Рішення № 70382189, 15.11.2017, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/2265/17

2/215/1333/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Науменко Я.О.

за участю секретаря - Конопліної С.І.

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №7 Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

у травні 2017 року Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_3 Аваль» (далі – ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №014/0126/33514/74 від 22.06.2007 року в сумі 11 794 доларів 42 центів США (в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 320 380 грн. 25 коп.) та судових витрат.

В обґрунтування зазначених вимог вказує, що згідно з умовами кредитного договору №014/0126/33514/74 від 22.06.2007 року (далі – кредитний договір) ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 18000 доларів США строком по 21.06.2027 року з процентною ставкою за його користування у розмірі 12,500 % річних, а також сплати комісії згідно з умовами договору та тарифів кредитора. В цей же день, 22.06.2007 року, між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов’язання перед ОСОБА_5 солідарно відповідати по зобов’язанням Боржника – ОСОБА_1 за умовами кредитного договору в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків за користування кредитом та неустойки.

22.06.2015 р. між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №014/0126/33514/74/81-1-0-00/000064 (далі – Додаткова угода №1) з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України сторони урегулювали порядок страхування за кредитним договором.

Однак відповідач ОСОБА_1 припинив здійснювати щомісячні обов’язкові платежі відповідно до сум та в строки, передбачені Графіком погашення. Позивач 03.03.2017 р. направляв відповідачам вимоги про дострокове виконання зобов’язань, які станом на день подачі позовної заяви не виконані.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав і просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 9873 доларів США 81 центів (що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 268209 грн.35 коп.) та заборгованість за відсотками в розмірі 1920 доларів США 61 цент (що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 52170 грн.90 коп.), а разом 11794 доларів США 42 центів, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 320380 грн.25 коп..

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість, оскільки позивачем не доведено існування кредитного договору, на підставі якого заявлено позов. Надані позивачем копії договорів із електронного архіву позивача належним чином не засвідчені. Також позивачем не вказано з якого часу припинив здійснювати виплати відповідач ОСОБА_1, не зазначено особу, яка склала розрахунок, не надано первинних бухгалтерських документів, на підставі яких зроблено розрахунок заборгованості. Крім того, відсутня заява відповідача ОСОБА_1 про видачу готівки, а додані до позову дві квитанції на суму 18000,00 грн. та 18000 доларів США, вказують на очевидні невідповідності щодо надання коштів за кредитним договором відповідачу ОСОБА_1. Виписка з особового рахунку відповідача ОСОБА_1 не містить прізвища особи та зазначення її посади. Що стосується розрахунку заборгованості по відсоткам, то в ньому не вказано на який день його складено. Щодо заявлених вимог до поручителя відповідача – ОСОБА_4 представник відповідача ОСОБА_1 зазначає, що дані вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на пропущення позивачем строку пред’явлення такої вимоги, виходячи з того, що останній платіж здійснено 03.03.2016 р..

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача ОСОБА_1 суд приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

22.06.2007 року між позивачем – ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/0126/33514/74, згідно з умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.4, 2.1 якого банк надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 18000 доларів США, а позичальник зобов’язується належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов Договору та ОСОБА_5, та виконати інші зобов’язання в порядку та строки, визначені Договором. Кредит надається на строк по 21.06.2027 р. (включно), згідно Графіку надання кредиту (додаток 1 до Договору). Процентна ставка за користування кредитом складає 12,500% (дванадцять цілих п’ять десятих) відсотків річних. Кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі: придбання нерухомості на вторинному ринку (та на сплату комісій ОСОБА_5 за цим Договором).

Згідно зі п.3.1 кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та плати за користування.

Пунктом 3.3 вказаного кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом починаючи з дня надання кредиту (часткового надання) до дня повного погашення за кредитом включно

Відповідно до п.5.1 кредитного договору позичальник зобов’язувався виконувати умови, передбачені цим договором. Здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту згідно п.1.3 цього Договору, процентів за фактичне використання кредитних коштів, сплату комісії за обслуговування кредиту та остаточне погашення отриманого кредиту до 21.06.2027 року (включно). Позичальник зобов’язується у строки, передбачені Договором, здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів – у валюті, що відповідає валюті кредиту.

Відповідно до пункту 6.5 кредитного договору кредитор має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим договором (а.с.7-10).

Крім того, 22.06.2007 р. між позивачем та ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4О.) було укладено договір поруки №014/08/11-25/059/07 (далі – договір поруки), відповідно до умов якого поручитель (ОСОБА_4О.) на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед ОСОБА_5 відповідати по зобов’язанням Боржника – ОСОБА_1, які виникають із умов кредитного договору №014/0126/33514/74 від 22.06.2007 р., а саме: повернути кредит в розмірі 18000 доларів США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі. Поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за борговими зобов’язаннями (всіх зобов’язань боржника перед банком по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають з положень кредитного договору). У випадку невиконання боржником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед ОСОБА_5 у тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитними договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки, відшкодування збитків (а.с.27-29).

22.06.2015 р. між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №014/0126/33514/74/81-1-0-00/000064 (далі – Додаткова угода №1) з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, якою сторони урегулювали порядок страхування за кредитним договором (а.с.25-26).

У зв’язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 припинив належним чином виконувати свої грошові зобов’язання за кредитним договором, а саме здійснювати щомісячні обов’язкові платежі відповідно до сум і в строки, визначені графіком погашення, позивач направив йому вимоги вих.№114/5-92562 від 02.03.2017 року про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором, однак відповідачем вони не виконані. Зазначені вимоги були вручена ОСОБА_1, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернутих банку з відміткою поштового відділення про вручення (а.с.47,48,49).

Крім того, позивач також направив ОСОБА_4 як поручителю ОСОБА_1 вимогу вих.№114/5-92564 від 02.03.2017 року про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором, однак ОСОБА_4 вона не виконана. Зазначена вимога не була вручена ОСОБА_4, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та конверт, повернуті банку з відміткою поштового відділення про причини невручення: за закінченням строку зберігання (а.с.50,51,52).

Станом на 01.03.2017 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в сумі 11 794 доларів 42 центів США (в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 320 380 грн. 25 коп.), а саме: 9873 доларів 81 цент США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 268 209 грн. 35 коп. – заборгованість за кредитом; 1920 доларів 61 цент США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 52170 грн. 90 коп. – заборгованість за відсотками (а.с.40-46).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч.2 ст.192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Тобто відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно з ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при розрахунках на території України по зобов’язанням допускається у випадках, порядку та умовах передбачених законом.

Статті 47 та 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю№15-93 від 19.02.1993 року.

З вищевикладеного вбачається, що банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Підпункт «в» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю№15-93 від 19.02.1993 року передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, у випадку якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Враховуючи, що такі межі законодавством не визначені, здійснення операції з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії та не суперечить чинному законодавству.

Позивачем надано банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл на право здійснювати банківські операції, визначені пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу (а.с.60-67).

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач мав достатні юридичні підстави та законне право на надання кредиту в іноземній валюті.

Крім того, укладання кредитного договору в іноземній валюті цілком відповідало внутрішній волі відповідача.

Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

На підставі ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі змістом ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, згідно з ч.2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі кредитного договору ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» надав відповідачу ОСОБА_1 кредит, що підтверджується копією квитанції від 22.06.2007 р. та випискою по його рахунку (а.с.38-39).

Суд відхиляє заперечення представника відповідача ОСОБА_1, викладені ним у судових засіданнях, оскільки згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень. Проте, представником відповідача не надано суду належних документальних доказів у їх обґрунтування. Матеріали справи не спростовують того, що відповідач ОСОБА_1 як позичальник, укладаючи з позивачем кредитний договір, знав про мету укладення кредитного договору, був обізнаний з умовами його надання та повернення коштів. Щодо наявності двох банківських квитанцій від 22.06.2007 р. про отримання ОСОБА_1 суми 18000 грн. та 18000 доларів США, суд зазначає, що в квитанції про отримання 18000 грн. як платником так і одержувачем цих коштів зазначений ОСОБА_1, тоді як квитанція на суму 18000 доларів США від 22.06.2007 р. містить детальні відомості про суму, номер рахунку та зміст операції, що свідчить про виконання банком умов кредитного договору, а саме: надання коштів відповідачу. Крім того, з поданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 взяті зобов’язання по погашенню кредиту виконувались до 15.01.2015 р..

Щодо солідарного стягнення коштів із поручителя ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Але згідно ч.4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).

У даному договорі поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором.

Таким чином, у договорі поруки не встановлено строку її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Тому, з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосовану в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України фразу «… якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя» слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).

Укладаючи кредитний договір сторони погодили графік погашення кредиту, тому у зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором позивачу слід було пред’явити вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами, і порушення відповідачем строків сплати кредиту відбулось згідно з розрахунком 15.01.2015 р.).

Але позивач звернувся до суду із зазначеним позовом лише 15.05.2017 р., тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Таким чином, на момент звернення банку із зазначеним позовом порука припинилася, тому заявлені позивачем вимоги щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №014/0126/33514/74 від 22.06.2007 року в сумі 11 794 доларів 42 центів США (в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 320 380 грн. 25 коп.) та сплачений судовий збір в сумі 4805 грн. 70 коп.. В іншій частині позову слід відмовити.

На підставі ст.ст. 192, 251,252, 526, 533, 544,559, 610, 612, 617, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись, ст.ст.10, 16, 57, 60, 214-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, РНОКПП - НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 банк Аваль» заборгованість, яка виникла за кредитним договором № 014/0126/33514/74 від 22.06.2007 р. в сумі 11794 доларів США 42 центів, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку 01.03.2017 р. складає 320380 (триста двадцять тисяч триста вісімдесят) грн. 25 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 4805 грн. 70 коп., а всього 325185 (триста двадцять п’ять тисяч сто вісімдесят п’ять) грн. 95 коп..

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-и денний строк з дня його проголошення. Особа, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: