Постанова № 70413381, 22.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5010/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2017 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання - Кушкань Т.В.;

представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 20.09.2017 року);

представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 18.01.2017 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.09.2017 року № НОМЕР_1, -

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2017 року № НОМЕР_1.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

13.09.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» від Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби отримало податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13.09.2017 року було винесено на підставі акту «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал», код 37468475 з питання повноти виплати доходів нерезидентів у вигляді відсотків за договором позики нерезиденту «Rivermond Systems Limited» за період з 01.01.2015 по 31.12.2015» від 30.08.2017 року № 78/28-10-49-14/37468475, в якому було зазначено про порушення підприємством вимог пп.141.4.1, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України, в результаті якого встановлено заниження податку на дохід нерезидента на суму 332111,32 грн.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням відповідача від 13.09.2017 року № НОМЕР_1, вважає його протиправним та таким, що належить до скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» зареєстроване та перебуває на обліку в Одеському управлінні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби як платник податків з 28.01.2011 року за № 2148.

На підставі направлень від 01.08.2017 року, наказу від 31.07.2017 року № 1642, в період з 02.08.2017 року по 21.08.2017 року співробітники Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби провели документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» з питань повноти виплати доходів нерезидентів у вигляді відсотків за договором позики нерезиденту «Rivermond Systems Limited» за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.

За результатами цієї перевірки 30.08.2017 року Одеське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби склало акт № 78/28-10-49-14/37468475 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал», код 37468475 з питання повноти виплати доходів нерезидентів у вигляді відсотків за договором позики нерезиденту «Rivermond Systems Limited» за період з 01.01.2015 по 31.12.2015».

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача:

- пп.141.4.1, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на дохід нерезидента на 332111,32 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» не погодилося з висновками акту перевірки від 30.08.2017 року № 78/28-10-49-14/37468475 та подало до Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби свої заперечення.

Одеське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби надало відповідь від 11.09.2017 року № 47882/10/28-10-49-14 Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» на заперечення, якою висновки акту перевірки від 30.08.2017 року № 78/28-10-49-14/37468475 залишила без змін.

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» на підставі акту перевірки від 30.08.2017 року № 78/28-10-49-14/37468475 та висновку щодо розгляду заперечень від 11.09.2017 року № 47882/10/28-10-49-14 Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби прийняв податкове повідомлення-рішення:

- від 13.09.2017 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення пп.141.4.1, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України визначено суму грошового зобовязання у розмірі 332111,00 грн.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

09.07.2008 року ТОВ «ТІС» уклало з ОСОБА_3 ОСОБА_4 займу з метою фінансування витрат, повязаних з розвитком підприємства та будівництва перевалочних комплексів на причалах 19-23 на загальну суму 28000000,00 євро.

У звязку з створенням ТОВ «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ», шляхом виділення з ТОВ «ТІС», розподільчим балансом від 21.01.2011 року кредиторська заборгованість була передана на позивача.

Відповідно до Додаткової угоди № 5 від 21.01.2011 року до Договору позики від 09.07.2008 року ТОВ «ТІС» передало ТОВ «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» всі права та обовязки, в т.ч. право погашення боргу за Договором займу від 09.07.2008 року.

Згідно з Додатковою угодою № 6 від 26.04.2011 року до Договору позики від 09.07.2008 року ОСОБА_3 передав компанії «Rivermond Systems Limited» (Кіпр) всі права та обовязки, в т.ч. право вимоги боргу за Договором займу від 09.07.2008 року.

За період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року ТОВ «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» здійснювало виплату відсотків на користь компанії «Rivermond Systems Limited» за користування коштами, наданими в позику за договором від 09.07.2008 року.

Відповідно до пп.141.4.1 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобовязаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті; г) фрахт та доходи від інжинірингу; ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди; д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу; є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї); ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів; й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного звязку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно з пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до п.п.103.1-103.5, 103.9-103.10 ст.103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Згідно з пп.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до ст.1 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи дія цієї Конвенції поширюється на осіб, які є резидентами однієї чи обох Договірних Держав.

Згідно з ст.2 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи дія цієї Конвенції поширюється на податки на доходи, що стягуються від імені Договірної Держави або її адміністративно-територіальних одиниць, або місцевих органів влади, незалежно від способу їхнього стягнення. Податками на доходи вважаються всі податки, що справляються із загальної суми доходу, або з елементів доходу, у тому числі податки на доходи від відчуження рухомого чи нерухомого майна та податки на загальну суму заробітної плати або платні, сплачуваної підприємствами. Податками, на які поширюється дія цієї Конвенції, зокрема є: a) в Україні: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; (далі - український податок); b) на Кіпрі: прибутковий податок; корпоративний податок на прибуток; спеціальний внесок на оборону Республіки; податок на доходи від відчуження майна; (далі - кіпрський податок). Дія цієї Конвенції поширюється також на будь-які ідентичні або значним чином подібні податки, які стягуються однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, на додаток до існуючих податків або замість них. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбулися в їхніх податкових законодавствах.

Відповідно до ч.1 ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів.

Згідно з ч.2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.

Суд встановив, що компанія «Rivermond Systems Limited» є фактичним отримувачем доходу у вигляді відсотків, що сплачуються ТОВ «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» за Договором позики від 09.07.2008 року, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідно до довідки № 12275041L від 02.04.2015 року, яка видана податковим управлінням м. Нікосія Міністерства фінансів Республіки Кіпр, компанія «Rivermond Systems Limited» є резидентом Нікосії відповідно до Конвенції між Урядом Республіки Кіпр та України про уникнення подвійного оподаткування від 08.11.2012 року, а її дохід оподатковується на Кіпрі.

Таким чином, законодавство України передбачає правило, за яким дохід нерезидента з джерелом його походження в Україні оподатковується за загальним правилом за ставкою 15 відсотків. Разом з цим, зазначене правило не стосується випадків наявності міжнародного договору, у звязку з чим оподаткування такого доходу має здійснюватися саме за правилами такого міжнародного договору.

Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Суд зазначає, що ч.2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи містить положення, що ставка в розмірі, що не перевищує 2-ох відсотків, застосовується лише у випадку узгодження способу застосування обмеження між компетентними органами Договірних Держав. Проте, до теперішнього часу такої домовленості між Договірними Державами не досягнуто, що виключає зобовязання позивача по сплаті такого податку.

Тобто, частиною 2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи встановлено право, а не обовязок сплачувати відсотки у Договірній Державі, в якій вони виникають, в розмірі, що не перевищує 2 відсотків від загальної суми процентів.

Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобовязує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобовязання (англ. «positive obligations», «duties») передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобовязань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобовязання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Зокрема, ОСОБА_5 (Starmer) виокремлює пять категорій обовязків, що покладаються на держави позитивними зобовязаннями за Конвенцією: обовязки запобігати порушенням прав, гарантованих Конвенцією (обовязок «превентивних дій» з боку держави, коли є розумні підстави очікувати його виконання) (напр. справи «Осман проти Сполученого Королівства», «Маркс проти Бельгії», «Платформа «Дrtze fьr das Leben» проти Австрії»); обовязок держави забезпечувати інформування та консультування осіб стосовно порушень прав і свобод, що гарантуються Конвенцією (напр., справа «Гуерра проти Італії»); обовязок реагувати на порушення прав людини, проводити ефективне розслідування «гідних довіря» (тобто обґрунтованих) скарг щодо серйозних порушень прав, гарантованих Конвенцією (напр., справи «ОСОБА_2 проти Туреччини», «ОСОБА_5 проти Туреччини», «Пол і ОСОБА_6 проти Сполученого Королівства»); обовязки забезпечувати індивідів ресурсами, щоб запобігати порушенню їх прав, гарантованих Конвенцією (справа «Ейрі проти Ірландії»). При цьому, головний позитивний обовязок держави, як зазначає ОСОБА_5, полягає у створенні «національної правової рамки» (англ. «national legal framework»), передусім національного законодавства, яке забезпечує ефективний захист прав людини (див. докладне аргументування у справі «Х та Y проти Нідерландів»).

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «ОСОБА_7 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_8 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_9 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

З урахуванням зазначеного, вказані висновки відповідача про порушення позивачем пп.141.4.1, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України є необґрунтованими.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач всупереч нормам законодавства безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення від 13.09.2017 року № НОМЕР_1.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 122, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 13.09.2017 року № НОМЕР_1.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ» (код ЄДРПОУ 37468475) суму сплаченого судового збору в розмірі 4981 (чотири тисячі девятсот вісімдесят одна) гривня 67 копійок.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складений 22 листопада 2017 року.

СуддяМ.М. Кравченко