Ухвала суду № 70413505, 17.11.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про залишення позовної заяви без розгляду

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Шешеня О.М.

суддів: Рейті С.І., Калинич Я.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГІСТРАЛЬПЛЮС», представник – ОСОБА_1;

відповідача: Державна служба геології та надр України, представник – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по адміністративній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГІСТРАЛЬПЛЮС» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГІСТРАЛЬПЛЮС» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.12.2010 № 584 в частині пункту 6 додатку 3 до цього наказу, яким анульований спеціальний дозвіл № 4386 від 25.09.2007р., виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «МАГІСТРАЛЬПЛЮС».

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 вересня 2007 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища був наданий спеціальний дозвіл № 4386 від 25.09.2007р. на видобування піску Тийглашського родовища. Однак, у зв’язку із незалежними від товариства обставинами, діяльність по видобуванню піску тривалий час не здійснювалась. Зокрема, перешкодою для початку діяльності була та обставина, що земельні ділянки на яких розміщений кар’єр для видобування піску Тийглашського родовища є земельними ділянками, виділеними власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства і зміна їх цільового призначення заборонена до 01.01.2018р. відповідно до п.п. «б» пункту 15 розділу Х Земельного кодексу України (запроваджений мораторій). Вказана обставина носить об’єктивний характер, і тому можна стверджувати, що позивач не приступив до користування ділянкою надр з поважних причин. Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (далі – Указ № 1085/2010) було утворено Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України, Державну службу геології та надр України, реорганізувавши Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Відповідно до п. 5 Указу № 1085/2010 встановлено, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Центральні органи виконавчої влади, на які цим Указом покладені функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, виконують повноваження у визначених сферах компетенції відповідних органів, що ліквідуються згідно з цим Указом. На даний час, відповідно до Положення про державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015р. № 1174, центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр є Державна служба геології та надр України, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів. 10 квітня 2017р. позивач звернувся з листом № 8 до Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому повідомляв міністерство, що товариство має намір почати користування ділянкою надр для видобування корисних копалин (піску) та відповідно просило повідомити чи не приймалось Мінприроди або Держгеонадра рішення про зупинення, анулювання спеціального дозволу № 4386. 24 травня 2017р. позивачем було отримано лист Держаної служби геології та надр України № 10727/13/14-17 від 13.05.2017р., в якому повідомлялось, що «спеціальний дозвіл на користування надрами № 4386 від 25.09.2007р, власником якого є позивач, анульований наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.12.2010р. № 584 у зв’язку з тим, що суб’єкт господарювання без поважної причини протягом двох років з початку дії дозволу не приступив до користування ділянкою надр.

Тому, позивач вважає, що вказаний наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.12.2010р. № 584 в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 4386 від 25.09.2007р. є протиправним.

27.07.2017р. за вх. № 6101 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (а.с.51-55), відповідно до якого відповідач просив залишити без розгляду адміністративний позов ТОВ «МАГІСТРАЛЬПЛЮС» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 584 від 22.12.2010р. в частині п. 6 додатку 3 щодо анулювання спеціального дозволу № 4386 від 25.09.2007р., виданого ТОВ «МАГІСТРАЛЬПЛЮС»., мотивувавши наступним.

17.12.2009 року, Державною організацією «Західна територіальна інспекція Дежавного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр» Міністерства охорони навколишнього природного середовища України проведено перевірку правил користування і дотримання вимог спеціального дозволу при проведенні розробки і вивчення родовищ корисних копалин на ТОВ «МАГІСТАЛЬПЛЮС».

Згідно з п. 1 ст. 24 Кодексу України про надра, користувачі надр зобов’язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано. Статтею 26 Кодексу України про надра встановлено, що право користування надрами припиняється у разі, якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу – 180 календарних днів не приступив до користування надрами.

За результатами проведення вказаної перевірки встановлено, що позивач у порушення вимог ст. 26 Кодексу України про надра з часу одержання спеціального дозволу та на момент проведення перевірки не розробляє родовище, у зв’язку з чим, вказаний акт пілягає направленню на розгляд міжвідомчої комісії з питань надрокористування для прийняття відповідного рішення.

З актом перевірки від 17.12.2009р. ТОВ «МАГІСТАЛЬПЛЮС» ознайомлено та копію примірника надано представникам підприємства, що підтверджується відповідним підписом та печаткою на 4 аркуші акта.

З урахуванням наведеного, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 584 від 22.12.2010р. анульовано спеціальний дозвіл № 4386 від 25.09.2007р., наданий позивачу на користування надрами з метою видобування піску Тийглашського родовища Ужгородського району Закарпатської області, у зв’язку з тим, що суб’єкт господарювання протягом двох років з початку дії дозволу не приступив до користування ділянкою надр без поважної причини.

Про винесення вищезазначеного наказу позивача повідомлено листом Державної геологічної служби № 28/09 від 28.12.2010р. згідно з юридичною адресою товариства. Факт одержання повідомлення підтверджується копією повідомлення про вручення від 10.01.2011р.

Враховуючи той факт, що позивач був обізнаний про факт винесення оскаржуваного наказу ще з 10.01.2011р. та в будь-якому разі, повинен був довідатись про припинення спеціального дозволу унаслідок недодержання останнім вимог ст. ст. 24, 26 Кодексу України про надра, то строк позовної давності слід обраховувати з 11.01.2011 року.

Таким чином, останній день звернення з адміністративним позовом до суду є 11.07.2011р.

З урахуванням наведеного, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду щодо оскарження наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 584 від 22.12.2010р., а поважних причин пропуску останнім не наведено.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення клопотання щодо залишення позовної заяви без розгляду, при цьому підтримавши позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилася, однак неодноразово подавала клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про залишення позовної заяви без розгляду, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивачем в межах розгляду даної справи не було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, а надано лише заперечення проти клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (а.с.98-100).

З огляду на це, суд зазначає наступне.

Строк звернення до суду в адміністративному процесі за своєю правовою природою є подібним до поняття позовна давність в господарському та цивільному судочинстві.

Верховний суд України у Постанові від 29.10.2014 року по справі № 6-152цс14, висловив правову позицію, згідно з якою встановив концепцію обізнаності особи про порушення своїх суб’єктивних прав та інтересів. Зокрема, зазначивши, що норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб’єктивних прав, відтак обов’язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Положення ч. 2 ст. 99 КАС України передбачають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дані положення є аналогічні тим, які визначенні в ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача про те, що він дотримався строків звернення, оскільки він не був повідомлений про анулювання спеціального дозволу № 4386 від 25.09.2007р., а дізнався про порушення своїх прав після отримання листа Державної служби геології та надр України № 10727/13/14-17 від 13.05.2017 року суд відхиляє, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 24 Кодексу України про надра: користувачі надр зобов'язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано.

Відповідно до п. 6 ст. 26 Кодексу України про надра: право користування надрами припиняється у разі: якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу – 180 календарних днів не приступив до користування надрами.

Дані норми є імперативними та розширеному тлумаченню не підлягать.

Окрім цього, факт невикористання надр для видобутку корисних копалин (піску) протягом двох років не заперечується й позивачем.

Позивачем не надано жодних належних доказів та не доведено, що йому стало відомо про оспорюваний наказ саме у 2017 році.

Зокрема, це підтверджується тим фактом, що позивачем за період з 2010 по 2016 роки не подавалась звітність про рух запасів корисних копалин (піску) за формою № 5-гр «МАГІСТАЛЬПЛЮС» до ДНВП «Геоінформ України». Вказана обставина також не заперечується позивачем.

Разом з тим, суд погоджується з позицією відповідача про те, що як вбачається з листа ТОВ «МАГІСТАЛЬПЛЮС» № 8 від 10.04.2017р. (а.с.16), вказане товариство має намір лише почати користуватись ділянкою надр для видобування корисних копалин.

Дана обставина не свідчить про дотримання позивачем вимог статей 24, 26 Кодексу України про надра.

Водночас, суд наголошує на наступному.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його та обов’язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього, принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, в тім їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав поновлення строків.

Відповідно до ст. 100 КАС України: адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно з ч. 3 ст. 162 КАС України: якщо в ході судового розгляду справи суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України: суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Приймаючи рішення щодо наявності або відсутності підстав для визнання причин строку звернення до суду поважними, судом враховано, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Суд також звертає увагу, що положення ч. 1 ст. 100 КАС України за своєю суттю носять імперативний характер у формулюванні норми про залишення позовної заяви без розгляду, якщо на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суд не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, і, за жодних обставин, не встановлюють для суду обов'язок витребовувати додатково докази причин пропуску строку звернення до суду та не передбачають вчинення судом інших дій, окрім залишення позовної заяви без розгляду.

Вказані вище положення ч. 1 ст. 100 КАС України та наслідок їх застосування у вигляді залишення позову без розгляду жодним чином не можуть тлумачитись як такі, що обмежують доступ сторін до правосуддя, оскільки, відповідно до положень ч. 3 ст. 155 КАС України, особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право повторно звернутись до адміністративного суду в загальному порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України: висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Оскільки судом, на підставі позовної заяви, не знайдено підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, то суд приходить до висновку, що позовну заяву необхідно залишити без розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 155 КАС України: про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГІСТРАЛЬПЛЮС» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.12.2010 № 584 в частині пункту 6 додатку 3 до цього наказу, яким анульований спеціальний дозвіл № 4386 від 25.09.2007р., виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «МАГІСТРАЛЬПЛЮС» – залишити без розгляду.

2.Особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

3.Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з ч. 3 ст. 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, визначені ст. 254 КАС України.

Судді: C.І. Рейті

ОСОБА_3

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 17 листопада 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22 листопада 2017 року.