Постанова № 70389209, 16.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2017 р. Справа№ 911/1967/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Мілованова О.М.;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: Колесник К.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Андріївка"

на рішення Господарського суду Київської області

від 14.08.2017

у справі №911/1967/17 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-

ТАЙС"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК

ТРЕЙДСЕРВІСГРУП"

2) Приватного підприємства "Андріївка"

про стягнення 961,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" (далі - відповідач-1) та Приватного підприємства "АНДРІЇВКА" (далі - відповідач-2) заборгованості у сумі 961,66 грн. (з них: 154,42 грн. - пеня, 341,18 грн. - штраф, 305,74 грн. - 30% річних, 160,32 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (том справи - 1, аркуші справи - 73-79), в якій просив суд стягнути солідарно з відповідачів 9 661,66 грн. (з них: 1 054,42 грн. - пеня, 5 341,18 грн. - штраф, 1 505,74 грн. - 30% річних, 1 760,32 грн. - інфляційні втрати), а також 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідачі явку своїх представників у судові засідання не забезпечили, відзивів на позов не надали, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2017 у справі №911/1967/17 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 1 054,42 грн. пені, 5 341,18 грн. штрафу, 1 505,58 грн. 30% річних, 1 760,32 грн. інфляційних втрат. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідачів на користь позивача по 1 299,97 грн. судових витрат. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2017 у справі №911/1967/17, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, а також визнати недійсним договір поруки №07-04-2014-210 від 07.04.2014, укладений між позивачем та відповідачем-1.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-2 звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- відповідач-2 не був повідомлений про розгляд даної справи;

- в матеріалах справи відсутні докази надіслання відповідачу-2 ухвал про порушення провадження у справі від 29.06.2017 та про відкладення розгляду справи від 26.07.2017;

- у справі відсутні докази надіслання відповідачу-2 заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог;

- надані до позову докази надіслання позовної заяви на адресу відповідача-2 не можуть вважатися належними, оскільки фіскальний чек містить виправлення у зазначенні адреси отримувача. Згідно з відомостями на веб-сайті Укрпошти вказане поштове відправлення не направлялося відповідачу-2, а перебувало у Києві, Львові, Червонограді та було повернуто за зворотною адресою;

- в даному випадку перебіг позовної давності розпочався 02.11.2009 і на дату звернення позивача до суду сплив;

- посилання позивача на п.8.3 договору про збільшення строку позовної давності є безпідставним. В матеріалах справи відсутні докази досягнення сторонами домовленості з цього приводу;

- оскільки відповідач-2 не був належним чином повідомлений про судовий розгляд даної справи, він не мав змоги подати заяву про застосування строку позовної давності;

- вимоги позивача про одночасне стягнення штрафу та пені не відповідають ст. 61 Конституції України;

- ані первісний, ані наступні кредитори не повідомляли відповідача-2 про укладення договорів щодо відступлення прав вимоги та переходу прав кредитора до інших осіб. Будь-яких вимог про сплату боргу на адресу відповідача-2 також не надходило. В матеріалах справи є лише докази направлення вимоги поручителю - невідомій відповідачу-2 особі;

- оскільки в зобов'язанні не визначено строк, протягом якого боржник має задовольнити вимогу кредитора і відповідач-2, як боржник, не отримував жодних вимог про сплату боргу, згідно зі ст. ст. 517, 530 Цивільного кодексу України порушення прав позивача не відбулося;

- договір поруки, укладений між позивачем та відповідачем-1 є фіктивним, спрямованим на зміну підсудності справи та не повідомлення дійсного відповідача про стягнення з нього коштів;

- суд безпідставно стягнув на користь позивача судові витрати на оплату послуг фізичної особи - підприємця Грищенко О.М., як адвоката, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що названа особа є адвокатом та укладала договір з позивачем про надання саме правової допомоги. Закон України «Про адвокатуру» не містить порядку оплати послуг фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2017 апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.10.2017.

20.10.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли заперечення позивача на апеляційну скаргу, в яких він зазначав про необґрунтованість доводів скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

26.10.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання позивача про здійснення розгляду справи в судовому засіданні 26.10.2017 без участі його представника.

В судове засідання 26.10.2017 з'явився лише представник відповідача-2. Позивач та відповідач-1 не з'явилися. Відповідач-1 про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.11.2017.

16.11.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача-1, в якому він зазначав про те, що обізнаний з позовом у даній справі і в частині вимог до відповідача-1 підтверджує їх дійсність та достовірність щодо наявності і укладення договору відповідачем-1. Водночас, оскільки відповідач-1 не отримував апеляційної скарги відповідача-2, він просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, з метою надання можливості відповідачу-1 ознайомитися з апеляційною скаргою та надати свою позицію щодо цієї скарги. Окрім того, відповідач-1 в своєму клопотанні зазначив про те, що він має бажання та здійснює пошуки можливостей вирішення даного спору, здійснивши розрахунки з позивачем.

Колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні клопотання відповідача-1, виходячи з наступного.

Насамперед, в матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження надіслання відповідачем-2 на адресу інших учасників провадження у даній справі примірника апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у засіданні господарського суду є правом, а не обов'язком сторони у справі, яким вона користується на власний розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 був обізнаний про порушення провадження за апеляційною скаргою відповідача-2 на рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2017 у справі №911/1967/17, а відтак він мав можливість ознайомитися з апеляційною скаргою та надати відповідні пояснення з приводу викладених у ній обставин, однак не скористався своїм процесуальним правом.

Окрім того, в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відповідач-1 у своєму клопотанні не зазначив обставин, наявність яких перешкоджала б розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.11.2017 представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2017 у справі №911/1967/17, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, а також визнати недійсним договір поруки №07-04-2014-210 від 07.04.2014, укладений між позивачем та відповідачем-1.

В судовому засіданні 16.11.2017 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 16.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

07.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", як продавцем, та відповідачем-2, як покупцем, було укладено договір №07/04-Х-9 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуш справи - 19).

За умовами Договору купівлі-продажу (розділ 1) останній визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (далі - товар) на умовах відстрочення платежу. Предметом договору є товар, який належить продавцю на момент укладання договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Асортимент, ціна, кількість та якість товару, визначена в розділі 2 Договору купівлі-продажу, згідно з яким асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною. Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною. Якість товару, який поставляється продавцем, відповідає якості, яка обумовлюється сторонами та може на вимогу покупця бути підтверджена відповідними сертифікатами. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання та застосування даного товару.

Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п.3.2 Договору купівлі-продажу).

Оплата товару проводиться наступним чином: 30% від вартості товару оплачується покупцем протягом 3-х робочих днів з моменту підписання даного договору; 70% від вартості оплачується в строк до 01.11.2009 (п.5.3 Договору купівлі-продажу).

Відповідальність сторін визначена в розділі 8 Договору купівлі-продажу, згідно з п.п.8.2-8.4, 8.6 якого за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Сторони відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом п'яти років. Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару. Сторони згідно з п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

В п.11.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що він діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.

На виконання умов Договору купівлі-продажу Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" поставило відповідачу-2 товар на загальну суму 139 707,65 грн., про що було складено та підписано видаткові накладні №РН-ХР00033 від 07.04.2009 на суму 50 688,00 грн. та №РН-ХР00055 від 16.04.2009 на суму 89 019,65 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 21, 23).

Однак відповідач-2 не здійснив повний розрахунок за Договором купівлі-продажу, внаслідок чого виникла заборгованість 97 795,36 грн. (70% від вартості поставленого товару).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Андріївка" (відповідача-2 у справі №911/1967/17) про стягнення 138 343,68 грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу, з яких: 97 795,36 грн. - основний борг, 4 888,42 грн. - пеня, нарахована за період з 02.11.2009 на 29.01.2010, 7 144,92 грн. - 30% річних, нараховані за період з 02.11.2009 на 29.01.2010, 1 955,91 грн. - інфляційні витрати за період листопад - грудень 2009, нараховані на суму боргу в розмірі 97 795,36 грн., 19 559,07 грн. - штраф, 7 000,00 грн. - адвокатські та судові витрати.

За вказаною позовною заявою Господарським судом Харківської області було порушено провадження у справі №55/23-10.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2010 у справі №55/23-10 (том справи - 1, аркуші справи - 33-34) позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Андріївка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" 4 888,42 грн. пені, 7 144,92 грн. 30% річних, 1 955,91 грн. інфляційних втрат, 19 559,07 грн. штрафу, 1 313,43 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення суми боргу у розмірі 97 795,36 грн. провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі сплатою боргу. В стягненні 7 000,00 грн. адвокатських витрат відмовлено.

Відповідно до ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2010 у справі №55/23-10, не підлягають повторному доведенню під час розгляду справи №911/1967/17.

26.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія", як новим кредитором, було укладено угоду №НЮК-50-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) (том справи - 1, аркуш справи - 35).

За умовами вказаної угоди (п.п.1.1, 1.2, 2.1) первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання відповідачем-2 (далі - боржник) зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі Договору купівлі-продажу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно Договору купівлі-продажу. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов'язання згідно Договору купівлі-продажу. Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить, проте не обмежується, сумою у розмірі 15 000,00 грн.

На виконання угоди №НЮК-50-ТА від 26.01.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" документи, які підтверджували право вимоги до відповідача-2, про що було складено відповідний Акт прийому-передачі документів від 26.01.2011 (том справи - 1, аркуш справи - 36).

02.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія", як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, було укладено угоду №210/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512- 519 ЦК України) (том справи - 1, аркуші справи - 37-38).

За умовами названої угоди (п.п.1.1, 1.2, 2.1) первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання відповідачем-2 (далі - боржник) зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі Договору купівлі-продажу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно Договору купівлі-продажу. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов'язання згідно Договору купівлі-продажу. Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить, проте не обмежується, сумою у розмірі 15 000,00 грн.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" було складено Акт прийому-передачі документів від 02.07.2012 (том справи - 1, аркуш справи - 39).

07.04.2014 між відповідачем-1, як поручителем, та позивачем, як кредитором, було укладено договір поруки №07-04-2014-210 (далі - Договір поруки) (том справи - 1, аркуші справи - 40-41).

Відповідно до Договору поруки (п.п.1.1, 2.1, 3.1, 4.1) поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку відповідачем-2 (далі - боржник) щодо виконання грошового зобов'язання по сплаті розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем-2 грошового зобов'язання згідно Договору купівлі-продажу та угоди №210/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012 (далі - основний договір).

Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат у сумі 11 000,00 грн. У разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

В п.п.6.1, 6.2 Договору поруки передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що звертався до відповідача-1 з вимогами (том справи - 1, аркуші справи - 42-43), в яких повідомляв про те, що відповідач-2 не виконав зобов'язання згідно з угодою №210/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012 і просив відповідача-1 виконати свої зобов'язання за Договором поруки.

Однак звернення позивача були залишені без належного реагування, заборгованість погашена не була.

Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач просив суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) стягнути солідарно з відповідачів солідарно 9 661,66 грн. боргу, з яких: 1 054,42 грн. - пеня, 5 341,18 грн. - штраф, 1 505,74 грн. - 30% річних, 1 760,32 грн. - інфляційні втрати, а також 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Місцевий господарський суд частково задовольнив вимоги позивача, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині стягнення солідарно з відповідачів 1 054,42 грн. пені, 5 341,18 грн. штрафу, 1 505,58 грн. 30% річних, 1 760,32 грн. інфляційних втрат, 1 313,43 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення суми боргу у розмірі 97 795,36 грн. провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі сплатою боргу. В решті позову відмовлено. В стягненні 7 000,00 грн. адвокатських витрат відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. ст. 655, 662, 663Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", як продавцем, та відповідачем-2, як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу, на виконання умов якого продавець поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 139 707,65 грн., про що було складено та підписано видаткові накладні №РН-ХР00033 від 07.04.2009 на суму 50 688,00 грн. та №РН-ХР00055 від 16.04.2009 на суму 89 019,65 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 21, 23).

Оскільки відповідач-2 не виконав свої грошові зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" у порядку та строки, погоджені в Договорі купівлі-продажу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" звернулося за захистом своїх прав до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 30% річних, штрафу та пені.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2010 у справі №55/23-10 (том справи - 1, аркуші справи - 33-34) позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Андріївка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" 4 888,42 грн. пені, 7 144,92 грн. 30% річних, 1 955,91 грн. інфляційних втрат, 19 559,07 грн. штрафу, 1 313,43 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення суми боргу у розмірі 97 795,36 грн. провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі сплатою боргу.

Вказаним судовим рішенням було, зокрема, встановлено факт прострочення виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого йому за Договором купівлі-продажу товару.

Доказів зміни чи скасування названого судового рішення ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2010 у справі №55/23-10, не підлягають повторному доведенню під час розгляду справи №911/1967/17.

Надані суду докази, зокрема, Договір купівлі-продажу, угода №НЮК-50-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 26.01.2011, угода №210/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012, Договір поруки свідчать про те, що наразі позивач є кредитором відповідача-2 щодо виконання зобов'язань по сплаті розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі Договору купівлі-продажу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем-2 грошового зобов'язання за Договором купівлі-продажу. При цьому відповідач-1 є поручителем відповідача-2, відповідальність якого перед позивачем, як кредитором, обмежується сплатою розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат у сумі 11 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В ч.ч.1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В процесі судового розгляду було встановлено, що станом на день звернення позивача до суду відповідач-2 погасив заборгованість за Договором купівлі-продажу. Однак вимоги позивача у даній справі обґрунтовані тим, що оплата відповідачем-2 поставленого за Договором купівлі-продажу товару відбувалася з простроченням, у зв'язку з чим у позивача, як кредитора, виникло право на нарахування відповідачу-2 пені, штрафу, інфляційних втрат та процентів річних.

В п.п.8.2, 8.4, 8.6 Договору купівлі-продажу передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару. Сторони згідно з п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

В даному випадку відповідачі відповідають перед позивачем солідарно, у зв'язку з чим позивач просив суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) стягнути з відповідачів солідарно 1 054,42 грн. пені (з них: 175,60 грн., нарахованих на 26 705,89 грн. за період з 11.04.2009 (наступний день після дня коли зобов'язання мало бути виконане) по 20.04.2009 (день що передує дню оплати) та 878,82 грн., нарахованих на 97 795,36 грн. за період, котрий не охоплений рішенням суду у справі №55/23-10 з 30.01.2010 по 14.02.2010 (день що передує дню оплати) на підставі п.8.2 Договору купівлі-продажу), 5 341,18 грн. 20% штрафу на підставі п.8.4 Договору купівлі-продажу від суми боргу в розмірі 26 705,89 грн., нарахованого у зв'язку з простроченням сплати 30% від вартості товару, які мали бути оплачені протягом 3-х робочих днів з моменту підписання договору, 1 505,74 грн. 30% річних (з них: 219,50 грн. нараховано на суму боргу у розмірі 26 705,89 грн. за період з 11.04.2009 по 20.04.2009 та 1 286,24 грн. нараховано на суму боргу у розмірі 97 795,36 грн. за період з 30.01.2010 по 14.02.2010, який не охоплений рішенням суду у справі №55/23-10 на підставі п.8.6 Договору купівлі-продажу), 1 760,32 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу у розмірі 97 795,36 грн. за січень 2010 (період, не охоплений рішенням суду у справі №55/23-10 в порядку ст. 625 ЦК України).

В своїй апеляційній скарзі відповідач-2 зазначав про те, що ані первісний, ані наступні кредитори не повідомляли відповідача-2 про укладення договорів щодо відступлення прав вимоги та переходу прав кредитора до інших осіб. Будь-яких вимог про сплату боргу на адресу відповідача-2 також не надходило. Відповідач-2 вважає, що оскільки в зобов'язанні не визначено строк, протягом якого боржник має задовольнити вимогу кредитора і відповідач-2, як боржник, не отримував жодних вимог про сплату боргу, згідно зі ст. ст. 517, 530 Цивільного кодексу України порушення прав позивача не відбулося.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. ст. 516, 517 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

З наведеного випливає, що згода боржника (в даному випадку відповідача-2) на заміну кредитора законом не вимагається. Право боржника не виконувати свого обов'язку новому кредитору прив'язується до надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

В матеріалах справи наявні Акти прийому-передачі документів, з яких вбачається, що первісні кредитори передавали новим кредиторам документи на підтвердження права вимоги виконання зобов'язання відповідачем-2, як боржником.

Згідно з положеннями ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

В порушення наведеної правової норми відповідачем-2 не надано суду заперечень проти первісного кредитора.

Відносно посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач-2 не отримував вимог від позивача про погашення боргу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За умовами п.4.1 Договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Отже, позивач міг звернутися з відповідною вимогою як до відповідача-1, так і до відповідача-2. Саме невиконання вимог позивача і зумовило його звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідач-2 в апеляційній скарзі стверджує про те, що Договір поруки, укладений між позивачем та відповідачем-1 є фіктивним, спрямованим на зміну підсудності справи та неповідомлення відповідача-2 про стягнення з нього коштів, у зв'язку з чим відповідач-2 просив визнати вказаний договір недійсним.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним (аналогічна правова позиція наведена в п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Як було з'ясовано судом, позивач, як кредитор, звертався з відповідними вимогами про виконання зобов'язань до відповідача-1, як поручителя (том справи - 1, аркуші справи - 42-43). З огляду на невиконання вказаних вимог, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Наведене свідчить про те, що позивачем, як стороною Договору поруки, вчинялися дії щодо його виконання, тобто позивач намагався досягти правового результату названого правочину, а відтак він не може вважатися фіктивним.

Наведені відповідачем-2 в апеляційній скарзі доводи щодо фіктивності Договору поруки є лише припущеннями, не підтвердженими жодними доказами. Тобто, відповідачем-2 не підтверджено наявність обставин, з якими законодавство пов'язує недійсність правочинів, а тому підстави для визнання Договору поруки недійсним відсутні.

Відповідач-2 в апеляційній скарзі зазначав про те, що перебіг строку позовної давності за заявленими позивачем вимогами розпочався 02.11.2009 і на дату звернення позивача до суду сплив. При цьому відповідач-2 стверджував про те, що в матеріалах справи відсутні докази досягнення сторонами згоди щодо збільшення строку позовної давності, а посилання позивача на п.8.3 Договору купівлі-продажу є безпідставним. Окрім того, відповідач-2 наголошував на тому, що він не був належним чином повідомлений про судовий розгляд даної справи, а тому не мав змоги подати заяву про застосування строку позовної давності безпосередньо місцевому господарському суду.

З цього приводу судом було з'ясовано наступне.

Відповідно до ст. ст. 256-258 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В ст. 259 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Згідно з ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, в п.8.3 Договору купівлі-продажу сторони відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом п'яти років.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір купівлі-продажу, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" та відповідачем-2, виконувався сторонами даного правочину, жодних зауважень (заперечень) щодо недійсності названого договору повністю чи в якійсь його частині, зокрема, п.8.3, не надходило. В процесі судового розгляду було з'ясовано, що Договір купівлі-продажу був виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" в частині поставки (продажу) товару та відповідачем-2 в частині оплати вартості цього товару (основне зобов'язання).

Таким чином, укладаючи Договір купівлі-продажу сторони цього правочину погодили всі його істотні умови, зокрема, й відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору та збільшення позовної давності.

Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Тобто, підстави для невиконання відповідачем-2 свого обов'язку по сплаті відповідних нарахувань за неналежне виконання Договору купівлі-продажу відсутні.

Відносно твердження відповідача-2 в апеляційній скарзі про те, що одночасне стягнення штрафу та пені не відповідає положенням ст. 61 Конституції України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12).

При цьому необхідно звернути увагу на те, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня, та її розмір встановлено ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою в ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у справі №911/1191/16).

Суд перевірив здійснений позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат, штрафу та дійшов висновку про його арифметичну правильність, у зв'язку з чим з відповідачів підлягає стягненню солідарно 1 054,42 грн. пені, 5 341,18 грн. штрафу, 1 760,32 грн. інфляційних втрат.

Водночас судом було виявлено помилку у розрахунку позивачем 30% річних. За розрахунком суду з відповідачів підлягає солідарному стягненню 30% річних у розмірі 1 505,58 грн.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач-2 зазначав про те, що він не був повідомлений про розгляд даної справи. За твердженням відповідача-2, в матеріалах справи відсутні докази надіслання на його адресу ухвал про порушення провадження у справі від 29.06.2017 та про відкладення розгляду справи від 26.07.2017, а також докази надіслання відповідачу-2 заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Натомість в матеріалах справи наявні належні докази надіслання на адресу відповідача-2 як позовної заяви з усіма доданими до неї документами (том справи - 1, аркуші справи - 14-15), так і ухвал суду про порушення провадження у справі №911/1967/17 від 29.06.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 1-2, 4) і ухвали від 26.07.2017 про відкладення розгляду справи (том справи - 1, аркуші справи - 96-97, 99) за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців України, а саме: 64031, Харківська область, Кегичівський район, село Андріївка (том справи - 1, аркуш справи - 45).

Також в матеріалах справи наявні докази надіслання відповідачу-2 заяви позивача про збільшення позовних вимог (том справи - 1, аркуші справи - 73-79, 82-83).

Належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення відповідачем про зміну свого місцезнаходження та/або внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців України ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Діюче законодавство України, зокрема Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує сторону у справі, в даному випадку позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони в разі, якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Надіслана місцевим господарським судом відповідачу-2 ухвала про порушення провадження у справі №911/1967/17 від 29.06.2017 була ним отримана, про що свідчить поштове повідомлення про її вручення, яке надійшло на адресу суду, з відміткою про вручення ухвали та підписом особи, яка її отримала. Тобто відповідач-2 був належним чином повідомлений про порушення провадження у справі №911/1967/17 та мав змогу скористатися наданими йому процесуальними правами.

Відповідач-2 в апеляційній скарзі стверджує про те, що надані до позову докази надіслання позовної заяви на адресу відповідача-2 не можуть вважатися належними, оскільки фіскальний чек містить вправлення у зазначенні адреси отримувача. Згідно з відомостями на веб-сайті Укрпошти вказане поштове відправлення не направлялося відповідачу-2, а перебувало у Києві, Львові, Червонограді та було повернуто за зворотною адресою.

Натомість наявний у матеріалах справи фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист (додатки до позовної заяви), надані на підтвердження надіслання позову з доданими до нього документами відповідачу-2 не містять жодних виправлень чи дописок.

При цьому, зазначаючи про неналежне повідомлення щодо судового розгляду місцевим господарським судом, відповідач-2 не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду та на підтвердження власних заперечень проти позову.

Посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом було безпідставно стягнуто на користь позивача судові витрати на оплату послуг адвоката Грищенко О.М., оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що названа особа є адвокатом та укладала договір з позивачем про надання саме правової допомоги, є безпідставними.

Передусім, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч.3 ст. 48 та ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст. 1 та ч.1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Позивачем надано до матеріалів справи договір №25-31/03 від 25.03.2013 про надання адвокатських послуг (правової допомоги), Акт прийому-передачі документів від 25.03.2013, додаткову угоду №1 від 01.10.2015 до договору №25-31/03 від 25.03.2013, Акт прийому-передачі документів від 01.10.2015, Акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 12.07.2017 на суму 1 000,00 грн., платіжне доручення №241 від 29.03.2013, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката на ім'я Грищенко Олександра Миколайовича.

За умовами договору №25-31/03 від 25.03.2013 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) (п.п1.1, .3.1-3.3) виконавець (адвокат Грищенко Олександр Миколайович), зокрема, зобов'язався надати замовнику (позивачу) правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та ПП «Андріївка» (відповідач-2) (далі - боржник), які виникли на підставі договору №07/04-Х-9 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 02.07.2012 та угоди №210/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012, надання консультацій з приводу можливого та законодавчо доцільного стягнення із боржника обрахованого відповідно до норм чинного законодавства України розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником перед замовником зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару на підставі договору №07/04-Х-9 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 02.07.2012 та угоди №210/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012, підготовки та написання від імені замовника до господарського суду відповідної позовної заяви, представництва інтересів замовника у суді під час розгляду судової справи за поданим позовом, здійснення інших процесуальних заходів, направлених на виконання умов та обов'язків виконавця за даним договором. Розмір оплати послуг виконавця (гонорар) за даним договором становить 1 000,00 грн. Суму, зазначену в п.3.1 договору, замовник повинен сплатити в строк до 31.08.2013. Судовий збір та інші встановлені державою платежі обов'язкового характеру сплачуються замовником та не входять до суми договору.

Таким чином, позивачем надано до матеріалів справи належні докази на підтвердження того, що ним було здійснено оплату коштів за отримання послуг саме адвоката і судом було розподілено відповідні витрати пропорційно розміру задоволених вимог позивача.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідач-2 не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання та за оплату послуг адвоката покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Андріївка" на рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2017 у справі №911/1967/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2017 у справі №911/1967/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1967/17 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк