Ухвала суду № 70353471, 16.11.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2069/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Письменний О. А.

УХВАЛА

Іменем України

16.11.2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів – Гайсюка О.В., Дьомич Л.М.,

при секретарі – Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, -

встановила:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 12 червня 2017 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 2648, предметом якого є автомобіль Great Wall c30 new Fashionable 2017 року виробництва. Відповідно до умов вказаного договору товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» зобов’язалося придбати у власність предмет лізингу та передати йому у користування зазначений автомобіль. В цей же день ним було сплачено перший внесок в сумі 30 000 грн. Проте, наступного дня працівник даного товариства повідомила його, що сплачені їм кошти є комісією за організацію договору фінансового лізингу. 15.06.2017 року він звернувся до відповідача, для отримання інформації з приводу отримання автомобіля, на що йому було запропоновано додатково сплатити 60 000 грн. Після чого він звернувся до відповідача з проханням розірвати укладений між ними договір та повернути йому сплачені ним кошти, але відповідач на його звернення не відреагував.

Посилаючись на те, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими в силу ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також на те, що даний договір підлягає нотаріальному посвідченню, що не було додержано ними при його укладенні, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу та стягнути з відповідача на його користь сплачені ним кошти в сумі 30 000 грн.

Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір фінансового лізингу укладений з порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним та правомірно застосував наслідки недійсності правочину.

Вказаний висновок відповідає обставинам справи, яким суд дав належну правову оцінку.

Судом встановлено, що 12.06.2017 року між сторонами по справі було укладено договір фінансового лізингу № 2648, відповідно до умов якого, ТОВ «Єврокар Україна», як лізингодавець, зобов’язувався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль «Great Wall С30 new Fashionable» та передати його на строк та на умовах, передбачених цим Договором, у користування позивача, як лізингоодержувача, а останній зобов’язувався прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням, та сплатити передбачені даним Договором платежі /а.с.13-20/.

Відповідно до п.11.3 Договору набуття у власність (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати позивачем, як лізингоодержувачем, всіх платежів, передбачених даним Договором, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати відповідач, як лізингодавець, у зв’язку з переходом права власності щодо предмета лізингу.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що лізингодавець передає предмет лізингу у користування лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: комісії за організацію Договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору (у разі зміни вартості предмета лізингу), з урахуванням умов, викладених у п.1.7 ст.1 даного Договору.

Згідно п.п.8.1, 8.2 Договору лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов’язання, передбачені цим Договором, розраховуються в доларах на змінній основі та мають сплачуватись в українських гривнях за обмінним курсом долара США до української гривні, чинним на дату оплати. Вартість предмета лізингу на момент укладення Договору становить 10099,20 доларів США, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 264600 грн.

Вказаним договором визначено термін «комісія за організацію Договору», це першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язані з укладенням договору, в тому числі витрати, пов’язані з пошуком предмету лізингу. Розмір комісії відображається у даному Договорі та Додатку №1 до Договору і становить 10 % вартості предмета лізингу.

Відповідно до п.9.1 Договору комісія за організацію договору це погоджений сторонами відсоток вартості предмету лізингу у розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії договору. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку №1 до даного договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов’язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов’язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Крім того, за змістом п.п.9.2, 9.6, 9.7 Договору, лізингоодержувачем до моменту отримання предмету лізингу сплачуються кошти у наступному порядку: комісія за організацію Договору; авансовий платіж, який складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу, зазначеного в Договорі та у Додатку №1 до даного Договору; комісія за передачу предмета лізингу – одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу, вказаного у договорі, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов’язані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу; у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.п.9.4, 9.5 ст.9 даного Договору.

Відповідно до п.п.3.3.1 Договору позивач зобов’язувався до отримання предмету лізингу на умовах та у порядку, передбаченим договором, сплатити передбачені Договором, платежі.

Згідно визначених у Договорі термінів, лізингові платежі – всі види платежів, передбачених даним Договором /а.с.13/.

З огляду на викладені положення, ст.10 Договору передбачено також сплату лізингоодержувачем лізингових періодичних платежів.

Виходячи зі змісту п.п.10.1, 10.3 лізинговий періодичний платіж – платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до Графіку сплати лізингових періодичних платежів (Додаток №3 до Договору). Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20 % річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісію за супроводження договору в розмірі 6%. На момент укладення даного договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу становить 232,83 доларів США, що відповідно становить 6114,00 грн.

На виконання умов договору позивачем року було сплачено на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» комісію за організацію Договору в розмірі 30000 грн., що підтверджується копією квитанції від 12.06.2017 року /а.с.10/.

16.06.2017 року ОСОБА_2 було направлено на адресу відповідача заяву, в якій просив повернути сплачені ним кошти в сумі 30 000 грн., у зв’язку з неможливістю оплати додаткового непередбаченого авансового платежу у розмірі 60 000 грн., що був встановлений працівником компанії після укладення і підписання договору /а.с.11,43/.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг -це вид цивільно - правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу, який укладений між сторонами містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч.2 ст.799 ЦК України він підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний правочин в порушення зазначених вимог закону укладений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.

Посилання відповідача щодо відсутності вимог про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, є довільним тлумаченням відповідачем норм закону.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст. 16 ЗУ «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Таким чином, аналіз змісту укладеного між сторонами договору дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII, якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування наслідків недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, та обґрунтовано стягнув з відповідача сплачені позивачем на виконання умов договору кошти в розмірі 30 000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» відхилити.

Рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: