Постанова № 70350973, 14.11.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:С.В.Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання І.М. Станковій,

за участю представників:

від позивача - керівник ОСОБА_1 , паспорт серії КЕ №146550 від 20.03.1996; виписка з ЄДР від 15.05.2017;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність №02.2-20/61 від 29.12.2016;

від третьої особи (Департаменту комунальної власності Одеської міської ради) -ОСОБА_3, довіреність №01-36/39 від 13.12.2016;

від третьої особи (Одеської міської ради) - ОСОБА_2, довіреність №276/исх-гс від 26.12.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2017

у справі №916/2352/16

за позовом: об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17"

до відповідача: Виконавчого комітету Одеської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- Одеської міської ради;

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.09.2017 у справі №916/2352/16 (суддя О.В. Цісельський) позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним та скасовано рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №120 від 28.04.2016 "Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі" в частині реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі, які вказані в пункті 11 та 22 додатку до рішення, а саме: « 11. Нежитлове підвальне приміщення №102 загальною площею 126,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17; 22. Нежитлове приміщення горища №101 загальною площею 122,1 кв.м, що розташоване за адресою м. Одеса, вул. Успенська, 17»; стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" витрати на оплату судового збору в сумі 1378грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2017 у справі №916/2352/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає про те, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що всі нежитлові приміщення житлових будинків, які прийняті у 1992 році та не призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, є власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Крім того, за твердженням скаржника, оскаржене рішення не містить обгрунтування яким чином рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №120 від 28.04.2016 порушує права позивача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення висловив заперечення, посилаючись на те, що в силу приписів Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники багатоквартирного будинку №17 по вул. Успенській у м. Одесі є співвласниками допоміжних приміщень будинку (підвалів, горищ тошо).

У судовому засіданні 14.11.2017 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представники третіх осіб також просили її задовольнити, представник позивача- відмовити у її задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №1000833127 від 12.04.2016 об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" (далі - ОСББ "Успенська 17») було зареєстровано 11.04.2016.

Відповідно до пункту 1 розділу І статуту позивача об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №17, що розташований по вул. Успенська у м.Одеса.

Метою створення об’єднання є, зокрема, забезпечення і захист прав співвласників, належне утримання та використання спільного майна будинку тощо (пункт 1 розділу ІІ статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17").

30.06.2016 Одеською міською радою було прийнято рішення №882-VII, яким вирішено передати багатоквартирні жилі будинки, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднань співвласників багатоквартирних будинків згідно з додатком 1; доручити комунальним підприємствам житлово-комунального сервісу Одеської міської ради передати об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків в управління (на баланс) зазначені будинки разом із технічною документацією за актом приймання-передачі в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з пунктом 25 додатку 1 до рішення Одеської міської ради №882-VIІ від 20.06.2016 КП "ЖКС "Порто-Франківський" доручено передати об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" багатоквартирний жилий будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17.

На виконання вказаного рішення 19.07.2016 між ОСББ "Успенська 17" та КП "ЖСК "Порто-Франківський" було підписано акт приймання-передачі, за яким житловий будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17, був переданий на баланс ОСББ "Успенська 17". Із змісту вказаного акту вбачається, що площа забудови становить 1414,1кв.м, загальна площа будівлі - 3733,2 кв.м, загальна площа квартир - 2281,3 кв.м, загальна площа допоміжних приміщень- 690,1 кв.м.

Із матеріалів справи також вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №120 від 28.04.2016 вирішено, зокрема, зареєструвати право комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об'єкти нерухомого майна, розташовані у м.Одесі, згідно з наступним переліком (додається).

У пункті 11 додатку до вказаного рішення, що містить перелік об’єктів нерухомого майна, розташованих у м. Одесі, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м.Одеси, зазначено нежитлове підвальне приміщення №102 загальною площею 126,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17, а у пункті 22- нежитлове приміщення горища №101 загальною площею 122,1 кв.м, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, 17.

Предметом даного спору є визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №120 від 28.04.2016 в частині реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на вищезазначені нежитлові приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги господарський суд першої інстанції виходив з того, що Виконавчий комітет Одеської міської ради прийняв оспорене рішення щодо реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна – горище та підвальне приміщення, які є спільним майном власників багатоквартирного будинку №17 по вул. Успенській у м. Одесі, чим порушив право спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, які є членами ОСББ "Успенська 17".

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення щодо непорушності права власності та підставного набуття зафіксовано також у статтях 321, 328 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частини перша та друга статті 368 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 369 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов’язані з реалізацією прав та виконанням обов’язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління врегульовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Статтею 1 вказаного Закону багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об’єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку- приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Колегія суддів зауважує, що знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних, мансардних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир. Зокрема, за змістом пункту 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди і при приватизації житлового фонду передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів не втрачають свій статус не допоміжних нежитлових приміщень, незалежно від того, де, у якій частині житлового будинку вони знаходяться.

Між тим згідно з приписами статті Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення – це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об’єктом нерухомого майна.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду N4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду N14-рп/2011 від 09.11.2011.

Відповідно до зазначених рішень положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується жодним учасником судового процесу, що усі квартири будинку №17 по вул. Успенській у м. Одесі були приватизовані їхніми мешканцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також те, що вказаний будинок має підвал та приміщення.

Відповідно до протоколу огляду та дослідження Господарським судом Одеської області доказів у місці їх знаходження від 15.09.2017, зауваження на який у матеріалах справи відсутні, у підвальному приміщенні, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 наявні мережі теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, вентиляційні шахти для забезпечення вентиляції підвального приміщення та забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому. При огляді горища зазначеного будинку виявлено внутрішню горизонтальну конструкцію у вигляді дерев’яних балок перекриття, які утримують на собі дах та два димохідно-вентиляційних канали.

З огляду на наведені вище норми матеріального права судом першої інстанції було обґрунтовано та правомірно з урахуванням характеристик спірних приміщень підвалу та горища в контексті наявності в них ознак технічного обладнання будинку, зокрема інженерних комунікацій, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир, встановлено їх статус як допоміжних у розумінні Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 обставини справи є подібними до обставин у цій справі. Зокрема, заявники, власники квартир багатоквартирного будинку скаржилися на те, що місцеві органи влади, уклавши без їхньої згоди інвестиційний контракт на реконструкцію горища, незаконно позбавили їх часток власності на горище в результаті винесення радою одноособово рішення про його передачу інвесторам. Європейський суд з прав людини постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції в результаті позбавлення заявників горища.

Стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульо вана у першому реченні частини першої та має загальний характер, про голошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавленні особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в час тині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окре мі», тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нор мою (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, пункт 38).

Колегія суддів відмічає, що до прийняття Виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення №120 від 28.04.2016 в оспореній частині, підвал та горище, розташовані у м.Одесі по вул. Успенській, 17, належали на праві спільної власності всім власникам квартир у будинку. Отже, стаття 1 Першого протоколу застосовна в цій справі, оскільки рішення органу місцевого самоврядування щодо реєстрації права комунальної власності територіальної громади на зазначені об’єкти становило втручання у право власників квартир, що є членами ОСББ «Успенська 17», володіти своїм майном у значенні першого речення цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 74 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні").

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що в оскарженому рішенні місцевого господарського суду не обґрунтовано яким чином рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради в оспореній частині порушує права позивача, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу.

Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій цієї норми.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа та від характеру його порушення.

Під час вирішення спору суд з'ясовує характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були або ж можуть бути вони порушеними.

При цьому, слід виходити з положень статті 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки.

Матеріальний аспект захисту охоплюється положеннями глави 3 Цивільного кодексу України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб’єктам цивільного права.

Матеріалами справи підтверджується, що багатоквартирний будинок, який розташований у м. Одесі по вул. Успенській, 17, перебуває на балансі ОСББ «Успенська17».

Перебування вказаного будинку на балансі у позивача не підтверджує набуття ним права власності на даний будинок, проте надає можливість об’єднанню здійснювати свою статутну діяльність для забезпечення потреб власників квартир цього будинку у послугах з обслуговування, ремонту житла, захисту їх інтересів тощо.

Згідно з приписами статті 4 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав

співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Відповідно до пункту пункт 1 розділу ІІ статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" метою створення об’єднання є, зокрема, забезпечення і захист прав співвласників.

Викладене свідчить про наявність у позивача прав на звернення з відповідним позовом за захистом прав всіх співвласників багатоквартирного будинку, що перебуває у нього на балансі.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що відповідно до рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-ХХІ, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 06.04.1992 №104 всі нежитлові приміщення житлових будинків, які прийняті у 1992 році та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, є власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки спірні приміщення, як встановлено місцевим господарським судом, за своїм статусом є допоміжними, тобто такими, що призначені для забезпечення експлуатації будинку.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального права при прийнятті рішення від 26.09.2017 не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування цього рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2017 у справі №916/2352/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 17.11.2017.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна