Рішення № 7041047, 10.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

10.12.2009Справа №2-24/5778-2009

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ЮЛГ" (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2,ідентифікаційний код 21480062)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Ф" ( 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Польова, 83,к. 30, ідентифікаційний код 34946484)

про стягнення 43 456,50 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Кисельова О.А. – представник довіреність № б/н від 12.01.2009р.

Від відповідача – не з’явився.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ЮЛГ" звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Ф" про стягнення з відповідача 32840,95 грн. заборгованості, 1875,63 грн. пені, 4703,81 грн. індексу інфляції, 1036,11 грн. 3 % річних та 3000,00 грн. збитків.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням з боку відповідача умов договору поставки лікарських засобів (медикаментів) № 43 СДЮ від 03.06.2008 р. в частині проведення розрахунків за отримані медикаменти, у зв’язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 32840,95 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача у примусовому порядку. Також позивачем були нараховані пеня, індекс інфляції та 3 % річних, які позивач також просить стягнути з відповідача. Крім того позивач зазначає, що у зв’язку з несплатою заборгованості відповідачем, позивач був вимушений звернутися до фахівця в області права та поніс додаткові витрати у вигляді збитків у розмірі 3000,00 грн., які він також просить стягнути з відповідача.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, вимоги суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином – рекомендованою кореспонденцією. Так, ухвалою господарського суду АР Крим від 18.11.2009 р. розгляд справи був відкладений на 09.12.2009 р., яка була відправлена на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією. Проте, у зв’язку викликом суддів ГС АР Крим на нараду до Севастопольського апеляційного господарського суду 09.12.2009 р., розгляд справи був перенесений на 10.12.2009 р., про що сторони були сповіщені відповідним листом рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

03.06.2008 р. між ТОВ Фірмою «ЮЛГ» (Постачальник) та ТОВ «Траст–Ф» (Покупець) був укладений договір поставки лікарських засобів (медикаментів) № 43 СДЮ (а.с. 7).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та сплатити на умовах цього договору готові лікарські засоби, лікарські препарати, медикаменти, вироби медичного призначення, іменовані далі «товар». Товар, що постачається Покупцю в межах кожної заявки, є партією.

Кількість, точний перелік товару, розгорнутий асортимент, ціни та сума кожної партії товару визначаються в товаро – транспортних накладних, що становлять невід’ємну частину цього договору (п. 1.2 Договору).

Ціна договору складається з суми вартості всіх партій товару, отриманого Покупцем на умовах цього договору, за весь час дії Договору за товаро – транспортними накладними (п. 2.1 Договору).

Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної (п. 3.5 Договору).

Разом з товаром Постачальник надсилає Покупцеві податкову накладну та товаро – транспортну накладну ( в двох примірниках) (п. 3.6 Договору).

Покупець зобов’язаний завірити підписом та печаткою і направити на адресу Постачальника один примірник податкової накладної, товаро – транспортної накладної, довіреність на отримання товару.

Згідно з п. 5.2 Договору, Покупець здійснює оплату товару протягом 30-ти календарних днів від дати отримання товару.

Строк дії договору встановлений п. 8.1 договору та становить з дати його підписання сторонами до 31.12.2008 р.

Як стверджує позивач, ним на виконання умов договору був поставлений товар, визначений договором, на загальну суму 32840,95 грн., що підтверджується товаро – транспортними накладними № № С-1233 від 18.06.2008 р., С- 1234 від 18.06.2008 р., С-1235 від 18.06.2008 р., № С-1295 від 24.06.2008 р., С-1297 від 24.06.2008 р., С-2164 від 16.09.2008 р., С-0228/н від 16.09.2008 р., С-2177 від 17.09.2008 р., С-2254 від 23.09.2008 р., оскільки вартість товару у строки, визначені договором сплачена не була, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості.

Проте у матеріалах справи наявні лише товаро – транспортні накладні № № С-1233 від 18.06.2008 р., С- 1234 від 18.06.2008 р., С-1235 від 18.06.2008 р., № С-1295 від 24.06.2008 р., С-1297 від 24.06.2008 р., з яких вбачається, що відповідачем був отриманий товар на за загальну суму 23240,41 грн., що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача та печаткою відповідача у накладних (а.с.8-39).

Позивач не надав суду накладні №№ С-2164 від 16.09.2008 р., С-0228/н від 16.09.2008 р., С-2177 від 17.09.2008 р., С-2254 від 23.09.2008 р., з яких вбачалось би, що позивач поставив товар на суму 9600,54 грн., а відповідач прийняв його, в той час згідно з приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття доказів у справі - це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У позовній заяві позивач посилається на те, що 25.03.2009 р. між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2009 р. по 25.03.2009 р., таким чином позивач вважає, що відповідач визнав суму заборгованості у розмірі 32840,95 грн.

Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення – є первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

          Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звірки – це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін. Натомість, представлений позивачем акт звірки взаємних розрахунків не містить посилання на первинні документи, на підставі яких були здійснені господарські операції, виникла заборгованість та їх переліку.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з ТОВ «Траст–Ф» заборгованості за поставлений товар за договором від 03.06.2008 р. у розмірі 32840,95 грн., підтверджують факт поставки товару за договором лише на суму 23240,41 грн., через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 9600,54 грн. за договором від 03.06.2008 р.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що позивачем поставлені медичні препарати на суму 23240,41 грн., що підтверджено доданими до матеріалів справи товаро – транспортними накладними та довіреностями на отримання товаро – матеріальних цінностей.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, не представив суду доказів виконання свого зобов’язання по сплаті вартості отриманого товару у розмірі 23240,41 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар за договором від 03.06.2008 р. підлягають частковому задоволенню у розмірі 23240,41 грн. В частині стягнення 9600,54 грн. заборгованості у задоволенні позову відмовлено.

Також позивач просить суд із посиланням на п. 6.1 договору стягнути з відповідача 1875,63 грн. пені.

Розглянувши розрахунок пені, судом встановлено, що пеня нараховувалась позивачем за прострочення сплати вартості отриманого товару на загальну суму 9600,54 грн. відповідно до накладних №№ С-2164 від 16.09.2008 р., С-0228/н від 16.09.2008 р., С-2177 від 17.09.2008 р., С-2254 від 23.09.2008 р.

Проте, оскільки зазначені накладні позивачем до матеріалів справи надані не були, судом відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 9600,54 грн. за накладним №№ С-2164 від 16.09.2008 р., С-0228/н від 16.09.2008 р., С-2177 від 17.09.2008 р., С-2254 від 23.09.2008 р., тобто не доведені порушення з боку відповідача строків сплати по зазначеним накладним, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1875,63 грн. пені.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1036,11 грн. 3 % річних, нарахованих за загальний період з 18.07.2008 р. по 30.09.2009 р. та 4703,81 грн. індексу інфляції за загальний період з 18.07. 2008 р. по 30.09.2009 р.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши розрахунок 3 % річних та індексу інфляції, судом встановлено, що нарахування виконувались позивачем за кожною товаро - транспортною накладною на суми, визначені у накладних, у тому числі на суми заборгованості, у задоволенні яких судом було відмовлено.

У зв’язку з чим задоволенню підлягають сума індексу інфляції у розмірі 3532,54 грн. та 3 % річних у розмірі 782,94 грн.. нарахованих за прострочення сплати вартості товару за накладними № № С-1233 від 18.06.2008 р., С- 1234 від 18.06.2008 р., С-1235 від 18.06.2008 р., № С-1295 від 24.06.2008 р., С-1297 від 24.06.2008 р. В частині стягнення 1171,27 грн. індексу інфляції та 253,17 грн. 3 % річних у задоволенні позову відмовлено.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки, які понесені ним у розмірі 3000,00 грн., які були сплачені за договором про надання юридичних послуг від 06.10.2009 р. фізичній особі – підприємцю Балдинюку В.В.

          Позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України, на яку позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

          За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Як вже було зазначено раніше, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок між саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

          Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Слід зазначити, що причинний зв’язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками повинен бути прямим. Тобто позивач повинен довести суду, що саме несплата в обумовлений термін відповідачем заборгованості за договором призвела до завдання збитків. Тобто протиправні дії відповідача не вимагали від позивача негайного вчинення дій щодо укладення договору про надання юридичних послуг від 06.10.2009 р.

          Отже, протиправна поведінка відповідача та причинний зв’язок між понесеними позивачем витратами, пов’язаними зі сплатою за договором про надання юридичних послуг від 06.10.2006 р. на користь фізичної особи – підприємця Балдинюка В.В. винагороди у розмірі 3000,00 грн. з метою здійснення юридичних дій по стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Ф" суми заборгованості у зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за договором, не підпадає під ознаки збитків.

Вищевказане позивачем не доведено, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 14.12.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Ф" ( 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Польова, 83,к. 30, ідентифікаційний код 34946484) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ЮЛГ" (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2,ідентифікаційний код 21480062; р/р 26009013328271 у Подільському відділені КМФ АКБ «Укрсоцбанк» м. Києва, МФО 322012) 23240,41 грн. заборгованості,3532,54 грн. індексу інфляції, 782,94 грн. – 3 % річних, 275,56 грн. державного мита та 149,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 9600,54 грн. заборгованості, 1875,63 грн. пені, 1171,27 грн. індексу інфляції, 253,17 грн. 3 % річних та 3000,00 грн. збитків у задоволенні позову відмовлено.

Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.