Рішення № 70448225, 13.11.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017р. Справа № 914/1791/17

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька транспортна компанія», м. Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «Галсільліс», м. Сколе, Львівська область, Державного підприємства «Турківське лісове господарство», м. Турка, Львівська область, Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство», м. Дрогобич, Львівська область

про стягнення 852 074 грн. 85 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Зубко С.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність б/н від 26.10.2017);

від відповідача: ОСОБА_2, представник (довіреність №5/2017 від 11.09.2017);

від третьої особи-Сколівського ДЛГП ЛГП «Галсільліс»: ОСОБА_3, представник (довіреність б/н від 28.07.2017);

від третьої особи-ДП «Турківське лісове господарство»: ОСОБА_4, представник (договір про надання правової допомоги №1210/17 від 12.10.2017);

від третьої особи-ДП «Дрогобицьке лісове господарство»: ОСОБА_5, представник (довіреність №773 від 10.07.2017)

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька транспортна компанія», м. Львів про стягнення 852 074 грн. 85 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 01.09.2017 призначив розгляд справи на 21.09.2017. Ухвалою від 21.09.2017 суд залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 дочірнє лісогосподарське підприємство ЛГП «Галсільліс», м. Сколе, Львівська область, Державне підприємство «Турківське лісове господарство», м. Турка, Львівська область, Державне підприємство «Дрогобицьке лісове господарство», м. Дрогобич, Львівська область. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду. За клопотанням представника сторони строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 14.11.2017 року.

Представникам сторін, третіх осіб роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №3126/167-2014 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов’язані з цими перевезеннями. У травні 2016 року відповідачем зі станції Явора та Сколе Львівської залізниці призначенням на станцію Лискова ЖСР (Словаччина) було відправлено вагони №32261562, №96289814, №96397542, №67610808 з деревиною. 15.05.2016 та 18.05.2016 вказані вагони було затримано для проведення митного огляду, про що позивачем складено акти загальної форми. У жовтні 2016 року затримання вищевказаних вагонів було закінчено, про що також складено акти загальної форми. У зв’язку із затримкою вагонів з травня по жовтень 2016 року з причин, що не залежать від перевізника, позивачем нараховано відповідачу додаткові платежі за надані послуги, а саме: користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф). Вартість додаткових платежів за послуги склала 852 074 грн. 85 коп. Позивач звертався до відповідача із претензією про сплату вартості додаткових послуг у розмірі 852 074 грн. 85 коп., яка залишена ним без розгляду та задоволення. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 852 074 грн. 85 коп.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

В судових засіданнях представники третіх осіб проти позову заперечили з підстав, викладених у поданих через канцелярію суду письмових поясненнях щодо заявлених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, суд встановив наступне.

24.04.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька транспортна компанія» (замовник) було укладено договір №3126/167-2014 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов’язані з цими перевезеннями.

Додатковою угодою № 5 від 01.12.2015 сторони виклали договір від №3126/167-2014 від 24.04.2014 року в новій редакції.

За цим договором виконавець (позивач) зобов’язувався за плату і за рахунок замовника (відповідача) виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов’язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах.

На виконання умов вищевказаного договору у травні 2016 року на підставі накладних №545590, №545608, №541656, №544676 зі станцій Явора та Сколе Львівської залізниці призначенням на станцію Лискова ЖСР (Словаччина) було відправлено вагони №32261562, №96289814, №96397542, №67610808 з вантажем «Деревина паливна у вигляді колод».

15.05.2016 вагони №32261562 та №96289814 на станції Батьово Львівської залізниці було затримано митним постом «Залізничний» ОСОБА_7 митниці Державної фіскальної служби України на підставі усного розпорядження та ст. 325, 338 Митного кодексу України для проведення митного огляду, про що ПАТ «Укрзалізниця» повідомлено листом за вих. №05/16 від 15.05.2016.

15.05.2016 працівниками станції Батьово відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України складено акт загальної форми №10918 та направлено телеграфне повідомлення на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника (№75 від 15.05.2016) .

Відповідно до листа ОСОБА_7 митниці ДФС України за вих. №07-70- 61/34/2813 від 20.10.2016 вагон №32261562 направлено на станцію Колчино ДП «Мукачівське лісове господарство».

22.10.2016 затримання вагонів №32261562 та №96289814 закінчено (вантаж вивантажено на станції Колчино Львівської залізниці на під’їзній колії ТДВ «Закарпатоблагротехсервіс»), про що складено акт загальної форми №70.

Також 15.05.2016 вагон №96397542 та 18.05.2016 вагон №67610808 на станції Чоп Львівської залізниці було затримано митним постом «Чоп-Залізничний» ОСОБА_7 митниці ДФС України на підставі п. 5 ПКМУ №465 від 23.12.2012 та ст.ст. 218, 338 МК України для проведення митного огляду, про що ПАТ «Укрзалізниця» повідомлено листом за вих. №07-70- 61/60/38 від 15.05.2016 та листом за вих. №07-70-61/60/42від 18.05.2016.

15.05.2016 та 18.05.2016 працівниками станції Чоп складено відповідні акти загальної форми №7559 і №7568 та направлено телеграфне повідомлення на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника (№142 від 15.05.2016, №202 від 18.05.2016).

Відповідно до листа ОСОБА_7 митниці ДФС України за вих. №07-70- 61/34/2802 від 19.10.2016 вагони №96397542 та №67610808 направлено для вивантаження на станцію Чоп на контейнерний майданчик АТ «Закарпатінтерпорт».

23.10.2016 затримання вагонів №96397542 та №67610808 закінчено (вантаж вивантажено на контейнерний майданчик АТ «Закарпатінтерпорт»), про що складено акти загальної форми №7041, №7042.

ОСОБА_7 митниці ДФС України за вих. №07-70-61/34/2813 від 20.10.2016 внесені зміни у лист за вих. №07-70-61/34/2802 від 19.10.2016, яким замінено вагони №№96359385, 96289814, 32261562 на вагони №№96397542, 67610808.

Як зазначив позивач, у зв’язку із затримкою вагонів №32261562, №96289814, №96397542, №67610808 на шляху прямування на станціях Чоп, Батьово Львівської залізниці з травня по жовтень 2016 року з причин, що не залежать від перевізника, ним нараховано відповідачу додаткові платежі за надані ПАТ «Укрзалізниця» послуги, а саме: користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф) за маршрутом Чоп - Батьово - Чоп, Батьово - Чоп - Батьово - Мукачево - Кольчино Львівської залізниці, про що складено акти загальної форми та відповідні дані внесені у накладні №545590, №545608, №541656, №544676. Загальний розмір нарахованих додаткових платежів склав 852 074 грн. 85 коп.

12.07.2017 року позивач звернувся до відповідача із претензією за вих. №ЦТЛ-22/327 від 13.06.2017 про сплату вартості додаткових послуг у розмірі 852 074 грн. 85 коп. Вказана претензія залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, відносини між позивачем та відповідачем щодо організації перевезень вантажів регулюються договором від 24.04.2014 №3126/167-2014 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги в редакції, яка викладена в додатковій угоді №5 від 01.12.2015.

Відповідно до п. 2.2.7 договору відповідач зобов’язувався проводити оплату за надані послуги, пов’язані з організацією перевезень вантажів, та інші додаткові послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, які замовлені ним, відповідно до розділу 3 договору.

Перелік додаткових послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, які можуть надаватись за договором, зазначений у додатку №1 до договору. Вказаний перелік додаткових послуг є вичерпним. Відповідно до п. 1 додатку №1 до договору оплаті підлягають додаткові послуги, які замовлені замовником, у розмірі ставок, встановлених Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 26.03.2009 №317.

З наведеного вбачається, що на відповідача покладений обов’язок здійснювати оплату лише замовлених ним послуг.

Позивачем на підтвердження своїх доводів щодо стягнення вартості додаткових послуг не долучено належних та допустимих доказів щодо замовлення таких послуг відповідачем, відповідачем факт замовлення таких послуг заперечується.

Статтею 306 ГК України, яка кореспондується зі змістом ст. 908 ЦК України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов’язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов’язань.

Згідно ч. 2 ст. 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Крім того, обов’язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України.

Відповідно до п. 4 Статуту залізниць України, перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі СМГС).

З огляду на те, що перевезення вантажу залізничними вагонами, за затримку яких позивачем нараховані відповідачу додаткові платежі, є міжнародними залізничними перевезеннями, на правовідносини сторін поширюється дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Як вбачається із договору №3126/167-2014 від 24.04.2014, він є договором транспортного експедирування (глава 65 ЦК України), що не спростовується позивачем, та відповідно до положень якого позивач є виконавцем (експедитором).

З цього договору безпосередньо не випливають зобов’язання позивача щодо перевезення вантажу, а відповідач, як замовник за договором, користується послугами організації перевезень вантажів. Наведене свідчить про те, що між сторонами за договором не виникло безпосередньо відносин з перевезення вантажу.

Проте, відповідно до положень ст. 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та ст. 218 Митного кодексу України право на оплату додаткових провізних платежів та витрат має перевізник (залізниця) як сторона договору перевезення (глава 64 ЦК України).

Параграфом 5 ст. 31 СМГС, на яку позивач посилається як на підставу для нарахування додаткових платежів, передбачено, що провізні платежі і неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в яком здійснюється оплата.

Враховуючи зазначений пункт, а також те, що СМГС не містить положень щодо порядку нарахування та сплати платежів та зборів (плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу, збір за маневрову роботу і ін.), до застосовування підлягають відповідні положення національного законодавства.

Порядок оплати платежів за перевезення вантажів і надання додаткових послуг регулюється Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000.

Відповідно до п. 1.10 цих Правил платежі, збори, які виникли через затримку вагонів (контейнерів) з вантажами під час перевезення з вини відправника, оформляються станцією затримки відповідними документами, які надсилаються на станцію відправлення для стягнення цих платежів, зборів з відправника.

Іншого порядку нарахування та сплати платежів та зборів національне законодавство та СМГС не містить.

Незаконність затримки та тривалого проведення митних формальностей встановлена постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 у справі №876/3130/17 (щодо вагонів №№32261562, 96289814) та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 у справі №813/2237/16 і постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 06.07.2017 у справі №308/12202/16-п (щодо вагонів №№96397542, 67610808), якими визнано протиправними дії та бездіяльність ОСОБА_7 митниці ДФС щодо затримання залізничних вагонів та не проведення митних процедур у граничні строки, а також зазначено, що дії митниці та порушення допущені нею, не повинні створювати негативні наслідки.

Судом також встановлено, що вагони №32261562, №96289814 були відправлені 15.05.2016 на станцію Чоп зі ст. Батьово без відповідної вказівки митниці, з 15.05.2016 по 15.06.2016 та з 16.06.2016 по 20.10.2016 позивачем жодних дій щодо них не проводилося, а з 21.10.2016 по 22.10.2016 зазначені вагони були затримані перевізником в очікуванні подачі на ст. Кольчино. Вагон №96397542, незважаючи на заявку митниці від 15.05.2016 про проведення розвантажувально-навантажувальних робіт, з 15.05.2016 по 15.06.2016 простояв без проведення жодних дій, як і в подальшому з 16.06.2016 по 23.10.2016. Незважаючи на заявку митниці від 20.10.2016 про вивантаження вагону на під’їзній колії, вивантажений лише 23.10.2016. Вагон №67610808, незважаючи на заявку митниці від 18.05.2016 про проведення розвантажувально-навантажувальних робіт, з 18.05.2016 по 28.05.2016 простояв без проведення жодних дій, як і в подальшому з 29.05.2016 по 18.06.2016 та з 19.06.2017 по 23.10.2017.

Як вбачається із пояснень позивача та відповідно до розрахунку ціни позову, позивач при нарахуванні додаткових платежів та зборів керувався відповідними актами національного законодавства - Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом та Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 26.03.2009 №317 (далі - Тарифне керівництво №1).

Відповідно до ст.ст. 119, 121 Статуту залізниць України, Правил користування вагонами та контейнерами та п. 5.15 роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею», якими обґрунтовує свої вимоги позивач, плату за користування вагонами вносять вантажовідправники, вантажоодержувачі та вантажовласники, до яких відповідач не належить.

Крім того, п. 3 Правил користування вагонами і контейнерами визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за «Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)» форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам’яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, актів загальної форми ГУ-23.

Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під’їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами (п. 4 вказаних Правил).

Оскільки затримка вагонів мала місце на прикордонних станціях, які не є станціями відправлення чи призначення, враховуючи, що відомості плати за користування вагонами, які є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під’їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, не складалися, то відсутні підстави для нарахування плати за користування вагонами.

Вказана позиція підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2017 у справі №906/1223/16.

Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 передбачено, що нарахування збору за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) здійснюється виключно у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (в тому числі на прикордонних станціях).

Відповідач не є одержувачем за спірними перевезеннями, затримка відбулась не з вини відповідача, а отже підстави для нарахування збору за зберігання вантажу за час затримки вищезазначених вагонів відсутні.

Інших випадків для нарахування збору за зберігання вантажів вищезазначені Правила не передбачають, що спростовує доводи позивача.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку ціни позову, збір за маневрову роботу нараховано відповідно до п. 1.8 розділу 3 Тарифного керівництва №1, як за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під’їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам’яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота.

При цьому п. 1.8 не містить переліку випадків проведення маневрової роботи, а зазначає конкретний випадок та умови оплати маневрової роботи.

Як встановлено судом, пам’ятки про подавання/забирання вагонів позивачем не складалися, вимога вантажовласника відсутня, акти загальної форми ГУ-23 інформації щодо часу робіт не містять, що унеможливлює встановлення фактичного часу проведення маневрових робіт.

Вказана позиція також підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2017 у справі №906/1223/16.

Відповідно до п. 4.1 розділу 3 Тарифного керівництва №1 за зважування вантажів або порожніх вагонів (контейнерів) та за зважування вантажів у пунктах перевалки на вагах залізниці нараховується збір.

Проте, такий збір не нараховується за контрольні перевірки маси вантажу, визначеної вантажовідправником (п. 4.4 Розділу 3 Тарифного керівництва №1), результати яких відповідно до п. 43 Інструкції з ведення станційної комерційної звітності, затвердженої наказом Укрзалізниці від 04.06.2003 №147-ц записуються виключно у Книгу обліку контрольних зважувань та перевірки кількості вантажу у вагонах форми ГУ-78.

На підтвердження факту проведення зважування, позивачем до позовної заяви долучено витяги з Книги обліку контрольних зважувань та перевірки кількості вантажу у вагонах форми ГУ-78, у яку записуються виключно контрольні перевірки маси вантажу, визначеної вантажовідправником (ст. 24 Статуту залізниць України), за які відповідно до п. 4.4. розділу 3 Тарифного керівництва №1 збір не нараховується.

При цьому ст. 24 Статуту залізниць України не зазначає за чиєї ініціативи (самої залізниці, митних органів, вантажоодержувачів) залізниця має право перевірити правильність відомостей, зазначених в накладній.

З огляду на наведене, твердження позивача про те, що збір підлягає нарахуванню, оскільки проведений з ініціативи митних органів, є необгрунтованим.

Як вбачається із розрахунку ціни позову, позивачем на підставі пп. 2 таблиці 3 п. 10 Тарифного керівництва №1 нарахований телеграфний збір.

Проте, зазначеним пунктом передбачено справляння збору за видачу довідок, пов’язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за них телеграфом. Такі довідки в матеріалах справи відсутні та відповідачу не надавались.

Телеграми про затримку вагонів, які долучені до позовної заяви, адресовані іншим структурним підрозділам позивача, стягнення збору за таке повідомлення не передбачено, а отже у відповідача відсутній обов’язок щодо їх оплати.

Відповідно до розрахунку ціни позову позивачем також нараховано провізну плату за перевезення вагонів між станціями Батьово-Чоп-Мукачево-Кольчино за тарифами наведеними у Тарифному керівництві №1.

Проте, відповідно до п. 6 розділу 1 Тарифного керівництва №1 тарифи застосовуються при визначенні плати за перевезення вантажів вантажною і великою швидкістю та пасажирськими поїздами за відстань залізницями України (у міжнародних сполученнях, крім транзитних перевезень) - між станціями відправлення (призначення) і прикордонною (припортовою) станцією.

Таким чином, тарифи, наведені у Тарифному керівництві №1, підлягають застосуванню виключно при розрахунку провізної плати від станції відправлення до прикордонної станції і не передбачають їх застосування при розрахунку іншої провізної плати під час здійснення вже оплаченого перевезення.

Слід також зазначити, що ст. 218 Митного кодексу України передбачене право залізниці на відшкодування витрат за проведені операції. Проте, такі витрати слід підтвердити належними та допустимими доказами, які містять відомості щодо фактичних збитків залізниці.

Відповідно до п. 3.1 Службової інструкції до СМГС акт загальної форми є документом перевізника, який оформляється для підтвердження обставин, які впливають або можуть впливати на перевезення вантажу.

Додаток 2 до Службової інструкції до СМГС містить зразок акта загальної форми. При цьому відповідно до п. 3.2 Службової інструкції до СМГС бланк акта загальної форми друкується і його заповнення проводиться на одній з робочих мов СМГС (російська або китайська - ст. 59 СМГС). Обов’язковими реквізитами акта є: його номер, найменування перевізника, номер відправки, вагону, найменування вантажу, опис причин та обставин, які стали підставою для складання акта, підписи представників перевізника, відбиток календарного штемпеля перевізника.

Проте, позивачем були складені акти загальної форми ГУ-23 за формою, наведеною у додатку 6 Правил користування вагонами та контейнерами, і які не містять усіх вищезазначених реквізитів.

Крім того, акти загальної форми ГУ-23, які долучені позивачем, засвідчують обставини, які мали місце у різний час та містять механічні виправлення, які не засвідчені, зокрема, акт загальної форми ГУ-23 №4569 (станція не вказана) складений 15.05.2016 засвідчує закінчення затримки вагона №32261562 16.06.2016. При цьому зроблене механічне виправлення тарифу. Аналогічно акт загальної форми ГУ-23 ст. Чоп №4568 від 15.05.2016 щодо закінчення затримки вагону №96289814. В акті загальної форми ГУ-23 ст. Батьово №11013 від 16.06.2016 про затримку вагонів №№32261562, 96289814 не вказаний час початку затримки. В акті загальної форми ГУ-23 ст. Батьово №711 зроблені механічні виправлення станції призначення. Акт загальної форми ГУ-23 ст. Чоп №7559 складений 15.05.2016 засвідчує направлення вагона №96394542 на зважування 15.06.2016, при цьому цей запис зроблено іншою особою, ніж інші записи. Акт загальної форми ГУ-23 ст. Чоп №7097 складений 25.10.2016 засвідчує нарахування тарифу при направленні вагона №96394542 на зважування, яке мало місце ще 15.06.2016. Аналогічно акт загальної форми ГУ-23 ст. Чоп №7046 від 25.10.2016.

Також необгрунтованим є твердження позивача, що додаткові платежі, підлягають відшкодуванню відповідачем на підставі ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України, відповідно до якої розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Як встановлено судом, відповідач не є власником товару (вантажу), про що свідчать відповідні відмітки у накладних, а також уповноваженою особою власника на розпорядження таким товаром.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, а тому до задоволення не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справ, спір виник внаслідок неправильних дій позивача, а тому судові витрати слід покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 509, 629, 908 ЦК України, ст. 306, 307 ГК України, ст. 28, 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) та ст.ст. 4, 43, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 13.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 20.11.2017.

Суддя Мазовіта А.Б.