Ухвала суду № 70379288, 20.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/5975/17 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу позивача - Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправним та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року позивач, Приватне акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2», звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області №254 від 25 квітня 2017 року про накладення штрафу у розмірі 32 000 грн..

До суду першої інстанції також було подано клопотання про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Київській області №254 від 25 квітня 2017 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 32 000 грн..

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції позивачем, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2017 року Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено позапланову перевірку дотримання позивачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За результатом перевірки складено Акт №26-158/430 від 13 квітня 2017 року та прийнято постанову №254 про накладення штрафу у розмірі 32 000 за порушення вимог ст.. 170 Кодексу законів про працю України.

Клопотання про забезпечення адміністративного позову обґрунтоване тим, що існує небезпека заподіянню шкоди правам та законним інтересам позивача до прийняття рішення у даній справі по суті. Зокрема, на підставі оскаржуваного рішення органами Державної виконавчої служби у межах виконавчого провадження накладено арешт на майно позивача. За твердженням позивача, зазначене може спричинити незаконне списання коштів з рахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до рекомендацій, викладених в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративним судом окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Положення ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосування щодо рішень, які на момент розгляду питання щодо забезпечення позову продовжують свою дію в часі, а відповідне зупинення дії такого рішення усуне небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Так, наслідком відмови у вжитті заходів забезпечення позову є продовження дії постанови про накладення штрафу на позивача за встановлені порушення законодавства про працю.

Проте, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано суду належних і допустимих, у розумінні ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, доказів та не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам або інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та його інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог, а отже, й не доведено наявність будь-яких правових підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову, відповідно до ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України.

Більш того, вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, про які просить позивач, є тимчасовим вирішенням спору по суті, що суперечить меті, закріпленій у ст.. 117 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремо суд зазначає, що позивач не позбавлений права оскаржити дії та рішення органів Державної виконавчої служби, на протиправність яких він посилається як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову.

Щодо посилання позивача на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року у справі №760/7368/17, колегія суддів зазначає таке.

Предметом розгляду у справі №760/7368/17 є притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення посадової особи Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2».

Натомість, згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що обов'язковими для врахування адміністративним судом є саме обставини, наведені у рішенні в адміністративній, цивільній або господарській справі, яке набрало законної сили. Тобто преюдиційними є фактичні обставини, що мали місце у певних правовідносинах.

Так, висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій відповідача, які є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності дій відповідача не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, права надати їм власну оцінку.

Відповідно до рекомендацій, викладених у листі Вищого адміністративного суду України № 2379/12/13-12 від 14 листопада 2012 року, передбачене ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Таким чином, висновки, викладені у постанові Солом'янського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року не можуть вважатись підтвердженням очевидної протиправності постанови Головного управління Держпраці у Київській області №254 від 25 квітня 2017 року про накладення штрафу у розмірі 32 000 грн.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання про забезпечення позову у даній справі.

Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 199, 200, 205, 206, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст виготовлено 20.11.2017

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма