Рішення № 70460592, 22.11.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/11986/17

Провадження № 2/161/3600/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого – судді Рудської С.М.

при секретарі – Ярмолюк В.С.

за участю:

представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_5 цивільну справу за позовом ОСОБА_5 базового медичного коледжу до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку, стягнення заборгованості за комунальні послуги

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_5 базовий медичний коледж звернувся до суду з даною позовною заявою на обґрунтування вказавши, що частина будівлі (7-9 поверхи правого блоку) по пр. Соборності, 3 в м. Луцьку має статус гуртожитку і знаходиться на балансі ОСОБА_5 базового медичного коледжу. Гуртожиток призначений для проживання студентів коледжу, лікарів-інтернів факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького та слухачів відділення післядипломної освіти молодших та фармацевтичних спеціалістів ОСОБА_5 базового медичного коледжу. Відповідач ОСОБА_3 була поселена в гуртожиток разом із сестрою – відповідачкою ОСОБА_4 на прохання заступника головного лікаря з лікувальної роботи Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання, де ОСОБА_3 проходила інтернатуру. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є внутрішньо переміщеними особами з АР Крим. Згідно з ордером на житлову площу в студентському гуртожитку ОСОБА_5 базового медичного коледжу № 63 від 02.07.2014 р. за договором на проживання в гуртожитку № 60 від 02.07.2014 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було надано дозвіл на проживання у студентському гуртожитку (кімната № 83) до 30.06.2015 року з умовою здійснення оплати за комунальні послуги Після закінчення терміну дії ордеру ОСОБА_3 з гуртожитку не виселилась і продовжує безпідставно проживати в ньому по даний час. За період проживання у гуртожитку ОСОБА_3 жодної оплати за комунальні послуги не здійснила. До адміністрації коледжу з питання продовження терміну проживання в гуртожитку ОСОБА_3 не зверталася, на вимогу коменданта погасити заборгованість за комунальні послуги не реагує, не дає змоги технічним працівникам здійснити заміну вікна в кімнаті, неодноразово створювала конфлікті ситуації при спробі працівників соціальних служб, коменданта гуртожитку та дільничного інспектора вивчити побутові умови проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 На адресу ОСОБА_3 неодноразово надсилалися листи з попередженням про виселення з гуртожитку у місячній строк та про необхідність погасити заборгованість за комунальні послуги. Проте, відповідач ОСОБА_3 від отримання таких листів ухиляється. Станом на 31.07.2017 року заборгованість за проживання у кімнаті № 83 гуртожитку становить 16282,73 грн., з яких ОСОБА_3 має сплатити 8838,83 грн., а ОСОБА_4 – 7443,9 грн. Просить суд виселити відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення; зобов’язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сплатити борг за проживання в гуртожитку; стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір.

31.10.2017 року позивач ОСОБА_5 базовий медичний коледж надав заяву про уточнення та збільшення позовних вимог (а.с. 49), в якій зазначив, що саном на 01.11.2017 року заборгованість за проживання у кімнаті № 83 гуртожитку становить 17236,85 грн., з яких ОСОБА_3 має сплатити 9315,89 грн., а ОСОБА_4 – 7920,96 грн. Просить суд виселити відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення; стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 базового медичного коледжу заборгованість за проживання в гуртожитку в розмірі 17236,85 грн.; стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір.

В судовому зсіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві, заяві про уточнення та збільшення позовних вимог. Крім того, представники позивача суду пояснили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нарахована не однакова плати за проживання в гуртожитку, оскільки в період з 20.04.2016 року по 05.09.2016 року ОСОБА_4 в гуртожитку не проживала, а тому плата за цей період їй не нараховувалася. Наявність рахунків з різними сумам оплати за проживання за одні й ті самі місяці пояснюється тим, що в 2014 році плата за проживання в гуртожитку відповідачам нараховувалася з урахуванням накладних витрат. Проте, оскільки відповідачі є внутрішньо переміщеними особами, їм було здійснено перерахунок оплати за проживання в гуртожитку, зменшено плату за проживання на суму накладних витрат. Таким чином, суду до уваги слід приймати рахунки які містять меншу суму за проживання у гуртожитку. Просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнала частково, суду пояснила, що вона є внутрішньо переміщеною особою з АР Крим. В гуртожитку позивача вона разом с сестрою – відповідачкою ОСОБА_4 проживає з липня 2014 року, займає кімнату № 83. Вказане житло є її єдиним житлом, їх з сестрою статки не дозволяють їм орендувати інше. Дійсно, за час проживання у гуртожитку вона та сестра плату за проживання не здійснювали, оскільки їй на оплату були надані рахунки з різними сумам оплати за проживання за одні й ті самі місяці, а тому у неї виникли сумніви щодо правильності нарахування оплати. Визнає, що вона зобов’язана оплати заборгованість за проживання у гуртожитку. Що стосується вимоги позивача про виселення, то вважає, що ця вимога пов’язана з конфліктною ситуацією, яка виникла між нею та директором гуртожитку через несплату за проживання у гуртожитку. Просить у задоволенні позову в частині виселення її та відповідачки ОСОБА_4 відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 позов визнала частково - в частині стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку, у задоволенні позову в частині виселення її та відповідачки ОСОБА_3 просила відмовити, надала пояснення аналогічні до показань, наданих відповідачкою ОСОБА_3

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Луцьку, проспект Соборності, 3 (7-9 поверхи правого блоку) зареєстроване як гуртожиток.

Вказаний гуртожиток на підставі рішення Волинської обласної ради від 10.04.2013 року № 18/45 переданий на баланс ОСОБА_5 базового медичного коледжу для проживання студентів коледжу, лікарів-інтернів факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького та слухачів відділення післядипломної освіти молодших та фармацевтичних спеціалістів ОСОБА_5 базового медичного коледжу (а.с. 20-21).

Статтею 129 ЖК України передбачено, що на підстав рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були вселені в кімнату в гуртожитку, розташованого за адресою: м. Луцьк, проспект Соборності, 3 на підставі ордеру № 63 від 02.07.2014 року, виданого ОСОБА_5 базовим медичним коледжем, з терміном проживання з 02.07.2014 року по 30.06.2015 року (а.с. 7).

Згідно ст. 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 68 ЖК України визначено, що наймач зобов»язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

02.07.2014 року між позивачем ОСОБА_5 медичним базовим коледжем та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено договір на проживання у студентському гуртожитку ОСОБА_5 базового медичного коледжу (а.с. 5).

Відповідно до п. 7 Положення про гуртожитки, затв. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015 року № 84 (надалі Положення) особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за таке проживання, а також за житлово-комунальні послуги, якій їй надаються у зв’язку з проживанням у гуртожитку. Розмір плати визначається у договорі найму жилого приміщення в гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку. У договорі найму жилого приміщення в гуртожитку також визначається порядок здійснення розрахунків між власником гуртожитку та особою, яка проживає в гуртожитку. Розмір плати за житлово-комунальні послуги визначається відповідно до встановлених уповноваженим органом цін/тарифів на такі послуги.

Пунктом 3.1.2 вищевказаного договору визначено, що мешканці гуртожитку зобов’язані сплачувати за проживання відповідно до затверджених розрахунків за проживання у студентському гуртожитку ЛБМК, не пізніше 25 числа поточного місяця. У випадку змін умов проживання, наприклад, вибуття чи виселення одного із співмешканців, тощо, вартість проживання змінюється пропорційно площі проживання.

Розрахунки вартості проживання відповідачів в гуртожитку щомісячно надавалися ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адміністрацією позивача, що не заперечується відповідачами в судовому засіданні (а.с. 93-127).

Судом встановлено, що свої зобов’язання, визначені законом та договором від 02.07.2017 року, відповідачі не виконували, внаслідок чого у них за період з 02.07.2014 року до 01.11.2017 року утворилася заборгованість по оплаті за проживання в гуртожитку, а саме: у відповідача ОСОБА_3 в сумі 9315,89 грн., а у відповідача ОСОБА_4 – 7920,96 грн.

Жодних доказів, які б спростували правильність нарахування позивачем плати за проживання в гуртожитку відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду не надали.

Таким чином, суд вважає, що вказані суми заборгованості підлягають стягненню з відповідачів на користь ОСОБА_5 базового медичного коледжу, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до повного задоволення.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_5 базового медичного коледжу про виселення відповідачок із гуртожитку, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є переміщеними особами з тимчасово окупованої території України – Автономної Республіки Крим (а.с. 60-63), іншого житла на території України не мають.

На час вселення у гуртожиток ОСОБА_3 та по 31.07.2015 року займала посаду лікаря-інтерна Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання. Після закінчення інтернатури на базі Львівського національного університету ім. Данила Галицького, відповідач ОСОБА_3 направлена у розпорядження генерального директора Волинського обласного територіального медичного об’єднання для роботи на посаді лікаря-педіатра (а.с. 64), яку обіймає і на час розгляду даної справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В своїй позовній заяві позивач просив виселити відповідачів із займаного ними житлового приміщення з посиланням на ст. 132 ЖК України, а саме, що відповідач ОСОБА_3, як колишній інтерн та відповідач ОСОБА_4, як член сім»ї ,не мають відношення до ОСОБА_5 базового медичного коледжу, не є його студентами, а тому повинні звільнити житлову площу у гуртожитку.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 132 ЖК України передбачено виселення з гуртожитків осіб, зазначених у ст.127 ЖК України сезонних, тимчасових працівників і осіб, що працювали за строковим трудовим договором, а також осіб, що вчились у навчальних закладах.

Стаття 12 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, зазначає, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію відкрито для підписання 4 листопада 1950 року, ратифіковано в Україні Законом №475/97-ВР від 17.07.97) визначає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Положенням ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Статтею 2 цього Закону передбачено Гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. При цьому Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у рекомендаціях та висновках ЄКРН ЩОДО УКРАЇНИ (п'ятий цикл моніторинґу), що ухвалені 20 червня 2017 р (http://www.coe.int/t/dghl/monitoring/ecri/Country-by-country/Ukraine/UKR-CbC-V-2017-038-UKR.pdf), вказано: п. 106. Найбільш критичними залишаються проблеми житла та працевлаштування. Нещодавно Державна служба України з надзвичайних ситуацій заявила, що вона щойно розпочала працювати над проблемою забезпечення ВВП житлом і ще не розробила певної політики. За даними, які опублікував Восток-SOS, лише 7% ВВП мешкають у наданому державою житлі; інші 33% живуть у родичів та друзів, а 60% винаймають житло за власний рахунок. В травні 2016 року центри тимчасового розміщення для ВВП прийняли 6518 осіб. Такими центрами зазвичай є приватні гуртожитки, соціальне житло, готелі, релігійні заклади, гуртожитки закладів освіти та лікарні. Право ВВП на безплатне тимчасове помешкання обмежується обов'язком платити за комунальні послуги, котрі, як дізналася ЄКРН під час відвідування гуртожитку, є дуже дорогими. Оскільки все фінансування надходить від місцевих або обласних органів влади та благодійних фондів, то існують суттєві відмінності між допомогою для ВВП в різних регіонах.

Пунктом 109. ЄКРН рекомендує органам влади оцінити й переглянути Комплексну державну програму щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, звертаючи особливу увагу на вирішення проблем житла й працевлаштування, та надати необхідне фінансування для забезпечення інтеграції ВВП.

За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4С слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог…

При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в загальній сумі 3200 грн. (а.с. 1, 29), а саме: за позовну вимогу немайнового характеру в сумі 1600 грн. та за вимогу майнового характеру – 1600 грн.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_5 медичного базового коледжу задоволено частково – задоволено позовну вимогу майнового характеру про стягнення заборгованості, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним за цю позовну вимогу судовий збір в сумі 1600 грн., тобто по 800 грн. з кожного відповідача.

На підставі ст.ст. 129, 131-132 ЖК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_5 базового медичного коледжу до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку, стягнення заборгованості за комунальні послуги – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 базового медичного коледжу заборгованість за проживання в гуртожитку в сумі 9315 (дев’ять тисяч триста п’ятнадцять) грн. 89 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 базового медичного коледжу заборгованість за проживання в гуртожитку в сумі 7920 (сім тисяч дев»ятьсот двадцять) грн. 96 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 базового медичного коледжу – відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 базового медичного коледжу понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 800 (вісімсот) грн. з кожної.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_7