Постанова № 70458885, 20.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року Справа № 910/33127/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішеннягосподарського суду міста Києва від 14.03.2017 р. (суддя Якименко М.М.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 р. (судді:Смірнова Л.Г., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) у справі№910/33127/15 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Брацлав" доМіністерства економічного розвитку і торгівлі України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба Українипростягнення 2 778 000 грн. 00 коп. за участю представників: від прокуратури Попенко О.С., прокурор відділу ГПУ, службове посвідчення №042031, вид. 15.03.2016 р.від позивачаШевчук О.В., довіреність №54 від 16.11.2016 р.від відповідача Коваленко О.М., довіреність №2432-03/393 від 29.04.2016 р.від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю "Брацлав" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про стягнення 2 778 000 грн. 00 коп. заборгованості за виконані роботи за договорами на створення та передачу науково-технічної продукції.

Справа розглядалась судами неодноразово.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі №910/33127/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 р., позов задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Брацлав" 2 778 000 грн. 00 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення господарських судів попередніх інстанцій обґрунтовано доведеністю факту невиконання відповідачем свого обов'язку з повної та своєчасної оплати робіт, виконаних позивачем.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки прийшли до висновку, що даний строк позивачем пропущено не було, з огляду на його переривання сторонами шляхом підписання актів звіряння розрахунків, зокрема, акту від 31.12.2012 р.

Не погодившись з судовими рішеннями, прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2017 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В своїй касаційній скарзі заявник посилається на невірне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами чинних правових норм, що регулюють порядок перебігу строку позовної давності.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2017 р. касаційну скаргу прокурора прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 20.11.2017 р.

До початку судового розгляду представник позивача, керуючись приписами ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, подав заперечення на касаційну скаргу, в яких вказав на її безпідставність та необґрунтованість.

В свою чергу, від відповідача до початку судового засідання надійшли пояснення по справі.

В судове засідання 20.11.2017 р. з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.

Представники прокуратури та відповідача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Відкритим акціонерним товариством "Брацлав", правонаступником якого є Товариство з додатковою відповідальністю "Брацлав" (виконавець), та Міністерством промислової політики України, правонаступником якого є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (замовник), укладено ряд договорів на створення та передачу науково-технічної продукції, а саме: договори №44043/2 від 07.11.2008 р., №44044/2 від 07.11.2008 р., №44045/2 від 07.11.2008 р. та №44063/2 від 20.11.2009 р.

Відповідно до п. 2.2 вищевказаних договорів оплата за виконану роботу проводиться поетапно з попереднім перерахуванням коштів у розмірі до 50% вартості робіт відповідного етапу, по мірі надходження асигнувань з Державного бюджету України.

Згідно з п. 10.2.4 договорів замовник після підписання акту здачі-приймання НТП (науково-технічної продукції) за етапом (або роботи в цілому) по мірі надходження асигнувань з Держбюджету перераховує виконавцю кошти в межах фактичних витрат, але не більше вартості робіт етапу (або роботи в цілому).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що всі акти здачі-приймання науково-технічної продукції підписані сторонами у 2008 та 2009 роках без будь-яких зауважень.

Однак, в порушення погоджених в договорах умов замовник свої зобов'язання з оплати виконаних робіт не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 2 778 000 грн. 00 коп., позов про стягнення якої розглядається в межах даної судової справи.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 1. ст. 837 вказаного кодексу за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Обов'язок замовника за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт прийняти виконані роботи та оплатити їх також закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 898 Цивільного кодексу України.

Керуючись наведеними правовими нормами та умовами укладених між сторонами договорів, а також враховуючи, що позивачем доведено (а, відповідачем не спростовано) факт існування відповідної заборгованості за виконані роботи, попередні судові інстанції прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 778 000 грн. 00 коп.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди звернули увагу відповідача на те, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведену позицію місцевого та апеляційного господарських судів законною та обґрунтованою.

Одночасно з цим, судова колегія господарського суду касаційної інстанції також погоджується з висновком судів щодо відсутності у даному випадку підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Так, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що строк позовної давності переривався сторонами шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків від 29.12.2011 р., 01.11.2012 р., 01.12.2012 р. та 31.12.2012 р. У зв'язку з цим, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що станом на 31.12.2012 р. відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 2 778 000 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій, на підставі ст.ст. 257, 264 Цивільного кодексу України, вірно визначили, що на момент звернення позивача з позовною заявою до суду (28.12.2015 р.) останнім не було пропущено строк позовної давності.

Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено всі фактичні обставини справи, визначено дійсні права та обов'язки сторін, надано належну правову оцінку правовідносинам, що склались між ними. За таких обставин, оскаржувані судові акти не підлягають зміні або скасуванню.

В свою чергу, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правомірності висновків попередніх судових інстанцій та не доводять неправильного застосування ними норм матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів, наданих позивачем в підтвердження переривання строку перебігу позовної давності.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що зазначено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Як закріплено в п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2017 р. у справі №910/33127/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Н.М. Нєсвєтова