Рішення № 70363922, 16.11.2017, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Провадження №2/554/1139/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого-судді Чуванової А.М.

при секретарі Садошенко М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2015 року до суду надійшов позов ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який вмотивований тим, що 14.12.2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», назва якого змінена на ПАТ «ОСОБА_1 Аваль», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/0052/74/38485, згідно умов якого ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 36600 доларів США, строком на 120 місяців по 14.12.2015 року зі сплатою 12,5% річних. Відповідно до п.1.3 кредитного договору погашення кредиту здійснюється згідно графіку погашення кредиту. Позивач у повному обсязі виконав свої зобов’язання за кредитним договором, що підтверджується випискою по рахунку позичальника та меморіальним ордером №1 від 15.12.2005 року. 14.12.2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 являється поручителем, який солідарно відповідає перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов’язань у повному обсязі за кредитним договором.

28.04.2009 року кредитор та позичальник уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту щомісячно збільшується на розмір щомісячної залишкової заборгованості за процентами відповідно до графіку.

01.11.2010 року кредитор та позичальник уклали додаткову угоду №014/0052/74/38485/2 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту збільшується на 15 календарний день з дня закінчення відстрочки сплати процентів, тобто 14.11.2011 року на суму залишкової заборгованості за процентами. Також, з 01.11.2010 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшилася на суму заборгованості за процентами.

28.03.2011 року кредитор та позичальник уклади додаткову угоду №014/0052/74/38485/3 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту збільшується на 15 календарний день з дня закінчення відстрочки сплати процентів, тобто 14.04.2012 року на суму залишкової заборгованості за процентами. Також, з 28.03.2011 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшилася на суму заборгованості за процентами.

Позичальник не виконує належним чином зобов’язання за договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту та не сплачує відсотки у розмірах і у строки, передбачені договором. 20.05.2015 року позичальнику було надіслано вимогу про дострокове виконання грошових зобов’язань за вих.№114-0-0-0-00/15-32102, якою було зобов’язано у 60-денний термін достроково повернути всю суму заборгованості. Також, 20.05.2015 року поручителю було надіслано вимогу про виконання грошових зобов’язань за договором поруки за вих. .№114-0-0-0-00/15-32102, якою було зобов’язано у 5-тиденний термін повернути вказану заборгованість. Проте, в установлений строк заборгованість за кредитом повернута не була.

Посилаючись на те, що відповідачі не виконали свої зобов’язання, внаслідок чого станом на 26.06.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 28977,06 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 614199,75 гривень, із них: заборгованості за кредитом – 10515,30 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 222883,02 гривень; у тому числі прострочена заборгованість за кредитом – 6089,23 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 129067,74 гривень за період з 16.07.2012 року по 26.06.2015 року; заборгованості за відсотками – 2375,41 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 50349,35 гривень; у тому числі прострочена заборгованість за відсотками – 2335,79 доларів США гривень, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 49509,57 гривень за період з 16.06.2012 року по 26.06.2015 року; пені за прострочення кредиту та відсотків – 16086,35 доларів США , що в еквіваленті до курсу НБУ становить 340967,38 гривень за період з 16.06.2011 року по 26.06.2015 року, позивач просив позов задовольнити повністю, стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість в сумі 28977,06 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 614199,75 гривень та судові витрати у вигляді судового збору по 1827 гривень з кожного з відповідачів.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити повністю, у вирішенні вимог про стягнення пені позивач покладається на розсуд суду. Представник пояснив, що ОСОБА_2 ніколи не зверталася до банку з документами про переоформлення іпотеки, доказів цього не надано та ці обставини не відносяться до предмету позову; згідно додаткової угоди від 28.03.2011 року збільшено обсяг зобов’язань позичальника, але по всім додатковим угодам є розписки ОСОБА_3 про його повідомлення про ці угоди, розписки є складовою частиною угод; ОСОБА_2 отримала кредитні кошти та протягом довгих років платила кредит; останній платіж було зроблено відповідачем 17.01.2015 року – 222 доларів США, за графіком 15.01.2015 року повинна внести 442 доларів США, відсотки – 114,13 доларів США; з адресою поручителя у вимозі помилилися, це технічна помилка.

Відповідач ОСОБА_2І в судовому засіданні позов не визнала, надала письмові заперечення, пояснила, що з 2007 року по 2011 рік вона була в шлюбі з ОСОБА_4, взяли кредит у позивача, важко стало виплачувати з-за інфляції; 21.03.2011 року вони розірвали шлюб, через суд поділили майно, за рішенням суду від 10.10.2013 року вона платила кредит; писали заяву про дозвіл на реалізацію майна; просила застосувати строк позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що позичальник - непрацездатна особа, банк це бачив і брав на себе ризики; пеня перевищує розмір боргу; банк не надав даних скільки коштів просила ОСОБА_2, з якого часу користується кредитною лінією; в 2013 році відповідач зверталася до позивача з заявою про реалізацію нерухомого майна.

Представники відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнали, відповідач надав письмові заперечення. Представники відповідача пояснили, що порука є припиненою, пеня незаконно нарахована за більше ніж 4 роки та в доларах США; за 2011 рік ОСОБА_3 не отримував вимог, повідомлень про фактичне зростання кредитних зобов’язань; не бачив додаткових угод; останньою додатковою угодою від 28.03.2011 року збільшено сукупну вартість кредиту, за цей основний борг нараховуються збільшені відсотки і таким чином зобов’язання поручителя збільшуються.

Заслухавши представників позивача, відповідача, представників відповідачів, допитавши експерта, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Судом встановлено, що 14.12.2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», назва якого змінена на ПАТ «ОСОБА_1 Аваль», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/0052/74/38485, згідно умов якого ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 36600 доларів США, строком на 120 місяців по 14.12.2015 року зі сплатою 12,5% річних Відповідно до п.1.3 кредитного договору погашення кредиту здійснюється згідно графіку погашення кредиту (т.1 а.с.14-22).

28.04.2009 року кредитор та позичальник уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту щомісячно збільшується на розмір щомісячної залишкової заборгованості за процентами відповідно до графіку (т.1 а.с.23-28).

01.11.2010 року кредитор та позичальник уклали додаткову угоду №014/0052/74/38485/2 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту збільшується на 15 календарний день з дня закінчення відстрочки сплати процентів, тобто 14.11.2011 року на суму залишкової заборгованості за процентами. Також, з 01.11.2010 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшилася на суму заборгованості за процентами (т.1 а.с.37-42).

28.03.2011 року кредитор та позичальник уклади додаткову угоду №014/0052/74/38485/3 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту збільшується на 15 календарний день з дня закінчення відстрочки сплати процентів, тобто 14.04.2012 року на суму залишкової заборгованості за процентами. Також, з 28.03.2011 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшилася на суму заборгованості за процентами (т.1 а.с.29-34).

14.12.2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 являється поручителем, який солідарно відповідає перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов’язань у повному обсязі за кредитним договором (т.1 а.с.45-47).

Згідно умов договору поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» виконав свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів за кредитним договором №014/0052/74/38485 належним чином і у повному обсязі, що підтверджується випискою по рахунку позичальника та меморіальним ордером №1 від 15.12.2005 року, однак відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та відсотків належним чином не виконала, у зв'язку із чим утворилася заборгованість.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, заборгованість відповідача станом на 26.06.2015 року становить 28977,06 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 614199,75 гривень, із них: заборгованості за кредитом – 10515,30 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 222883,02 гривень; у тому числі прострочена заборгованість за кредитом – 6089,23 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 129067,74 гривень за період з 16.07.2012 року по 26.06.2015 року; заборгованості за відсотками – 2375,41 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 50349,35 гривень; у тому числі прострочена заборгованість за відсотками – 2335,79 доларів США гривень, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 49509,57 гривень за період з 16.06.2012 року по 26.06.2015 року; пені за прострочення кредиту та відсотків – 16086,35 доларів США , що в еквіваленті до курсу НБУ становить 340967,38 гривень за період з 16.06.2011 року по 26.06.2015 року (т.1 а.с.8-13).

Статтями 509, 623,625 ЦК України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки, і він не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику (ст.1054 ЦК України).

Згідно висновку №16, проведеної в ході судового розгляду судової економічної експертизи від 23.12.2016 року, заборгованість за основним кредитом становить 10515,30 доларів США; заборгованість за відсотками по рахунку №22096220197 становить 2224,16 доларів США , заборгованість за відсотками по рахунку №22090194489 становить 111,63 доларів США (ч.1 а.с.244-253).

У ч. 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язань передбачені ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦК України).

Згідно додаткових угод від 28.04.2009 року, від 01.11.2010 року та від 28.03.2011 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшилася на суму заборгованості за процентами.

Відповідно до договору поруки від 14.12.2005 року поручитель ОСОБА_3 надав поруку за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредиту у розмірі 12,5% річних.

Відповідно до п.4.1 договору порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (п.1 ст.559 ЦК України).

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами;встановлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення новий умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 17 лютого 2016 року у справі №6-3176 цс15, від 22 жовтня 2014 року у справі №6-101цс14, які відповідно є обов'язковими для всіх судів України, за положеннями ч.1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Суд вважає,що з огляду на відсутність доказів того, що поручитель надавав свою згоду на збільшення основного зобов’язання, порука ОСОБА_3 є припиненою в силу ч.1 ст.559 ЦК України.

Посилання представника відповідача на розписки ОСОБА_3 до додаткових угод про надання поручителем згоди на зміну умов кредитного договору є юридично неспроможними, оскільки в цих розписках відсутні посилання на час укладення додаткових угод, та поручитель не ознайомлений з графіком погашення кредиту.

Слід також зазначити, що відповідно позовної заяви 20.05.2015 року поручителю було надіслано вимогу про виконання грошових зобов’язань за договором поруки за вих. .№114-0-0-0-00/15-32102 (т.1 а.с.51), проте, як було встановлено в судовому засіданні дана вимога була направлена не за місцем проживання поручителя: м.Полтава, вул..Огнівська,52/12, а за іншою адресою: м.Полтава, вул..Огнівська,12/52, а тому ОСОБА_3 взагалі отримана не була.

Крім того, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч.4 ст. 559ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Частина 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч. 4ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання,якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя(третє реченняч.4ст. 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки(будь-який із зазначених у ч. 4ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року № 6-1451цс16, якає обов'язковою для судів (ст. 360-7 ЦПК України).

Договором поруки від 14.12.2005 року, укладеним між ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» та ОСОБА_3, не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до закінчення забезпеченого ним зобов’язання.

Таким чином, у договорі поруки не встановлено строку її дії відповідно до ст. 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми ч. 4ст. 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з розрахунку заборгованості останній платіж в сумі 222 доларів США було здійснено позичальником 17.01.2015 року, тоді коли згідно платіжного календаря (т. а.с.10-12) встановлено, що 15.01.2015 року позичальник мав сплатити 305 доларів США. Отже, з 15.01.2015 року в банку виникло право на дострокове погашення кредиту, однак з позовом банк звернувся до суду 16.08.2015 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, про відмову позивачу у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_3, оскільки порука припинилася та вимоги банку в цій частині є безпідставними.

Щодо позовних вимог банку до ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов’язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого станом на 26.06.2015 року утворилась заборгованість перед банком.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заборгованість, яка підтверджується розрахунком позивача та частково судовою економічною експертизою від 23.12.2016 року, висновки якої не були спростовані позивачем та були підтверджені в суді експертом ОСОБА_8, підлягає стягненню на користь банку. З ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №014/0052/74/38485 від 14.12.2005 року, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 10515,30 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 222883,02 гривень; прострочена заборгованість за кредитом в сумі 6089,23 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 129067,74 гривень; заборгованість за відсотками в сумі 2224,16 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 47152,92 гривень; прострочена заборгованість за відсотками в сумі 111,63 доларів США , що в еквіваленті до курсу НБУ становить 2366,56 гривень.

Пояснення свідка ОСОБА_4 про розірвання шлюбу з ОСОБА_2, звернення з заявою до банку про надання згоди на реєстрацію підвального приміщення ніяким чином не спростовують висновків суду з приводу обґрунтованості позовних вимог.

Разом з тим, доводи щодо застосування позовної давності до вимоги про стягнення неустойки заслуговують на увагу з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В суді, згідно заперечень, відповідачем ставилося питання про застосування позовної давності.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, банком з 16.06.2011 року по 26.06.2015 року нараховано штрафні санкції за порушення зобов’язань позичальником в розмірі 16086,35 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 340967,38 гривень.

Таким чином, правомірним є нарахування штрафних санкцій в межах річного строку до пред’явлення позову згідно наданого розрахунку позивача, а саме: в сумі 8253,65 доларів США (еквівалент 174944,93 гривень).

Також, при вирішенні питання про стягнення неустойки слід врахувати наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 липня 2013 р. по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 липня 1996 р. дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

З матеріалів справи вбачається, що протягом тривалого часу існування між сторонами кредитних правовідносин ОСОБА_2 сплачувала заборгованість за договором кредиту, хоча і погашала її із порушенням встановлених договором строків і розміру.

Враховуючи викладене, та те, що розмір пені значно перевищує суму збитків, а також сімейний стан відповідача, яка є непрацездатною особою пенсійного віку, суд вважає, що з урахуванням положень п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність, існують передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України підстави для зменшення загального розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, до 30000 гривень.

Розподіл судових витрат суд вирішив відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст.526,610,611,551,1050,1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0052/74/38485 від 14.12.2005 року, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 10515,30 доларів США , що в еквіваленті до курсу НБУ становить 222883,02 гривень;

- прострочена заборгованість за кредитом в сумі 6089,23 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 129067,74 гривень;

- заборгованість за відсотками в сумі 2224,16 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 47152,92 гривень;

- прострочена заборгованість за відсотками в сумі 111,63 доларів США , що в еквіваленті до курсу НБУ становить 2366,56 гривень;

- пеня в сумі 30000 гривень.

В задоволенні інших позовних вимог позивачу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь « Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» сплачений судовий збір в сумі 3654 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А.М.Чуванова