Постанова № 7044056, 08.12.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2009                                                                                           № 51/346

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Андрієнка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

позивача: Нурищенко С.В., довіреність б/н від 09.06.2009 року

відповідача: Гулько А.Б., довіреність №225-КР-1107 від 28.10.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Формула прінт”

на рішення Господарського суду м.Києва від 07.10.2009

у справі № 51/346 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю “Формула прінт”

до                                                   Київської міської ради

про                                                   визнання частини договору оренди земельної ділянки недійсною

ВСТАНОВИВ:

Товариствj з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради про про визнання недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки від 26.07.07р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.10.2009 року у справі №51/346 у задоволенні позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та визнати недійсним пункт 4.3 договору оренди земельної ділянки, укладений між відповідачем та позивачем.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що оспорюване рішення прийнято при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильне застосування матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт стверджує, що в укладеному договорі не може бути встановлено зобов’язання вчинити певні дії до укладення цього договору та відповідні санкції за невиконання цих зобов’язань, тобто сторони не можуть встановлювати в договорі штрафні санкції за невиконання умов договору за період, до якого цей договір не був укладений.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2009 року.

В судовому засіданні 08.12.2009 року відповідач усно заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив суд її відхилити, а оспорюване рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Київської міської ради від 21.12.2006р. № 503/560 “Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” земельної ділянки для експлуатації та обслуговування виробничого корпусу на вул. Зрошувальній, 15-б у Дарницькому районі м. Києва” передано позивачу у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,82 га для експлуатації та обслуговування виробничого корпусу на вул. Зрошувальній, 15-б у Дарницькому районі м. Києва у зв’язку з переходом права власності на будівлю (договору купівлі –продажу нерухомого майна від 09.12.04р., акт прийому –передачі від 09.12.04р.) за рахунок земель, наданих відповідно до п. 64 рішення КМР від 10.07.03р. № 638/798 “Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею”, право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 14.04.04р. № 63-6-00124.

26.07.07р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач на підставі рішення Київської міської ради від 21.12.2006р. № 503/560, за актом приймання-передачі зобов’язався передати, а позивач – прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку визначену цим договором.

Договір оренди земельної ділянки може бути укладений лише за взаємним волевиявленням сторін (ст. 16 Закону України “Про оренду землі”). Згідно ч. 4 ст. 202 Цивільного Кодексу України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до п. 2.1. договору об’єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування –вул. Леніна, 34 у Дарницькому районі м. Києва;

- розмір –30000 кв. м.;

- цільове призначення –для експлуатації та обслуговування бази овоче-фруктосховища;

- кадастровий номер – 8000000000:90:232:0030.

Як визначено ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Згідно ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 4.3 договору оренди сторонами було узгоджено, що у випадку, якщо цей договір не підписаний орендарем в установленому законодавством порядку протягом 5 місяців з моменту набуття чинності рішенням КМР, зазначеного у п. 1.1 договору, розмір орендної плати (зазначений у п. 4.2 договору) на період аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п’ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На спірні правовідносини поширюється дія ЗУ "Про оренду землі", норми Цивільного, Господарського та Земельного кодексів України.

Відповідно до ч.2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації –ст. 18 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотні умови договору оренди землі передбачені в ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Крім цього в статті 15 зазначено, що за згодою сторін в договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема порядок страхування об’єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони об’єкта оренди та інші.

Судом першої інстанції було встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 26.07.07р., пункт 4.3 якого оскаржується, укладено в межах дев’ятимісячного терміну з дня прийняття рішення Київською міською радою № 503/560 від 21.12.06р., проте з порушенням визначеного п’ятимісячного строку.

Отже, в даному випадку місцева рада пропонувала орендарю встановити строк для укладання договору оренди землі після прийняття нею рішення про надання йому землі і встановити орендну плату за прострочку з метою уникнення збитків в результаті довгої несплати орендної плати за орендовану земельну ділянку. Сторони дійшли згоди, що 5-ти місячного терміну для підписання договору оренди достатньо. Орендар із запропонованими умовами міської ради погодився.

Але відповідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України). Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскаржуваний пункт 4.3 договору оренди землі не відповідає ст. 792 ЦК України, 93 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 6, 13, 21 ЗУ "Про оренду землі". Оренда землі –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. Орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою на підставі договору. А в п.4.3 договору встановлена п’ятикратна орендна плата за землю за період до підписання сторонами договору оренди землі.

Оспорюваний п.4.3 договору оренди земельної ділянки не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки містить зобов’язання сторони, яке неможливо виконати внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов’язання, вже відбулась.

Таким чином, оспорюваним пунктом договору передбачена відповідальність позивача за прострочення строку непідписання договору, яка за своєю правовою природою фактично є штрафною санкцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

З вищенаведених норм слідує, що в укладеному договорі не може бути встановлено зобов’язання вчинити певні дії до укладення цього договору та відповідні санкції за невиконання цих зобов’язань. Тобто, сторони не можуть встановлювати в договорі штрафні санкції за невиконання умов договору за період, до якого цей договір не був укладений.

У рішенні суду першої інстанції значиться, що позивач при укладенні договору не заперечував проти умов договору, зокрема п. 4.3., і оскільки протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору сторонами було досягнуто згоди з усіх пунктів вказаного договору,зокрема, з оспорюваного, який визначено на розсуд сторін, погоджений ними та є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства, та Оскаржуваний пункт договору не встановлює наслідків невиконання умов договору оренди, а лише визначає наслідки несвоєчасного підписання позивачем договору у строк, передбачений рішенням Київської міської ради від 15.07.04 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві”.

Однак, такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим, оскільки дані твердження суперечать ч. 1 статті 215 ЦК України, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, також суд відзначає, що доводи суду першої інстанції, що платіж за землю за період часу вказаний в п.4.3 оскаржуваного договору оренди землі встановлений рішенням Київської міської ради від 15.07.2004, до уваги не приймаються, оскільки відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Крім того, слід зазначити, що посилання на вищезазначене рішення в спірному договорі відсутнє.

Зважаючи на вищевикладене, колегія дійшла висновку, що позов про визнання недійсним пункту 4.3. договору оренди земельної ділянки, укладеного 26.07.07 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” та Київською міською радою є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

За таких обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2009 року у справі № 51/346 –скасуванню.

У відповідності до положень ст. 49 ГПК України судові витрати позивача відшкодовуються за рахунок відповідача.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п.2 ст. 103, п.3, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” „Шпіль” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2009 у справі №51/346 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення по справі.

4. Позов задовольнити.

5. Визнати пункт 4.3 договору оренди земельної ділянки, укладений 26.07.2007 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Формула прінт”, недійсним.

6.Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36, код22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Формула прінт” „Шпіль” (02099, м.Київ, вул.Зрошувальна, 15-Б, код 33227520) 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову, 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 51/346 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

10.12.09 (відправлено)