Постанова № 70378193, 20.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4862/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Бутенко А.В., судді Левчук О.А., Вовченко О.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 до Міністерства культури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просить суд:

- Визнати протиправними дії Міністерства культури України щодо не надання ОСОБА_1 первинної безоплатної правової допомоги у встановлений законом строк з питань, зазначених у зверненні від 07.08.2017 року.

- Зобов’язати Міністерство культури України у строк встановлений законом надати ОСОБА_1 роз’яснення з правових питань відповідно до звернення від 07.08.2017 року і у той же строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

- Визнати протиправними дії Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо не повідомлення ОСОБА_1 про надіслання її звернення від 07.08.2017 року до іншого органу, а саме, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

- Визнати протиправними дії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) щодо надання ОСОБА_1 неякісної правової допомоги з питань зазначених у зверненні від 07.08.2017 року.

- Зобов’язати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) у строк встановлений законом надати ОСОБА_1 роз’яснення з правових питань відповідно до звернення від 07.08.2017 року і у той же строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Сторони у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином (а.с. 42-44, 47-49). Від представника позивача надходило клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника в порядку письмового провадження (а.с. 28).

Заперечень на позов або будь-яких інших заяв, клопотань від 2 та 3 Відповідачів до суду не надходило. 20.11.2017 р. надійшли заперечення від Міністерства культури України, згідно з якими звернення направлено для розгляду до Міністерства аграрної політики та продовольства України 06.11.2017 р., про що того ж дня надано відповідь позивачу.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

З урахуванням приписів ст. 128 КАС України, зважаючи на те, що у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд встановив наступне.

07.08.2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Міністерства культури України (поштове відправлення за ідентифікатором № 6500136402760) вз зверненням про надання безоплатної первинної правової допомоги (а.с. 8), в якому викладено наступне: «Відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» просимо надати інформацію стосовно наявності в межах земельних ділянок, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини місцевого значення, зокрема, пам ’ятки архітектури та містобудування, земель, які не підлягають передачі у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України».

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за ідентифікатором №6500136402760 зазначене поштове відправлення вручено уповноваженій особі Міністерства культури України 10.08.2017 року (а.с. 8 звор. бік).

Також, 07.08.2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Міністерства аграрної політики та продовольства України (поштове відправлення за ідентифікатором № 6500136402751) із зверненням про надання безоплатної первинної правової допомоги (а.с. 22), в якому викладено наступне: «Відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» просимо надати інформацію стосовно наявності в межах земельних ділянок, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини місцевого значення, зокрема, пам’ятки архітектури та містобудування, земель, які не підлягають передачі у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України».

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за ідентифікатором № 6500136402751, ззазначене поштове відправлення вручено за довіреністю представнику Міністерства аграрної політики та продовольства України 10.08.2017 року (а.с. 22 звор. бік).

Позивач вважає, що дії Міністерства культури України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, не відповідають вимогам Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а тому звернулась із даним позовом до суду.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 59 Конституції України вістановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., держава взяла на себе зобов'язання створити умови та можливості для надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим особам.

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин.

Кожній людині має бути забезпечена можливість користуватись основними правами і свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами.

Наявність статей 21-64 розділу II Конституції України підкреслює важливість відносин людини й держави, що встановлюється статтею 3 Конституції України, а саме: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення Конституції України про права і свободи людини й громадянина повністю узгоджуються з відповідними положеннями ратифікованих Україною міжнародних правових актів — Загальної Декларації прав людини (1948 p.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 p.), Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 p.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.).

Соціальне призначення основних прав і свобод громадян виявляється в тому, що вони сприяють всебічному розвиткові особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні суспільством і державою, функціонуванні державного й політико-правового механізму, а також сприяють підвищенню рівня загальної та правової культури особи, удосконаленню демократичного способу життя.

Конституційні права, свободи й обов'язки людини і громадянина мають певні юридичні особливості: виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з правовідносин, передбачених конституцією, виражають насамперед і безпосередньо відносини громадянина й держави, не припиняються й не виникають раз у раз, а діють постійно, Їх зміст і обсяг для всіх громадян однакові, їх реальність забезпечується не так індивідуальними зусиллями окремого громадянина, як державним і суспільним ладом.

Закріплені в Конституції України права, свободи й обов'язки людини та громадянина, їх широта, реальність, гарантованість відтворюють не тільки фактичний і юридичний статус особи в суспільстві, а й суть демократії, що існує у країні, соціальні можливості, закладені безпосередньо в суспільному ладі.

До конституційних прав і свобод людини та громадянина належать громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні та культурно-духовні.

Громадянські (особисті) права і свободи людини та громадянина становлять основу правового статусу, вони закріплені в найбільшій кількості статей Конституції України. До них належать право на життя, свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; охорону приватного життя; таємність листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; захист приватного життя особи; користування рідною мовою, а також свобода пересування й вибору місця проживання, свобода совісті.

Перелічені громадянські права і свободи в конституційному праві мають певні особливості: по суті вони є невіддільними, природними правами людини, тобто правами кожного і не пов'язані безпосередньо з належністю до громадянства країни; вони включають право на охорону гідності особи, що покладає відповідні обов'язки на державу та інших громадян і передбачає певну етику й законність поведінки державних службовців, їх уважне, чуйне ставлення до людей, що відповідає правовим приписам, а також вимоги до членів суспільства не порушувати права і свободи інших; особливо значущими і найвразливішими є права щодо недоторканності особи, її житла, приватного життя, таємності листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень.

Соціально-економічні права і свободи є основою всіх інших прав і свобод. Вони стосуються таких важливих сфер життя, як власність, трудові відносини, здоров'я, відпочинок, і сприяють забезпеченню матеріальних, духовних, фізичних та інших соціально значущих потреб й інтересів особи. У статтях 13, 14, 41, 42 Конституції України розглядаються економічні права і свободи, у статтях 43 - 49 соціальні. Їх реальність робить державу соціальною, що забезпечує належний рівень життя людини, її вільний розвиток.

Конституція України закріплює гарантованість реалізації прав і свобод особи. Обов'язок гарантувати забезпечення реалізації прав і свобод покладається насамперед на державу (статті 3, 15, 30, 34, 46 та ін. Конституції України). Таке гарантування здійснюється всією системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні.

Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику. Отже, правова інформація має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об'єктів і джерел.

Уся правова інформація, як зазначається у Законі України “Про інформацію”, за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних, її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

ОСОБА_3 України “Про безоплатну правову допомогу” визначає порядок і підстави надання безоплатної правової допомоги, суб'єктів її надання, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, повноваження органів виконавчої влади у цій сфері, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з питань надання безоплатної правової допомоги.

Визначальними принципами надання правової допомоги, що гарантується державою, відповідно до нового Закону є її доступність та якість.

Закон передбачає надання двох видів безоплатної правової допомоги - первинної та вторинної. Таким чином, законодавець диференціює поняття "доступу до права" (англ. access to law, фр. acces au droit) та "доступу до правосуддя" (англ. access to justice, фр. acces au justice), адже вони є різними як за своєю формою і змістом, так і за способом реалізації.

Приписами ст. 7 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” встановлено, що безоплатна первинна правова допомога-вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до цієї статті, безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1) надання правової інформації;

2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що “Звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги від 07.08.2017 р.” не відповідають критеріям, визначеним ст. 7 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” та не потребують надання визначених законом видів правових послуг, визначених як первинна правова допомога.

Також колегія суддів звертає увагу на приписи п. 9 ст. 10 Закону України “Про безоплатну правову допомогу”, згідно з яким звернення, що не стосуються надання первинної правової допомоги, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян.

Закон України “Про звернення громадян” №393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Статтею 1 Закону України №393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону України №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, заява (клопотання) є зверненням громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 5 Закону України №393/96-ВР визначені вимоги, встановлені вказаним законом до звернення, в тому числі зазначено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Необхідно зазначити, що одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом України «Про безоплатну правову допомогу», проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути звернення за Законом №393/96-ВР.

Відповідно до ст. 20 Закону України №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Міністерством культури України не було надано вчасної відповіді на звернення від 07.08.2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 про надання безоплатної первинної правової допомоги, отже не надано доказів на спростування доводів Позивача.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що дії Міністерства культури України щодо ненадання відповіді на звернення від 07.08.2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 про надання безоплатної первинної правової допомоги – є протиправними, а тому позов в цій частині позовних слід задовольнити. Щодо зобов’язання Міністерства культури України надати ОСОБА_1 роз’яснення з правових питань відповідно до звернення від 07.08.2017 року, суд враховує, що 06.11.2017 р. звернення направлено для розгляду до Міністерства аграрної політики та продовольства України, про що того ж дня надано відповідь позивачу із відповідними роз’ясненнями, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до Міністерства аграрної політики та продовольства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 ОСОБА_3 України «Про звернення громадян», якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Судом встановлено, що 10.08.2017 року Міністерством аграрної політики та продовольства України було отримано звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 07.08.2017 року, та перенаправило його до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яким отримано було 14.08.2017 року.

Суд зазначає, що Міністерством аграрної політики та продовольства України в 5-ти денний термін було перенеправлено звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 07.08.2017 року, що передбачено ч. 3 ст. 7 ОСОБА_3 України «Про звернення громадян», проте, не було повідомлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 про перенаправлення звернення.

Таким чином, Міністерством аграрної політики та продовольства України не повідомлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 про надіслання їх звернення до іншого органу, а саме, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), в зв’язку з чим, суд вважає, що цими діями суб’єкта владних повноважень протиправно порушені права ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про звернення громадян», тому позов в частині позовних вимог до Міністерства аграрної політики та продовольства України слід задовольнити.

Щодо позовних вимог до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), суд зазначає наступне.

Судом встановлено та не заперечується Позивачем, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) 04.09.2017 року надала відповідь на звернення від 07.08.2017 року, в рамках місячного строку, визначеного приписами ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Позивач вважає, що відповіді на питання зазначені у зверненні від 07.08.2017 року у листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) від 04.09.2017 року № 31-28-0.13-14041/2-17 не має, а тому вважає, що Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) надано неякісну правову допомогу, тому вважає дії протиправними.

Суд враховує те, що звернення до Міністерства культури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України однакові та не погоджується із такою думкою Позивача, оскільки ці звернення, не дають можливості а ні відповідачу, а ні суду визначити місцезнаходження земельних ділянок, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини місцевого значення, зокрема, пам’ятки архітектури та містобудування, та наявності з них земель, які не підлягають передачі у приватну власність, оскільки в зверненні не вказано ідентифікуючих ознак (територіальний округ, область, район, місто, або адреси відповідних пам’яток та інше).

Вказане взагалі унеможливлює надання відповіді по суті звернення а ні за Законом України “Про звернення громадян”, а ні за Законом України “Про безоплатну правову допомогу”, тому суд дійшов висновку, про відмову в частині позовних вимог до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо решти доводів слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства культури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства культури України щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді у встановлений законом строк з питань зазначених у зверненні від 07.08.2017 року.

Визнати протиправними дії Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо неповідомлення ОСОБА_1 про надіслання її звернення від 07.08.2017 року до іншого органу, а саме, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Бутенко А.В.

Суддя Левчук О.А.

Суддя Вовченко О.А.