Рішення № 70434407, 16.11.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8147/17

Провадження № 2/369/3413/17

РІШЕННЯ

Іменем України

16.11.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарі Яцевич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що 11 квітня 2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір Кредиту № 39.29-50/702к.

Того ж дня, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем було укладено Іпотечний договір № 39.29.-50/4121.

Пунктом 1.1. Договору іпотеки встановлено, що Іпотекодавець (Позивач) передає в іпотеку Іпотекодержателю (Відповідачу) у якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру № 21. загальною проектною площею 49,75 квадратних метрів у будинку АДРЕСА_1.

Отже, предметом іпотеки за договором іпотеки є майнові права.

Статтею 5 Закону України від 5 червня 2003 року «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні.

Закон України від 19 червня 2003 року № 979-14 «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Отже, предметом правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 919-14 «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення Кредитного договору, що був укладений 11 квітня 2007 року між Позивачем та Відповідачем.?

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

Тому позивач просила визнати недійсним Іпотечний договір № 39.29.-50/4121, укладений 11.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.С., зареєстрований в реєстрі за № 1505. Стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задоволити.

Представник відповідача направив до суду письмові заперечення в яких він просив відмовити в позові та застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 11 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Договір Кредиту № 39.29-50/702к за яким відповідач надав позивачу утимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 806 дол. США, зі сплатою 12,2 процентів річних.

Того ж дня, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір № 39.29.-50/4121.

Пунктом 1.1. Договору іпотеки встановлено, що Іпотекодавець (Позивач) передає в іпотеку Іпотекодержателю (Відповідачу) у якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру № 21, загальною проектною площею 49,75 квадратних метрів у будинку АДРЕСА_1.

Посилаючись на порушення положень Закону України «Про іпотеку» при укладенні спірного іпотечного договору, за захистом своїх порушених прав позивач звернулась до суду 01.08.2017 року, що підтверджується вхідним штампом на позовній заяві.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Стаття 262 ЦПК України передбачає що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Поважності причин пропуску строків позовної давності позивачем та її представником в обґрунтування своїх вимог не наведено.

З наведеного вище, суд приходить до висновку що, позивачем пропущений строк позовної давності по вимогах даного позову, оскільки відповідний іпотечний договір був укладений між сторонами 11 квітня 2007 року, з цього моменту позивач могла знати про порушення своїх прав, і в той же час вона звернулась до суду лише в серпні 2017 року.

Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності і вагомих підстав для його поновлення для захисту цивільного права позивача суду наведено не було, а тому у вимогах позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 та ст. 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 262, 267 ЦК України, та керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Дубас Т.В.