Постанова № 70449221, 20.11.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів В.В. Лашина, Т.А. Величко

при секретарі судового засідання: О.В. Процук

за участю представників сторін:

від прокуратури – ОСОБА_1

від позивача – не з’явився, про день, час та місце апеляційного перегляду повідомлений належним чином

від відповідача – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

від третіх осіб – ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод” та Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 року

у справі № 915/742/17

за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод”

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”;

на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”

про розірвання договору оренди та повернення державного майна

ВСТАНОВИВ:

В липні 2017 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до місцевого господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод” про:

-розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року, укладеного між ФДМ України та ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”;

-повернення державного майна, а саме причалів: № 1 (інвентарний № 2000030), № 2 (інвентарний № 2000031), № 3 (інвентарний № 2000032), № 4 (інвентарний № 2000033), № 5 (інвентарний № 2000034) ФДМ України, як орендарю спірних об’єктів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем без згоди орендодавця – ФДМ України передано в суборенду ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” частину орендованих причалів (№№ 3-5) для розміщення маслопроводу, яким упродовж 2012-2013 року прокладено наземний маслопровід. Вказані обставини є порушенням п. 6.2. договору, ч. 1 ст. 774 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України.

Одночасно прокурором заявлено клопотання про забезпечення позову, шляхом заборони відповідачу використовувати причали №№1-5, ТОВ Миколаївське підприємство Термінал-Укрхарчозбутсировина” використовувати причали №№3-5 та передання відповідачем причалів №№1-5 на відповідальне зберігання балансоутримувачу – ДП “Адміністрація морських портів України”.

Ухвалою суду першої інстанції від 26.07.2017 року у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.

У відзиві на позов, відповідач зазначив про його необґрунтованість та безпідставність. Крім того, у клопотаннях просив залишити позов без розгляду на підставі п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України та застосувати строк позовної давності.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.08.2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України”; на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”.

У відзивах на позов, Міністерство інфраструктури України підтримало позовні вимоги прокурора, а ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” просило відмовити у позові.

Ухвалою місцевого господарського суду від 04.10.2017 року повторно подану заяву прокурора про забезпечення позову задоволено частково, заборонено ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” використовувати причали №№ 3-5 за укладеним із ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” договором віл 30.12.2008 року №418-У для розміщення на цих причалах маслопроводу та отримання послуг доступу до причалу, у задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду першої інстанції від 06.10.2017 року, за клопотанням ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”, скасовані вжиті ухвалою суду від 04.10.2017 року заходи до забезпечення позову.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 року (суддя Коваль Ю.М.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 17.10.2017 року, позов задоволено частково, розірвано договір оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року, укладений між ФДМ України та ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”, стягнуто з ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” на користь прокуратури 1600,00 грн. судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; в порядку ч. 1 ст. 83 ГПК України визнано недійсним договір від 30.12.2008 року №418-У в частині надання послуг доступу до причалів, укладений між ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”, стягнуто в солідарному порядку з ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” в доход державного бюджету України 1600,00 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили його скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2017 року, від 06.11.2017 року апеляційні скарги прийняті до провадження із призначенням до сумісного розгляду на 20.11.2017 року о 10:00 год.

У відзивах на апеляційні скарги, прокурор, Міністерство інфраструктури України та ДП “Адміністрація морських портів України” зазначили про відповідність рішення суду вимогам чинного законодавства України.

Відзиви на апеляційні скарги від позивача не надходили.

Заслухавши прокурора, відповідача та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

09.06.1999 року між ФДМ України (Орендодавець) та ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” (Орендар) укладено договір оренди №572, згідно п.п. 1 п. 1 якого, з урахуванням додатку до договору “Перелік основних засобів Дніпро-Бузького морського порту, що передаються в оренду ВАТ “Миколаївській глиноземний завод”, Орендар прийняв в оренду за актом приймання-передачі державне майно Дніпро-Бузького морського порту, яке обліковується на балансі Заводу, зокрема, північне берегоукріплення, південне берегоукріплення, навігаційну обстановку та інші об’єкти, а всього у кількості 69 одиниць, загальною вартістю 59815000 грн., серед яких і спірні причали, а саме: № 1 (інвентарний № 2000030), № 2 (інвентарний № 2000031), № 3 (інвентарний № 2000032), № 4 (інвентарний № 2000033), № 5 (інвентарний № 2000034

Відповідно до п. 6.1 договору в усьому, що не урегульовано умовами цього договору сторони керуються нормами чинного законодавства України. За приписами п. 6.2 договору орендар має право за згодою орендодавця передавати окремі інвентарні об’єкти зі складу орендованого майна в суборенду фізичним та юридичним особам.

За змістом п.п. 5.1., 6.1 договору Завод зобов’язався використовувати орендоване майно у відповідності до його призначення і умов цього договору, має право самостійно здійснювати господарську діяльність у межах визначених статутом Заводу, чинним законодавством, цим договором.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що останній діє з 01.04.1999 року по 01.04.2004 року (а.с. 14-18 т.1).

Додатковою угодою від 21.04.2003 року № 259 у Перелік об’єктів, які передаються в оренду, внесено лише спірні причали №№ 1-5 та продовжено строк дії договору до 01.04.2014 року, а додатковою угодою від 27.06.2007 року № 411 викладено пп.1.1 п.1 спірного договору в іншій редакції, у відповідності до якої Завод приймає в оренду державне майно Дніпро-Бузького морського порту (групу об’єктів) у складі причалів №№ 1-5 загальною ринковою вартістю 43557060 грн. (а.с. 19, 22 т.1).

Крім того, додатковими угодами від 22.04.2003 року №264, від 31.05.2007 року №339 вносились зміни щодо розміру орендної плати (а.с. 20-21 т.1).

Причали, які є предметом договору оренди від 09.06.1999 року №572 нерозривно пов'язані з виробничим процесом ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”. Основним видом господарської діяльності якого є переробка бокситів для отримання глинозему. Сировина (боксити) та готова продукція (глинозем) надходять до заводу морським шляхом. З часу введення в експлуатацію до теперішнього часу ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” використовує причали, переважно, для власних потреб. Під час приватизації Заводу причали не увійшли до його статутного фонду та не були приватизовані, оскільки існувала заборона приватизації об'єктів портової інфраструктури, у зв’язку з чим між Заводом та ФДМ України укладено спірний договір оренди державного нерухомого майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року та Вищого господарського суду України від 23.12.2014 року, договір оренди державного майна від 09.06.1999 року №572 визнано продовженим до 01.04.2029 року (а.с. 23-25 т.1).

Як свідчать матеріали справи, орендовані спірні причали обліковуються на балансі як Заводу, що підтверджується довідкою Заводу від 09.10.2017 року, так і ДП “АМПУ”, а земельна ділянка, на якій розміщені спірні причали, використовується на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії І-МК № 00209, виданого Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області 06.03.1997 року, і зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 125, Заводом, як правонаступником орендного підприємства Миколаївський глиноземний завод, на ім’я якого видано акт на право постійного користування землею.

Між ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” з 1998 року й дотепер існують правовідносини щодо використання останнім орендованих Заводом за спірним договором оренди причалів, які збудовані та прийняті в експлуатацію в 1977-1979 роках для власних потреб Заводу, а саме: приймання та розвантаження обладнання для будівництва заводу та перевантаження бокситів для здійснення своєї господарської діяльності.

За твердженнями відповідача та третіх осіб стосовно причалів, орендованих за спірним договором, між ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” укладено наступні договори:

-від 24.12.1998 року за № 274/138, за яким сторонами визначено порядок та умови приймання суден Дніпро-Бузьким морським портом ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” для навантаження ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” потоки на експорт на судна через трубопровід, який розміщено на причалах №№ 1-2;

-від 21.12.2000 року №231 Н, згідно якого Завод надає технологічне обладнання та причали №№ 1-3 для перевалки вантажів ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” на судна;

-від 13.11.2002 року № 404-П, відповідно до якого, Завод за погодженими сторонами графіками надає причали Дніпро-Бузького морського порту ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” для перевалки харчових наливних та інших вантажів ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”.

За вищевказаними договорами ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” зобов’язалось оплачувати Заводу надані ним послуги.

30.12.2008 року між ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” (Завод) та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” (Термінал) укладено договір № 418-У, відповідно до п.1.1. якого, з урахуванням додаткових угод №1, №2, Завод зобов’язався надавати Терміналу причали Дніпро-Бузького морського порту для перевалки наливних та інших вантажів, а Термінал – погоджувати з Заводом графіки підходу морських суден, здійснювати поставку наливних харчових вантажів до Дніпро-Бузького морського порту та перевалку їх своїми силами та замовленими у Заводу на судна.

За приписами п.п. 4.1., 4.3.-4.5. договору Термінал здійснює оплату послуг надання причалів для перевалки вантажів силами та засобами Термінал у розмірі, визначеному наказом Міністерства транспорту України від 31.10.2015 року № 392 та оплату інших, необумовлених договором, послуг, надання яких Заводом підтверджується актами виконаних робіт або приймально-передавальними актами (а.с. 93-96 т.1).

На протязі 2012-2013 років ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” на фронтальній частині орендованих Заводом причалів № 3-5, уздовж їх лінії, прокладено наземний маслопровід. Його змонтовано за згодою Заводу та після отримання ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” відповідних дозволів держави в особі уповноважених нею органів та балансоутримувача причалів, а саме:

-ДП “Дніпро-Бузький морський торгівельний порт” – листи від 09.06.2003 року № 735/01-09, від 22.07.2003 року № 9905/01-09 (а.с. 89-90 т.1);

-ДП “Миколаївський морський торговельний порт”, правонаступником майна, прав та обов’язків якого є ДП “АМПУ”, та філії останнього “Адміністрація Миколаївського морського порту” – листи від 18.09.2012 року № 444, від 31.10.2012 року № 08/2137, від 23.05.2014 року № 18/22-1506 (а.с. 27 зворотній бік, 28, 92) т.1.

Означений маслопровід змонтовано на дерев’яних та металевих підкладках без кріплення до конструктивних елементів причалу, який утримується на місці за рахунок власної ваги, по якому здійснюється перевантаження масла. Монтаж маслопроводу не вносить зміни до конструкції причалів та складу орендованого майна, не поліпшує його та не змінює умови його використання, є тимчасовим змінним обладнанням для перевантаження наливних вантажів, що підтверджується відповідними документами: фотоматеріалами (а.с. 35-39 т.1); довідкою від 15.06.2017 року щодо перевірки факту внесення змін до складу майна, переданого в оренду Заводу за спірним договором оренди (а.с. 34 т.1); листом ДП “АМПУ” від 16.05.2017 року № 18-31/3261 (а.с. 26 т.1); листом ДП “Миколаївський морський торговельний порт” від 31.07.2012 року № 08/2137 (а.с. 28 т.1); листом Заводу від 16.08.2012 року №2242/101-05-117-05 (а.с. 27 т.1); актами робочої комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта від 16.01.2013 року, 25.11.2013 року (а.с. 29, 31 т.1).

На думку прокурора, договір від 30.12.2008 року № 418-У, з урахуванням розміщення на орендованих за спірним договором оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року, причалів № 3-5 маслопроводу ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” (Термінал), є договором суборенди державного майна, який укладено ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” без згоди орендодавця – ФДМ України.

Заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” зазначило, що спірне державне майно не передавалося в суборенду, оскільки укладений між відповідачем та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” договір від 30.12.2008 року № 418-У не містить визначених законодавством істотних умов договору оренди, а є договором доступу портового оператора до причалів для перевалки харчових наливних вантажів; Завод з 1977-1979 років використовує спірні причали переважно для власних потреб, а вищевказані послуги доступу портового оператора ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” до причалів Заводом надавались ще до укладення з ФДМ України спірного договору оренди, згідно договорів від 24.12.1998 року № 274/138 та від 13.11.2002 року № 404-П; При проведенні ФДМ України у 2013-2017 роках перевірок використання відповідачем орендованого майна не виявлено порушень Заводом умов договору оренди; Прокурор звернувся до суду з даним позовом за відсутністю достатніх правових підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Міністерство інфраструктури України зазначило, що перевіркою від 15.06.2017 року, проведеною на підставі наказу ФДМ України від 14.05.2012 року № 655 “Про виконання контрольних функцій Фонду державного майна України в сфері оренди”, не виявлено порушень Заводом умов спірного договору оренди, а також зазначило, що господарських зобов’язань, обов’язковість виконання яких передбачена законодавством, у рамках виконання умов спірного договору у Мінінфраструктури України не виникло, а тому вказаний договір не створив для Міністерства юридично-правових наслідків.

За твердженням ДП “АМПУ”, спірний договір оренди не відповідає вимогам ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а саме: не відповідає змісту “Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності”, затвердженого наказом ФДМ України від 23.08.2000 року № 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за № 931/5152, яким передбачено обов’язковий розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем. Крім того, укладений між відповідачем та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” договір від 30.12.2008 року № 418-У не може бути визнаним послугою з забезпечення доступу до причалів, оскільки таку послугу, згідно ч. 2 ст. 21 Закону України “Про морські порти України”, постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405 та розпорядження Антимонопольного комітету України від 28.11.2012 року № 84-р “Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб’єктів природних монополій”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 року за № 2119/22431, може надавати лише природний монополіст, яким є ДП “АМПУ”.

На думку ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”, договір від 30.12.2008 року № 418-У є договором доступу портового оператора до причалів, а не договором суборенди.

Задовольняючи позов в частині розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року, місцевий господарський суд виходив з того, що Завод використовував причали, орендовані за спірним договором, не тільки у своїй господарській діяльності, в тому числі як портовий оператор - з метою, з якою укладено договір, а й для надання протягом дії договору від 30.12.2008 року № 418-У платних послуг доступу до причалів ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” для отримання прибутку, таким чином використовуючи причали всупереч умовам договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у т.ч. із договорів.

Спірний договір за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

Об’єктом оренди за спірним договором є державне майно, а тому до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який в свою чергу є спеціальним законом у сфері використання державного та комунального майна на умовах оренди.

Статтями 626, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України господарські зобов’язання, що виникли на основі договору, існують впродовж його строку.

Зобов’язання в свою чергу, згідно з вимогами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 ГПК України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Метою господарської діяльності є отримання прибутку.

В силу ч. 1 ст. 6 ГК України, ст. 3 ЦК України одним з принципів господарювання є свобода підприємницької діяльності.

За приписами ст. 19 ГК України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Договір оренди від 09.06.1999 року №572 не містить обмежень щодо використання причалів, крім використання їх за призначенням. Також відсутні обмеження щодо надання послуг доступу до причалів третім особам, що є одним з видів господарської діяльності ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”.

За змістом п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України» причал - гідротехнічна споруда, яка призначена для стоянки та обслуговування суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Так, орендовані Заводом причали використовувались в господарській діяльності за своїм призначенням, а саме: стоянка та обслуговування суден під час проведення вантажно-розвантажувальних робіт, а відтак суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин п. 1 ч. 1 ст. 783 ЦК України (Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі), як підставу для розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року.

Більш того, підставами позову прокурора в інтересах ФДМ України є передання ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” частини орендованих причалів №№ 3-5 у користування Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” для розміщення маслопроводу без згоди орендодавця – ФДМ України, що є порушення ч. 1 ст. 774 ЦК України (Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом) та п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України (Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі).

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди. Контроль за використанням іншого окремого індивідуально визначеного майна, переданого в оренду, здійснюють органи, уповноважені управляти підприємством, яке є орендодавцем цього майна.

У даному випадку таким органом є ФДМ України.

Як вбачається з п. 1 Наказу ФДМ України від 14.05.2012 року № 655 «Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди» Фонд та його регіональні відділення орендодавці державного майна за укладеними ними договорами оренди здійснюють постійний документальний контроль, а також періодичний комплексний контроль з оглядом об'єкта оренди.

Так, за результатами перевірок від 18-21.03.2014 року, 15.10.2015 року, від 30.03.2016 року, від 15.06.2017 року, жодних порушень не виявлено. Орендоване майно використовується відповідно до умов договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року та його функціонального призначення (а.с. 34-42, 68-71 т.1).

Отже, ФДМ України, як уповноваженим державним органом на здійснення контролю та позивачем в інтересах якого заявлено даний позов спростовано факти порушення умов договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року.

Таким чином, прокурор взагалі не обґрунтував в чому полягає порушення або загроза інтересів держави на захист яких подано позов, а також в чому саме полягає неналежне здійснення ФДМ України своїх владних повноважень.

Судова колегія не приймає до уваги твердження прокурора стосовно того, що договір від 30.12.2008 року № 418-У, укладений ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” є договором суборенди, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 283 ГК України, ч. 2 ст. 759 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Особливості укладення та виконання договору оренди можуть бути передбачені законом.

Статтею 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за майно, що передається в суборенду. Різниця між нарахованою платою за суборенду і тією її частиною, яку отримує орендар, спрямовується до державного або місцевого бюджету. Контроль за визначенням розміру плати за суборенду та спрямуванням її (в частині, що перевищує суму орендної плати за майно, яке передається в суборенду) до відповідного бюджету покладається на орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Порядок використання плати за суборенду майна визначається: Кабінетом Міністрів України - для об’єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об’єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об’єктів, що перебувають у комунальній власності. До договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов’язань; забезпечення виконання зобов’язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об’єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Проаналізувавши зміст договору від 30.12.2008 року № 418-У, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він не відповідає переліченим вимогам законодавства та формі “Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності”, затвердженого наказом ФДМ України від 23.08.2000 року № 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за №931/5152, оскільки в ньому відсутнє визначення: об’єкту оренди (складу і вартості майна з урахуванням її індексації); орендної плата з урахуванням її індексації; порядку використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об’єкта оренди; страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Враховуючи наведене, доводи прокурора, що отримана Заводом плата за договором від 30.12.2008 року № 418-У є суборендою, сума якої у відповідні періоди перевищувала суми внесених орендних платежів за спірним договором оренди, і ця різниця Заводом не перераховувалась до Державного бюджету України є безпідставними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року відповідно до ч. 1 ст. 774 ЦК України та п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК, а відтак підстави для повернення орендованих об’єктів, а саме: причалів: № 1 (інвентарний № 2000030), № 2 (інвентарний № 2000031), № 3 (інвентарний № 2000032), № 4 (інвентарний № 2000033), № 5 (інвентарний № 2000034) ФДМ України, як орендарю також відсутні, оскільки позовна вимога про повернення орендованих об’єктів за договором оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року є похідною від позовної вимоги про його розірвання.

Доводи ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”, наведені в апеляційній скарзі, щодо необхідності застосування наслідків спливу строку позовної давності не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки розірвання договору не обмежено строком позовної давності.

Стосовно того, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши недійсним договір від 30.12.2008 року №418-У застосувавши п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про морські порти України» у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги.

Згідно ст. 21 Закону України «Про морські порти України» тарифи на такі послуги можуть бути регульованими та вільними, що визначаються договором між суб'єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.

За приписами постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405 серед спеціалізованих послуг, які надаються у морському порту, є послуга із забезпечення доступу до причалу. Такі послуги можуть надаватися:

-ДП «Адміністрація морських портів України» щодо причалів, які перебувають у господарському віданні цього ДП (суб'єкта природної монополії), та тарифи, які підлягають державному регулюванню (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про морські порти України»);

-Портовими операторами, які використовують причали на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладених відповідно до законодавства, та тарифи на такі послуги є вільними (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про морські порти України»).

ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” є орендарем причалів №№ 1-5 за договором оренди державного майна №572 від 09.06.1999 року та надає ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” спеціалізовану послугу із забезпечення доступу до причалів, що вірно встановлено місцевим господарським судом.

Однак, із висновком суду першої інстанції, що такі послуги може надавати виключно ДП “Адміністрація морських портів України”, як суб’єкт природних монополій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року № 1331 року, Наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 року № 541, судова колегія не погоджується, оскільки означеними нормативно-правовими актами встановлено не перелік послуг, а тарифи на послуги, що надаються суб'єктами природних монополій в морських портах.

Такі тарифи встановлені на підставі ч. 1 ст. 21 Закону України «Про морські порти України», а тому вказані нормативно-правові акти не обмежують право інших портових операторів здійснювати господарську діяльність в портах та надавати послуги за вільними тарифами. Крім того, цими актами встановлено, що тарифи не застосовуються в разі використання причалу портовим оператором на підставі договору оренди.

Також слід зазначити, що перелічені нормативно-правові акти взагалі прийняті після укладення договору від 30.12.2008 року №418-У.

Отже, надання ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” на підставі господарського договору ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” спеціалізованої послуги доступу до причалів за вільними тарифами не заборонено чинним законодавством України, а відтак суд першої інстанції необґрунтовано застосував у даному випадку приписи п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Крім того, судом першої інстанції також порушено норми процесуального права в частині солідарного стягнення судового збору з ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”, оскільки останнє відповідно до ст. 21 ГПК України не є стороною по справі, а стягнення судового збору з третьої особи не передбачено нормами ГПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції із відмовою у позові повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод” та Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 року у справі № 915/742/17 скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 23.11.2017 року

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя В.В. Лашин

Суддя Т.А. Величко