Постанова № 70378308, 17.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3908/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовомНаумової ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, треті особи на стороні відповідача ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, державний інспектор Лиманська С.С., державний інспектор Бахчиванжи О.Є., державний інспектор Гасюченко Л.П., державний інспектор Поль О.Ю., державний інспектор Саркісян С.Л., державний інспектор Євстратов В.М., державний інспектор Мудрий О.Ю., державний інспектор Назаренко О.В., державний інспектор Яценко І.О., державний інспектор Чухненко В.В., державний інспектор Шаталова Т.М., державний інспектор Матвієнко С.М., державний інспектор Сідорчук Л.Л., державний інспектор Макаров В.А., державний інспектор Крохмаль О.В., державний інспектор Савватеєєв Д.В. про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн.,

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовомНаумової ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, треті особи на стороні відповідача ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, державний інспектор Лиманська С.С., державний інспектор Бахчиванжи О.Є., державний інспектор Гасюченко Л.П., державний інспектор Поль О.Ю., державний інспектор Саркісян С.Л., державний інспектор Євстратов В.М., державний інспектор Мудрий О.Ю., державний інспектор Назаренко О.В., державний інспектор Яценко І.О., державний інспектор Чухненко В.В., державний інспектор Шаталова Т.М., державний інспектор Матвієнко С.М., державний інспектор Сідорчук Л.Л., державний інспектор Макаров В.А., державний інспектор Крохмаль О.В., державний інспектор СавватеєєвД.В.,в якому позивач просила суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС від 26.06.2017 р. № 630-о, яким ОСОБА_2 звільнено із займаної посади з 27.06.2017 р. відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ст40 КЗпП України.

2.Поновити ОСОБА_2 на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС з 27.06.2017 р.

3.Зобов’язати Одеську митницю ДФС вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_2 на роботу за новими організаційною структурою та штатним розписом на 2017 р. Одеської митниці ДФС, затверджених наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100.

4.Стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.06.2017 р.

5.Стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що проходила службу у митних органах з 2004 року і на час звільнення перебував на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС України.

Наказом Одеської митниці ДФС від 26.06.2017 р. №630-о позивач звільнена з займаної посади з 27.06.2017 р.

Зазначений наказ прийнятий у зв’язку зі скороченням чисельності Одеської митниці ДФС , відповідно до затверджених ГДФ України, організаційної структури та штатного розпису на 2017 р., введених в дію, наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100, враховуючи неможливість переведення на іншу рівнозначну посаду відповідно до кваліфікаційних вимог (відсутність зазначених посад в Одеській митниці ДФС).

Позивач вважає наказ № 630-о від 26.06.2017 р. протиправним та таким, що порушує гарантоване їй національним законодавством право на працю та інтереси, оскільки позивач з жовтня 2004 року безперервно працювала в органах державної митної служби України, неодноразово заохочувалася за сумлінне виконання службових обов’язків, старанне та відповідальне ставлення до поставлених завдань, високий рівень професійних знань, тому вважає, що маж переважне право на залишення на роботі.

Також зазначала, що, як особа яка утримає одноособово неповнолітню доньку та немає інших членів сім’ї, які мають самостійний заробіток, із втратою роботи була позбавлена єдиного доходу, що призвело до моральних страждань та потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. .

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав викладених у адміністративному позові (а.с.4-13).

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позову просила відмовити з підстав викладених у запереченні на позов (а.с.36-39).

В обґрунтування письмових заперечень представник відповідача зазначила, що підставою для звільнення позивача стало наступне.

У зв’язку з веденням в дію наказу Одеської митниці ДФС №100 від 28.02.2017 р. організаційна структура Одеської митниці на 2017 р., штатний розпис на 2017 р. Одеської митниці ДФС передбачали виведення із структури Одеської митниці ДФС митного поста «ОСОБА_3 аеропорт» у кількості 41 штатна одиниця, та введення до структури Одеської митниці ДФС митного поста «Міжнародний аеропорт ОСОБА_3» у кількості 37 штатних одиниць.

Позивач була попереджена про скорочення чисельності митного поста «Одеса-аеропорт», зміну істотних умов державної служби та наступне можливе вивільнення. 06.04.2017 р. ОСОБА_2 була ознайомлена з вказаним попередженням, що підтверджується її власним підписом.

Представник відповідача зазначила, що станом на дату попередження ОСОБА_2 про зміну істотних умов праці та можливе наступне вивільнення на митному посту «Міжнародний аеропорт ОСОБА_3» Одеської митниці ДФС були відсутні рівнозначні вакантні посади, які б могли бути їй запропоновані , а також відсутні можливість працевлаштування ОСОБА_2 на рівнозначну посаду відповідно до її кваліфікації.

На думку представника відповідача наказ №630-о від 26.06.2017 р. прийнятий в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України, що вказує на відсутність підстав для визнання його незаконним та його скасування, а також для поновлення ОСОБА_2 на посаді державного інспектора митного поста «Одеса- аеропорт» Одеської митниці ДФС.

Таким чином, звільнення позивача із займаної посади було здійснено правомірно, підстави для його поновлення на попередній посаді відсутні, а тому представник відповідача вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визначення протиправним та скасування наказу про звільнення та про поновлення позивача на посаді.

Треті особи у судове засідання не з’явилися про день, час та місце розгляду справі повідомлені належним чином та завчасно.

До суду від третіх осіб надійшли заяви про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 проходила службу у митних органах з 25.10.2004 року і на час звільнення перебувала на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС, на яку позивач переведена наказом від 24.02.2015 р. №209-о.

26.06.2017 р. відповідач прийняв наказ №630-о про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.27-28).

Суд встановив, що оскаржуваний наказ прийнятий у зв’язку зі скороченням чисельності Одеської митниці ДФС, відповідно до затверджених Головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік Одеської митниці ДФС, введених в дію наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100, враховуючи неможливість переведення на іншу рівнозначну посаду відповідно до кваліфікаційних вимог.

Тобто, штатний розпис на 2017 рік Одеської митниці ДФС передбачали виведення із структури Одеської митниці ДФС митного поста «ОСОБА_3 аеропорт» у кількості 41 штатна одиниця та введення до структури Одеської митниці ДФС митного поста «Міжнародний аеропорт «Одеса» у кількості 37 штатних одиниць (а.с.45-47).

Підставою для видання оскаржуваного наказу зазначено: попередження про наступне вивільнення ОСОБА_2 від 06.04.2017 р. (а.с.26).

30.12.2016 р. ДФС України прийняла наказ №1049 про ліквідацію, створення, зміну назв та місць дислокації окремих митних постів митниць ДФС (а.с.25).

Згідно з п.5 наказу №1049 змінено назву митних постів Одеської митниці ДФС «Одеса- аеропорт» на «Міжнародний аеропорт ОСОБА_3».

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини між позивачем та митницею виникли з питань правомірності звільнення позивача з державної служби у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці - скороченням чисельності та штату працівників і регулюються нормами Закону України від 10.12.2015 № 889-VII «Про державну службу» (далі - Закон № 889) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 889 відносини, що виникають у зв'язку і вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом якщо інше не передбачено законом.

Частиною 3 статті 5 Закону № 889 передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульована цим Законом.

Загальні підстави припинення державної служби встановлені статтею 83 Закону № 889.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону № 889 державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889 підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, в тому числі, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного орган; реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - інші роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частина 3 статті 87 Закону № 889 встановлює, що процедура вивільненні державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до ч. 4 статті 36 КЗпП України встановлено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст.40).

Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ліквідація ж структурного підрозділу юридичної особи із створенням або без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційною) структури юридичної особи.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з п. 4 ст. Закону № 889 про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніше як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві , в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст.48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з ст.42КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Суд встановив, що позивач з жовтня 2004 року безперервно працювала в органах державної митної служби України, неодноразово заохочувалася за сумлінне виконання службових обов’язків, старанне та відповідальне ставлення до поставлених завдань, високий рівень професійних знань тощо. Дані обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача, що міститься в матеріалах справи (а.с.19-24).Отже, позивач мала переважне право на залишення на роботі за вказаним вище п.3 ст.42 КЗпП України, що не було враховано відповідачем під час вивільнення позивача оскаржуваним наказом.

Крім того, суд встановив, що відповідно до останніх змін №2 від 19.05.2017р. до штатного розпису на 2017 рік станом на дату звільнення позивача виводилися шатні посади державних інспекторів у кількості 11 одиниць. Відповідно до наданої відповідачем порівняльної таблиці по державним інспекторам митного оформлення №1 митного поста «Міжнародний аеропорт «Одеса» на даний час були переведені та працюють на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Міжнародний аеропорт «Одеса» Одеської митниці ДФС треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,ОСОБА_18 (а.с.166).

Однак, відповідач жодним чином не зазначив та не довів впродовж судового розгляду справи, яким чином, з урахуванням яких підстав відповідач надав перевагу в залишенні на роботі третім особам в порівнянні із позивачем.

Також суд звертає увагу, що позивач посилається на те, що сама виховує дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1,що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 27.11.2012 р. №1522/25207/12 яким її шлюб із чоловіком розірвано, а доньку від шлюбу залишено проживати із матір’ю (а.с.17-18), та є єдиним працівником із самостійним заробітком в сім’ї. Проте,в судовому засіданні представник відповідача не довела, що її довіритель, приймаючи спірне рішення, надав оцінку обставинам, на які посилається позивач.

Згідно з ч.3 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» №3166-VІ утворення, реорганізація та ліквідація міністерств, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюється з урахуванням завдань здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

Відповідно до ч.9 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Кабінет Міністрів України 20.10.2011 р. прийняв постанову №1074 якою затвердив порядок здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок № -1074), що визначає механізм здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Згідно з п.4-6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов’язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Тобто у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом Кабінету Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечує у такий спосіб безперервне виконання функцій держави. Таким чином, територіальні органи міністерств не можуть діяти інакше, ніж це передбачено актами Президента України чи Кабінету Міністрів України, виданими для забезпечення виконання відповідними міністерствами своїх функцій.

Отже з сукупного аналізу даних правових норм, а також з урахуванням, зробленого вище по тексту посилання на ч.2 статті 40 КЗпП України, суд робить висновок, що законодавство встановлює можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, та не виключає, а передбачає зобов’язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Проте, як встановив суд впродовж розгляду справи, відповідач не запропонував відповідачеві будь-якої посади на перейменованому митному пості «Міжнародний аеропорт ОСОБА_17».

Відповідно до статті 43 Конституції України: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує різні можливості у виборі роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення».

Таким чином, суд робить висновок, що відповідач всупереч чинному законодавству прийняв наказ № 630-о від 26.06.2017 р., яким звільнив позивача із займаної посади необґрунтовано, без врахування всіх необхідних обставин для винесення законного рішення.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться, у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд, враховуючи той факт, що позивач через втрату роботи була позбавлена єдиного доходу погоджується із позицією позивача, що даний факт призвів до моральних страждань та потребував від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Водночас, суд вважає, що ступінь моральних страждань не був істотним, а тому вважає, що адекватний розмір відшкодування моральної шкоди відповідає 1000 грн. Позивач впродовж судового розгляду справи не довела відповідними доказами глибокий ступінь моральних страждань .

Таким чином, суд робить висновок про стягнення з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України №108/95-ВР “Про оплату праці ” визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку №100 у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно з довідкою Одеської митниці ДФС №494 від 04.08.2017р. (а.с.56), заробітна плата позивача за останні два календарні місяцііз розрахунку нарахованої зарплати за квітень 2017 року , травень 2017 року склала 4832,38 грн.

Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.06.2017р. по 17.11.2017року (103дніх 123,91) у розмірі12762,73 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 поновлюється на посаді державного інспектора митного поста “Одеса-аеропорт” Одеської митниці ДФС, то у відповідності до п.1, 3 ч.1 ст. 256 КАС України постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на зазначеній посаді та в частині стягнення з Одеської митниці ДФС на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 2416,19 грн. (належить до негайного виконання.

Відповідно до ч.3 ст.94 якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволення вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, ч. 6 ст. 128, 159 - 163, 254, 256 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС від 26.06.2017 р. № 630-о, яким ОСОБА_2 звільнено із займаної посади з 27.06.2017 р. відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ст40 КЗпП України.

3.Поновити ОСОБА_2 на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС з 27.06.2017 р.

4.Зобов’язати Одеську митницю ДФС вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_2 на роботу за новими організаційною структурою та штатним розписом на 2017 р. Одеської митниці ДФС, затверджених наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100.

5.Стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.06.2017 р. по 17.11.2017 року у розмірі 12762 (дванадцять тисяч сімсот шістдесят дві),73 грн.

6.Стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча),00 грн.

7.Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посадідержавного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 2416(дві тисячічотириста шістнадцять),19 грн.

8. Стягнути з Одеської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок),00 грн.

9. У решті позовних вимог відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя О.Я. Бойко