Постанова № 70349697, 16.11.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.О. Будішевської, С.В. Таран

при секретарі судового засідання: О.В. Процук

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 міськрайонного центру зайнятості

на рішення господарського суду Одеської області від 11.09.2017 року

у справі № 916/1601/17

за позовом ОСОБА_3 міськрайонного центру зайнятості

до відповідача ОСОБА_3 об’єднаного Управління Пенсійного Фонду України Одеської області

про стягнення 2669,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2017 року ОСОБА_3 міськрайонний центр зайнятості звернувся до місцевого господарського суду з позовом до ОСОБА_3 об’єднаного Управління Пенсійного Фонду України Одеської області про стягнення 2669,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані п. 7 ч. 1 ст. 31, ч. 4 ст. 38 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ч. 1 ст. 107 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов, відповідач зазначив про його необґрунтованість та безпідставність.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.09.2017 року (суддя Петров В.С.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 18.09.2017 року, у задоволенні позову відмовлено з мотивів його недоведеності.

Не погодившись з рішенням суду, позивач 27.09.2017 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 09.10.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, рішення суду без змін.

Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 20.10.2017 року, від 01.11.2017 року, за клопотаннями сторін, розгляд апеляційної скарги призначено в режимі відеоконференції.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

ОСОБА_3 міськрайонний центр зайнятості надає забезпечення та соціальні послуги у випадку безробіття відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”, Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” на території м. Ізмаїл та Ізмаїльського району.

В період з 13.11.2012 року по 01.02.2013 року громадянин ОСОБА_4 був зареєстрований та перебував на обліку в якості безробітного у ОСОБА_3 міськрайонному центрі зайнятості.

Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307 ОСОБА_4 призначено та виплачено допомогу по безробіттю за період з 13.11.2012 року по 31.01.2013 року в загальній сумі 2669,53 грн.

Згідно п.п. 1, 18, 19 ч. 2 ст. 22 Закону України “Про зайнятість населення” центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань здійснюють, у тому числі, управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", управління майном; проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України; здійснюють контроль за використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи;

Пунктом 1 ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За приписами п. 8 ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” страховий випадок - це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

За змістом ст. 7 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” видами забезпечення є допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, видами соціальних послуг є професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація.

За умовами ст. ст. 7, 16 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” допомога по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

В силу ч. 1 ст. 23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” застрахованим особам, зазначеним у ч. 1 ст. 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу.

За даними верифікації, наприкінці 2016 року до ОСОБА_3 міськрайонного центру зайнятості надійшла інформація про те, що громадянин ОСОБА_4 у період перебування на обліку безробітних ОСОБА_3 МРЦЗ отримував пенсію.

Відповідно до п.п. 18 п. 2 ст. 22 Закону України “Про зайнятість населення”, ст. 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової служби України 13.02.2009 року № 60/62, проведено перевірку підстав для виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_4

Для підтвердження вказаного факту зроблено запит до ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, на який отримано відповідь про те, що ОСОБА_4 дійсно отримує пенсію за віком з 15.02.2011 року.

Відповідно до витягу із наказів ОСОБА_3 міськрайонного центру зайнятості від 01.02.2017 р. про прийняття рішень по особі ОСОБА_4 ПК №150212110600032, з 13.11.2012 р. громадянину ОСОБА_4 призначено та розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Згідно з витягом із наказів міськрайонного центру зайнятості від 01.02.2013 р. про прийняття рішень по особі ОСОБА_4 з 01.02.2013 р. припинено виплату ОСОБА_4 допомоги по безробіттю, у зв’язку з поданням безробітнім письмової заяви про відмову від послуг соціального забезпечення відповідно до п.п. 10 п. 1 ст. 31 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2011 р. у справі №2а-302/2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р., позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_3 районі Одеської області про визнання нечинним рішення та зобов’язання вчинити певні дії задоволено, зокрема, визнано нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_3 районі Одеської області від 04.10.2010 р. № 40 про відмову в призначенні ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах та зобов’язано відповідача призначити пільгову пенсію відповідно до ст. 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення” з 27.06.2010 р.

Так, складеним позивачем актом № 168ц розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" від 10.01.2017 р. встановлено, що ОСОБА_4 отримує пенсію за віком з 27.06.2010 р., тобто у період перебування на обліку безробітних з 13.11.2012 р. по 01.02.2013 р. не мав права на отримання статусу безробітного та допомоги по безробіттю, відповідно до пп. “г” ч. 3. ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р. № 803-ХІІ, яким встановлено, що не можуть бути визнані безробітними громадяни, які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку.

За твердженням позивача, через дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Ізмаїл та ОСОБА_3 районі Одеської області, які визнані незаконними постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2011 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року у справі № 2а-302/2011, пенсіонер отримав змогу зареєструватися в ОСОБА_3 МРЦЗ в якості безробітного та отримати допомогу по безробіттю у сумі 2669,53 грн. Внаслідок виплати ОСОБА_4 за період 14.11.2011 р. - 14.11.2011 р., 19.04.2012 р. - 24.10.2012 р., 13.11.2012 р. - 31.01.2013 р. допомоги по безробіттю, яку він отримав виключно через неправомірні дії відповідача, ОСОБА_3 МРЦЗ - робочому органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття завдано матеріальну шкоду (збитки) у розмірі допомоги по безробіттю в сумі 2669,53 грн.

31.01.2017 р. ОСОБА_3 МРЦЗ направлено на адресу відповідача претензію від № 67/06/07, в якій позивач просив відшкодувати кошти, виплачені за період з 13.11.2012 р. по 31.01.2013 р., як допомога по безробіттю ОСОБА_4 в розмірі 2669,53 грн. протягом 15 днів з дня отримання цього листа.

У відповіді на претензію від 14.03.2017 року № 2144/2, відповідач заперечував неправомірність своїх дій та відмовився відшкодовувати зазначену матеріальну шкоду, що і стало підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом.

В обґрунтування позовних вимог, позивач послався, що виплачена позивачем ОСОБА_4 допомога по безробіттю у період після призначення пенсії здійснена всупереч вимогам частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", у зв'язку з неправомірними діями відповідача.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказав, що причинно-наслідковий зв’язок між наданням позивачем виплат по безробіттю громадянину ОСОБА_4 та діями ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області відсутній, оскільки Ізмаїльське об’єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області не вживало будь-яких дій та заходів, щодо розпорядження фінансами позивача на користь ОСОБА_4 та не зобов’язувало його звертатись до позивача за призначенням виплат по безробіттю. ОСОБА_4 прийняв рішення щодо звернення за призначенням виплат по безробіттю з власної ініціативи, без тиску з боку ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України Одеської області, оскільки відмова у призначенні пенсії не покладає на нього обов’язків щодо такого звернення. Таким чином, одна з основних складових цивільно-правової відповідальності - причинно-наслідковий зв’язок відсутній. За відсутності прямого зв’язку між рішенням відповідача та діями ОСОБА_4, які спричинили збитки позивачу, компенсація майнової шкоди позивачу була б безпідставною. Саме дії громадянина ОСОБА_4 є причиною нанесення збитків позивачу. Факт наявності провини громадянина ОСОБА_4 очевидний, оскільки вина полягає у психологічному ставленні особи до наслідків своїх дій. Громадянин ОСОБА_4 вважав, що має право на пенсію, оскільки звернувся до суду для захисту даного права. Отже, визнаючи за собою право на призначення пенсії, він усвідомлював, що не має права на отримання виплат з безробіття, оскільки одне право виключає наявність іншого. Отже, нанесення збитків ОСОБА_3 міськрайонному центру зайнятості викликано свідомими діями ОСОБА_4, який згідно ч. 1 ст.1215 ЦКУ не може нести за них відповідальності, оскільки відповідач не вчинив жодних дій, які б прямо призвели до нанесення майнової шкоди позивачу. Тоді як отримання виплат з безробіття громадянином ОСОБА_4 викликане його свідомими діями, за які він не може нести відповідальність, оскільки безпідставно нараховані виплати, отримані добросовісно, за відсутності арифметичної помилки не відшкодовуються відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України. Таким чином, саме лише факт звільнення особи від цивільно-правової відповідальності не може бути підставою для перекладення даної відповідальності на інших осіб, дії яких не мають відношення до факту нанесення збитків.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В силу ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню, відносяться: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Разом з тим, для настання деліктної відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. При цьому вимога про відшкодування збитків (шкоди) може бути пред'явлена виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність будь-яких правових зав’язків між позивачем та відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_4 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не знав та не міг знати, що такі дії призведуть до завдання позивачу збитків у вигляді здійсненої виплати допомоги по безробіттю.

Крім того, заявлена до стягнення сума сплачена позивачем добровільно, а саме виплачена як допомога по безробіттю, у зв'язку із наданням ОСОБА_4 статусу безробітного, що свідчить про відсутність матеріальної шкоди, завданої відповідачем позивачу та відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди у вигляді коштів, перерахованих ОСОБА_4 як допомоги по безробіттю.

Приписами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.2000 року за № 915/5136 (чинного станом на дату надання третій особі статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю) саме на позивача покладено обов’язок щодо перевірки страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення.

Відповідно до ст. 107 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” Пенсійний фонд його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичуваним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Натомість законодавством не передбачено та позивачем не доведено обов’язок органів пенсійного фонду повідомляти центри зайнятості про прийняття рішення про призначення громадянину пенсії.

Більш того, в матеріалах справи відсутні докази обізнаності відповідача про те, що ОСОБА_4 отримував допомогу по безробіттю.

Посилання позивача на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2011 року у справі №2а-302/2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року, як на доказ протиправності дій відповідача у спірних правовідносинах щодо стягнення збитків не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідач перебував у спірних правовідносинах з гр. ОСОБА_4 саме щодо призначення пенсії, які регулюються законодавством про пенсійне забезпечення. Обставини щодо протиправності дій відповідача відносно виплати позивачем допомоги по безробіттю судом не встановлено.

З урахування наведеного, висновок суду першої інстанції щодо відсутності вини з боку відповідача в заподіянні ним збитків, зумовленої відмовою у призначенні пенсії та не доведеності позивачем причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та виплатами позивачем ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 2669,53 грн., що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України є цілком правомірним та обґрунтованим.

Отже, сам лише факт понесення позивачем збитків (шкоди) у вигляді безпідставної сплати ОСОБА_4 допомоги по безробіттю за відсутності інших цивільно-правових елементів шкоди, зокрема вини відповідача, протиправності його поведінки, причинно-наслідкового зв’язку між поведінкою відповідача та шкідливим результатом, що настав, не є підставою для покладення на відповідача обов’язку відшкодувати позивачу такі збитки у вигляді сплачених ним коштів як допомога по безробіттю.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують вищенаведеного, а відтак підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за апеляційний перегляд не відшкодовується скаржнику.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 11.09.2017 року у справі № 916/1601/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 20.11.2017 року

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран