Постанова № 70458883, 22.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 911/952/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Іванової Л.Б.

за участю представників:

позивача - Довбні К.О.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017

та на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2017

у справі № 911/952/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "Індар"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

про стягнення 543 003,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Фрам Ко" про стягнення з відповідача 481 751,45 грн. основного боргу, 32 419,45 грн. пені, 5 226,67 грн. 3% річних та 23 605,82 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки № 10/05 від 10.05.2016 позивач в період жовтень-грудень 2016 року поставив відповідачу товар на загальну суму 249 486,55 грн. зі знижкою 47,17% та 48,679% від цін виробника. Однак, в порушення умов договору, відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати товару у встановлені договором строки за продукцію, поставлену за видатковими накладними № 001946 від 10.10.2016, № 002101 від 28.10.2016, № 002370 від 29.11.2016, № 002414 від 05.12.2016.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2017 (суддя Конюх О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 (колегія суддів у складі: суддя Яковлєв М.Л. - головуючий, судді Разіна Т.І., Чорна Л.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Фрам Ко" на користь ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" 481 751,45 грн. основного боргу, 20 566,27 грн. пені, 2 204,69 грн. 3% річних, 4 751,13 грн. інфляційних втрат, 7 639,10 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи такі рішення, господарські суди виходили з того, що позивач довів належними та достатніми доказами факт отримання відповідачем, на виконання договору поставки, товару на суму 481 751,45 грн., а тому вимога щодо стягнення основної суми заборгованості підлягає задоволенню в повному обсязі. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, господарські суди виходили з того, що умовами договору купівлі-продажу сторони погодили, що покупець здійснює оплату продукції на умовах відтермінування платежу на строк, який не перевищує 60 календарних днів, а тому, господарські суди, встановивши прострочення відповідачем грошового зобов'язання, та здійснивши власний розрахунок відповідних сум, з урахуванням відтермінування платежу, дійшли висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 20 566,27 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 751,13 грн. та 3% річних у розмірі 2 204,69 грн.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 22.05.2017, постанову господарського апеляційного суду від 15.08.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Касатор стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України, ст.ст. 549, 610, 614, 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Зокрема, на думку касатора, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження заявлених позивачем вимог, оскільки наявні в справі видаткові накладні складені з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, а тому не можуть братися до уваги. Крім того, касатор зауважив на тому, що матеріали справи не містять товарно-транспортних накладних як цього вимагає п. 3.7 договору поставки.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" просить рішення господарського суду першої інстанції від 22.05.2017, постанову господарського апеляційного суду від 15.08.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Позивач зазначає про те, що видаткові накладні та довіреності, які наявні в матеріалах справи, є єдиним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин між сторонами, та є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, тобто є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого:

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 10.05.2016 позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки № 10/05 (далі - договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити лікарські засоби, вироби медичного призначення, засоби для догляду за ротовою порожниною, косметичні засоби, шкарпетки (далі - продукція), асортимент та ціна яких, зазначені у видаткових накладних, які є його невід'ємною частиною;

- кількість, асортимент, ціна продукції вказуються у видаткових накладних, виданих постачальником на кожну партію продукції (п. 1.2 договору поставки);

- п. 3.4 договору поставки сторони погодили, що датою передачі партії продукції є зазначена у видатковій накладній дата передачі продукції покупцю;

- згідно із п. 3.5 договору поставки доказом передачі продукції покупцю є видаткова накладна з підписом представника покупця про її отримання на всіх примірниках видаткової накладної та довіреність на отримання продукції, з посиланням на номер і загальну суму видаткової накладної;

- вартість упаковки, маркування та завантаження продукції на транспортний засіб враховується у вартості продукції. Продукція поставляється покупцю за наступними знижками в залежності від діючого прайс-листа: на продукцію під торговими марками "Монодар", "Хумодар", "Протаміну сульфат", "Тіоктодар" - 10%; "Гепарин" - 47,17%; вироби медичного призначення, засоби для догляду за ротовою порожниною, косметичні засоби, шкарпетки - 10%; у разі надання покупцеві торгівельної знижки, вона вказується у відповідній видатковій накладній постачальника (п. 5.7 договору поставки);

- відповідно до 6.1 договору поставки покупець здійснює оплату продукції шляхом здійснення безготівкового банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в розділі 13 даного договору на умовах відтермінування платежу на строк, що не перевищує 60 календарних днів. У випадку, якщо оплату не було здійснено в термін, зазначений у п. 6.1 договору покупець втрачає право на знижку, якщо така була надана, і зобов'язаний виконати оплату в розмірі 100% від суми видаткової накладної, включаючи надану знижку (п. 6.6 договору поставки);

- п. 7.2 договору поставки сторони погодили, що партія продукції вважається переданою постачальником та прийнятою покупцем: за кількістю шляхом перевірки та порівняна відповідно до кількості місць, вказаної в товарно-супровідних документах на партію продукції, за якістю відповідно сертифікатів якості постачальників;

- у п. 7.4 договори поставки сторони передбачили, що претензії з якості (рекламації) можуть бути заявлені покупцем протягом усього терміну придатності продукції за умов дотримання покупцем умов зберігання продукції, визначених АНД;

- претензії на внутрішньо тарну недостачу продукції приймаються і розглядаються постачальником тільки у випадку належного оформлення такої недостачі відповідно до положень "Инструкции о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству" П-6 від 15.06.1965 (п. 7.6 договору поставки);

- згідно з п. 12.11 договору поставки у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. Цей договір складений в двох примірниках, по одному для кожної із сторін, вступає в силу з моменту його підписання та діє до 10.05.2017, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з умовами даного договору;

- на виконання умов договору поставки та замовлень відповідача (копії заявок № ФП0052278-1 від 07.10.2016, № ФП0054138-1 від 26.10.2016, № ФП0056891-1 від 28.11.2016 та № ФП0057392-1 від 01.12.2016 залучені до матеріалів справи) позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 249 486,55 грн. відповідно до видаткових накладних, в кожній з яких зазначена ціна виробника та розмір знижки, а саме: видаткова накладна № 001946 від 10.10.2016 на суму 29 960,00 грн. (з врахуванням знижки -47,170%); видаткова накладна № 002101 від 28.10.2016 на суму 73 150,55 грн. (з врахуванням знижки - 47,170%); видаткова накладна № 002370 від 29.11.2016 на суму 29 960,00 грн. (з врахуванням знижки - 47,170%); видаткова накладна № 002414 від 05.12.2016 на суму 116 416,00 грн. (з врахуванням знижки - 48,679%);

- товар отримано відповідачем на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей, а саме: довіреність від 10.10.2016 № 5288К видана приймальнику товару - ОСОБА_3; довіреність від 28.10.2016 № 5754К видана приймальнику ОСОБА_3; довіреність № 6372К від 29.11.2016 видана приймальнику ОСОБА_3; довіреність № 6473К від 05.12.2016 видана приймальнику ОСОБА_3

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке:

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до приписів ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладені вимоги закону, господарські суди попередніх інстанцій відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України обґрунтовано виходили з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів оплати товару. Враховуючи те, що відповідач свого обов'язку щодо оплати поставленого товару не виконав у встановлений договором строк (п. 6.1. договору поставки), вимога позивача про стягнення з відповідача повної вартості поставленого товару (без відповідних знижок) у розмірі 481 751,45 грн. правомірно визнана господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтованою, оскільки сторони в договорі обумовили застосування знижки виключно у випадку здійснення оплати у встановлені договором строки.

Відповідач по суті не заперечуючи факт отримання товару (в тому числі товару неналежної якості), вказував на відповідні недоліки у товарно-супровідних документах. У цьому контексті господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, відповідачем не надано доказів пред'явлення ним позивачу претензій щодо кількості поставленого товару, в тому числі не надано складених актів з відображенням переліків дефектів товару.

Посилання відповідача на відсутність відтиску мокрої печатки останнього на відповідних накладних було предметом дослідження господарськими судами і обґрунтовано не взято до уваги, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" засвідчення печаткою видаткової накладної не є обов'язковим.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ має містити, зокрема, та не виключно: назву підприємства від імені якого складено документ, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як обґрунтовано зауважено господарськими судами, видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, та довіреності до них, містять всі необхідні реквізити для достовірної ідентифікації відповідача, як особи, яка отримала за ними товар від позивача на виконання умов договору поставки.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого закону, є підставою для виникнення у покупця обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У зв'язку з викладеним, ствердження відповідача про те, що у деяких видаткових накладних відсутні відомості про особу, яка брала участь у господарській операції від ТОВ "Фрам Ко", а саме ім'я, прізвище та по батькові уповноваженої особи, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій.

Довід відповідача у касаційній скарзі про те, що матеріали справи не містять товарно-транспортних накладних як цього вимагає п. 3.7 договору поставки, відхиляється Вищим господарським судом України з огляду на наявність інших доказів, що підтверджують факт здійснення позивачем товару та прийняття його відповідачем. Крім того, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для правильно вирішення даного спору, оскільки ці документи виконують функцію супровідних документів під час поставки вантажу.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частинні стягнення заявленого позивачем боргу у розмірі 481 751,45 грн.

Вищий господарський суд України також погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних та річних, з огляду на наступне:

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторонами в п. 10.3 договору поставки погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди врахували вказані вимоги закону, умови договору поставки, та встановивши прострочення відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційних та річних, обґрунтовано стягнули на користь позивача пеню в розмірі 20 566,27 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 751,13 грн. та 3% річних в розмірі 2 204,69 грн.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.11.2017 у даній справі відстрочено ТОВ "Фрам Ко" сплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 та рішення господарського суду Київської області від 22.05.2017 у справі № 911/952/17 до прийняття постанови у справі.

Касатором станом на 22.11.2017 таку сплату не здійснено.

Якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору при прийнятті судового рішення (п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Отже, оскільки строк, на який судом касаційної інстанції було відстрочено сплату судового збору закінчився, і таку сплату скаржником не здійснено, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що з ТОВ "Фрам Ко" необхідно стягнути недоплачений судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 та рішення господарського суду Київської області від 22.05.2017 у справі № 911/952/17 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, код ЄДРПОУ 39443405) в доход Державного бюджету України (р/р 31211254700007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код за ЄДРПОУ 38004897, код класифікації доходів бюджету 22030104, код банку отримувача 820019, символ звітності банку - 254) 5 864,07 грн. судового збору за подання до Вищого господарського суду України касаційної скарги.

Доручити господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Н. Губенко Л. Іванова