Постанова № 70347459, 08.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Справа № 908/4594/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Вугілля України", м. Київна постанову за заявою про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення судуДонецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ", м. Донецьку справі господарського суду Запорізької областіза позовомДержавного підприємства "Вугілля України", м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю "САВІ", м. Донецькпростягнення суми

за участю представників

позивача: Шоха С.М.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Вугілля України" (далі за текстом - ДП "Вугілля України") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ" (далі за текстом - ТОВ "САВІ") про стягнення 86 596 079, 74 грн. основного боргу, 1 391 593, 40 грн. пені, 2 204 418, 02 грн. інфляційних втрат та 334 703, 74 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року позов задоволено частково: в частині стягнення 15 020 402, 11 грн. основного боргу провадження у справі припинено; присуджено до стягнення з ТОВ "САВІ" на користь ДП "Вугілля України" 71 575 677, 63 грн. основного боргу, 1 391 593, 40 грн. пені, 334 703, 74 грн. 3 % річних, 2 204 418, 02 грн. інфляційних витрат та судовий збір.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2016 року рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року було змінено: в частині стягнення 38 817 306, 48 грн. основного боргу провадження у справі припинено; присуджено до стягнення з ТОВ "САВІ" на користь ДП "Вугілля України" 47 778 773, 26 грн. основного боргу, 1 391 593, 40 грн. пені, 334 703, 74 грн. 3 % річних, 2 204 418, 02 грн. інфляційних витрат та судовий збір.

На виконання вищезазначених судових актів господарським судом Запорізької області 10.10.2016 року видано відповідні накази на примусове стягнення.

03.05.2017 року ТОВ "САВІ" звернулось до господарського суду Запорізької області з заявою про надання відстрочки (строком на 3 роки) та розстрочки (згідно графіка оплати заборгованості, починаючи з жовтня 2019 року) виконання рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.05.2017 року у задоволені заяви про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2017 року в частині відмови надання ТОВ "САВІ" відстрочки виконання рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року - скасовано; заяву ТОВ "САВІ" про надання відстрочки та розстрочки - задоволено частково: відстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року на 2 роки - до 01.10.2018 року; в іншій частині ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2017 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ДП "Вугілля України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2017 року - залишити без змін.

ТОВ "САВІ" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року - скасувати, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2017 року - залишити в силі.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, заява про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року обґрунтована тим, що відповідач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність у м. Донецьку, на території якого проводиться антитерористична операція з активними бойовими діями, в результаті яких знищено основні виробничі потужності підприємства та зруйновано інфраструктуру міста, що призвело до неможливості надання послуг з авіаперевезень; складність перетинання лінії розмежування призвела до виникнення проблем з відвантаженням продукції та отриманням платежів за раніше відвантажену продукцію, не надходження платежів від контрагентів, відтік капіталу із регіону, що призвело до скрутного фінансового стану підприємства, відсутності оборотних коштів на банківських рахунках та не можливості виконання рішення суду. Загальновідомим є той факт, що підприємства, розташовані у зоні АТО, опинилися у блокаді у зв'язку з перекриттям залізничного та транспортного сполучення з територіями, які контролюються українською владою. Крім того, не видається за можливе здійснити стягнення з контрагентів, які припинили свою діяльність на території Донецької області за відсутності державних органів української влади на цій території, що також призводить до збитковості підприємства, у зв'язку з чим наявні обставини, які не залежать від відповідача, є підставою для надання відстрочки виконання судових рішень у цій справі на 3 роки - до жовтня 2019 року, а також, в подальшому, і для розстрочки виконання цих рішень на 5 років відповідно до встановленого графіка, починаючи з жовтня 2019 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ "САВІ" про надання відстрочки та розстрочки судових рішень місцевий господарський суд виходив з того, що з урахуванням положень ст. 121 ГПК України, ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини скрутний фінансовий стан не звільняє боржника від виконання судового рішення та не є тими винятковими обставинами, які б давали підстави для відстрочки, оскільки їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб'єкта господарювання; при цьому, законодавець з урахуванням інтересів обох сторін передбачає надання або відстрочки виконання рішення або розстрочки виконання рішення, оскільки надання одночасно відстрочки на 3 роки, а за спливом цього терміну - і розстрочки на 5 років значною мірою вплине на гарантоване право кредитора на задоволення своїх вимог, що призведе до порушення права позивача на виконання судового рішення, що набрало законної сили.

В той же час, суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції, дійшов висновку про необхідність задоволення заяви ТОВ "САВІ" в частині надання відстрочки, оскільки скрутний фінансовий стан підприємства підтверджено сертифікатом (висновком) № 993 Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили № 3765/05-4/6 від 14.10.2014 року, наказом № 75 від 08.09.2014 року головного директора ТОВ "САВІ" про призупинення діяльності підприємства, копією балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2016 року, звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік та випискою по рахунку за період з 01.01.2017 року по 31.03.2017 року, що свідчить про збитковість господарської діяльності підприємства та наявність обставин, що дійсно унеможливлюють чи значно ускладнюють виконання рішення суду, у зв'язку з чим відстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року на 2 роки - до 01.10.2018 року.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

В той же час, положеннями п. 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантується кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, тобто, ця стаття проголошує "право на суд". Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

З аналізу наведеної норми процесуального права вбачається, що питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку його виконання вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

В п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року № 9 роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

У зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період порушеного права стягувача, при її наданні суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

З підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Задовольняючи частково заяву боржника про відстрочку виконання судового рішення судом апеляційної інстанції вказано на те, що скрутне майнове становище ТОВ "САВІ" є наслідком непереборних обставин - активних бойових дій на сході України, які свідчать про виключність цих обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення, оскільки є наслідком не комерційного ризику відповідача, а, отже, є підставою для надання відстрочки виконання рішення суду.

При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано, що негативні наслідки від проведення антитерористичної операції настали для більшості підприємств України, господарська діяльність яких пов'язана з окупованими територіями, у тому числі і для стягувача - ДП "Вугілля України", яке є оператором оптового ринку вугільної промисловості України і відсутність фінансових ресурсів може призвести до тяжких наслідків у межах усієї країни - обмеження фінансування видобутку вугілля.

З огляду викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірних висновків про те, що виходячи з дотримання балансу інтересів обох сторін, необґрунтоване довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи, оскільки боржником не надано суду належних доказів вжиття ним заходів, спрямованих на акумулювання коштів для фактичного виконання рішення суду.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно враховано матеріальний інтерес позивача щодо вчасного отримання власних грошових коштів, які неправомірно не сплачуються відповідачем у справі та можливість настання негативних наслідків для стягувача у формі майнових втрат у разі остаточного погашення відповідачем заборгованості лише після жовтня 2019 року; при цьому, часткове скасування судом апеляційної інстанції законної та обґрунтованої ухвали суду свідчить про не врахування дотримання балансу інтересів обох сторін при частковому задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду.

Разом з тим, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши доводи боржника та заперечення стягувача, а також можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк та стягувача при затримці виконання рішення, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що заявником не доведено наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у строк, у зв'язку з чим відсутні правові підстав для відстрочки виконання рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що вказані в заяві підстави для відстрочки та розстрочки виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які надають підстави для розстрочки виконання судового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови у справі апеляційним господарськими судом не було в повному обсязі досліджено всіх обставин справи, що призвело до порушення судом норм процесуального права і, зокрема, ст. ст. 43, 121 ГПК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

В п. 6 ч. 1 ст. 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, оскільки постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року у даній справі прийнято з порушенням норм процесуального права, а згідно вимог ч. 1 ст. 11110 ГПК України це є підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року - скасувати і залишити в силі ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2017 року.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року у справі № 908/4594/14 - скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2017 року у справі № 908/4594/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак