Рішення № 70355647, 08.11.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/3038/14-ц Головуючий суддя І інстанції Єрмак Н. В.

Провадження № 22-ц/790/5396/17 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого – судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Піддубного Р.М., Котелевець А.В.,

за участю секретаря: Плахотнікової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – Служба у справах дітей Московського району м. Харкова про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 31 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 800003075, відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» надав останній кредит в розмірі 78699,00 доларів США. Кінцевий термін повернення кредиту 31 січня 2018 року. Також 31 січня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов*язання за кредитним договором, між сторонами було укладено іпотечний договір № 800003075-И, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала ПАТ «Альфа-Банк» в іпотеку нерухоме майно, а саме чотирикімнатну квартиру № 14, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, будинок № 68-А. Заставна вартість предмету іпотеки становить 397278,00 грн. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 14 лютого 2014 року, виникла заборгованість за кредитом в розмірі 75426,94 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 651002,38 грн., за відсотками в розмірі 59857,54 долари США, що за офіційним курсом НБУ - 516624,44 грн., розмір пені - 1334703,16 долари США, що за офіційним курсом НБУ становить 11519689,50 грн. Зважаючи на той факт, що стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, розмір неустойки (пені) становить 479101,12 доларів США., що за офіційним курсом НБУ - 4135073,86 грн.

У зв’язку з цим позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, у сумі 5302700,68 грн., де заборгованість за: кредитом 651002,38 грн., за відсотками 516624,44 грн., пеня 4135073,86 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб*єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна; виселити відповідачів з квартири без надання іншого житла; стягнути з відповідачів на користь ПАТ «Альфа-Банк» судовий збір.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру номер 14, що складається із чотирьох кімнат, загальною площею 68,8 (шістдесят вісім цілих вісім десятих) кв.м. та житловою площею 46,1 (сорок шість цілих одна десята) кв.м., що знаходиться за адресою: місто Харків, вулиця Героїв Праці, будинок 68-А (шістдесят вісім А), що належить ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 800003075 від 31.01.2008, яка станом на 14.02.2014 складає 5302700,68 (п'ять мільйонів триста дві тисячі сімсот гривень) 68 копійок, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири номер 14, що знаходиться за адресою: місто Харків, вулиця Героїв Праці, будинок № 68-А. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» витрати по сплаті судового збору у сумі 3897,60 грн.

Вказана справа була предметом перегляду судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28.07.2016 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 червня 2016 року змінено. Зменшено суму заборгованості за кредитним договором № 800003075 від 31 січня 2008 року в рахунок погашення якої звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру № 14, розташовану за адресою: місто Харків, вулиця Героїв Праці, будинок № 68-А з 5302700,68 (пять мільйонів триста дві тисячі сімсот грн. 68 коп.) грн. до 2167626,82 (двох мільйонів сто шістдесят сім тисяч шістсот двадцять шість грн. 82 коп.) грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту 651002,38 (шістсот пятдесят одна тисяча дві гривні 38 коп.) грн., по процентам 516624,44 (пятсот шістнадцять тисяч шістсот двадцять чотири гривні 44 коп.) грн., по пені 1000000,00 (один мільйон ) грн. Скасувати рішення суду в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – Служба у справах дітей Московського району м. Харкова про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири № 14, що розташована за адресою: м.Харків, вул. Героїв Праці, буд. 68-А, без надання іншого житлового приміщення. Відмовити публічному акціонерному товариству «Альфа-Банк» в задоволенні позову в цій частині. Доповнити резолютивну частину рішення вказівкою, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню. В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року рішення апеляційного суду Харківської області від 28.07.2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки вирішено скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Харківської області від 28.07.2016 року залишено без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи. Зокрема, зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було належним чином встановлено розмір боргу, що виник за кредитним договором та не взято до уваги того факту, що спірна квартира є єдиним місцем проживання малолітніх дітей

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія знаходить, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, вбачається з матеріалів справи, що 31.01.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 800003075, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання ( оплата вартості квартири АДРЕСА_1 ) грошові кошти в розмірі 78 669,00 дол. США, на умовах визначених Кредитним договором. Кінцевий термін повернення основної заборгованості – 31.01.2018р. Встановлено, що кредит було надано позичальнику для часткової оплати вартості квартири АДРЕСА_2.

31.01.2008 р., в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір №800003075-И, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала в іпотеку позивачу квартиру АДРЕСА_1. Сторонами договору визначено заставну вартість предмету іпотеки – 397278,00 грн.

Пунктом 6.1 договору іпотеки передбачено, що іпотеко держатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем основного зобов’язання, невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору.

12 червня 2012 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_6.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку».

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

За змістом ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Аналогічні положення містять договори кредиту та іпотеки, укладені між сторонами.

Отже, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала умови кредитного договору, у зв’язку з чим виникла заборгованість за кредитом – 651002,38 грн., за відсотками – 516624,44 грн. та пенею, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Правильно дійшовши висновку про наявність підстав для звернення стягнення на нерухоме майно, що належить відповідачу, суд першої інстанції не зазначив всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не погоджується з розрахунками суми заборгованості, вказує, що повернула банку 19189 доларів США.

Між тим, із розрахунків позивача (а. с. 33-34 том 1, а. с. 86-87 том 2), крім іншого, вбачається порядок нарахування заборгованості дати та суми погашення відсотків, тіла кредиту, комісії та пені, тобто зрозумілі суми надходження та їх віднесення на погашення складових заборгованості.

Згідно п. 5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 18.06.2003 № 254 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 року за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (п.5.1. цього Положення).

Розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами підтверджений виписками по особовим рахункам в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитними договорами за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором.

Розрахунки в частині заборгованості за тілом кредиту, процентами надані позивачем відповідач не спростувала, не надала належних та допустимих доказів того, що нею заборгованість погашена в більшому розмірі, ніж це відображено в розрахунках позивача, власних розрахунків не навела, клопотання про призначення судової економічної експертизи не заявляла. Копії квитанцій, які надав представник відповідача, досліджені в судовому засіданні, невідповідності їх розрахункам колегією суддів не встановлено.

Що стосується нарахування пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня, штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

За змістом п. 3.6 договору кредиту у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов*язань за договором позичальник зобов*язується сплатити кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Між тим, суд першої інстанції не перевірив порядок нарахування пені, зокрема при обчисленні пені у доларах (всієї суми) і після цього приведенні цієї суми до еквівалента у гривні суд не звернув уваги на ч. 3 ст. 549 ЦК України відповідно до якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто відповідальність за прострочення. При цьому у національній валюті пеня повинна обчислюватись за кожен день прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що значно впливає на кінцеву суму у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.

Перевіривши розрахунок відповідача в частині нарахування пені, колегією суддів встановлено, що в межах позовних вимог, тобто за рік, що передував зверненню позивача до суду з 27.02.2013 року по 27.02.2014 року пеня становить 4122163,89 грн. Пеня обчислена колегією суддів у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, із переведенням у національну валюту за курсом на час прострочення.

З урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, ст. 533 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір збитків позивача, судова колегія вважає за можливе зменшити розмір неустойки до 1000000 грн., що відповідає принципам розумності та справедливості.

Договір іпотеки недійсним не визнаний, діти були зареєстровані у квартирі після його укладення, отримання дозволу служби у справах дітей при зверненні стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням діючим законодавством не передбачено.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотеко держателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст.ст.38,39 Закону України «Про іпотеку» слід дійти висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6ст. 38 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно зі звітом про оцінку майна № ВА 170811-003, складеним ТОВ «Бізнес Ассіст» 14 серпня 2017 року, вартість квартири № 14 загальною площею 68,8 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вулиця Героїв Праці, будинок 68-А становить 766226 грн. В такому розмірі і слід встановити початкову ціну продажу предмету іпотеки.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно ізстаттею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Отже, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1102цс15.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, підставою для чого, згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Керуючись ч.1 ст. 289, 303, 304, 305, 307, п.4 ч.1 ст.309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 червня 2016 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити.

Звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру № 14, що складається із чотирьох кімнат, загальною площею 68,8 кв.м. та житловою площею 46,1 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, вулиця Героїв Праці, будинок № 68-А в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 800003075 від 31.01.2008 року в сумі 2 167 626, 82 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту – 651 002, 38 грн., по процентам – 516 624, 44 грн., по пені 1 000 000 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження", за початковою ціною не нижче 766226 грн.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий – Н.П.Пилипчук

Судді – А.В. Котелевець

ОСОБА_7