Рішення № 70452544, 17.11.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/574/17

Номер провадження 2/201/1008/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2017 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Ходаківського М.П.,

за участі секретаря судового засідання – Пісчанської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи – Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, який помер 29 жовтня 2013 року, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла 02 вересня 2002 року, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер 29 жовтня 2013 року, та ОСОБА_4, яка померла 02 вересня 2002 року. В обґрунтування вимог зазначила, що двоюрідній сестрі її батька ОСОБА_3 – ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло. Після смерті сестри ОСОБА_3, який постійно проживав із своєю сестрою, у березні 2004 року звернувся до суду із позовом про визнання права приватної власності за зазначену квартиру в порядку спадкування. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 продовжено строк до 27 червня 2006 року для подання заяви про прийняття спадщини після померлої 02 вересня 2002 року ОСОБА_4, до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. ОСОБА_3 02 червня 2006 року звернувся до Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті померлої 02 вересня 2002 року ОСОБА_4 у зв’язку із відсутністю документа, що підтверджує родинні відносини ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме свідоцтва про народження ОСОБА_3 Батько позивача 29 жовтня 2013 року помер, після його смерті відкрилася спадщина. Позивач звернулася до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 22 грудня 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, оскільки вчинення такої нотаріальної дії протирічить діючому законодавству України.

Представник позивача у призначене на 17 листопада 2017 року судове засідання надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності за наявними у матеріалах справи письмовими доказами. У судовому засіданні, що було призначене на 12 жовтня 2017 року, представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_6 міської ради у судовому засіданні 12 жовтня 2017 року заперечувала проти задоволення позовних вимог, а також 17 листопада 2017 року надала до суду письмові заперечення.

Третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у судовому засіданні, що було призначене на 12 жовтня 2017 року заперечувала проти задоволення позовних вимог, а також нею надано до суду письмові заперечення, відповідно до яких ОСОБА_3 спадщину прийняв двічі до майна померлої ОСОБА_4, а саме: перший раз – шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, що було передбачено діючим на той час Цивільним кодексом УРСР; вдруге – шляхом подачі заяви до нотаріальної контори 02 червня 2006 року, тобто у період дії Цивільного кодексу України 2003 року. А таке подвійне прийняття спадщини не передбачене діючим законодавством. Окрім того, оскільки відкриття спадщини відбулося у період чинності ЦК УРСР, а ОСОБА_3 не відносився до числа спадкоємців за законом після смерті своєї двоюрідної сестри, то і у ОСОБА_1 право на спадкування не виникає. Також приватним нотаріусом зазначено, що п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не може бути застосований у даному випадку, оскільки таке застосування може порушити законне право ще одного суб’єкта спадкових правовідносин, а саме – держави.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 02 вересня 2002 року померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-КИ № 440401 (а.с. 19). Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складалася із квартири АДРЕСА_2, яка належала останній на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 лютого 1997 року (а.с. 72).

У березні 2004 року ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, а у лютому 2005 року до суду звернувся ОСОБА_5 із позовною заявою про поновлення строку на прийняття спадщини та визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2005 року позов ОСОБА_3 було задоволено, а ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 14). Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2006 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2005 року скасовано. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 продовжено строк до 27 червня 2006 року для подання заяви про прийняття спадщини після померлої 02 вересня 2002 року ОСОБА_4 до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відмовлено (а.с. 13). При цьому указаним рішенням апеляційного суду встановлено, що позивачі – ОСОБА_3 та ОСОБА_5 беззаперечно є двоюрідними братами померлої 02 вересня 2002 року ОСОБА_7 Спадщина, якою є спірна квартира АДРЕСА_3, ні ким із спадкоємців не була прийнята, оскільки позивачі за ЦК України 1963 року не належали до кола спадкоємців та згідно із ст.ст. 1258, 1265, 1267 ЦК України 2003 року є спадкоємцями п’ятої черги і їхні частки в спадщині є рівними.

Ухвалою апеляційного суду АР Крим від 18 жовтня 2007 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2006 року залишено без змін (а.с. 223).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також установлено, що 02 червня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої 02 вересня 2002 року його двоюрідної сестри ОСОБА_4 (а.с. 142 на обороті).

Крім того, 09 червня 2006 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, про прийняття спадщини після смерті його двоюрідної сестри ОСОБА_4

Постановою державного нотаріуса Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 від 13 листопада 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім’я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 (а.с. 11-12). Підставою для відмови стала неможливість встановити родинний зв'язок ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зокрема відсутні докази на підтвердження родинного зв’язку між одним із батьків ОСОБА_9: ОСОБА_10 – мати або ОСОБА_9 з ОСОБА_11 або ОСОБА_12.

Однак в матеріалах справи на підтвердження факту родинних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наявні наступні докази: свідоцтво про народження ОСОБА_3, де його батьками записано ОСОБА_9 та ОСОБА_13 (а.с. 45); довідкою Відділу реєстрації актів громадянського стану Канівського районного управління юстиції Черкаської області від 11 жовтня 2002 року, де зазначено, що у 1924 році зареєстроване одруження ОСОБА_9 та ОСОБА_10, яка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_13 (а.с. 44); архівною довідкою виданою Державним архівом Черкаської області 27 листопада 2013 року, про те, що у метричній книзі про народження Різдво-Богородицької церкви с. Яблунів Канівського повіту Київської губернії є відомості про народження ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьками якої є Сімеон Лаврентіев ОСОБА_10 та його законна дружина ОСОБА_14 (а.с. 43); свідоцтвом про народження ОСОБА_15 (після одруження змінила прізвище на ОСОБА_4), де батьками зазначено ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (а.с. 42); свідоцтвом про народження ОСОБА_18 (після одруження змінила прізвище на ОСОБА_17), батьками якої є ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 40).

29 жовтня 2013 року помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 542443. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої також увійшла частина квартири АДРЕСА_4.

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_19 серії 1-КИ № 036401, а також свідоцтвом про одруження ОСОБА_20 та ОСОБА_19, яка після укладення шлюбу змінила прізвище на «Медведєва» (а.с. 6)

У встановлений законом строк 04 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька (а.с. 171).

Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 22 грудня 2016 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири 13, що знаходиться в місті Дніпропетровську, пр. Героїв, 20, яка належала ОСОБА_4, яка померла 02 вересня 2002 року, після смерті її батька ОСОБА_3, оскільки вчинення такої нотаріальної дії протирічить діючому законодавству України (а.с. 8-10). Зокрема приватний нотаріус у своїй постанові зазначила, що ОСОБА_3 двічі прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4: перший раз – шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, що передбачав діючий Цивільний кодекс УРСР, оскільки проживав у вказаній квартирі та сплачував комунальні послуги; вдруге – шляхом подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини у період дії ЦК України. Але незалежно від того, коли відбулось прийняття спадщини, до спадщини що відкрилась в період чинності Цивільного кодексу УРСР, застосуванню підлягають норми законодавства чинного на час відкриття спадщини. Таким чином, нотаріус дійшов до висновку, що ОСОБА_3 не відноситься до числа будь-яких спадкоємців за законом відповідно до ЦК УРСР та не мав право спадкувати майно померлої ОСОБА_4, а тому відповідно у його доньки ОСОБА_1 право на спадкування 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 не вникає.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 cт. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із cт. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із зазначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду справ про спадкування» зазначено, що відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може подавати позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документів, які б посвідчували його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_3, який помер 29 жовтня 2013 року, та у встановленому законом порядку звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а померлий ОСОБА_3, який є двоюрідним братом ОСОБА_4, яка померла 02 вересня 2002 року, правомірно прийняв спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у вигляді частини квартири АДРЕСА_6, однак не встиг оформити своє право на спадкове майно, суд вважає позовні вимоги доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково з метою захисту права позивача на отримання у спадщину 1/2 частини нерухомого майна після смерті батька.

Посилання приватного нотаріуса на відсутність підстав застосування п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, суд не приймає до уваги, оскільки зазначеним пунктом визначено, що правила Книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. ОСОБА_3 за кодексом 1963 року не належав до кола спадкоємців ОСОБА_4, а отже спадщина, яка відкрилася після її смерті не була прийнята за кодексом ЦК УРСР, а за ЦК України він є спадкоємцем п’ятої черги спадкування, у зв’язку із цим він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті своєї двоюрідної сестри.

Щодо вимог позивача про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири ра за ОСОБА_3, який помер 29 жовтня 2013 року, в порядку спадкування за законом після смерті його двоюрідної сестри ОСОБА_4, то вони є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже такими ще не підлягають задоволенню, оскільки неможливо визнати право власності за особою яка померла, тобто не має цивільної правоздатності.

Тому враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись ст.ст.15, 316, 321, 328, 392 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 11, 60, 88, 159, 184-185, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи – Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання права власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого 29 жовтня 2013 року, та після смерті ОСОБА_4, померлої 02 вересня 2002 року, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7, яка в цілому має загальну площу 53,6 кв. м., житлову площу 29,2 кв.м.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.П.Ходаківський