Постанова № 70447088, 20.11.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

=

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 року м. Чернігів Справа № 825/1602/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, третя особа, - Великозагорівська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1М.) 11.10.2017 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі – Управління) та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати дії відповідача щодо відмови у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовною площею до 2, 00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства, що є землями сільськогосподарського призначення, розташованої на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, яка викладена у відповіді від 11.05.2017 № Ш-8834/0-4186/6-17, незаконними;

- зобов’язати відповідача повторно розглянути її заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовною площею до 2, 00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства, що є землями сільськогосподарського призначення, розташованої на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 12.04.2017;

- зобов’язати відповідача надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовною площею до 2, 00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства, що є землями сільськогосподарського призначення, розташованої на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, графічні матеріали якої додано до заяви від 12.04.2017.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона неодноразово зверталась до відповідача із заявами про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, але кожного разу отримувала відмову у зв’язку із тим, що Великозагорівська сільська рада не надавала погодження. Вищевказані дії вважає незаконними та дискримінаційними стосовно позивача, оскільки відповідно до відомостей, які містяться у відкритому доступі за посиланням http://map.land.gov.iia/kadasti~ova-karta «Публічна кадастрова карта України» на території Великозагорівської сільської ради є земельні ділянки, які можливо відповідно до чинного законодавства безоплатно приватизувати для ведення особистого селянського господарства.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, надав письмові заперечення та пояснив, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідно до інформації, наданої Відділом у Борзнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, земельна ділянка, з приводу якої зверталась позивач, включена в межі земельного масиву площею 32,5 га, який відповідно до рішення 6 сесії 7 скликання від 17.06.2016 № 87-6/VII Великозагорівської сільської ради зарезервований для надання земельних ділянок громадянам взамін вилучених земель у власників земельних часток (паїв), на території яких розташовані землі історико-культурного призначення (кургани).

Отже, враховуючи вищенаведене, та відповідно до доручення Віце-прем’єр-міністра- Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_4 від 08.10.2014 № 37732/0/1-14, наказу Держземагентства України від 15.10.2014 № 328 стосовно врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, відповідач не має правових підстав надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Крім того, зазначив, що тільки до компетенції Управління належить право на видачу дозволу для розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому адміністративний суд не може ухвалити рішення щодо зобов’язання надати дозвіл, які відносяться до повноважень відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, надіслав заяву про розгляд справи без його участі. В запереченнях та в судовому засіданні 31.10.2017 просив відмовити в задоволенні позову та пояснив, що відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки вона має намір отримати у власність земельну ділянку, включену в межі земельного масиву, який відповідно до рішення 6 сесії 7 скликання від 17.06.2016 № 287-6/VII Великозагорівської сільської ради Борзнянського району зарезервований для надання земельних ділянок громадянам взамін вилучених земель у власників земельних часток (паїв), на території яких розташовані землі історико-культурного призначення.

Вважає, що відмовивши ОСОБА_1 в наданні дозволу на земельну ділянку на землях зарезервованих для заміни власникам земельних паїв, наданих в межах земель культурної спадщини, відповідачем було дотримано справедливої рівноваги між інтересами позивача, яка має право на отримання у власність земельної ділянки, право на яке не заперечується, і третьою особою, але за рахунок вільних земель, а не призначених для виділення як компенсація взамін вилучених земельних паїв.

Заслухавши пояснення позивача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в Великозагорівській сільській раді Борзнянського району Чернігівської області (далі – Сільська рада) (а.с. 49).

04.10.2016 позивач звернулась до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовною площею 2,00 га, що знаходиться на території Сільської ради, для ведення особистого селянського господарства (а.с. 110-112).

Листом від 04.11.2016 за № Ш-20530/0-5541/6-16 відповідач повідомив, що не має можливості розглянути вказану заяву по суті та прийняти відповідне рішення, оскільки згідно інформації, наданої Відділом Держгеокадастру у Борзнянському районі, та листа Великозагорівської сільської ради від 12.10.2016 № 349, сільська рада відмовляє у наданні згоди на отримання земельної ділянки. У зазначеному у відповіді листі Сільська рада зазначила, що постійна комісія із земельних питань заперечує передачу на правах власності гр. ОСОБА_1 земельної ділянки, зазначеної в схемі, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у зв’язку з тим, що позивач не відноситься до соціальної сфери села. Комісія вважає, що переважне право на надання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства мають жителі села, які відносяться до соціальної сфери села населених пунктів Великозагорівської сільської ради (а.с. 113, 119).

З урахуванням наведеного, 22.11.2016 ОСОБА_1 повторно звернулась до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га, що знаходиться на території Сільської ради, для ведення особистого селянського господарства (а.с. 115-118).

Наказом Управління від 26.12.2016 № 25-21344/14.16.сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (а.с. 120), однак під час виготовлення документів із землеустрою з’ясувалось, що земельна ділянка зареєстрована за іншою особою.

12.04.2017 позивач знову звернулась до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Сільської ради (а.с. 123-124).

Листом від 11.05.2017 за № Ш-8834/0-4186/6-17 відповідач повідомив, що не має підстав для надання дозволу, оскільки відповідно до інформації, наданої відділом у Борзнянському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, земельна ділянка, з приводу якої вона звертається, включена в межі земельного масиву, який відповідно до рішення 6 сесії 7 скликання від 17.06.2016 № 87-6/VII Сільської ради зарезервований для надання земельних ділянок громадянам взамін вилучених земель у власників земельних часток (паїв), на території яких розташовані землі історико-культурного призначення (кургани) (а.с. 125).

Позивач подала скаргу на відмову Управління на ім’я В.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (а.с. 132-138) і листом від 16.08.2017 № Ш-21029/0-11047/6-17 її було повідомлено, що з метою поновлення прав громадян на землю, порушення яких відбулось не з їх вини, та відповідно до доручення Віце-прем’єр-міністра – ОСОБА_5 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 № 37732/0/1-14 стосовно врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, Управління не мало правових підстав надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою. Земельна частка (пай) № 316 площею 4,01 га, власник якої невідомий, відноситься до категорії нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) (а.с. 139).

Вважаючи відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Кожному громадянину України, згідно статті 14 Конституції України, гарантується право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини друга статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно із пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України , безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, в тому числі, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно із підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №12, Управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах визначених Земельним кодексом України, на території Чернігівської області.

Згідно із частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено виключними повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно із частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України чітко визначено порядок отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та вичерпний перелік підстав для відмови уповноваженим органом у видачі останнього. При цьому, суд звертає увагу, що Земельний кодекс України не передбачає окремого погодження для надання дозволу міськими/сільськими радами.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 12.04.2017 звернулась до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Сільської ради. До заяви позивачем було долучено графічні матеріали із бажаним розташуванням земельної ділянки, які повністю відповідали вищевказаним вимогам (а.с. 123, 124).

Однак, Управління відмовило в наданні зазначеного вище дозволу мотивуючи тим, що земельна ділянка, з приводу якої звертається позивач, включена в межі земельного масиву, який відповідно до рішення 6 сесії 7 скликання від 17.06.2016 № 87-6/VII Сільської ради зарезервований для надання земельних ділянок громадянам взамін вилучених земель у власників земельних часток (паїв), на території яких розташовані землі історико-культурного призначення (кургани) (а.с. 125).

При цьому, в обґрунтування зазначених доводів представник відповідача в судовому засіданні посилався, в тому числі, на: доручення Віце-прем’єр-міністра – ОСОБА_5 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 № 37732/0/1-14 стосовно врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності; наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.06.2015 № 95, яким затверджено Порядок взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час реалізації повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб та наказ Державного агентства земельних ресурсів України «Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014» № 328 від 15.10.2014.

Проте, вказану позицію та доводи Управління суд вважає необґрунтованою, враховуючи таке.

Пунктом 1 наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.08.2015 № 352 визнано таким, що втратив чинність наказ Держгеокадастру від 04.06.2015 № 95 «Про деякі питання взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності», що унеможливлює застування вищевказаного нормативно-правового акту до спірних правовідносин.

Щодо наказу Державного агентства земельних ресурсів України «Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014» № 328 від 15.10.2014 суд зазначає, що відповідно до п. 2.3 рішення від 14.10.2014 № 2/1 «Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності», у разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, відмовляти заявникові у задоволенні відповідного клопотання.

Тобто, єдині підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності визначено Земельним кодексом України, а саме частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України.

Щодо доручення Віце-прем’єр-міністра – ОСОБА_5 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, на яке посилається відповідач, суд зазначає, що воно не є джерелом права, має рекомендаційний характер, тому повинно застосовувались з обов’язковим врахуванням вимог статей 118 та 123 Кодексу.

Також, судом було встановлено, що відповідно до листа Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 14.08.2017 № 15-2008/8, групи курганів, які знаходяться на території Великозагорівської сільської ради, мають такі основні розміри: поселення «ОСОБА_4 Загорівка-1» розміром 4 га.; група курганів: висота 1 і 2 м, діаметр 35 і 50 м (площа курганів приблизно складає 962 м2 і 1,962 га); група курганів: висота 1-1,5 м, діаметр 40-50 м (площа курганів приблизно складає 1,962 га) (а.с. 157, 158).

Таким чином, загальна площа курганів на території Великозагорівської сільської ради становить 8,886 га, що є значно меншою ніж земельний масив (32,5 га), який відповідно до рішення Великозагорівської сільської ради 6 сесії 7 скликання від 17.06.2016 № 87-6VII зарезервований для надання земельних ділянок громадянам, взамін вилучених земель у власників земельних часток (паїв), на території яких розташовані землі історико-культурного призначення (кургани) (а.с. 160-161).

Доказів обґрунтованості резервування для вказаних потреб земельного масиву саме в розмірі 32,5 га відповідачем та третьою особою надано не було.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Враховуючи наведене, суд вважає, що Управлінням неправомірно, з порушенням вимог статей 118 та 122 Земельного кодексу України було відмовлено 11.05.2017 ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Сільської ради.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання незаконною відмову відповідача у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства та зобов’язання Управління повторно розглянути заяву позивача від 12.04.2017, слід задовольнити.

При цьому, з врахуванням вимог пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає, що необхідно визнати протиправною відмову Управління у наданні зазначеного дозволу.

В свою чергу, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про зобов’язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовною площею до 2, 00 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 необхідно відмовити, враховуючи таке.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції зокрема, про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права.

Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону. В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Вказана правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Пленуму від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (пункт 7) та постановою Верховного Суду України від 21.05.2013 по справі № 21-87а13, яка в силу вимог частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України є обов’язковою для врахування судом для при виборі і застосуванні правової норми.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_5 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб’єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.

Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється Чернігівським окружним адміністративним судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, викладену у листі від 11.05.2017 № Ш-8834/0-4186/6-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2017 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

В задоволенні решти позовним вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя С.В. Бородавкіна