Рішення № 70345058, 06.11.2017, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6259/15-ц

Пр. № 2/336/15/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за договором кредиту № 11/2008/1389 Фжр, укладеним між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 11 липня 2008 року.

В позові зазначає, що відповідно до договору кредиту № 11/2008/1389 Фжр від 11.07.2008 року відповідач отримав кредит в сумі 715958 грн. 84 коп. Згідно з умовами договору кредиту позичальник зобов’язався до 10 липня 2023 року повернути отриману суму кредиту та проценти за користування кредитними коштами відповідно до графіку погашення кредиту, встановленого додатком до кредитного договору. В забезпечення виконання зобов’язань за договором кредитування позивач та відповідач ОСОБА_2, а також позивач і відповідач ОСОБА_3 в той же день уклали договори поруки № 10/2058/1389 Фжр, за якими відповідачі зобов'язалися нести в повному обсязі солідарну з позичальником відповідальність за невиконання ним основного зобов’язання. У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 22 грудня 2014 року виникла заборгованість в сумі 1459281 грн. 62 коп., яку утворюють: заборгованість за кредитом у сумі 696418 грн. 36 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 616209 грн. 14 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентам у сумі 127032 грн. 49 коп., комісія за консультації по кредитних операціях у розмірі 1,75 % в сумі 5223 грн. 14 коп.

У зв’язку з викладеним просить про задоволення позову і солідарне стягнення з відповідачів вказаної суми.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову. Просить про ухвалення рішення на користь фінансової установи.

Представник відповідача ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечує з посиланням на те, що наданими позивачем фактичними даними заборгованість, яка утворює ціну позову, не підтверджена. Вказані обставини випливають з висновку призначеної судом економічної експертизи, тому виходячи з принципу змагальності цивільного судочинства в задоволенні позову до її довірителя треба відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 вважає, що позов до її довірительки також не підлягає задоволенню, оскільки в силу укладеного між фінансовою установою і нею 11 липня 2008 року договору поруки цей договір діє до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Так як договір поруки не містить посилання на термін, до якого він діє, при визначенні строку його дії, на думку представника відповідача, застосуванню підлягають положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо в договорі поруки не встановлений строк її дії, а кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Так як за умовами договору погашення заборгованості має здійснюватися шляхом сплати регулярних платежів, строк пред’явлення вимоги до поручителя починає свій перебіг з дня, наступного за днем, коли сталося порушення графіку здійснення цих платежів. Останній платіж відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості позивач здійснив 6 лютого 2013 року, між тим банк у встановлений законом шестимісячний строк не звернувся з відповідною вимогою, у зв’язку з чим поруку належить вважати припиненою, а вимоги до поручителів – такими, що не підлягають задоволенню.

Просить про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_2, належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового розгляду, до суду не з’явилась жодного разу, не повідомивши про причини неявки, не надавши заяву про розгляд справи у її відсутність, що в силу ст. 169 ЦПК України зумовило розгляд справи без її участі.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд знаходить позов до ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню, і не вбачає підстав для задоволення вимог позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виходячи з таких міркувань.

Судом встановлено, що відповідно до договору кредиту № 11/2008/1389 Фжр від 11.07.2008 року відповідач отримав кредит в сумі 715958 грн. 84 коп. (а. с. 9-10). Згідно з умовами договору кредиту позичальник зобов’язався до 10 липня 2023 року повернути отриману суму кредиту та проценти за користування кредитними коштами відповідно до графіку погашення кредиту, встановленого додатком до кредитного договору. В забезпечення виконання зобов’язань за договором кредитування позивач та відповідач ОСОБА_2, а також позивач і відповідач ОСОБА_3 в той же день уклали договори поруки № 10/2058/1389 Фжр, за якими відповідачі зобов'язалися нести в повному обсязі солідарну з позичальником відповідальність за невиконання ним основного зобов’язання (а. с. 11-12). У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 22 грудня 2014 року виникла заборгованість в сумі 1459281 грн. 62 коп., яку утворюють: заборгованість за кредитом у сумі 696418 грн. 36 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 616209 грн. 14 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентам у сумі 127032 грн. 49 коп., комісія за консультації по кредитних операціях у розмірі 1,75 % в сумі 5223 грн. 14 коп. (а. с. 15-16).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Надані суду письмові докази, зокрема: кредитний договір (а. с. 9-10), додаткові угоди до нього (а. с. 102-106), меморіальні ордери (а. с. 107-108), заява про видачу готівки (а. с. 113), графік погашення заборгованості, розрахунок заборгованості (а. с. 115), звіт по операціях по картковому рахунку (а. с. 181), кредитне рішення № 469213 від 09.07.2008 року (а. с. 184), квитанції про сплату складових заборгованості за кредитом вказують на характер правовідносин сторін і підтверджують обґрунтованість позову.

Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог цивільного процесуального законодавства не спростував обґрунтованості позовних вимог, розміру заборгованості, не надав жодних фактичних даних на підтвердження своїх заперечень, що не дає підстав для ухвалення судового рішення в частині вимог до ОСОБА_1 на його користь.

Зазначений умовивід суду не спростовує зміст висновку судової економічної експертизи, відповідно до якого документально підтвердити заборгованість за кредитним договором № 11/2008/1389 Фжр за період від 11 липня 2008 року по 22 грудня 2014 року, а також розмір складових, що її утворюють, у експерта немає можливості через відсутність у експерта первинних документів, що підтверджують фінансові банківські операції.

В силу принципу змагальності цивільного судочинства (ст. ст. 10, 60 ЦПК України) тягар доведення стороною переконливості перед судом наданих нею доказів покладено на сторону, а кожна сторона на власний розсуд обирає знаряддя доказування обґрунтованості своєї позиції.

В забезпечення доказів про відсутність заборгованості позичальника за кредитним договором суд, керуючись положеннями ст. 10 ЦПК України щодо сприяння сторонам у можливості реалізації процесуальних прав, за клопотанням представника ОСОБА_1 призначив в справі судову економічну експертизу, за висновком якої експерту не сталося можливим встановити розмір заборгованості.

Такий висновок експерта не може бути застосований судом при прийнятті рішення на користь відповідача, оскільки він не містить виводів про відсутність заборгованості, а лише констатує неможливість для експерта її обчислити.

Як зазначено, зобов’язання повинно виконуватися відповідно до вимог договору і закону, а припиняється воно виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач не довів суду відсутності у нього невиконаних зобов’язань перед кредитором, тоді як надані його процесуальним опонентом фактичні дані не дають підстав для визнання їх недостовірними та недопустимими.

Не приймаючи на користь висновків про необхідність задоволення вимог банку до позичальника згаданий доказ, суд погоджується і з запереченнями проти його достовірності представника позивача (а. с. 64-73 т. 1), оцінюючи як хибні його висновки про те, що сплачені ОСОБА_1 страхові премії і комісії, що не є платежами на погашення заборгованості, необґрунтовано не включені фінансовою установою до розрахунку заборгованості.

Враховуючи викладене, суд хоча й бере до уваги те, що при проведенні експертного дослідження були застосовані спеціальні знання, проте не приймає висновок експерта як доказ грунтовності заперечень відповідача, оскільки він: по-перше, містить невірні умовиводи; по-друге, сам по собі не несе в собі жодного доказового навантаження на підтвердження заперечень позичальника.

Вирішуючи вимоги позову до поручителів, суд виходить з такого.

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

За змістом ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договорами поруки між позивачем і ОСОБА_2 та між позивачем і ОСОБА_3 не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителів, тому за загальним правилом вони відповідають за порушення основного зобов’язання позичальником як солідарні боржники.

Виключення з цього правила встановлені статтею 559 ЦК України, яка містить підстави для припинення поруки.

Зокрема, відповідно до ст. 559 ЦК України якщо строк припинення поруки не встановлений в договорі поруки, порука припиняється якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

З договору поруки від 11.07.2008 року витікає, що він діє до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором.

В силу ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк, а згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

За змістом ч. 2. ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Аналіз наведених положень закону дозволяють дійти висновку про право кредитора у випадку прострочення сплати чергового платежу за договором кредитування пред’явити вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання протягом шести місяців від дня настання такого права, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу (якщо цей платіж прострочений).

Таким чином, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, що за договором між сторонами виконується шляхом здійснення чергових платежів, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом цього строку не звернувся з позовом до поручителя.

Цей правовий висновок зроблений Верховним Судом України за результатом розгляду справи № 6-53цс14 і суд вважає за необхідне застосувати його при вирішенні спору, що виник з приводу тих самих правовідносин.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості випливає, що останній платіж в межах договору позичальник ОСОБА_1 вчинив 6 лютого 2013 року (а. с. 115).

Подавши цей позов в серпні 2015 року, банк не дотримався зазначеної вимоги закону, що означає припинення поруки в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Наведені обставини дають суду підстави для вирішення вимог позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на їхню користь, що виключає покладення на них солідарної з позичальником відповідальності за невиконання зобов’язання, забезпеченого порукою.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 527, 530, 553, 554, 559, 611, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 1459281 грн. 62 коп.

В задоволенні вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя О.В. Щаслива