Постанова № 70446617, 23.11.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом

В С Т А Н О В И В:

31.07.2017 ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (надалі – ТУ ДСА України в Полтавській області, відповідач), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби в Полтавській області (надалі – третя особа) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною відмову ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII;

- зобов'язати ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2017 року в розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, у розмірі 3200,00 грн з виплатою доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу та доплатою за адміністративну посаду в розмірі 10% посадового окладу.

В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 зазначила, що з 01.01.2017, працюючи на посаді судді Оржицького районного суду Полтавської області, повинна одержувати заробітну плату виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн відповідно до положень частини першої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а не із розміру 1600 грн, як це здійснює відповідач.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 провадження у справі відкрито та призначено попереднє судове засідання на 03.08.2017 (суддя Клочко К.І.).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2017 заяву судді Клочка К.І. про самовідвід задоволено.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 справу прийнято до провадження (суддя Канигіна Т.С.).

01.08.2017 позивач надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі /а.с. 27/.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Відповідач попередньо надав до суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову за безпідставністю.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області указом Президента України від 22.09.2005 № 1308/2005 /а.с. 20 зворотний бік/.

Наказом ТУ ДСА України в Полтавській області від 02.11.2005 № 124 та наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 04.11.2005 № 77.1 ОСОБА_1 зарахована з 02.11.2005 на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області, з окладом згідно штатного розпису /а.с. 17, 94/.

Постановою Верховної Ради України від 09.09.2010 № 2512-VІ позивач обрана на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області безстроково /а.с. 18-19/.

Листом від 14.09.2017 № 21-4771/17 Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомила начальника ТУ ДСА України в Полтавській області про те, що позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання, зокрема для підтвердження відповідності займаній посаді судді /а.с. 93/.

Згідно зі штатним розписом Оржицького районного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 16000 грн /а.с. 56/.

Відповідно до наказу Оржицького районного суду Полтавської області від 22.06.2015 № 21 (ОС)с ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з 03.07.2015 (15 років вислуги) /а.с. 15/.

Наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 29.04.2015 № 13 (ОС)с встановлено ОСОБА_1 нарахування виплати за перебування на адміністративній посаді голови суду в розмірі 10% від посадового окладу з 29.04.2015 до 28.04.2017 /а.с. 16/.

Наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 03.05.2017 № 5 (ОС)с встановлено ОСОБА_1 нарахування виплати за перебування на адміністративній посаді голови суду в розмірі 10% від посадового окладу з 03.05.2017 по 02.05.2020 /а.с. 57/.

Зі змісту пояснень до бухгалтерського розрахунку ТУ ДСА України в Полтавській області вбачається, що суддівська винагорода позивачу в період з 01.01.2017 по 30.06.2017 нараховувалася виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600,00 грн, визначених згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (у загальному розмірі 16 000 грн) /а.с. 69-71/.

Доплата за вислугу років позивачу нараховувалася виходячи із цього ж окладу, у розмірі 40% від посадового окладу з 01.01.2017 по 30.06.2017; доплата за перебування на адміністративній посаді 10% від посадового окладу /а.с. 69/.

Також у спірному періоді позивачу надавалися відпустки, а саме:

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 27.03.2017 № 7 (В)с /а.с. 14/ – частина щорічної додаткової відпустки за 2016 рік тривалістю 5 календарних днів з 17.04.2017 по 21.04.2017 включно;

- наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 06.04.2017 № 9 (В)с перервано частину додаткової відпустки за 2015 рік на один календарний день 13.04.2017 /а.с. 12/;

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 30.05.2017 № 12(В)с – частина щорічної додаткової відпустки за 2015 рік тривалістю один календарний день 01.06.2017 /а.с. 11/;

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 08.06.2017 № 13(В)с – частина щорічної додаткової відпустки за 2016 рік тривалістю три календарні дні з 12.06.2017 по 14.06.2017 /а.с. 10/;

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 22.06.2017 № 16(В)с – частина щорічної додаткової відпустки за 2016 рік тривалістю один календарний день 23.06.2017 /а.с. 9/.

Щорічні додаткові відпустки у вказаних періодах також оплачувалися позивачу із розрахунку окладу в розмірі 16000 грн.

ОСОБА_1 не погодилась із таким нарахуванням та звернулася до ТУ ДСА України в Полтавській області із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду за січень-червень 2017 року в розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, тобто посадовий оклад 10 мінімальних заробітних плат, з урахування розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII, у розмірі 3200,00 грн, з виплатою доплати за вислугу років – з 01.01.2017 у розмірі 40% посадового окладу, 10 % посадового окладу за перебування на адміністративній посаді /а.с. 21/.

Листом ТУ ДСА України в Полтавській області від 18.07.2017 № 02-19/1435 повідомлено позивача про те, що посадовий оклад ОСОБА_1 з 01.01.2017 установлений у розмірі 16000,00 грн згідно з затвердженим штатним розписом Оржицького районного суду Полтавської області від 24.01.2017. Посадові оклади встановлені відповідно до Законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, від 02.06.2016 № 1402-VIII, та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII /а.с. 22/.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VІІІ.

З урахуванням цих змін частину другу статті 130 Конституції України викладено в наступній редакції: "Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій".

У зв’язку із набранням чинності змін до Конституції України, внесених вищезазначеним Законом (щодо правосуддя), одночасно 30.09.2016 набрав чинності і Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Так, пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ (надалі – Закон № 2453).

Відповідно до статті 133 Закону № 2453 суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання у розумінні підпункту 4 пункту 16-1 Розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункту 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, то, як правомірно зазначають обидві сторони, суддівська винагорода позивачу визначається відповідно до Закону № 2453.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці ( частина друга статті 133 Закону № 2453).

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 133 Закону № 2453).

Згідно з частиною п'ятою цієї статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до статті 134 Закону № 2453 суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалася статтею 133 Закону № 2453 виходячи із розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, а відпустка оплачувалася згідно з нормами статті 134 цього ж Закону у розмірі суддівської винагороди, що включає в себе посадовий оклад та належні судді доплати.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ (набрав чинності 01.01.2017) у 2017 році установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня – 3200 грн.

Отже, виходячи із вищевикладених норм, суддівська винагорода з 01.01.2017 повинна обчислюватися із розміру посадового окладу в сумі 32000 грн (3200 грн х 10).

При цьому, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом:

- запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);

- встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо.

Так, у пункті 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Водночас, з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, цим Законом внесені зміни до Законів України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, "Про прокуратуру", "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIIІ тощо в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив’язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати, як це було до внесених змін.

Проте цим Законом не внесено змін до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІІІ, а згідно зі статтею 133 Закону № 2453 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився в залежності від 10 мінімальних заробітних плат.

При цьому, за змістом письмових заперечень відповідача та пояснень до бухгалтерського розрахунку заробітної плати позивача ТУ ДСА у Полтавській області пояснює, що відповідачем застосовується для обрахунку суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, із посадового окладу згідно зі статтею 133 Закону № 2353 (тобто 10 мінімальних заробітних плат), однак, застосовуючи розмір мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-V, встановленого другим реченням пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" – 1600 грн, що у підсумку складає 16000 (10 мінімальних заробітних плат х 1600 грн).

Вирішуючи спір про те, який із указаних законодавчих актів слід застосовувати при визначенні посадового окладу позивачу з 01.01.2017, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95 – ВР (у редакції Закону № 1774-VIII від 06.12.2016) мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об’єднань профспілок і спільного представницького органу об’єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік (частина третя статті 10 Закону України "Про оплату праці").

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України до предмету регулювання закону про Державний бюджет України віднесено визначення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Отже, спеціальним законом у питаннях розміру мінімальної заробітної плати є закон про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною першою статті 52 Бюджетного кодексу України зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Будь-яких змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати у зв’язку із набранням з 01.01.2017 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не вносилося.

Застосування "розрахункової величини мінімальної заробітної плати" (термін, яким оперує відповідач на підставі пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ) до обрахунку суддівської винагороди суперечить нормам Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача з приводу застосовності до спірних правовідносин розміру мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-V, встановленого другим реченням пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" – 1600 грн.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією та законами України.

З приводу забезпечення гарантій незалежності суддів Конституційний Суд України сформував сталі правові позиції. Зокрема, у пункті 1.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004 зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням".

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у частині другій статті 127 Основного Закону України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті суддя не може належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Також Конституційний Суд України вказав, що особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України і законами, зокрема Законом України "Про статус суддів", що виключає в процесі його конкретизації та розвитку обмеження законодавчо встановлених гарантій статусу судді або зниження їх рівня. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом" (абзац п'ятий пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).

Крім того, у рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 Конституційний Суд України вказав, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону № 2453 в редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Отже, гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних.

При цьому, як вищезазначено, не були внесені відповідні зміни до статті 133 Закону 2453, статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік". Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня – 3200 грн.

З урахуванням наведеного, суд погоджується із доводами позивача, що починаючи з 01.01.2017 суддівська винагорода суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, повинна обраховуватися виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 133 Закону № 2453) відповідно до розміру, установленого статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" – 3200 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у розмірі, встановленому застосовними до таких правовідносин законами України. У контексті наведеного суд вважає доведеним порушене право позивача на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Концепція "законних очікувань" ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини у своїй судовій практиці, зокрема у рішеннях, винесених щодо України.

Так, за практикою ЄСПЛ за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись статтею 1 Першого протоколу Конвенції, якщо, зокрема у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань. Тобто якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні виплати, таке законодавство розцінюється як таке, що створює право власності для відповідної категорії осіб.

ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати своїм робітникам з державного бюджету. "Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) п. 22-23).

Отже, законодавець може змінювати розмір суддівської винагороди, але виключно у порядку внесення змін у відповідний закон про судоустрій, що підлягає до застосування у спірних правовідносинах.

Розрахунок відповідачем суддівської винагороди із застосуванням норм законодавства, яке не підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому ігноруючи чинні норми статті 133 Закону № 2453 та статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", не ґрунтується на нормах Конституції та законах України, якими врегульовують спірні правовідносини, тобто відповідачем здійснено виплату суддівської винагороди позивачу на свій розсуд, без достатньої правової підстави, що є втручанням у мирне володіння майном.

Таким чином, ТУ ДСА України в Полтавській області допущено протиправну бездіяльність, що полягає у ненарахуванні та невиплаті з січня по червень 2017 року ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, за період з січня по червень 2017 року.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання вчинити відповідачем певні дії суд зазначає, що суд не може підміняти орган, який повинен нараховувати суддівську винагороду у встановленому законом розмірі із вирахуванням необхідних податків та загальнообов'язкових платежів, а саме: ТУ ДСА у Полтавській області. Крім того, згідно з наданих відповідачем розрахункових відомостей позивач перебувала у відпустці, була у відрядженні у спірному періоді.

Таким чином, визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов'язання ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень-червень 2017 року в розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, у розмірі 3200,00 грн з виплатою доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу та доплатою за адміністративну посаду в розмірі 10% посадового окладу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Проте згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби в Полтавській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, за період з січня по червень 2017 року.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень-червень 2017 року в розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, у розмірі 3200,00 грн з виплатою доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу та доплатою за адміністративну посаду в розмірі 10% посадового окладу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Т.С. Канигіна