Постанова № 70460495, 01.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотухіна Ольга Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

ОСОБА_6 зазначав, що 27 лютого 2012 року між ним та ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1

22 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. на ім'я ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право в <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2107/ed_2017_08_03/pravo1/T041618.html?pravo=1>ласності на вказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року філією 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

3 квітня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1

За умовами договорів купівлі-продажу від 23 липня 2013 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_9 та ОСОБА_10 придбали відповідно 3/4 та 1/4 частини вказаної нежитлової будівлі.

На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року ОСОБА_9 відчужив 2/4 частини спірної будівлі ОСОБА_11, а за договором купівлі-продажу того ж дня ОСОБА_10 (інтереси якої представляв ОСОБА_15.) відчужила ОСОБА_11 1/4 частину вказаної будівлі.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2014 року власником нежилої будівлі 30, літера «К», загальною площею 368,9 кв. м по АДРЕСА_2

Посилаючись на те, що він не мав жодних боргових зобов'язань перед банком, не був обізнаний про проведення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення про стягнення боргу, ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року, видане на ім'я ОСОБА_7 та витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» спірне приміщення.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року позов задоволено: визнано недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. від 22 березня 2013 року (реєстр № 109), згідно з яким ОСОБА_7 належить нежитлова будівля площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, літера «К»; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_6 нежитлову будівлю, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року вказане заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено; заходи забезпечення позову у вигляді арешту нежилої будівлі, площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_3, літера «К», вжиті ухвалою Апеляційного суду м. Києва 25 серпня 2015 року, скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 387, 388 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 28 січня, 15 жовтня 2015 року, 22 червня 2016 року, 24 травня, 7 червня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_6 - ОСОБА_16 та ОСОБА_17, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 лютого 2012 року ОСОБА_14 продав, а ОСОБА_6 придбав нежитлову будівлю площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3

Згідно зі свідоцтвом від 22 березня 2013 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М., ОСОБА_7 отримав право на вищевказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року Філією 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа №2-369/11, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів в сумі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 3 квітня 2013 року ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_8 придбав вищевказану нежитлову будівлю.

23 липня 2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_18 продав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі ОСОБА_19, а 1/4 частину - ОСОБА_10

27 грудня 2013 року. ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_11 придбав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі.

27 грудня 2013 року. ОСОБА_20, інтереси якої представляв ОСОБА_15, продала, а ОСОБА_11 придбав 1/4 частину будівлю.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 26 червня 2014 року TOB «Аргамак» є власником вищевказаної нежитлової будівлі.

Суди встановили, що прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_6 нерухомого майна - нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 (літ. К) ПП «Нива-В.Ш.» не проводились, протокол 10-8841/13/1 про проведення прилюдних торгів не складався та не затверджувався.

Цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, станом на 3 квітня 2014 року зареєстрована не була та в провадженні Подільського районного суду м. Києва не перебувала. За цивільною справою № 2-369/11 ОСОБА_6 боржником не значиться.

Як вбачається із довідки ПАТ «Родовід Банк» № 17.1-11-б.б/1901 від 8 квітня 2014 року ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) не є клієнтом ПАТ «Родовід Банк», кредитні договори з останнім не укладались.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що ОСОБА_6 є власником спірного приміщення, яке вибуло з його власності поза його волею, а тому він має право на його витребування у добросовісного набувача ТОВ «Аргамак». При цьому судом визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірне майно від 22 березня 2013 року, видане ОСОБА_7

Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року в якій надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки рішення суду, на підставі якого було набуте право власності на спірне майно скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а власником спірного майна позивач не є.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року та 22 червня 2016 року також міститься висновок про те, що право на витребування спірного майна із чужого незаконного володіння належить лише власнику цього майна, який має довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування майна суд виходив з того, що відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння поза волею власника.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, судове рішення в якій надано заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, надана заявником для порівняння, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справу на новий судовий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно вимог статті 41 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_119/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843364/ed_2015_07_16/pravo1/T030435.html?pravo=1> встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами статті 328 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843374/ed_2015_07_16/pravo1/T030435.html?pravo=1> право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 328 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843374/ed_2015_07_16/pravo1/T030435.html?pravo=1> передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 22 березня 2013 року видане ОСОБА_7 суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213-214 ЦПК України взагалі не навів будь-яких правових норм на підставі яких він дійшов таких висновків, на це не звернув уваги і суд касаційної інстанції, зазначивши лише, що позивач не має іншого способу захисту свого порушеного права.

Разом з тим судами встановлено, що оспорюване свідоцтво видано за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Не підтверджені належними доказами і висновки суду про те, що ОСОБА_6 є власником спірного приміщення, вони спростовуються судовими рішеннями, які набули чинності і відповідно до статті 61 частини третьої ЦПК України мають преюдиційне значення.

Так, Апеляційним судом м. Києва 5 грудня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_14 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_14 визнано право власності на спірне приміщення не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_14 на спірну нежитлову будівлю відсутні.

Встановивши вищенаведені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним власником спірного приміщення є ТОВ «Аргамак» (т. 3 , а. с. 210).

Чому зазначені обставини не прийняті до уваги суд в рішенні, яке переглядається, не зазначив.

З огляду на викладене, рішення судів першої та касаційної інстанцій не можна визнати законними, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Не може залишатися в силі й рішення суду апеляційної інстанції.

Судом не встановлено, хто є власником земельної ділянки на якій побудовано спірне нежитлове приміщення, чи була його згода на будівництво, чи прийнято об'єкт в експлуатацію в установленому законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з'ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним.

Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко