Постанова № 70377139, 13.06.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 р. Справа № 804/1895/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренко Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

16.03.2017 року Криворізька південна обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області звернулася до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить:

- стягнути суму податкового боргу з ФОП ОСОБА_1 на користь державного бюджету податкову заборгованість в сумі 41371,30 грн., по наступним податкам: по земельному податку з фізичних осіб по Дзержинському районі податковий борг в сумі 1371,30 грн. (р/р 33210813700020, код бюджетної класифікації 18010700, УДКС у м.Кривого Рогу, код ЄДРПОУ 38032510, банк одержувача УДКУ у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, МФО 805012); транспортний податок з фізичних осіб податковий борг в сумі 40000,00 грн. (р/р 33210868700020, код бюджетної класифікації 18011001, УДКС у м.Кривого Рогу, код ЄДРПОУ 38032510, банк одержувача УДКУ у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ, МФО 805012).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач має податковий борг перед бюджетом на загальну суму 41371,30 грн., що утворився у звязку з відсутністю сплати грошового зобовязання по земельному податку та транспортному податку. В добровільному порядку борг відповідачем не сплачено, тому позивач змушений був звернутись до суду

Представник відповідача в судове засідання не зявився, заперечень на позов не надав. На адресу відповідача судом направлені повістки про виклик в судові засідання, проте конверти повернулись до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Згідно до частини 11 статті 35 КАС України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Суд вважає, що вжив усі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів. Зважаючи на приписи ч.4 ст.122, ч.4, ч.6 ст.128 КАС України, суд розглянув дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, оскільки не вбачає потреби заслуховувати свідків та експертів.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про те, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) зареєстрована як фізична особа-підприємець 16.11.2009 року виконавчим комітетом Криворізької міської ради та з 17.11.2009 року та перебуває на обліку в Криворізькій південній обєднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Згідно довідки ОСОБА_2 Ігорівна має відкриті розрахункову рахунки в установах банків згідно облікових баз даних станом на 01.12.2016 року: АКБ "ІНДУСТІАЛБАНК", АТ "УкрСиббанк".

Судом встановлено, що податковий борг виник за результатами нарахування платником самостійно податкового зобовязання за платежем орендна плата з фізичних осіб (код платежу 18010700), відповідно до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності).

Так, 16.02.2016 року відповідачем до Криворізької південної ОДПІ подано податкову декларацію з плати за землю №1600002879, якою здекларовано орендну плату за 2016 рік у сумі 11457,10 грн. (954,76 грн. січень-листопад щомісяця, грудень 954,74 грн.).

Згідно розрахунку грошових вимог по земельному податку з фізичних осіб, що міститься в матеріалах справи, податковий борг у загальному розмірі 1371,30 грн. виник:

- 30.10.2016 року у сумі 954,76 грн. на підставі податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №1600002879 від 16.02.2016 терм. сплати 30.10.2016р. (сума грошового зобов'язання 954,76 грн.), 18.10.2016 року було сплачено податковий борг у сумі 538,22 згідно платіжного доручення №94 від 18.10.2016 року, таким чином сума податкового боргу складає 416,54 грн.

- 30.11.2016 року у сумі 954,76 грн. на підставі податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №1600002879 від 16.02.2016 терм. сплати 30.11.2016р.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, відповідач як платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно п.288.1-п.288.4 ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

При цьому п.288.7 ст.288 Податкового кодексу України встановлено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

У відповідності до ст.285 цього Кодексу базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 287.3 ст.287 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Також у позові, Криворізька південна ОДПІ, просить стягнути з ОСОБА_2 Ігорівни податковий борг по транспортному податку у загальному розмірі 40000,00 грн.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги позивача звернені до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в той час як відповідно до положень ПК України, платниками транспортного податку є фізичні особи та юридичні особи.

Згідно довідки, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 має у власності транспортний засіб Land Rover Rahge Rover, 2013 року випуску, об'єм двигуна 4999, дата реєстрації 08.04.2014р.

Податковий борг, згідно розрахунку грошових вимог по транспортному податку (код платежу 18011001) виник на підставі:

- 03.10.2015 року у сумі 25000,00 відповідно до податкового повідомлення-рішення №343-17 від 30.06.2015 року терм.сплати 03.10.2015р., 13.10.2015 року відповідачем сплачено суму боргу в розмірі 10000,00 згідно платіжного доручення №11 від 13.10.2015р., таким чином суму боргу складає 15000,00 грн.;

- 26.10.2016 у сумі 25000,00 відповідно до податкового повідомлення-рішення №10707-13 від 26.07.2016 року терм.сплати 26.10.2016р.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-УІІІ від 28.12.2014 року Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Згідно з п.267.2.1. ПК України, в редакції на час винесення податкового повідомлення-рішення №343-17 від 30.06.2015 року, обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Згідно з п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Таким чином, об'єктом оподаткування є автомобілі, що використовуються до 5 років.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів на підставі відомостей, необхідних для розрахунку податку, отриманих від органів внутрішніх справ.

Згідно з пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 ПК України, в редакції на час винесення податкового повідомлення-рішення №10707-13 від 26.07.2016 року, обєктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше пяти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень - рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-УІІІ, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Транспортний податок встановлено Рішенням Криворізької міської ради «Про встановлення ставки транспортного податку в м. Кривому Розі» від 31.01.2015р. №3316 та Рішенням Криворізької міської ради «Про встановлення транспортного податку у м. Кривому Розі» від 29.04.2015р. №3554.

Виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

З урахуванням вищевикладеного, застосування відповідачем як контролюючим органом положень статті 267 ПК з метою оподаткування транспортним податком позивача не могло мати місце у 2015 році.

Також, рішенням Криворізької міської ради №483 від 27.04.2016 року встановлені ставки транспортного податку в м.Кривому Розі, яким установлено ставку транспортного податку в м.Кривомі Розі в розмірі 25000,00 грн. в розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування. Дане рішення №483 від 27.04.2016 року, як зазначено в ньому, набуває чинності з 01.01.2017 року.

Таким чином, рішення Криворізької міської ради №483 від 27.04.2016 року на момент винесення оскаржуваного податкового-повідомленні рішення не набуло чинності.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податків в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в постанові від 20 серпня 2016 року (справа К/800/8077/16).

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно - правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік, а також враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а платниками транспортного податку є фізичні особи, тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в частині стягнення заборгованості по транспортному податку.

Позивачем надано розрахунок суми боргу ФОП ОСОБА_1, відповідно до якого у відповідача існує заборгованість по земельному податку з фізичних осіб в сумі 1371,30 грн., яке не скасована і не списана податковим органом.

Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.

Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути суму податкового боргу з ФОП ОСОБА_1 (інокпп НОМЕР_1) на користь державного бюджету податкову заборгованість по земельному податку з фізичних осіб по Дзержинському району в сумі 1371,30 грн. (р/р 33210813700020, код бюджетної класифікації 18010700, УДКС у м.Кривого Рогу, код ЄДРПОУ 38032510, банк одержувача УДКУ у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ, МФО 805012).

В вимогах про стягнення заборгованості по транспортному податку відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_3