Рішення № 7043745, 23.11.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2009 р. Справа № 52/107-08

вх. № 3253/4-52

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

прокурора - Червенко А.Г. посв. №276 від 24.12.2008р., Марченко М.Ю. посв. №124 від 25.06.2008р.;

позивача - не з"явився;

3-й особи - 1: не з"явився;

3-й особи-2: Скриннік І.А., дов.від 23.03.08;

відповідача - Харченко О.В.дов. від 05.06.09, Задьорний О.В., дов. від 07.11.08, ;

розглянувши справу за позовом Харківської міжрайонної прокуратури Харківської області, м. Харків в особі

позивача: Пісочинської селищної ради с. Пісочин

3-я особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління з контролю за використанням та охороною земель, м. Харків;

3-я особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне підприємство «Інвестленд-2007», м. Харків;

до

відповідача: Приватного підприємства фірма "Лідер", м. Харків

про припинення права користування земельною ділянкою та скасування державного акту

ВСТАНОВИВ:

25.04.2008р. Харківський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області до відповідача Приватного підприємства фірма «Лідер». В своєму позові (уточненому відповідно заяви про зміну позовних вимог (т.ІІ а.с. 143)) прокурор просить суд визнати недійсним пункт 2 та пункт 3 рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району №708 від 21.06.1994р. «Про вилучення частини земельної ділянки закріпленої за науково-технічною фірмою «Сигнал» з земель селищної Ради та надання земельної ділянки приватному підприємству «Лідер»; визнати недійсним Державний акт на право користування землею «Б» №046769, виданий приватному підприємству фірма «Лідер» виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району, який зареєстрований в Книзі державних актів на право користування землею за №494; зобов’язати приватне підприємство фірма «Лідер» повернути Пісочинській селищній раді Харківського району, Державний акт на право користування землею «Б» №046769, який зареєстрований в Книзі державних актів на право користування землею за №494. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення вимог 17, 19 ЗК України 1990р. Стверджує, що відповідачем одержано спірний державний акт на право користування землею неправомірно, оскільки рішення про його видачу було винесене з порушенням вимог зазначених норм – без виготовлення проекту відведення земельної ділянки, а також без перенесення меж земельної ділянки в натуру. В судовому засіданні представники прокуратури підтримують позовні вимоги, наполягають на їх задоволенні у вказаній вище редакції.

Позивач Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області підтримує позовні вимоги. Через канцелярію суду надав письмові пояснення в яких вказує на неправомірність оскаржуваного рішення та необхідність визнання його, а також виданого відповідачеві державного акту недійсними, та необхідність повернення державного акту відповідачем позивачеві. Правом на участь представника у судовому засіданні відповідач не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Натомість подав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача (вх. №14862 від 20.11.2009р.).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області (залученої до участі у справі ухвалою від 19.08.2009р.) правом на участь представника у судовому засіданні, призначеному на 12.10.2009р. не скористався. Відзив на позов не надав. По дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватного підприємства «Інвестленд-2007» (залученої до участі у справі ухвалою від 19.10.2009р.) в своїх письмових поясненнях підтримує позовні вимоги (т.ІІІ а.с. 44-46). Вказує на незаконність прийняття оскаржуваного рішення про надання земельної ділянки ППФ «Лідер» та видачу відповідного державного акта про право користування землею за відсутності визначеної ст. 19 ЗК України проектної документації на земельну ділянку та за відсутності встановлення меж земельної ділянки в натурі. Вважає, що це стало підставою для виникнення численних правових спорів між відповідачем та третьою особою з приводу землекористування. В судовому засіданні представник третьої особи з наведених підстав просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує. У відзивах на позов (вх.. №24293 від 12.10.2009р., вх.. №14955 від 23.11.2009р.) вказує на недоведеність та документальну необґрунтованість вимог прокурора. Стверджує, що відповідна проектна документація на спірну земельну ділянку була виготовлена, але надати її до суду немає можливості, оскільки вона у відповідача не зберігається і не повинна зберігатися. Натомість надав матеріали технічної документації по інвентаризації земельних ділянок, виготовлену стосовно спірної земельної ділянки в 2001 році. Крім того, відповідач, заперечуючи позов, вказує, що порушення порядку видачі державного акту не відноситься до вичерпного переліку підстав припинення права користування землею котрі визначені чинним Земельним Кодексом України (ст. 141 ЗКУ). З наведених підстав в судовому засіданні представники відповідача проти задоволення позову прокурора заперечують.

Крім того відповідач заявив клопотання про витребування доказів, яке судом залишається без задоволення з таких підстав. Згідно положень ст. 38 ГПК України сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Відповідно цьому, з урахуванням матеріалів справи, а також висловлених в судовому засіданні думок сторін, суд відхиляє клопотання про витребування доказів, як необґрунтоване. Так, в клопотанні не зазначено, які саме конкретні документи маються на увазі, не вказано які саме обставини, можуть підтвердити відповідні документи, а також яке значення для правильного вирішення цієї справи мають відповідні обставини. Тобто заявником клопотання не обґрунтовано, що витребувані ним докази відносяться до предмету доказування і відповідають принципу допустимості доказів (господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи – ст. 34 ГПК України).

Крім того, суд зазначає, що покладення судом за ініціативою однієї сторони обов’язку на іншу сторону щодо надання доказів на підтвердження своєї позиції є таким, що суперечить принципу змагальності – ст.ст. 4-3, 33 ГПК України. Згідно положень цих норм судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, у заявника клопотання і у суду відсутні правові підстави для спонукання однієї сторони подати докази на підтвердження своєї позиції, або позиції противної сторони. Сторони компетентні самостійно вирішити це питання, і самостійно несуть ризик недостатності поданих ними доказів.

В судовому засіданні оголошено перерву з 12.10.2009р. до 10 год. 00 хв. 19.10.2009р.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

21.06.1994р. Виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району ухвалено рішення №708 «Про вилучення частини земельної ділянки закріпленої за науково-технічною фірмою «Сигнал» з земель селищної Ради та надання земельної ділянки приватному підприємству «Лідер». Пунктами 2, 3 зазначеного рішення передбачено надати з фонду земель Пісочинської селищної ради земельну ділянку площею 6 га приватному підприємству «Лідер» в смг. Пісочин; Зобов’язати фірму «Лідер» дотримуватись умов викладених в листі та виготовити технічну документацію.

На підставі зазначеного рішення Виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району приватному підприємству фірма «Лідер» видано Державний акт на право користування землею «Б» №046769, який зареєстрований в Книзі державних актів на право користування землею за №494.

Матеріали справи свідчать про те, що зазначене рішення Виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району від 21.06.1994р. №708 ухвалено, а Державний акт на право користування землею «Б» №046769 виданий без виготовлення проекту відведення земельної ділянки, а також без перенесення меж земельної ділянки в натуру.

До такого висновку суд приходить на підставі дослідження змісту оскаржуваного рішення від 21.06.1994р. №708. В мотивувальній частині рішення, серед посилань на підстави його ухвалення, відсутнє посилання на реквізити відповідної проектної документації. В рішення взагалі не зазначено, що така документація існувала і була предметом розгляду виконавчого комітету селищної ради. Більш того, зі змісту пункту 3 рішення взагалі вбачається, що на момент його (рішення) ухвалення технічної документації на відповідну земельну ділянку ще не існувало, і на фірму «Лідер» покладається обов’язок лише тільки виготовити її в майбутньому.

Крім того, приходячи до висновку про відсутність проекту відведення земельної ділянки відповідачеві, суд приймає до уваги те, що відповідачем всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не надано ні оригіналу цієї проектної документації, ні її копії, ні доказів наявності дозволу на її виготовлення, ні доказів укладення договору із спеціалізованою землевпорядною організацією на її виготовлення, ні доказів оплати послуг цієї організації тощо. Тобто взагалі відповідачем не надано жодних доказів, з яких можна було б зробити висновок про існування цієї документації. Те саме стосується документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Такі обставини, на думку прокурора та позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Держав і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Встановивши таким чином обставини справи та надаючи їм правову кваліфікацію з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, а також фактичних та правових підстав заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.373 ЦК України, ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України 1990р. (в редакції від 13.03.1992 р.) надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Отже, чинним на час прийняття оскаржуваного рішення законодавством (названою ст. 19 Земельного кодексу України 1990р. (в редакції від 13.03.1992 р.)) було встановлено, що рішенню про надання земельної ділянки в користування повинно передувати рішення про надання дозволу на складення проекту відведення земельної ділянки, розроблення такого проекту та його погодження з власником землі.

За таких обставин, враховуючи наведені норми права та приймаючи до уваги встановлений вище судом факт відсутності проекту відведення земельної ділянки на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району від 21.06.1994р. №708 та видачі відповідачеві Державного акту на право користування землею «Б» №046769, суд приходить до висновку про те, що назване рішення є таким, що не відповідає вимогам Закону (ст. 19 Земельного кодексу України 1990р. (в редакції 13.03.1992 р.)).

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п.10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Це кореспондується із способами захисту прав, визначеними абз.2 ч.2 ст. 20 ГК України, яким передбачено спосіб захисту у вигляді визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів, та п. “г”ч.3 ст. 152 ЗК України (визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування).

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Положення цієї та інших норм ЦК України застосвуються до спірних правовідносин в силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним пункту 2 та пункту 3 рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району №708 від 21.06.1994р. «Про вилучення частини земельної ділянки закріпленої за науково-технічною фірмою «Сигнал» з земель селищної Ради та надання земельної ділянки приватному підприємству «Лідер» є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що допущені під час прийняття рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району від 21.06.1994р. №708 порушення свідчать, що воно є недійсним з моменту його прийняття. Це в свою чергу означає, що воно не потягло за собою виникнення, зміни, або припинення жодних прав та обов’язків. Зокрема не потягло виникнення у відповідача права користування спірною земельною ділянкою.

Приходячи до такого висновку про відсутність у відповідача права користування відповідною земельною ділянкою суд приймає до уваги також те, що її (ділянки) межі не були встановлені в натурі.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.041993 року № 28 та зареєстрованого в міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31 (чинної на час складання і видачі державного акту ПП фірма „Лідер") межі наданих (переданих) земельних ділянок переносяться у натуру (на місцевість) і закріплюються межовими знаками (Основні положення про конструкції межових знаків затверджені рішенням Держкомзему. Укргеодезкартографії від 30 березня 1993 р. № 309/1). Перенесення меж у натуру здійснюється шляхом прокладення теодолітних ходів, з прив'язкою їх до існуючих межових знаків, або державної геодезичної мережі.

Невстановлення меж земельної ділянки в натурі згідно ст.22 Земельного кодексу України 1990р. унеможливлює виникнення у відповідача права користування земельною ділянкою. Адже відповідно до положень зазначеної норми право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Такі обставини свідчать, що у ПП фірма „Лідер" не виникло право користування спірною земельною ділянкою, і отже Державний акт на право користування землею «Б» №046769, який зареєстрований в Книзі державних актів на право користування землею за №494, був виданий відповідачеві безпідставно (Державний акт на право користування землею не може посвідчувати право, яке не виникло і не існує).

В свою чергу це означає, що у даному разі відсутні правові підстави для знаходження у відповідача Державного акту на право користування землею «Б» №046769. Цей акт відповідачеві не належить, оскільки не посвідчує права користування відповідачем земельною ділянкою (внаслідок відсутності у відповідача такого права, що встановлено вище).

Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31 (чинної на час видачі державного акту відповідачеві) у випадках припинення права власності або права користування на земельну ділянку документи, що посвідчують це право, повертаються органу, котрий їх видав.

Отже, враховуючи, що Державний акт на право користування землею «Б» №046769 був виданий Приватному підприємству фірма „Лідер" виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області безпідставно (на виконання рішення, яке є недійсним) і цей Акт не посвідчує право користування землею (внаслідок відсутності такого права у відповідача) позовні вимоги прокурора щодо зобов'язання відповідача повернути державний акт є обґрунтованими.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України у аналогічній справі викладеній у постанові від 02.03.2005р. у справі N8/407(А12/14), де зокрема зазначається: «Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що рішення виконкому Васильківської селищної ради N272 від 14.11.2001р. не діє і не може бути підставою для знаходження у відповідача документа, який йому не належить, права користування земельною ділянкою не посвідчує і підлягає поверненню органу, який його видав, для зберігання в архіві повноважного органу згідно з визначеним законодавством порядком, обов'язковим для виконання на території України».

Суд відхиляє заперечення відповідача проти позову мотивовані відсутністю у ст.ст. 141, 143 ЗК України такої підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. При цьому суд зауважує наступне, що у відповідача немає і не було права на користування земельною ділянкою, а тому наразі і не йдеться про припинення цього права, і відповідно не застосовуються норми названих статей ЗК України.

Стосовно строку позовної давності суд зазначає наступне. Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Так само ст.83 ЦК УРСР 1963р. визначено, що позовна давність не пощирюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Тобто в даному разі позовна давність не поширюється на вимогу прокурора про визнання недійсними пунктів 2 та 3 рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району №708 від 21.06.1994р. як на вимогу, заявлену в інтересах власника (держави) право власності (на землю) якого порушено. Те саме з урахуванням системного зв’язку ст. 268 та ст. 266 ЦК України стосується додаткових вимог – вимог про зобов’язання повернути Пісочинській селищній раді Харківського району Державний акт на право користування землею «Б» №046769.

Крім того, приходячи до висновку про відсутність правових підстав для застосування до даних вимог позовної давності суд враховує таке. Відповідно ч.3-4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному разі відповідачем у відзиві на заяву про зміну підстави позову було заявлено клопотання (вх.. №24293 від 12.10.2009р.) про застосування позовної давності по відношенню до вимог, які були предметом розгляду у даній справі станом на той час, тобто, первісних позовних вимог (вх.. №32531 від 25.04.2008р., а саме: «Припинити право постійного користування земельною ділянкою ПП фірмі «Лідер», яка розташована за адресою: вул.. Весела, 55, смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область; Скасувати Державний акт на право користування землею «Б» №046769, зареєстрований в Книзі державних актів на право користування землею за №494»).

Стосовно нових позовних вимог, які в остаточному вигляді є предметом позову прокурора (вх.. №13712 від 04.11.2009р., а саме про визнання недійсним пунктів 2 та 3 рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району №708 від 21.06.1994р; визнання недійсним Державного акту на право користування землею «Б» №046769, зобов’язання повернути Пісочинській селищній раді Харківського району вказаний Державний акт), і котрі були прийняті до розгляду ухвалою господарського суду від 04.11.2009р., відповідачем заяв про застосування позовної давності подано не було. Це означає, що навіть в разі якщо вважати, що на дані вимоги поширюється позовна давність, то все одно, підстав для застосування строку позовної давності, передбачених ч.3, 4 ст. 267 ЦК України у суду наразі немає, оскільки немає відповідної заяви відповідача.

В решті позовних вимог (визнання недійсним Державного акту на право користування землею «Б» №046769) суд відмовляє з огляду на таке.

Оспорюваний Державний акт на право користування землею «Б» №046769, не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, оскільки вказаний акт є виключно посвідчувальним документом в розумінні ст. 23 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.90 р., автоматично виданим на підставі та на виконання рішення Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району №708 від 21.06.1994р. Отже, саме зазначене рішення є актом місцевого самоврядування, що породжує набуття прав та обов'язків землекористувача, і тому саме визнання недійсним цього рішення може бути предметом господарського спору, а не визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який має похідний характер від рішення компетентного органу місцевого самоврядування. В разі скасування названого рішення, як незаконного, чи визнання його недійсним у встановленому порядку, виданий відповідачеві на підставі та на виконання цього рішення державний акт на право користування землею підлягаю анулюванню у встановленому порядку, є нечинним та не породжує правових наслідків.

Таким чином, факт того, що Державний акт на право користування землею «Б» №046769В, маючи похідний від відповідного рішення характер само по собі не створює жодних прав та обов’язків, а означає, що він (акт) не порушує права позивача. Відсутність порушень прав позивача в свою чергу означає відсутність правових підстав для їх судового захисту, а отже і відсутність підстав для задоволення позову.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України наведеною в п.5 Інформаційному листі від 18.03.2008 р. N 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році».

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме 170,00 грн. державне мито (85,00 грн. х 2 = 170,00 грн.) та 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (118,00 грн./3 х 2 = 78,67 грн.).

З урахуванням викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 13, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 21, 256, 257, 266, 267, 268, 375, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, Господарського кодексу України, ст.ст.1, 116, 126, 141, 143, 152 Земельного кодексу України 2001р., ст.ст. 19, 23,25 Земельного кодексу України 1990р. керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82–85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 2 та пункт 3 рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради народних депутатів Харківського району №708 від 21.06.1994р. «Про вилучення частини земельної ділянки закріпленої за науково-технічною фірмою «Сигнал» з земель селищної Ради та надання земельної ділянки приватному підприємству «Лідер».

Зобов’язати приватне підприємство фірма «Лідер» (61064, м. Харків, вул. Добролюбова, 16/17, код ЄДРПОУ 21202400) повернути Пісочинській селищній раді Харківського району Харківської області (62416, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, провулок Транспортний, 2, код ЄДРПОУ 04396727), Державний акт на право користування землею «Б» №046769, який зареєстрований в Книзі державних актів на право користування землею за №494.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Державного акту на право користування землею «Б» №046769 відмовити.

Стягнути з приватного підприємства фірма «Лідер» (61064, м. Харків, вул. Добролюбова, 16/17, код ЄДРПОУ 21202400) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 170,00 грн. державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з приватного підприємства фірма «Лідер» (61064, м. Харків, вул. Добролюбова, 16/17, код ЄДРПОУ 21202400) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31213259700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050000,символ звітності банку 259, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

/Справа №52/107-08

Повний текст рішення підписано

27.11.2009р./