Ухвала суду № 70420275, 15.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/2392/16-ц Головуючий у першій

Провадження № 22-ц/774/1375/К/17 інстанції ОСОБА_1

Категорія - 27 (І) Доповідач Барильська А.П.

У Х В А Л А

Іменем України

15 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар: Кислиця І.В.

за участю: представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19 квітня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0308/0608/71-172, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 32000,00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9% річних на весь строк фактичного користування кредитом, строком до 12 червня 2038 року.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») та 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Альфа-Банк», було укладено договори купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі й за кредитним договором № 0308/0608/71-172 від 13.06.2008 року на користь ПАТ «Альфа-Банк».

Посилаючись на те, що ПАТ «Сведбанк» свої зобов’язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 обумовлену кредитом суму грошових коштів, тоді як боржник не виконує зобов’язань за ним, що призвело до утворення станом на 01.02.2016 року заборгованості за кредитом в загальному розмірі 40708,29 дол. США, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 27900,63 дол. США; заборгованості по відсоткам в розмірі 12807,66 дол. США, яку позивачПАТ «Альфа-Банк» просив суд стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_2, а також витрати по сплаті судового збору.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк»про визнання недійсним кредитного договору,в якому просив суд визнати недійсним кредитний договір №0308/0608/71-172 від 13.06.2008 року та повернути сторони у первісний стан, посилаючись на те, що в порушення ст.ст. 192, 524, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит за цим кредитним договором надано йому банком в іноземній валюті, що є підставою для визнання укладеного договору недійсним.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19 квітня 2017 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0308/0608/71-172 від 13.06.2008 року суму заборгованості в розмірі 40708,29 дол. США, яка складається з наступного: 27900,63 дол. США – заборгованість за кредитом; 12807,66 дол. США – заборгованість по відсоткам.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» понесені ним судові витрати в сумі 15614 грн. 03 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» та задоволення заявлених ним зустрічних позовних вимог. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ним вимог, не врахувавши, що в порушення ст.ст. 192, 524 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредит надано ВАТ «Сведбанк» в іноземній валюті, тоді як з банківської ліцензії № 38 від 0712.2007 року, дозволу до неї № 38-2 та додатку до нього, не прописано право ВАТ «Сведбанк» на надання валютних кредитів громадянам України. Також вважає, що позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» викладено без належного розрахунку та необґрунтовано пред’явлено вимогу про стягнення боргу в іноземній валюті. Також судом не враховано наявність заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17.04.2013 року яке набрало законної сили та яким звернуто стягнення на предмет іпотеки по цьому ж кредитному договору між тими ж сторонами.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір 0308/0608/71-172 (далі – кредитний договір), за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 32000,00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9% річних на весь строк фактичного користування кредитом, строком до 12 червня 2038 року. Згідно п.1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_5 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с. 4-10).

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», а також 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Альфа-Банк», було укладено договори купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі й за кредитним договором № 0308/0608/71-172 від 13.06.2008 року на користь ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 14-32, 33-43).

Позичальник ОСОБА_2 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, тому виникла прострочена заборгованість зі сплати наданого кредиту та відсотків за його користування, яка станом на 01.02.2016 року склала 40708,29 дол. США, а саме: за кредитом - 27900,63 дол. США; по відсоткам - 12807,66 дол. США.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання зобов’язання за укладеним кредитним договором позичальником ОСОБА_2 в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, та права ПАТ «Альфа-Банк», у зв’язку з цим, вимагати від відповідача дострокового повернення заборгованості за кредитним договором.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання укладеного кредитного договору недійсним, оскільки згідно виданих Національним банком України банківської ліцензії №38 від 07.12.2007 року, Дозволу до неї за №38-2 та Додатку до цього Дозволу за № 38-2, на моменту укладення кредитного договору ВАТ «Сведбанк» мав право здійснювати банківські операції з валютними цінностями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту укладеного кредитного договору вбачається, що 13.06.2008 року ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 32000,00 дол. США в обмін на його зобов’язання, як позичальника, повернути кредит та сплатити проценти за його користування в обумовлені договором строки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Як вбачається зі змісту кредитного договору, сторони встановили як строк дії договору – повернення кредиту, сплату процентів за користування ним в строк до 12 червня 2038 року включно, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів (для процентів за користування кредитом) – щомісяця в період з «01» по «10» число включно, за попередній календарний місяць. Погашення загодованості здійснюється згідно з Графіком погашення кредиту, щомісячно «20» числа.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості й не заперечувалося представником відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції, в останнє погашення заборгованості здійснено відповідачем 01.04.2013 року (а.с. 49).

Отже, вказане підтверджує той факт, що після сплати останнього чергового щомісячного платежу ОСОБА_2 перестав виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та процентів за його користування.

За змістом ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язанням в обумовлений сторонами строк, правовим наслідком якого є відповідальність боржника.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що позичальник ОСОБА_2 порушив свої зобов'язання стосовно щомісячного повернення частини кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, припинивши погашення заборгованості в квітні 2013 року.

Отже, встановивши факт неналежного виконання зобов’язання за укладеним кредитним договором щодо погашення кредиту, сплати процентів за його користування відповідно до вищенаведених умов договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обов’язок відповідача ОСОБА_2 нести відповідальність перед новим кредитором щодо погашення заборгованості по кредиту, нарахованим відсоткам достроково.

Перевіривши дані розрахунку позивача (а.с. 49), колегія суддів погоджується з розміром стягнутої судом першої інстанції з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, яка становить 40708,29 дол. США, та складається з: 27900,63 дол. США – заборгованість за кредитом; 12807,66 дол. США – заборгованість по відсоткам.

Жодних доказів на спростування правильності розрахунку в цій частині відповідачем та його представником, у відповідності до приписів ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, суду не надано.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення боргу в іноземній валюті, оскільки відповідно до роз'яснень, викладених у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (ст.533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов’язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 10.02.2016 року у справі № 6-1680цс15.

Враховуючи те що матеріалами справи підтверджено наявність у ВАТ «Сведбанк» на період укладення кредитного договору з ОСОБА_2 банківської ліцензії Національного Банку України на використання іноземної валюти на території України № 38 від 31.10.1999 року, колегія суддів приходить до висновку про правомірність вимог позивача про стягнення кредитної заборгованості з відповідача в іноземній валюті.

Що ж до доводів апеляційної скарги відповідача про наявність підстав про неврахування судом першої інстанції заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17.04.2013 року, яке набрало законної сили та яким звернуто стягнення на предмет іпотеки по цьому ж кредитному договору між тими ж сторонами, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки сама по собі наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. Доказів виконання судового рішення представником відповідача суду апеляційної інстанції не надано. Крім того, в суді апеляційної інстанції представник відповідача не заперечував, що це рішення не є виконаним.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами апеляційної скарги відповідача про наявність підстав для визнання укладеного кредитного договору недійсним, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1 - 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Як вже зазначалося вище у ВАТ «Сведбанк» на період укладення кредитного договору з ОСОБА_2 була наявна банківська ліцензія Національного Банку України на використання іноземної валюти на території України № 38 від 31.10.1999 року, Дозвіл до неї за № 38-2 та Додаток до цього Дозволу за № 38-2, в яких чітко прописано право ВАТ «Сведбанк» на здійснення операцій з валютними цінностями, що також передбачає й надання валютних кредитів громадянам України.

Отже, встановивши зазначені обставини, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про право позивача здійснювати видачу кредиту в іноземній валюті та відсутність підстав для визнання укладеного кредитного договору недійсним.

У зв’язку з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача про те, що банком було неправомірно надано кредитні кошти в іноземній валюті.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» під час видачі кредиту в іноземній валюті, яка встановлює заборону на це, не заслуговують на увагу, оскільки на час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті й зміни в цій частині до нього були внесені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який вступив у силу 16 жовтня 2011 року й у відповідності до положень ст. 5 ЦК України зворотньої сили не має.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін відповідно до ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: