Постанова № 7044069, 24.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2009 № 16/301

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шипка В.В.

суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.06.2009

у справі № 16/301 (суддя

за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

треті особи 1. Київська міська рада

2. Дніпровська районна у м. Києві рада

3. Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

4. Головне управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

5. Головне управління транспорту, зв"язку та інформатизації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про зобов"язання знести самовільно збудовану споруду

за участю представників сторін:

від позивача Шаповал В.П. дов. від 08.01.2009

від відповідача ОСОБА_3 дов. № 1193 від 26.04.2005

від третьої особи-1 не зявився

від третьої особи-2 не зявився

від третьої особи-3 Шевчук Г.С. дов. № 06-2983 від 09.04.2009

від третьої особи-4 не зявився

від третьої особи-5 Олійник О.О. дов. № 009 від 29.09.2009

від прокурора Рибалко Ю.В. пом. прокурора Дніпровського р-ну м.Києва

ВСТАНОВИВ :

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві ” (надалі позивач, апелянт) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом (з врахуванням уточнень позовних вимог від 04.11.2008) до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (надалі відповідач) про зобовязання відповідача знести самовільно збудовану ним споруду, розташовану біля АДРЕСА_1 за його рахунок.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 16/301 від 12.08.2008 до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Київську міську раду, Дніпровську районну у м. Києві раду, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Головне управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міського середовища та Головне управління транспорту, звязку та інформатизації.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2009 у справі № 16/301 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про зобовязання знести самовільно збудовану споруду, є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх тверджень про те, що відповідачем біля метро „Дарниця” збудовано споруду площею 400 кв.м на земельній ділянці, яка не надана йому у власність чи користування, без дозволу на будівництво, проектної документації, погодженої та затвердженої в установленому порядку, та дозволу на виконання будівельних робіт.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, не погоджуючись з названим рішенням суду, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою від 19.06.2009, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2009 у справі № 16/301 та матеріали справи повернути до Господарського суду м. Києва для розгляду позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим судом при винесенні оскаржуваного рішення не зясовано дійсні обставини справи з урахуванням наданих доказів. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що виїзною перевіркою встановлено факт виконання будівельних робіт з реконструкції павільйонів (малих архітектурних форм) за адресою: АДРЕСА_1, без отримання відповідного дозволу позивача та затвердженої проектної документації в порушення ст.ст.28, 29 Закону України „Про планування та забудову територій”, Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України № 273 від 05.12.2000.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Прокурор в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представники третьої особи-3 та третьої особи-5 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Від третьої особи-2 надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судом першої інстанції підставно та обґрунтовано відмовлено в задоволені позовних вимог. При цьому колегія виходить з наступного.

У відповідності до Положення про Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві (затвердженого наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 27.02.2009 № 28) позивач є територіальним органом Державної архітектурно-будівельної інспекції, входить до сфери її управління, підзвітний та підконтрольний їй (ст.1 Положення).

Згідно ст.2 названого Положення Інспекція держархбудконтролю у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства регіонального розвитку та будівництва, Державної архітектурно-будівельної інспекції, а також цим Положенням.

У відповідності до п.17 ст.5 названого Положення позивач, зокрема, має право здійснювати захист у суді своїх прав та законних інтересів, звертатися до суду у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Позивачем (з посиланням на ч.ч.4, 7 ст.376 ЦК України) заявлено позовні вимоги про зобовязання відповідача знести самовільно збудовану ним споруду, розташовану біля АДРЕСА_1, за його рахунок.

Статтею 376 ЦК України, яка регулює питання самочинного будівництва, передбачено:

1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем біля метро “Дарниця” збудовано споруду площею приблизно 400 кв. м на земельній ділянці, яка не надана йому у власність чи користування, без дозволу на будівництво, проектної документації, погодженої та затвердженої в установленому порядку, та дозволу на виконання будівельних робіт.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, спірна споруда розташована за адресою АДРЕСА_1

З матеріалів справи вбачається, що згідно реєстраційного посвідчення № 007557 від 03.07.2008, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, будівля торгівельного призначення загальною площею 546,0 кв.м, яка розташована в АДРЕСА_1, зареєстрована за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації „Принцип” від 17.10.2007, ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.12.2007 та виконавчого листа Бориспільського суду Київської області від 26.12.2007.

Вказаний факт позивачем не заперечується.

Позивачем не надано суду доказів того, що реєстрація за відповідачем права власності на вказану споруду будь-яким чином оспорена у встановленому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 346 ЦК України встановлено, що право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 розташована будівля торгівельного призначення загальною площею 546,0 кв.м, яка зареєстрована за відповідачем на праві приватної власності.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем за адресою АДРЕСА_1 збудовано будь-яку іншу споруду позивачем суду не надано.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні взагалі не зміг пояснити суду, про яку саме споруду (площею приблизно 400 кв.м), яка самовільно збудована відповідачем, йдеться в позовній заяві.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження викладених в позовній заяві обставин. При цьому позивачем взагалі не визначено, яку саме самовільно збудовану споруду він вимагає знести біля АДРЕСА_1 на підставі ст.376 ЦК України.

Разом з тим, судова колегія дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до норм чинного ГПК при прийнятті рішення у справі місцевий господарський суд повинен вирішити питання про розподіл судових витрат.

Дослідивши матеріали справи, судовою колегією встановлено, що при подачі позову до Господарського суду м. Києва позивачем у встановлених порядку та розмірі не було сплачено державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При цьому позивач посилається на те, що він звільнений від сплати державного мита на підставі п.10.ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

У відповідності до п.10.ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від сплати державного мита звільняються державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Як вбачається з матеріалів справи, по даній справі позивач звернувся до суду з позовною заявою на виконання своїх управлінських функцій, покладених на нього у відповідності до Положення про Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві (а не із заявою щодо захисту прав та інтересів інших осіб).

А тому при зверненні з даною позовною заявою пільги щодо сплати державного мита, передбачені п.10 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” на позивача не розповсюджуються. Відповідно, у позивача відсутні й пільги щодо сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У відповідності до пп.„б” п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 (з наступними змінами та доповненнями) державне мито сплачується із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем по даній справі заявлено вимогу немайнового характеру про зобовязання знести самовільно збудовану споруду.

За таких обставин, місцевий господарський суд при винесенні рішення по даній справі повинен був стягнути з позивача до Державного бюджету 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Отже, оскаржуване рішення винесено судом з порушенням норм процесуального права, а тому воно підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України.

За подання апеляційної скарги на рішення господарського суду державне мито сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції (пп.„г” п.2 ст.3 названого Декрету).

Таким чином, з врахуванням вимог вищеназваного Декрету Кабінету Міністрів України та Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом ГДПІ від 22.04.93р. № 15 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.1993р. за № 50), з позивача до Державного бюджету України також повинно бути стягнуто державне мито у сумі 42,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2009 у справі № 16/301 підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2009 у справі № 16/301 за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, треті особи Київська міська рада, Дніпровська районна у м. Києві рада, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Головне управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міського середовища та Головне управління транспорту, звязку та інформатизації, змінити.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2009 у справі № 16/301 викласти в наступній редакції:

„1. У позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43-а, р/р 3517001004729 в ГУДК України у м. Києва МФО 820019, код 35647677, або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету України за подачу позовної заяви 85,00 (вісімдесят пять) грн. державного мита та 118,00 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

4. Стягнути з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43-а, р/р 3517001004729 в ГУДК України у м. Києва МФО 820019, код 35647677, або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

6. Матеріали справи № 16/301 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя

Судді