Ухвала суду № 70458151, 16.11.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 626/1172/16-ц Головуючий 1 інстанції Гусар П.І.

Провадження № 22ц/790/6252/17 Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Коваленко І.П

суддів Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.

при секретарі Дмитренко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2016 року ПАТ «Укрбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 28 травня 2013 року між ПАТ «Український ОСОБА_3» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого останній отримав кредит на суму 9 500 грн. на придбання автомобіля строком до 27 травня 2020 року. Зобов’язання за договором відповідач належним чином не виконав, станом на 03 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 становить 8 954,24 грн.

У зв’язку з цим, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2013 року у сумі 8 954,24 грн., а також судові витрати у розмірі 1 378 грн.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український ОСОБА_3» заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2013 року у розмірі 8 954,24 грн. та суму судового збору у розмірі 1 378 грн., а всього – 10 332,24 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, стягнути з позивача на його користь судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515,80 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на незаконність, необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням вимог матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі; зазначає, що банк не направляв на його адресу вимог про повне дострокове повернення споживчого кредиту, тому позовні вимоги є передчасними, вважає, що строк повного виконання зобов’язань за договором не настав, бо договір укладено строком до 27 травня 2020 року.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконані, що є підставою для стягнення заборгованості.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1052 ЦК України, положення якої згідно з ч. 2 ст. 1054 цього Кодексу застосовуються до відносин за кредитним договором, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що 28 травня 2013 року між ПАТ «Український ОСОБА_3» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого останній отримав кредит на суму 9 500 грн. на придбання автомобіля строком до 27 травня 2020 року.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якій одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Матеріали справи свідчать, що станом на 03 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 становить 8 954,24 грн., з яких: 5 229,07 грн. – сума заборгованості за кредитом та 3 725,17 грн. – сума заборгованості за відсотками кредиту.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги Банку передчасні, колегія суддів не приймаються, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, а також сплати процентів, належних йому, якщо інше не передбачено договором.

Аналіз чинного законодавства дозволяє дійти до висновку, що відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

При цьому, направлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором є правом, а не обов’язком Банку (п. 29 Постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 пояснила, що її довіритель не погашає заборгованість, оскільки автомобіль був викрадений, тому вважає, що немає підстав погашати заборгованість по кредиту.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду законне і обґрунтоване, постановлено з дотриманням вимог матеріального в процесуального права і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись п.1ч.1 ст.307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді