Рішення № 7041027, 26.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

26.11.2009Справа №2-15/3027-2009 За позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гайдара, 3а, ідентифікаційний код 03358593)

До відповідача Комунального підприємства «Щолкіно-Азов» (98213, АР Крим, м. Щолкіно, буд. 3, а/с 21, ідентифікаційний код 33490313)

Про стягнення 4484113,68 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Омельченко А.В., довіреність № 20-3/3313/25 від 25.12.2008 р., у справі

Від відповідача – не з’явився

          Обставини справи: Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Комунального підприємства «Щолкіно-Азов» про стягнення 4484113,68 грн., в тому числі 4057149,95 грн. основного боргу, 51383,02 грн. 3% річних, 375580,71 грн. інфляційних втрат.

          Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті наданих йому послуг за договором № 1900 від 01.12.2007 р. на суму 4057149,95 грн. за період з 01.02.2008 р. по 01.04.2009 р., що і стало підставою для звернення з позовом до господарського суду.

13.07.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшов відзив відповідача на позов, в якому він посилається на невідповідність якості наданих позивачем послуг встановленим нормам. Крім того, відповідач зазначає, що 19.01.2009 р. відносно відповідача порушено провадження у справі про банкрутство.

05.10.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшли заперечення відповідача на позов, в якому він зазначає про необґрунтованість позовних вимог, оскільки акти-довідки про спожитий газ підписувалися з боку позивача особою, що не має відповідних повноважень, а також умовами договору не передбачено право позивача на нарахування 3% річних.

У судовому засіданні 29.10.2009 р. представником позивача була надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач у зв’язку з частковою оплатою відповідачем суми заборгованості просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3103691,95 грн. за період з 01.02.2008 р. по 01.04.2009 р., 3% річних у розмірі 51383,02 грн., інфляційні втрати в розмірі 375580,71 грн. Крім того, позивач просить суд прийняти відмову від позову в частині стягнення 176211,00 грн. заборгованості, оскільки вона була сплачена відповідачем до подачі позовної заяви, в частині стягнення 777247,00 грн. заборгованості позивач просить суд провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору, оскільки вказана сума заборгованості була погашена відповідачем в період розгляду справи.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

У судовому засіданні 05.11.2009 р. представником відповідача були надані заперечення позов, в яких відповідач зазначив, що в рахунку № 391900 від 09.04.2009 р. позивачем були невірно застосовані тарифи за тепло енергію, що призвело до неправильного обчислення вартості спожитої енергії, зазначеної в рахунку. Крім того, відповідач вважає неправомірним розрахунок інфляційних збитків та річних, отже у позові просить суд відмовити.

У судовому засіданні 26.11.2009 р. представником позивача надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3058851,95 грн. за період з 01.02.2008 р. по 01.04.2009 р., 3% річних у розмірі 51383,02 грн., інфляційні втрати в розмірі 375580,71 грн. В частині стягнення заборгованості в розмірі 44840,00 грн. провадження у справі припинити у зв’язку з оплатою відповідачем в листопаді 2009 року.

Вказана заява прийнята судом розгляду.

В той же час, представником відповідача надані докази оплати в листопаді 2009 р. заборгованості за теплоенергію в розмірі 82744,00 грн.

Розгляд справи відкладався на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

За такими обставинами, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

01.12.2007 р. між Орендним підприємством „Кримтеплокомуненерго” (Продавець) та Комунальним підприємством «Щолкіно-Азов» (Покупець) був укладений договір № 1900 купівлі-продажу теплової енергії (а.с. 8-11)

Згідно з пунктом 1.1 Договору Продавець бере на себе зобов’язання продати Покупцю тепловою енергію у вигляді гарячої води та опалення, в кількості, передбаченій дійсним договором, з урахуванням температурного графіку, а Покупець зобов’язується прийняти від Продавця теплову енергію та оплатити її згідно встановлених тарифів в терміни, передбачені дійсним договором.

Згідно до пункту 2.3 Договору фактичне споживання теплової енергії по приладам обліку тепла підтверджується актом-довідкой, підписаною повноважними представниками сторін не пізніше 29 числа розрахункового (поточного) місяця, яка є невідємною частиною дійсного договору

Відповідно до пункту 6.4 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для оплати Покупцем теплової енергії є рахунки Продавця. (пункт 6.6)

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію здійснюються в грошовій або іншій, не забороненій чинним законодавством формі, щомісячно, не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Плата справляється за:

а) опалення загальної площі 1-ої групи Споживачів 1 кв.м по тарифу, узгодженому органом місцевого самоврядування щомісячно протягом всього року;

б)опалення загальної площі 2-ої групи Споживачів 1 кв.м по тарифу, узгодженому органом місцевого самоврядування щомісячно протягом всього року.

Згідно пункту 6.2 Договору при зміні цін на енергоресурси, воду, матеріали, теплову енергію, зміні податкового та бюджетного законодавства, що впливають собівартість теплової енергії, з моменту цих змін Продавцем автоматично змінюються тарифи на теплову енергію, що відпускається, у відповідності чинним законодавством.

Відповідно до пункту 6.3 Договору Покупці, що мають прилади обліку, сплачують теплову енергію по затвердженим тарифам згідно показників пристроїв обліку теплової енергії пропорційно займаній площі, а по пристроям обліку гарячої води – пропорційно кількості осіб, що проживають з розрахунку: І група 1Гкал 126 грн.; ІІ група 1Гкал 593,69 грн.

Строк договору встановлений розділом 10 Договору та становить з 01.12.2007 р. по 01.10.2008 р. Відповідно до пункту 10.4 Договору він вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено письмово однією із сторін.

Сторони не представили суду доказів припинення дії вказаного договору, згоди сторін на його припинення, відповідного рішення суду про розірвання договору або визнання його недійсним, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент розгляду спору договір продовжує діяти.

Так, матеріали справи свідчать, що позивачем надавалися послуги з теплопостачання у відповідності до умов договору, що підтверджується доданими до матеріалів справи актами-довідками, рахунки на оплату спожитих послуг за період з лютого 2008 р. по квітень 2009 р. на загальну суму 5144182,09 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

Статтєю 31 Закона України «Про житлово-комунальні послуги» встановлений порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, яким встановлено, зокрема, виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, відповідно до закону.

Вказана норма права є бланкетною і повинна бути застосована у кореспонденції зі статтею 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», якою окреслено дві правові форми визначення цінової політики: встановлення та погодження тарифів.

При цьому, встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги орган місцевого самоврядування в особі свого виконавчого органу вправі виключно по відношенню до підприємств, що перебувають у його комунальній власності, відповідно до вимог статей 17, 28 Закону України «Про місцеве самоврядування». Щодо підприємств, які не перебувають у комунальній власності місцевого органу самоврядування, то законодавчо передбачено таку форму реалізації цінової політики, як погодження цін і тарифів.

Судом встановлено, що позивач не перебуває в комунальній власності.

          Так, рішенням Щолкінської міської ради АР Крим № 2 від 23.10.2007 р. «Про погодження тарифів на теплову енергію та послуги теплопостачання» введені тарифи – для 1 групи споживачів (населення) 1Гкал теплової енергії складає 126,00 грн., для 2 групи споживачів – 593,96 грн./1Гкал.

          Рішенням Щолкінської міської ради від 11.09.2008 р. «Про погодження тарифів на теплову енергію та послуги теплопостачання» введені тарифи – для 1 групи споживачів (населення) 1Гкал теплової енергії складає 146,66 грн./1Гкал, для 2 групи споживачів – 786,96 грн./1Гкал.

          Рішенням Щолкінської міської ради №8 від 23.12.2008 р. «Про погодження тарифів на теплову енергію та послуги теплопостачання» введені тарифи – для 1 групи споживачів (населення) 1Гкал теплової енергії складає 161,33 грн./1Гкал, для 2 групи споживачів – 837,94 грн./1Гкал.

Проте, відповідачем рахунки не були сплачені в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість за надані послуги за період з 01.02.2008 р. по 01.04.2009 р., що і стало підставою для звернення Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» з позовом до суду про стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати товару .

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З матеріалів справи вбачається, що частина заборгованості у розмірі 859991,00 грн. погашена відповідачем в період з червня 2009 р. по листопад 2009 р. після звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується виписками банку та карткою рахунку відповідача, доданими до матеріалів справи (а.с. 73, 79), а саме :

в червні 2009 р. – 70610,00 грн.

в липня 2009 р. – 177190,00 грн.

в серпні 2009 р. – 202530,00 грн.

в вересні 2009 р. – 108980,00 грн.

в жовтні 2009 р. – 20275,00 грн.

в листопаді 2009 р. – 82744,00 грн.

А також сторонами був проведений взаємозалік зустрічних однорідних вимог на суму 197662,00 в червні 2009 р. –жовтні 2009.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі в частині стягнення 859991,00 грн. підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем сума заборгованості в цій частині погашена.

Крім того, позивачем була надана заява про відмову від позову в частині стягнення 176211,00 грн. заборгованості, оскільки вказана заборгованість була сплачена відповідачем до звернення з позовом до суду, а саме в травні 2009 р.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

          Частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

          Однак, суд не вбачає обґрунтованих правових підстав для задоволення заяви позивача, оскільки вказана частина заборгованості була включена позивачем до суми позову безпідставно, що є підставою для відмови в позові.

Таким чином, суд вважає необхідним відмовити в позові в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 176211,00 грн.

При таких обставинах матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті наданих йому позивачем послуг в повному обсязі, через що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.02.2008 р. по 01.04.2009 р. у розмірі 3020937,95 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. Відповідачем такого роду фактів в обґрунтування заперечень суду не представлено.

Крім того, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 51383,02 грн., інфляційних втрат у розмірі 375580,71 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з Комунального підприємства «Щолкіно-Азов» за період з 01.04.2008 р. по 14.05.2009 р. в розмірі 375580,71 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума річних, заявлених позивачем до відшкодування за період з 26.03.2008 р. по 14.05.2009 р. становить 51383,02 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 01.12.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Комунального підприємства «Щолкіно-Азов» (98213, АР Крим, м. Щолкіно, буд. 3, а/с 21, ідентифікаційний код 33490313) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гайдара, 3а, ідентифікаційний код 03358593) заборгованість у розмірі 3020937,95 грн., 51383,02 грн. річних, 375580,71 грн. інфляційних втрат, 24497,88 грн. державного мита та 300,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення заборгованості у розмірі 859991,00 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

4.          В частині стягнення 176211,00 грн. заборгованості в позові відмовити.

5.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.