Постанова № 70397136, 22.11.2017, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/1088/17

Провадження № 2-а/364/41/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2017 року, Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченко О. В.,

за участю секретаря Волохатюка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володарка, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 10 жовтня 2017 року звернулась до Володарського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить визнати неправомірним рішенням відповідача про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років та протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру», та зобов'язати відповідача призначити та забезпечити виплату позивачу пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» з 06.04.2017 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяців роботи, без обмеження її максимального розміру, на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 04.07.2017 року № 18-272зп, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначила, що 17.07.2017 року вона звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру», на що 26.07.2017 року позивачу направлено розпорядження про відмову у призначенні пенсії за вислугу років за відсутністю підстав згідно ЗУ «Про прокуратуру», оскільки позивач із заявою про призначення пенсії звернулась 17.07.2017 року, тобто після 01.06.2015 року. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови їй в призначенні пенсії за вислугу років неправомірними, та такими, що звужує і обмежує її права всупереч положенням ст. 22 Конституції України, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позивач вважає, що здобула основну вислугу років і має право на призначення пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків з суми місячного заробітку, як того вимагає ЗУ «Про прокуратуру» без обмежень її максимального розміру, тому і звернулась до суду з даним позовом.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав вказаних в позовній заяві, та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимоги та просила відмовити, посилаючись на надані письмові заперечення.

Суд, заслухавши думку позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач в період з 01.09.1993 року по 20.06.1998 року навчалась за спеціальністю правознавство в Київському університеті імені Тараса Шевченка (а.с.21), та здобула кваліфікацію спеціаліста права (а.с.20).

Відповідно до копії трудової книжки трудовий стаж ОСОБА_1 рахується з 01.09.1993 року (а.с.16).

Відповідно до трудової книжки загальний трудовий стаж ОСОБА_1 станом на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років становить 21 рік 8 місяців 19 днів.

Відповідно до копії довідки № 18-272зп від 04.07.2017 року, ОСОБА_1 працює в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу (а.с.22-24).

Рішенням Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 26.07.2017 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років (а.с.15).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури, до яких законодавцем віднесено позивача, встановлено положеннями ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією, або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією, незалежно від наявності перерв протягом всього періоду на даній роботі.

Відповідно до ч. 12 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015р. № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

За статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Відповідно до п. 3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002 року, положення ст. 17 Конституції України, поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких «пільг», встановлених Законами України «Про міліцію», «Про прокуратуру» тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

Крім того, у цьому ж рішенні у абз. 4 п. 6 вказано, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Водночас відповідно до п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8- рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004).

Виходячи із викладеного, зміст та обсяг соціальних гарантій зокрема, працівників правоохоронних органів, не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 10.12.2013 (справа № 21- 348а13).

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Відповідно до п. 42 рішення ЄСПЛ у справах, щодо скарги за ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється ст. 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає ст. 14.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, вказані положення Закону України від 02.03.2015р. № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» застосовується до осіб, які звернулись до пенсійних органів із заявами про призначення їм пенсії відповідно до перелічених законів з 1 червня 2016 року.

Тому, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років призвела до звуження прав позивача на отримання пенсії відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру».

Оскільки ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії 17.07.2017 року, то вона має право на призначення пенсії відповідно до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини 1 с. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки позивач постійно сплачувала передбачені чинним законодавством страхові внески до Пенсійного фонду, тому дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії є втручанням у її право на мирне володіння майном - пенсією.

У справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства», «Пічкур проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ, не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить «особистий та надмірний тягар» для особи.

Суд вважає, що скасування відповідно до пункту 5 Закону України № 213- VIII від 02.03.2015 права на отримання пенсії за вислугу років призвело до ситуації, в якій позивач, пропрацювавши до досягнення встановленої законом вислуги років та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, позбавлена права на пенсію за вислугу років лише на тій підставі, що до відповідного законодавства внесено зміни, якими звужено її права та погіршено соціальні гарантії.

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно- правового акта з точки зору його відповідності Конституції, у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Враховуючи зазначене вище, відповідач у порушення наведених конституційних норм обмежив існуюче у позивача право на пенсію за вислугу років, а відтак, його дії є протиправними.

Тому, суд дійшов висновку про необхідність призначити та забезпечити виплату за вислугою років згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 17.07.2017 року виходячи із розрахунку 90% від суми місячного заробітку обчисленого за останні 24 календарних місяців роботи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Разом з тим, вимоги позивача про призначення пенсії без обмеження її максимального розміру, суд вважає такими, що задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

За ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог.

Керуючись ст. 4, 6, 7, 8, 17, 18, 19, 69, 70, 71, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Сквирського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Київської області, щодо відмови в призначенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ.

Зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Київської області здійснити призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII з 17.07.2017 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи перед зверненням за пенсією.

Стягнути з Сквирського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Київської області (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, витрати по сплаті судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

З повною постановою сторони можуть ознайомитись 24 листопада 2017 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Адміністративного суду апеляційної інстанції через Володарський районний суд Київської області.

Суддя: О. В. Ткаченко