредитні кошти, у зв'язку із чим у нього утворилася заборгованість, а досудове врегулювання спору не дало бажаних результатів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та дострокового повернення кредиту.

Посилання апелянта про відмову у задоволенні вимог Банку про дострокове стягнення кредитних коштів, через те, що банк в односторонньому порядку підвищив відсоткову ставку без укладення відповідної додаткової угоди, не здійснив переоформлення відповідних додатків до договору та не погодив нових графіків погашення кредиту, чим фактично перешкоджав відповідачу виконувати умови договору щодо належного погашення кредиту є безпідставними, оскільки з моменту підвищення в 2012 році відсоткової ставки відповідач здійснював часткове погашення кредиту про що свідчить розрахунок заборгованості та надані квитанції про сплату відповідних коштів. Крім того, відповідач не довів належними і допустимими доказами тих обставин, що починаючи з 2012 року він намагався виконати свої зобов'язання за кредитним договором і не мав такої можливості саме з вини банку. Таким чином, вказані відповідачем обставини не звільняють його від виконання обов’язку з погашення кредитної заборгованості відповідно до умов договору. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 у даному позові ставить вимоги про стягнення з відповідача тільки заборгованості по тілу кредиту.

Доводи апеляційної скарги про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах строку позовної давності є безпідставними виходячи з наступного.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заяв про застосування строків позовної давності не подавав.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Таким чином, оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, та враховуючи те, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, підстав для розгляду апеляційним судом заяви про застосування строків позовної давності не вбачається.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України від 02.03.2016 року, викладеним у справі № 6-2307цс15.

При цьому, колегія суддів роз'яснює, що вимога апеляційної скарги в частині направлення справи до розгляду у загальному порядку за правилами територіальної підсудності є безпідставною, оскільки не узгоджується з повноваженнями апеляційного суду передбаченими ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що справу було розглянуто з порушенням правил підсудності є необґрунтованими виходячи з наступного. Відповідно до відомостей адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України в Житомирській області (а.с.40) відповідач ОСОБА_3 був тимчасово зареєстрований з 22.09.2010 року по 21.03.2011 року в АДРЕСА_1, тобто на території Богунського району. У зв’язку з чим, позов було подано за останнім відомим місцем проживання відповідача, що узгоджується з положеннями ч.9 ст. 110 ЦПК України. Крім того, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.3 ст. 309 ЦПК України).

Статтею 308 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий : Судді :